Справа № 592/12491/23
Провадження № 1-кп/592/150/25
03 листопада 2025 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження за № 12020200440003152 від 08.12.2020 по обвинуваченню
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлоград Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з технічною освітою, одруженого, працюючого викладачем комунального закладу Сумської міської ради «Сумська дитяча художня школа ім. М.Г. Лисенка», зареєстроване місце проживання та фактичне проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.153 (в редакції закону №2295-V1 від 01.06.2010), ч.2 ст. 156 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілих: ОСОБА_6 та її законного представника - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та її законного представника - ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_3 , у 2015-2016 роках надавав індивідуальні заняття з малювання у його майстерні, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , які щосереди з літа 2015 року о 17.00 год. відвідувала малолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Взимку з 2015 на 2016 рік у ОСОБА_3 , який враховуючи фізіологічні дані ОСОБА_8 (її зріст, вік 7 років, тіло будову) та постійні заняття з нею, розумів, що вона є малолітньою дитиною, виник злочинний умисел на її розбещення, розпалювання статевого інстинкту та задоволення своєї статевої пристрасті неприродним способом з використанням безпорадного стану малолітньої ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 на одному із занять, знаходячись у приміщенні класу, без добровільної згоди потерпілої, користуючись тим, що вона не могла правильно розуміти характер та значення скоюваних з нею дій розпусного характеру, не могла здійснювати повноцінний активний опір, з метою задоволення своєї статевої пристрасті підійшов до малолітньої ОСОБА_8 , та поставив перед нею фотоапарат, увімкнувши на ньому порнофільм для перегляду разом з малолітньою ОСОБА_8 , з метою збудження свого статевого органу до ерегованого стану, дивлячись на потерпілу. ОСОБА_8 почала відвертати голову від перегляду порнофільму, проте ОСОБА_3 , побачивши це, насильно утримував своєю рукою голову ОСОБА_8 у напрямку транслюючого порнофільму на фотоапараті, так як він значно фізично сильніший та старший за віком за нею і вона не могла вирватись від нього, а лише закрила очі. В подальшому ОСОБА_3 , вимкнув фотоапарат та продовжив звичайний урок.
Не зупинившись на вчиненому, на одному із наступних занять близько 17 год. у середу зими 2015-2016 років ОСОБА_3 , знаходячись у приміщенні класу за вищевказаною адресою, реалізуючи свій злочинний умисел, без добровільної згоди потерпілої, користуючись тим, що вона не могла правильно розуміти характер та значення вчинених з нею дій розпусного характеру, не могла здійснювати повноцінний активний опір, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, підійшов до малолітньої ОСОБА_8 , розстібнув її штани та приспустив їх до колін, після чого засунув руку під спідню білизну, де почав здійснювати механічні рухи рукою для збудження свого статевого органу до ерегованого стану дивлячись на потерпілу. ОСОБА_8 почала вириватися від ОСОБА_3 , але ій це не вдалося, так як ОСОБА_3 значно фізично сильніший та старший за віком за неї. Після цього ОСОБА_3 прибрав руку з геніталії потерпілої та продовжив звичайний урок.
Продовжуючи свої злочинні дії, на одному із наступних занять близько 17 год. у середу зими 2015-2016 років ОСОБА_3 , знаходячись у приміщенні класу за вищевказаною адресою, без добровільної згоди потерпілої, користуючись тим, що вона не могла правильно розуміти характер та значення вчинених з нею дій розпусного характеру, не могла здійснювати повноцінний активний опір, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, перебуваючи біля малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , взяв її руку в свою та почав водити нею по одягу в районі свого паху, потім приспустив свої штани і оголив свій ерегований статевий орган та сказав їй дивитись на член, представляючи його як цукерку та запропонував спробувати його на смак. У подальшому ОСОБА_3 прибрав руку потерпілої, вдягнув штани та продовжив звичайний урок.
Не зупиняючись на скоєному, на одному з наступних занять близько 17 год. у середу зими 2015-2016 років ОСОБА_3 , знаходячись у приміщенні класу за вищевказаною адресою, без добровільної згоди потерпілої, користуючись тим, що вона не могла правильно розуміти характер та значення вчинених з нею дій розпусного характеру, не могла здійснювати повноцінний активний опір, з метою задоволення своєї статевої пристрасті своєю рукою взяв руку малолітньої ОСОБА_8 , та став водити нею по своєму оголеному члену. Після чого, тримаючи однією рукою ОСОБА_8 біля себе, змикнув з зусиллям її за руку та нахилив її голову таким чином, що його ерегований статевий орган опинився у неї у роті, чим вчинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої ОСОБА_8 з використанням її безпорадного стану та застосування фізичного насильства.
Крім цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, восени 2020 року ОСОБА_3 надавав індивідуальні заняття з малювання у своєї майстерні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , які щоп'ятниці та в подальшому щовівторка о 15 год. відвідувала малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У цей час у ОСОБА_3 , який враховуючи фізіологічні дані ОСОБА_6 (її зріст, вік 7 років, тіло будову), та постійні заняття з нею, розумів, що вона є малолітньою особою, виник злочинний умисел на вчинення розпусний дій відносно малолітньої ОСОБА_6 , яка не досягла шістнадцятирічного віку, виник злочинний умисел, спрямований на задоволення власної статевої пристрасті та розпалювання статевого інстинкту у малолітньої потерпілої ОСОБА_6
17.11.2020 близько 15 год., ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел під час індивідуального заняття в приміщенні класу перебуваючи поряд з малолітньою потерпілою ОСОБА_11 , діючи з прямим умислом, спрямованим на розбещення останньої, порушуючи її нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток, діючи відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, приспустив спідню білизну та оголив свій статевий орган, при цьому торкаючись його руками для збудження статевого органу до ерегованого стану дивлячись на потерпілу, тим самим демонструючи свій статевий орган малолітній ОСОБА_6 ,, поставивши під загрозу нормальний психологічний та соціальний розвиток останньої.
