Справа № 750/11924/25
Провадження № 2/750/3245/25
03 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Слісаря А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 11318 грн 00 коп.
Обґрунтовано позов тим, що 17.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 214023781, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 10000 грн. Строк дії кредитної лінії 98 календарних днів. Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами договору. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та в повному обсязі не виконувалав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в загальній сумі 11318 грн 00 коп. На даний час право вимоги до відповідача за кредитним договором № 214023781 від 17.02.2022 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подала, у зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
17.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 214023781 в формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Строк дії кредитної лінії 98 календарних днів.
Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV68U4F.
Невід'ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, які надані позичальнику до укладення договору.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок, перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти в розмірі: 10000 грн. 17.02.2022 на банківську картку № 5168-87ХХ-ХХХХ-1122 відповідача, яка останній вказав у заявці при укладенні кредитного договору.
28 листопада 2024 року між первісним кредитором та товариством з обмеженою ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі - ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі - Договір факторингу 1. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.
23.02.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі - ТОВ «1 «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 23/0224-01
ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реест р прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зі сторони ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» згідно Договору факторингу 2 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви додається Платіжна інструкція.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 08/07/25-Е (далі - Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до п.1.2. Договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 08.07.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 11318,00 грн. Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Всупереч умовам договору № 214023781 від 17.02.2022 року відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі - 11318,00 грн яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 1318 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідач суду не надав.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з частиною другою статті 1083 Цивільного кодексу України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів невимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За умовами договору № 214023781 від 17.02.2022 року правила та паспорт споживчого кредиту складають невід'ємну частину цього договору. Укладаючи договір, позичальник підтвердив, що він ознайомився, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил.
Вказані правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 Цивільного кодексу України, на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов'язання та надало відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно розрахунків заборгованості вбачається, що нарахування відсотків відбувалося відповідно до умов укладеного договору та не перевищує строк кредитування.
Відповідачем вказаного розрахунку заборгованості не спростовано.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За вказаних обставин, оскільки відповідач в односторонньому порядку відмовилась від виконання договірних зобов'язань, у добровільному порядку не повернула отримані грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу судом відзначається таке.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське бюро «Тараненко та партнери» в особі адвоката Тараненка Артема Ігоровича на підставі договору про надання правової допомоги від 09 липня 2025 року та на підставі додаткової угоди № 25770706442 від 09 липня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 09 липня 2025 року.
Копією Акту прийому-передачі наданих послуг (який є невід'ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09.07.2025) підтверджується сплата позивачем Адвокатському бюро «Тараненко та партнери» 7000 грн.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов 'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає фіксований розмір винагороди, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд приходить до висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн., який є завищеним.
За таких обставин, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження юридичної особи: Харківське шосе, 19, офіс 2005, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 42986956) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором в сумі 11318 грн.00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» 2422 грн 40 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 5422 грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. СЛІСАР