Справа № 344/17024/25
Провадження № 22-ц/4808/1582/25
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Бойчук
03 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Томин О.О., Луганської В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб:приватного нотаріуса Кучак Наталії Василівни, ОСОБА_4 , Міністерства юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2025 року під головуванням судді Кіндратишин Л.Р. у м. Івано-Франківськ,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заяву обґрунтував тим, що 17 травня 2007 року приватним нотаріусом Івано- Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. було посвідчено договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером 1152, на спеціальному нотаріальному бланку серії ВЕО №562517.
Після чого майно було зареєстроване за покупцем ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності та даними реєстрів. В різних судових справах (№ 344/1587/16-ц, № 344/1640/21 та ін.) зазначалися суперечливі обставини щодо реальності та юридичної сили цього договору.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 необхідно встановити факт укладення договору як юридичний факт для належного захисту майнових прав та можливості подальшого судового захисту.
Факт укладення та посвідчення договору купівлі-продажу 17.05.2007 за №1152 на бланку ВЕО №562517 має юридичне значення для заявника, оскільки підтверджує саму підставу переходу права власності від якої залежить подальший захист у цивільних справах.
Просив встановити факт, що 17 травня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17.05.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. за реєстровим номером 1152 на спеціальному нотаріальному бланку серії ВЕО №562517. Визнати такий факт таким, що має юридичне значення.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеса.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду.
Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права щодо визначення територіальної підсудності.
Вказує, що місце знаходження спірного майна є АДРЕСА_1 , тому відповідно до ст. 30 ЦІІК України позови, що виникають із приводу права власності на нерухоме майно, пред'являються за місцем його знаходження.
Подана заява стосується будинку та земельної ділянки, розташованих у АДРЕСА_1 . Отже, справа підсудна саме Івано-Франківському міському суду.
Місце вчинення спірної нотаріальної дії є 17 травня 2007 року коли приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. було посвідчено договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером 1152 на спеціальному нотаріальному бланку серії ВЕО №562517.
Апелянт вважає, що передача справи до Одеси є безпідставною. Оскільки усі сторони, документи та нотаріальні реєстри, пов'язані зі спірними обставинами, знаходяться у м. Івано-Франківську.
Вважає, що дії суду першої інстанції створюють перешкоди для розумного строку розгляду справи та затягують судовий процес.
Суд першої інстанції не врахував, що встановлення юридичного факту має безпосередній зв'язок із нерухомим майном, розташованим в межах територіальної юрисдикції Івано-Франківського міського суду.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу для продовження розгляду по суті до Івано-Франківського міського суду.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи таке.
Відповідно до частин 1 - 3 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення регулюється Главою 6 Розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, у тому числі, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності те меж судового розгляд (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Згідно зі ст. 125 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Він реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (ст. 378, п. 6 ч. 1 ст. 411 ЦПК України).
Як вже було зазначено, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України підсудність справ окремого провадження про встановлення фактів, що має юридичне значення, визначається за місцем проживання фізичної особи - заявника.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналіз змісту п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України дає підстави для висновку, що для передачі справи за територіальною юрисдикцією суд повинен встановити обставини, які вказують на відсутність у суду, до якого звернувся заявник, компетенції на розгляд заяви, а також наявність такої компетенції у іншого суду, до якого така заява передається судом.
Передаючи справу за підсудністю до Приморського районного суду м.Одеса, суд першої інстанції вказав, що подана до суду ОСОБА_1 в порядку окремого провадження заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не є позовом у розумінні ст. 30 ЦПК України, а тому встановлені нею імперативні норми про виключну підсудність не застосовуються до справ окремого провадження, відтак діють правила щодо визначення підсудності, передбачені вимогами ст. 316 ЦПК України.
На підставі наведеного суду першої інстанції дійшов висновку, що справу слід передати до Приморського районного суду м. Одеса за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання заявника ОСОБА_1 .
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права щодо визначення територіальної підсудності є невірними.
Судом першої інстанції чітко вказано про вимоги щодо подання заяви фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення. Такі вимоги визначені ч.1 ст. 316 ЦПК України.
Судом встановлено, що згідно відповіді №1826901 від 29.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_2 .
Даних про те, що місце проживання заявника було зареєстроване за будь-якою іншою адресою у встановленому законом порядку, судом не було встановлено і таких матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.9 ст.187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Також спростовуються і доводи апелянта про те, що передача справи до м. Одеси є безпідставною, оскільки подана ним заява стосується будинку та земельної ділянки, документи та нотаріальні реєстри на які знаходяться у м. Івано-Франківську тому, справа підсудна саме Івано-Франківському міському суду.
Судом першої інстанції чітко вказано на те, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не є позовом у розумінні ст. 30 ЦПК України, тому в цьому випадку діють правила щодо визначення підсудності, передбачені вимогами ст. 316 ЦПК України, які вказують, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем проживання заявника.
З врахуванням обставин справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заяву слід передати за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеса за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують її законності і обґрунтованості. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанову складено 03 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.О. Томин В.М. Луганська