Продовжуючи свої злочинні дії, 01.12.2020 близько 15.00 год, ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел під час індивідуального заняття в приміщенні класу за вищезазначеної адреси, перебуваючи поряд з малолітньою потерпілою ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, спрямованим на розбещення останньої, порушуючи її нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток, діючи відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, однією рукою гладив спину потерпілої, а іншою рукою гладив через одяг геніталїї малолітньої, з метою статевого задоволення, тим самим поставивши під загрозу нормальний психологічний та соціальний розвиток малолітньої потерпілої.
ІІ. Правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Відповідно до положень статті 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення України за ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції закону №2295-V1 від 01.06.2010) як задоволення статевої пристрасті неприродним способом з використанням безпорадного стану малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і за ч.2 ст.156 КК України як вчинення розпусних дій щодо малолітніх осіб, а саме потерпілий ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд, в ході судового розгляду, відповідно до частин 1, 2, 6 статті 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створював необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Сторони кримінального провадження мали рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне провадження здійснювалося на засадах змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 за висунутим йому обвинуваченням з наступних підстав.
ІІІ. Позиція сторони обвинувачення.
Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 12.08.2023 старшим слідчим Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_12 , та затверджений прокурором Окружної прокуратури м.Суми ОСОБА_4 та виступі під час дебатів.
Сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.153, ч.2 ст.156 КК України.
Під час судового розгляду прокурор вважав, що стороною обвинувачення надано суду достатні та допустимі докази щодо доведення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до статті 91 КПК, та формування у суду внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, та оцінці кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, згідно із статтею 94 КПК.
Прокурор зазначає, що винуватість ОСОБА_3 в пред'явленому обвинуваченні є повністю доведеною та підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, які суд сприймав безпосередньо, а також показаннями потерпілих, законних представників та свідків.
В судових дебатах прокурор просила: «Беручи до уваги тяжкість кримінальних правопорушень, позицію потерпілих, які вважали, що він діяв погано і повиненн понести покарання у в'язниці, наявність обтяжуючих обставин, інші встановлені відомості про обвинуваченого ОСОБА_3 , призначити йому таке покарання:
-за ч.2 ст.156 КК України у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займатися певною діяльністю строком на три роки;
-за ч.3 ст.153 КК України у виді 15 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 , сторона обвинувачення переконана, що версію ОСОБА_3 щодо розвитку подій щодо непричетності до вчинення розпусних дій до малолітніх осіб та задоволення статеєвої пристрасті неприродним способом з використанням безпорадного стану малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , суду слід сприймати критично, свідчення його є нічим іншим, ніж лінією захисту від обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень стосовно малолітніх дітей, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності, але вона повністю спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, які суд сприймав безпосередньо та показаннями потерпілих та свідків.
Зазначає, що сторона захисту жодним чином не спростовує надані докази.
ІV. Позиція обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення та сторони захисту.
Правова позиція сторони захисту відображена, зокрема, у вступній промові, усних показаннях обвинуваченого та виступах під час дебатів.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 винуватим себе не визнав, заперечував факти, викладені в обвинувальному акті, потерпілі вигадали і оговорюють його, з боку правоохоронних органів справа сфабрикована, але причини не може сказати, може усунення конкуренції.
У судовому засіданні ОСОБА_3 надав наступні пояснення. В тому, в чому обвинувачують - цього не було, нічого не робив подібного. Коли вперше зайшов і побачив потерпілу ОСОБА_13 і її мати, то смутно їх пам'ятаю, як сіре світло. Запам'ятаються яркі особи, а вони асоцііюються зі сірим світлом. А інша дівчина з матір'ю - ярка як чорна з жовтим кольором. Стверджує, що вона до нього не ходила. Потерпілу ОСОБА_6 та її матір ОСОБА_7 погано пам'ятає і всі обставини відвідування його майстерні для занять з малювання. Категорично заперечує знайомство з ОСОБА_14 та її матір'ю ОСОБА_9 . Вперше їх побачив у судовому засіданні. Вважає, що справа відносно нього сфабрикована, ніяких дій відносно потерпілих він не вчиняв і чому саме його оговорили йому невідомо. Може припустити, щоб позбавитися конкуренції, але не може сказати, хто у цьому зацікавлений. Під час досудового розслідування на нього вчинявся психологічний тиск. ОСОБА_15 змусила давати такі свідчення її бабуся. Свідки сторони обвинувачення намовляють, оговорюють, а свідки сторони захисту стверджують протилежне.
Разом з цим, позицію обвинуваченого під час розгляду обвинувального акту суд розцінює як захисну та таку, що має на меті уникнення відповідальності за інкриміновані злочини та є неправдивою.
При цьому судом були задоволені клопотання сторони захисту, а саме допит свідків, які не були допитані під час досудового розслідування ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , діти яких відвідували заняття з малювання у ОСОБА_3 і стверджували про те, що він ввічливий, охайний, спокійний, врівноважений, але і не спростували тих обставин, викладених в обвинувальному акті. Також ним були надані і письмові докази - схеми приміщення майстерні по АДРЕСА_3 і фото, схема і фото приміщення майстерні по АДРЕСА_2 та фото вибраних робіт професіональної діяльності, а також матеріали звернень ОСОБА_3 до правоохоронних органів про вчинення щодо нього злочинів та протиправних дій під час здійснення досудового розслідування і судового провадження по даному кримінальному провадженню.
Позиція сторони захисту полягала у твердженнях про невинуватість ОСОБА_3 у вчиненні дій, передбачених ч.2 ст.156, ч.3 ст.153 КК України з огляду на те, що докази сторони обвинувачення не підтверджують обставини, про які зазначено в обвинувальному акті.
В судових дебатах сторона захисту - адвокат ОСОБА_10 просив визнати невинним ОСОБА_3 в пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.156 КК України та ч.3 ст.153 КК України та виправдати його за цими статтями у зв'язку з тим, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень. Звернув увагу суду, що кримінальне провадження повинно було закрито ще на підготовчому засіданні у зв'язку із відсутністю складу злочину, був порушений порядок скасування постанови про закриття кримінального провадження і вважає, що є протиправні повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 14 червня 2023 р. та 25 липня 2023 р., обвинувального акту від 17 серпня 2023 р. Стверджує, що не проводились ніяких слідчих дій про встановлення дати вказаних слідчим і прокурором. Вважає не належними докази негласних слідчих дій та зроблених на їх підставах відеозапису комунікації відносно ОСОБА_19 і що вказані відео не містять доказів щодо подій злочинів, які висунуті стороною обвинувачення, про що не заперечувала і сторона обвинувачення і стосується приватного життя іншої особи. Також зазначив, що експертні дослідження ОСОБА_3 містять дані про його фізичні вади, зокрема, про глухоту, про його оперативне лікування, яке залишило на його тілі особливі прикмети - значні за розміром та грубі і чисельні невиправні рубці і шрами на тілі, про які потерпілі не повідомили і не вказували на цей факт, що спростовує твердження про оголений живіт. У своїй промові адвокат приділив уваги висновкам судово-психіатричного експерта стосовно потерпілих і стверджує про очевидний вплив ОСОБА_20 на свою онуку ОСОБА_6 , а покази її матері ОСОБА_7 , зокрема до малювання її донькою сюжетів своїх малюнків за власною фантазією спростовують висновки експерта про нездатність потерпілої ОСОБА_6 до фантазування. А у дебатах, після допиту у судовому засіданні експерта ОСОБА_21 , адвокат стверджує, що зроблені висновки щодо індивідуальних особливостей малолітньої ОСОБА_6 містять протиріччя, а зміст дослідницької частини не є логічним, пов'язаним із зробленими висновками та навіть суперечить із наявними фактами щодо піддослідної дитини. Крім того, експерт вийшла за межі запитань і сама зазначила про відсутність у неї навіювання, що експертом не надано протоколу проведеного нею обстеження, що вона не володіє методикою психологічної роботи з дітьми «зелена кімната», не обізнана щодо публікації робіт і результатів досліджень американської психологині Елізабет Лофтус, а методика до фантазування визначається за методикою тесту Рошаха (за допомогою чорнильних плям), Акцентує увагу, що судження малолітньої дитини ОСОБА_6 щодо виду кримінальної відповідальності, який має бути до обвинуваченого «у в'язницу» непритаманні дитині, а є прямою ознакою навіювання. Вказує, що продемонстрована поведінка в судовому засіданні по відношенню до ОСОБА_3 дають підстави стверджувати про упередженість експерта-психолога ОСОБА_21 та про сумність зроблених висновків. Також у судових дебатах звернув увагу на дослідження експерта стосовно потерпілої ОСОБА_8 , де він просив слідчого поставити питання для з'ясування особливостей психіки неповнолітньої потерпілої, як такі, що мають істотне значення для вирішення справи, але не були ним вирішені. Вважає, що є підстави стверджувати про його неповноту. А наявність здібності ОСОБА_8 створювати сюжети своїх малюнків за власною фантазією спростовує висновки експерта про нездатність потерпілої ОСОБА_8 до фантазування. А тому висновок вважає помилковим. А вказані у постанові слідчого про призначення експертизи тяжкість вказаного звинувачення є підстави стверджувати про імовірну упередженість експерта до підозрюваного ОСОБА_3 при проведенні експертного дослідження. Крім цього, захист повідомив, шо без уваги в експертному дослідженні залишено виявлені факти нанесення неповнолітньою ОСОБА_8 кривавих само ушкоджень на її тілі і вказав, що відповідає цілій низці психіатричних діагнозів. Відсутність в матеріалах дослідження відомостей про застосування методики Снайдера щодо дослідження рівня самоконтролю дає підстави стверджувати про поверхне і неповне дослідження та помилковості висновків проведеного дослідження щодо особливостей психіки неповнолітньої ОСОБА_8 . Адвокат просить звернути увагу, що неповнолітня потерпіла ОСОБА_8 раптом згадала, коли працівники поліції шукали другу дівчинку для свідчень проти ОСОБА_3 , яка ототожнює себе із «Соніком» - мультяшний іжачок - супер герой і мала бажання вчитися на юриста і готова допомагати іншим дівчатам позбутися зла у вигляді ОСОБА_3 і пояснення, що у майстерні два вікна, свідчить про те, що вона там не була. Також зазначає про психологічний тиск з боку прокурора ОСОБА_4 як відносно обвинуваченого, так і відносно нього, адвоката. Є явний особистий інтерес по даній справі. Крім того, адвокат зазначає, що малолітня потерпіла ОСОБА_6 допитана у судовому засіданні без участі педагога чи пспхолога. Захисник просить виправдати ОСОБА_3 у пред'явленому обвинуваченні.
Суд під час розгляду справи прийшов до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.156, ч.3 ст.153 КК України, при встановлених під час судового розгляду обставин, підтвердилась сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які також спростовують вище наведені показання обвинуваченого в суді та позицію сторони захисту.
V. Позиція потерпілих та їх законних представників.
Суд зазначає, що національним законодавством та міжнародними правовими актами, зокрема Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (ратифікована із заявами Законом № 4988-VI від 20 червня 2012 року), закріплено положення, відповідно до яких під час розслідування та розгляду кримінального провадження повинні вживатися усі можливі заходи для забезпечення як найкращих інтересів дитини та унеможливлення посилення вже отриманої травми, пов'язаної із сексуальним насильством.
На підставі викладеного, під час судового розгляду кримінального провадження, для попередження ретравматизації потерпілої, для можливості відреагування травматичних почуттів та початку зцілення психіки від отриманих травм, для повернення в звичайне життя, потерпілі були допитані в режимі відеоконференції у присутності складу суду та захисника обвинуваченого, а сам обвинувачений перебував поза залу суду, в іншому конферензалі.
Так, потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що почала ходити на малювання в осені 2020 року і занять було не більше 10 разів. Малювати дуже подобалося, а десь через два заняття вчитель почав розпитувати: «Чи бачила статевий орган?» і просив подивитися у вікно, коли пісяв хлопчик. До вікна не підходила і не бачила, хто там писав. Казав, що покаже намальовану картину після того, як зроблю йому масаж. Сказав, що у нього болить спина і відповіла, що вмію робити масаж. Почала робити масаж на спині, а вчитель поросив зробити масаж на животі, він зняв футболку і просив водити руками по животу і все нижче і нижче і доторкався до неї. Показав свій статевий орган і просив показати свій орган, але наступного разу на заняття не пішла. Про всі події розповіла бабусі, а вона вже мамі. На запитання захисника: «Чи інша людина вчиняла з нею такі події?», то потерпіла відповіла, що ніхто не показував свої пісюни. І повідомила, що нічого вона не вигадувала і підтвердила, що один раз показав свій статевий орган і їй було не зручно і не хотіла дивитися. Вчитель сказав, що це наш з тобою секрет. А коли захисник надав ляльку, щоб вона продемонструвала на неї, то потерпіли показала на ляльки як робила масаж на животі і як просив нижче робити масаж.
Законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_6 - матір ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що її дитина гарно малювала і тому через інтернет знайшла вчителя для занять у м. Суми по вул. Леваневського і була присутня на першому занятті, але дівчинка хвилювалася і просила, щоб вона залишила кабінет. Дітей було ще двоє, дівчинка ще одна, а хто ще був не запам'ятала і тому на наступних заняттях виходила по своїм справам. Спочатку заняття були по одній годині, але два рази на тиждень, вчитель запропонував займатися по дві годині і вона погодилась, щоб скоротити час на проїздах. Настрій доньки був задовільний, малювати їй подобалося. Заняття розпочалися восени 2020 року, проходила десь 3 тижня і одного вечора зателефонувала мама і каже, що сьогодні ОСОБА_13 розповіла про те, що вчитель змушує робити масаж і показав свій статевий орган. Заняття відразу ж припинили і написали заяву до поліції. Пройшов якийсь термін, але справу закрили з-за того, що недостатньо доказів, а пізніше справу поновили і пояснили, що ще одна потерпіла дівчинка. Повідомила, що донька чітко розповідала і психологу, а вигадати вона усі це не могла. Обумовлювати ОСОБА_3 немає причин.
Пояснення малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , яка у судовому засіданні надала наступні свідчення. Десь у 2015 році почала відвідувати заняття по малюванню кожну середу о 17 год., по вулице Холодногірський у м. Суми був кабінет ОСОБА_3 . Вік тоді мала 7 років. Спочатку заняття проходили добре, а пізніше почалися натяки на те, що вона йому подобається, торкатися її живота і нижчі. Якось почав демонструвати порнографічний фільм, де булі відсутні слова, жінка робила чоловіку «мін'єт» і ОСОБА_3 почав запитувати, чи не хоче вона подивитися на дорослий «чупа-чупс» та запихати його пальці до свого роту? Також ОСОБА_3 торкався її живота і говорив, який він гарний. Потерпіла розповіла, що він доторкався до її статевих органів хвилини 2-3, змушував торкатися його статевого органу через штани , а одного разу оголив свій статевий орган і сказав, що це цукерка і прохав взяти до роту, а коли відмовилася, він взяв руку і почав водити по своєму органу. А на одному із занять були інші дії і змусив взяти його орган до роту. Коли почала відвертатися, ОСОБА_3 взяв за руку і стягнув зі стільця. Брав за руку, а потім голову нахилив і змусив зробити «мін'єт». Все це було хвилин 10. Також повідомила, що оди раз ОСОБА_3 дуже нервувався, якщо хтось телефонував і накричав, що і телефон впав з рук. Поводився грубо, якщо хтось телефонує або тоді, коли намагався зробити те, що хотів. На питання захисника потерпіла пояснила, що події відбувалися до її дня народження ІНФОРМАЦІЯ_4 і після дня народження. Також пояснила, що спочатку було соромно розповідати про такі події і не розуміла, що це протиправні дії, а коли почався короновірус і залишатися на одинці з думками, то почала згадувати неприємні події. Також повідомила, що вона записувала у свій щоденник, щоб нікому не розповідати. Не заперечувала, що коли подорослішала наносила собі фізичний біль на тілі, щоб позбутися моральної напруги. Коли почалася війна, вона разом з матір'ю опинилися за кордоном і там розповіла їй, що з нею сталося на заняттях з малювання. А коли повернулися до міста Суми і звернулися до правоохоронних органі і саме від слідчого дізналися, що є ще одна дівчинка, яка постраждала від дій ОСОБА_3 . На питання захисника підтвердила, що ніхто не тиснув і ніхто не просив писати заяву. І ніхто не просив обмовляти ОСОБА_3 . Про всі події вона розповідала і слідчому, і прокурору, і психологу. На питання захисника: «Чому не відмовилась від дій ОСОБА_22 », потерпіла відповіла, що було соромно і огидно і не розуміла що робити. Через два заняття після усіх подій покинула заняття і сказала батькам, що не бажає продовжувати. Потерпіла розповіла, що приміщення, де проводилися заняття - було полу порожнім і людей було мало, двері були відчинені при заняттях, а якщо приходили за неї батьки - або батько, або мати, то чекали за дверями. Потерпіла розповіла про свій сором і про те, що згадувати почали саме у 2020 році і від тих згадувань стало сумно і бридко від того, що сталося. Згадуючи події плакала, намагалася змиритися, проте не вдавалося і тому розповіла матері. З приводу покарання, потерпіла висловила думку, що покарання повинне бути з позбавленням волі і підтвердила, що хоче стати юристом і зараз обізнана про юридичну відповідальність.
Законний представник потерпілої ОСОБА_8 - її мати ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що вчителя з малювання вона знайшла через інтернет у 2015 році, коли ОСОБА_23 було 7 років і десь через якийсь час чоловік сказав, що йому не дуже сподобаються заняття. У той період ОСОБА_23 була замкнутою дитиною і десь о 12 років зовсім закрилися і побачила у неї порізи на руці. У цей період, коли було 12 років кинула заняття у теніс, а коли почалася війна і виїхали за кордон в Італію, то там зблизилися. Коли припинила заняття з малювання, то ніколи не згадувала за ОСОБА_3 , а саме в Італії під час прогулянки втрьох: вона та її діти- син і ОСОБА_23 , остання розповіла, що коли вона ходила на малювання, вважала себе винною і розповіла все, що з нею трапилось під час занять з ОСОБА_3 . З перших занять приходила задоволеною, а потім здавалася втомленою і не було веселих емоцій. Після розповіді ОСОБА_23 і повернення додому, розповіла своєму знайомому і він дав номер телефону прокурора, який направив до слідчого і написали заяву до правоохоронних органів про скоєний злочин. Ніякого примусу або тиску не було і звернулися із заявою, щоб припинити протиправні дії ОСОБА_3 , щоб не зламати долю інших дітей. Не заперечувала, що ходили до психолога за згодою доньки. На запитання захисника, які відношення у сім'ї і чому різні прізвища, на що ОСОБА_9 відповіла, що стосунки гарні у сім'ї, хоча і різні прізвища - батько рідний ОСОБА_23 , різниця між дітьми 8,5 років і ревнощі між дітьми є, але це нормальне явище. Кристина на даний час навчається англійській мові, має гарні стосунки з підлітками. Повідомила стороні захисту, що донька згодом показала їй щоденник, де вона вела записи під час заняття малюванням, які вона показувала і слідчому, але не знає чому він не долучений до матеріалів кримінального провадження. Принесла і в судове засідання, де зачитала, що ОСОБА_23 засмучена, бо викладач, начебто гарний, але показував своє «хазяйство». Вказує, що причин обумовлювати ОСОБА_3 немає ніяких. Про іншу дівчину, яка також потерпіла від дій ОСОБА_3 стало відомо від слідчого.
Суд не вбачає жодних підстав для визнання показань малолітніх потерпілих надуманими, неправдивими чи неналежними. Будь-якого впливу на малолітніх потерпілих, який би призвів до перекручення їх показів судом не встановлено.
З приводу його характеризуючих даних, як потерпілі, так і законні представники не заперечували, що ОСОБА_3 ввічливий, охайний.
VІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Суд, у відповідності до ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, виходячи з приписів ст.373 ч.3 КПК України, відповідно до яких, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, незважаючи на не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї провини, прийшов до висновку, що обставини обвинувачення ОСОБА_3 , викладені у обвинувальному акті, відповідно до критерію "поза розумними сумнівами" знайшли об'єктивне підтвердження, його винність в інкримінованих злочинах повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
На підтвердження вини ОСОБА_3 стороною обвинувачення надано докази, які були досліджені безпосередньо у судовому засіданні, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, такі містяться у матеріалах кримінального провадження та за переконанням сторони обвинувачення доводять вину ОСОБА_3 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
Зокрема, показами свідків, які допитані безпосередньо у судовому засіданні, попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та приведені до присяги,
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні пояснила, що вона є рідною бабусею потерпілої ОСОБА_6 і десь три роки тому, коли дівчинки було 7 років вона приїхала до неї восени у гості як завжди, вони почали спілкуватися і онучка у розмові сказала, що у неї є секрет. А вона, бабуся, дуже допитлива і почала розпитувати за цей секрет. І дівчинка розповіла, що вчитель спочатку почав розмову за статеві органи, просив зробити масаж, а одного разу показав свій орган. Вона це розповіла від душі, їй було соромно і ніякого сумніву з приводу розповіді не було. Спитала про дозвіл розповісти матері і вона дала згоду. З матір'ю ОСОБА_13 обговорили ситуацію і були обурені такої поведінкою, але радили, що припинили заняття. На питання захисника :»Чому саме їй розповіла, а не матері?», свідок повідомила, що вона має особливий підхід до дитини і зумила випитати. Ніякого сумніву з приводу вигадування не може і бути.
Свідок ОСОБА_24 , як дружина обвинуваченого не відмовилась надати свідчення і пояснила, що вона є дружиною обвинуваченого і якось до них прийшла поліція і проводили обшук, але нічого не знайшли. За чоловіка, з яким перебуває у шлюбі 38 років, може сказати лише як за турботливого батька, порядна людина. Таких дій, у яких звинувачують, він зробити не міг. Приходили і слідчий, і прокурор, приносили якійсь документи і просили підписати, укласти угоду. А якось прийшов слідчий і показав відео і побачила зраду чоловіка у його майстерні. За це не пробачу його, а те, що стосується обвинувачення - це не про мого чоловіка. Він дуже турботливий батько і постійно здійснює догляд за донькою, яка має хворобу - розсіяний склероз і не може рухатися. Не заперечує, що він займався індивідуальними заняття по малюванню як з дітьми, так і з дорослими на вул. Леваневського і Холодногірський у м. Суми. Кімната маленька, стіл біля вікна. Сказала, що були такі випадки, коли діти приходили, а потім різко залишали заняття. Вважає, що чоловік не міг робити поганих дій відносно дітей.
Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні пояснила, що вона має доньку і вона виявляла бажання малювати і через інтернет знайшла оголошення про набір дітей і стали ходити на індивідуальні заняття до ОСОБА_3 . Заняття відбувалися біля приміщення Нової пошти і адреси не може повідомити. Пам'ятає, що на другому поверху, маленька кімната, де знаходилася шафа, стіл біля вікна. Переважно очікувала у коридорі, а інколи відлучалась по магазинам. Заняття проходили до війни, десь у 2021 році взимку. Якось раз зателефонували з поліції і повідомили, що побачили на відео, як її донька сидить у ОСОБА_3 на руках, а його одна рука намагається залізти у штани. доньки. Була дуже шокована і написала заяву, давала свідчення прокурору, ходили до психолога, але щоб не загострювати ситуації нічого не питала у доньки і забрала заяву, щоб не травмувати дитину. Вона була маленькою і не розуміла тих дій, які з нею сталися. Щоб у подальшому не було ще більш травмування не змушувати її згадувати неприємні моменти, а тому і забрала заяву. За інших дітей нічого повідомити не може.
Щодо допиту свідків суд зазначає, що повнолітні свідки були допитаними відповідно до вимог ст. 352 КПК України, попереджені за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, приведені до присяги.
Від допиту свідка ОСОБА_26 прокурор в судовому засіданні відмовився.
Свідки зі сторони захисту також були допитані безпосередньо у судовому засіданні і попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і приведені до присяги.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 вона знає і її донька, який було 10 років ходила до нього на заняття по малюванню до ковіда. Була присутня кожного разу, а інколи залишала одну на заняттях. Як людина ввічливий, доброзичливий і нічого поганого сказати не може. Враження склалися позитивні.
Свідок ОСОБА_16 зі сторони захисту у судовому засіданні повідомила, що у 2020-2021 роках доньки відвідували заняття з малювання у ОСОБА_3 . Під час занять перебувала поряд, а інколи займалася своїми справами. Дітям на той час було 9 і 8 років. Заняття дуже сподобалися, під час занять двері не замикалися. Взимку було тепло в приміщенні. Зі слухом у ОСОБА_3 були проблеми, не дочував. Дітей не засмучував, настрій був гарний. Малюнки малювали масляними фарбами декілька днів. Приміщення невеличке, інколи було і троє дітей. Нічого поганого сказати за нього не може.
Свідок ОСОБА_18 , яка запрошена за клопотання сторони захисту у судовому засіданні повідомила, що вона водила свою дитину - доньку 6 років у вересні-жовтні 2016 року на заняття до ОСОБА_3 і була ним дуже задоволена. Поведінка ОСОБА_3 була звичайною, вади його не пам'ятає, була присутньою на всіх заняттях, стіл знаходився біля вікна. Двері на замок не зачинялися. Охарактеризувала як порядну людину.
Письмові докази.
З метою обґрунтування обвинувачення сторона обвинувачення посилалась на наступні письмові докази, які були досліджені та оцінка яких була надана судом, зокрема:
- заявою ОСОБА_7 від 07.12.2020 року, у який повідомлено, що 05.12.2020 їй стало відомо, що її донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розповіла своєї бабусі ОСОБА_20 про насильницькі дії ОСОБА_3 і далі написала, що 29.10.2020 року знайшла в інтернеті оголошення про індивідуальні курси малювання від художника ОСОБА_3 і почитала відгуки, зателефонувала і записала доньку. Пробне заняття сподобалося і почали відвідувати заняття. Вчитель дуже хвалив дівчинку і запропонував, щоб вона відвідувала заняття не 1 годину, а відразу ж 2 години. Погодилась на таку пропозицію, щоб не возити два рази на тиждень, а лише один. І потім взнала, що на заняттях ОСОБА_3 почав везти розмови про статеві органи, подивитися на живіт його, статевий орган, говорити компліменти доньки, що він її любить і щоб вона показала свій статевий орган і що хоче її доторкатися. Запитала у доньку: «Чому не розповідала», на що вона відповіла, що було соромно (т.2, а.с.4-5);
- даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 07.12.2020, з якого вбачається, що попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину ОСОБА_27 заявила, що у період з 13.11.2020 по 02.12.2020 року викладач з малювання ОСОБА_3 вчиняв розпусні дії відносно її малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2, а.с. 6);
- даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.03.2023, з якого вбачається, що попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину ОСОБА_9 і заявила про обставини події - приблизно в кінці 2015 року і на початку 2016 року ОСОБА_3 вчинив розпусні дії щодо її доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не досягла на той момент шістнадцятирічного віку (т.2, а.с.8);
- висновком судово-психіатричного експерт № 387 від 03.07.2023, відповідно до якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ознак психозу та недоумства не виявляє, що підтверджується даними анамнезу, які свідчать про те, що досліджуваний на обліку у психіатра не перебуває, за медичною допомогою до лікаря-психіатра не звертався, та даними цього обстеження, при якому у підекспертного не виявлено будь-яких психічних розладів. В період часу, до якого відноситься інкриміноване йому правопорушення, досліджуваний також не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності. На даний час ОСОБА_3 будь-яким психічним захворюванням не страждає, може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_3 в момент скоєння кримінального правопорушення будь-яким психічним захворюванням не страждав, не виявляв ознак якого0-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Як особа, що не є душевнохворою, ОСОБА_3 на теперішній час застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує (т.2, а.с. 111-113);
- висновком судово-психіатричного експерта №268 від 18.05.2023, відповідно до якого ОСОБА_8 на період вчинення відносно неї кримінального правопорушення будь-яким психічним захворюванням не страждала, не виявляла ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності і за своїм психічним станом на даний час може приймати участь у слідчих діях та відтворювати обставини, що мають значення у кримінальному провадженні. У висновку зазначено, що при даному обстеженні ОСОБА_8 викладає послідовність та обставини скоєного відносно неї правопорушення, які не розходяться та суттєво не суперечать відомостям, викладені в матеріалах кримінального провадження: пояснення ОСОБА_9 , допит ОСОБА_8 , допит ОСОБА_9 . В умовах даного обстеження при критичних зауваженнях ОСОБА_8 не змінює свою думку, здатна довести своє ставлення до предмету обговорення, дотримується власної лінії поведінки, в процесі роботи проявляє пізнавальну активність, критичність, відповіді достатньо самостійні, що свідчить про відсутність у ОСОБА_8 підвищеної схильності до навіювання. При виконанні завдань (виявленні відсутності деталей на зображеннях, відтворенні сюжетної розповіді, описі малюнків, складанні розповідей за картинками, встановленні послідовності подій, виявленні неточності зображень) у судженнях та умовиводах ОСОБА_8 спирається на конкретні ознаки сприйнятої інформації, не спостерігається схильності до комбінування фактів, не привносить нових деталей, не використовує домисли, зміст зображеного не спотворює. У вербальній продукції використовує мінімальну кількість образів та формувань, потребує зовнішнього стимулювання уяви, дотримується конкретних деталей та наочної фабули - що свідчить про відсутність у ОСОБА_8 підвищеної схильності до фантазування. Умови ситуації скоєного відносно неї кримінального правопорушення носили для ОСОБА_8 характер стресової взаємодії, в результаті якої у досліджуваної відбувалася певна дезорганізація психічної діяльності та порушувалась довільна регуляція поведінки, що супроводжувалось вибором неефективних стратегій дій при суб'єктивній оцінці ситуації як безвихідної. Поведінка ОСОБА_8 в той період часу носила характер пасивно-підкоряємої. При цьому сприйняття ситуації в окремі моменти розвитку та її динаміки в цілому, дій ОСОБА_3 та відповідних на них власних реакцій у ОСОБА_8 порушена не була; відтворює просторові пересування, послідовність подій, вербальні складові взаємодій. Протягом взаємодії з ОСОБА_3 поведінка ОСОБА_8 була вмотивована усвідомленням фізичної та психологічної переваги кривдника. В подальшому у ОСОБА_8 відбулася внутрішня переробка психотравмуючої події з витісненням негативних психотравмуючих подій, які актуалізувались при набутті життєвого та змістовного досвіду за раптових стумилів. Експерт доходив висновку, що ОСОБА_8 станом на 2015-2016 р. не могла розуміти характер та значення вчинених з нею дій розпусного характеру. А отже, і можливості до активної протидії в такій ситуації була обмежена. Тому у вищевказаних умовах ОСОБА_8 станом на 2015-2016 р. не могла здійснювати більш активний, повноцінний опір, а діяла в межах ресурсів власної особистості (пасивно підкорювалася, намагалася відмовлятись виконувати певні дії). У ОСОБА_8 не виявлено підвищеної схильності до фантазування. З урахуванням нормативного рівня її інтелектуально-мнестичноа емоційно-вольового розвитку, її індивідуально-психологічних особливостей та оцінці ситуації в цілому, ОСОБА_8 станом на 2015-2016 р. могла правильно сприймати обставини, які мають значення для справи в межах свого вікового розвитку на той період часу (а саме, могла сприймати, запам'ятовувати та відтворювати зовнішню, фактичну сторону подій без розуміння їх внутрішнього змісту та морально-етичних, соціальних та правових наслідків), на теперішній час може давати про них відповідні покази. ОСОБА_8 не могла розуміти характер та значення вчинених з нею дій розпусного характеру, не могла здійснювати більш активний, повноцінний опір, а діяла в межах ресурсів власної особистості (пасивно підкорювалася, намагалася відмовитись виконувати певні дії) (т.2, а.с. 33-38);
- висновком судово-психіатричного експерта №365 від 08.09.2021 відповідно до якого, у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відставання в психічному розвитку, не пов'язаного з психічним захворюванням, не виявлено. З приводу вчинених відносно неї протиправних дій при даному обстеженні ОСОБА_6 надає відомості аналогічні тим, які вона викладала у своїх поясненнях та при допиті в якості потерпілої. Так, вкрай неохоче і коротко пояснила, що під час занять з малювання ОСОБА_3 підводив її до вікна нібито подивитися на якось чоловіка, запитував чи бачила вона чоловічі статеві органи, демонстрував свій статевий орган, просив зробити йому масаж живота, при цьому також оголяв свій статевий член, в процесі виконання дитиною малюнку клав свою руку в область її геніталій. Дитину така поведінка вчителя лякала - «я його боялася тоді, мені було страшно як він таке робив». ОСОБА_6 стверджує, що ОСОБА_3 жодного разу її не роздягав, не торкався її оголеного тіла. Також ОСОБА_6 зауважує, що ОСОБА_3 просив її нікому не розповідати про факти його розпусної поведінки відносно неї - «це секрет». Пояснити чому продовжувала ходити до ОСОБА_3 на заняття, чому не розповіла одразу мамі ОСОБА_6 не може, але зазначає - «я ж таки розказала бабусі». При даному дослідженні сама ОСОБА_6 та її мати будь-яких істотних змін в стані дитини після подій, які сталися на заняттях малювання восени 2020 року не вказують, кошмарні сновидіння, нав'язливі думки тощо заперечують. При виконанні завдань (виявлення відсутності деталей на зображенням, відтворенні сюжетної розповіді, описі малюнків, складанні розповідей за картинками, встановленні послідовності подій, виявлення неточності зображень) у судженнях та умовиводах ОСОБА_6 спирається на конкретні ознаки сприйнятої інформації, не спостерігається схильності до комбінування фактів, не приносить новий деталей, не використовує домисли, зміст зображеного не спотворює. У вербальній та малюночній продукції використовує мінімальну кількість, образів і формулювань, потребує зовнішнього стимулювання уяви, дотримується конкретних деталей та наочної фабули. Вказане свідчить про відсутність у ОСОБА_6 підвищеної схильності до фантазування. В умовах даного обстеження при критичних зауваженнях експертів та матері ОСОБА_6 не змінює свою думку, здатна довести своє ставлення до предмету обговорення, дотримується власної лінії поведінки, в процесі роботи проявляє пізнавальну активність, критичність, відповіді достатньо самостійні, що свідчить про відсутність у ОСОБА_6 підвищеної схильності до навіювання. Рівень розвитку пізнавальної сфери, характер знань та уявлень, засоби набуття досвіду, особливості розвитку довільності психічних функцій, самосвідомості, рівня домагань у ОСОБА_6 відповідають нормам її вікового періоду (8-9 років). Поведінкові та емоційні прояви, формування домінуючих мотивів, соціального та мікросоціального становлення у ОСОБА_6 також перебігають в рамках стандартів її вікового періоду (8-9 років). Вищевказане дозволяє зробити висновок, що інтелектуально-мнестичний, емоційно-вольовий розвиток ОСОБА_6 відповідає нормам вікового періоду 8-9 років. Експерт доходить до висновку, що ОСОБА_6 не могла розуміти характер та значення вчинених з нею дій. А отже, можливість до активної протидії в такій ситуації, була обмежена. Тому у вищевказаних умовах ОСОБА_6 не могла здійснювати активний, повноцінний опір, а діяла в межах ресурсів власної особистості (пасивно підкорювалася, після повторення розпусних дій розповіла бабусі). У ОСОБА_6 не виявлено будь-яких грубих когнітивних та мнестичних порушень, мовне опосередкування діяльності та монологічне викладення сформоване на достатньому рівні, словниковий запас відповідає віковій обізнаності та набутому практичному досвіду. Здатність до сприйняття, запам'ятовування та відтворення інформації у ОСОБА_6 не порушена. Таким чином, ОСОБА_6 з урахуванням віку, особливостей психічного розвитку, її індивідуальних особливостей здатна правильно сприймати обставини, що мають значення для кримінального провадження та може надавати про них відповідні покази у межах свого вікового розвитку (а саме, могла сприймати, запам'ятовувати та відтворювати зовнішню, фактичну сторону подій без розуміння їх внутрішнього змісту, без вказання їх часових проміжків та дат подій, що відтворюються). ОСОБА_6 може коротко описати окремі значимі для неї деталі подій, що відбувалися, зрозумілі для неї на простому конкретно-ситуаційному рівні («він оголював свій живіт, просив робити масаж, оголював свій статевий орган, клав руку мені знизу живота» тощо). Дитина 8-річного віку не здатна до довготривалого відтворення хронології а послідовності подій, з плином часу може плутати деталі та незначимі для неї обставини, відтворювати інформацію фрагментарно, без логічного запам'ятовування та осмислення. У своїх відповідях експерт зазначила, що у ОСОБА_6 підвищеної схильності до фантазування та навіювання не виявлено. ОСОБА_6 з урахуванням віку, особливостей психічного розвитку, її індивідуальних особливостей, здатна правильно сприймати, запам'ятовувати та відтворювати обставини, що мають значення у справі (зовнішній, фактичний бік подій) та здатна давати щодо них відповідні показання. З урахуванням недостатнього розвитку логічної довготривалої пам'яті та інтелектуальних здібностей (відповідного віку) не може відтворювати точну хронологію подій. ОСОБА_6 з урахуванням віку та інтелектуально-мнестичного розвитку не розуміла характер та значення вчинених відносно неї дій, не могла здійснювати активний, повноцінний опір, діяла в межах ресурсів власної особистості (пасивно підкорювалася, після повторення розпусних дій розповіла бабусі). Крім цього, малолітня потерпіла була досліджена і лікарем - судово-психіатричним експертом, який вказав, що на даний час ОСОБА_6 будь-яким психічним захворюванням не страждає. На момент вчинення відносно нею кримінального правопорушення, ОСОБА_6 будь-яким психічним захворюванням не страждала, не виявляла ознак будь-якого тимчасово хворобливого розладу психічної діяльності. За своїм психічним станом може приймати участь у слідчих діях та відтворювати обставини, що мають значення у кримінальному провадженні і за своїм психічним станом могла правильно сприймати обставини вчинюваного відносно неї злочину, може давати про них відповідні покази (т.2, а.с. 13-17).
Допитана у судовому засіданні експерт ОСОБА_21 підтримала висновок як відносно ОСОБА_8 , так і відносно ОСОБА_6 , але з боку сторони захисту більш виникає сумніву з приводу дослідження відносно малолітньої потерпілої ОСОБА_6 та його стверджень наявності у потерпілій ОСОБА_6 можливого впливу дорослих, а саме її бабусі ОСОБА_20 , яка активно проявляє себе домінуючим дорослим в сім'ї і могла вразити малолітню онуку до навіювання. Експерт у судовому засіданні повідомила про відсутність навіювання і про дослідження, які проводилися з потерпілою, такі як малювання на окремих листах, відтворенні сюжетної розповіді, описі малюнків, складанні розповідей за картинками, встановленні послідовності подій, виявлення неточності зображень Експертиза була проведена у присутності законного представника, будь яких психічних порушень не виявлено, розвиток дитини відповідає нормативам, поводила себе рівно, спокійно, впливу законного представника не було. Фантазій у дитини не виявлено, навіювання також. Пояснила, що вона при дослідженні застосовувала спеціальні методики і незважаючи на те, що у переліку запитань не було поставлено саме питання навіювання, але вона застосувала методику для виявлення або спростування саме навіювання, чим вийшла за межі, але це не є порушенням, оскільки дитина мала такий вік, коли і повинні проводити у цієї частині дослідження, щоб усунути сумніви у її показах. Саме у ОСОБА_6 відсутні навіювання, вона відповідала відповідно своєму віку і розвитку. Експерт зазначила, що у висновку вказані, які методики були нею застосовані при дослідженні потерпілих.
Під час проведення досудового розслідування проводилися негласні слідчі дії на підставі ухвали слідчого судді Сумського апеляційного суду № 347т від 11.02.2021 і у протоколі про результати обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи та аудіо-відео контролю особи від 12.04.2021, а саме офісного приміщення, що знаходиться в будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , кабінету, який орендує ОСОБА_3 та до протоколу надані фотозйомки з зображенням його кабінету, ОСОБА_3 та дітей, які приходять на заняття малювання з розмовами і малолітньою ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.2, а.с. 62-91).
З результатами проведення негласних слідчих дій - обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи та аудіо-відео контроль особи від 12.04.2021 проводилась судово-психологічна експертиза і за висновком експерта №2954 від 28.01.2022 вказано, що комунікативна діяльність ОСОБА_3 у ситуації, зафіксованій у легалізованому відеозаписі проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 12.04.2021, характеризується цілеспрямованістю дій щодо відправлення ОСОБА_19 вербальних (невербальних) посилань інформативного, сигнального, спонукального характеру, а також характеризується як цілеспрямованим приєднанням до послань ОСОБА_3 , так і відкиданням, запереченням, вербальним та невербальним опором в комунікативних ситуаціях застосування ОСОБА_3 фізичних дій (близькості) по відношенню до ОСОБА_19 і дана комунікативна взаємодія між ОСОБА_3 та ОСОБА_19 має ознаки психологічного впливу на ОСОБА_19 і який може розглядатися як психологічна підстава розбещення неповнолітньої в умовах навчальної діяльності і в додатку А до висновку експерта №2954 окремо по фрагментам зазначено: у фрагменті 3- що ОСОБА_3 спрямовується комунікація в парадигмі понять «фізичного контакту - фізичної близькості», - констатується психологічний тиск з маркерами (суттєвими ознаками) заохочення інтересу дитини до елементів фізичної близькості), маніпулювання свідомості, на фрагменті 5 - проявляє жести інтимної спрямованості, у фрагменті 6 - констатується психологічний тиск з маркерами (суттєвими ознаками) заохочення інтересу дитини до елементів фізичної близькості, маніпулювання свідомістю, ознаки сексуального зловживання (фізичне і психологічне насильство з ознаками сексуального спрямування), у фрагменті 7 - утримування направленості комунікативної взаємодії в парадигмі уваги до «фізичного тіла дитини», «фізичного контакту» (т.2, а.с.95-110).
Сторона захисту просять визнати протокол про результати обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи та аудіо-відео контролю особи від 12.04.2021 та висновок експерта №2954 від 28.01.2022 не належними доказами у розумінні ст. 84, 85 КПК України, оскільки не містять доказів щодо інкримінованих ОСОБА_3 подій у висунутому йому обвинуваченні і містять відомості щодо приватного життя осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, зокрема малолітньої ОСОБА_19 та інших осіб.
Статтею 84 КПК України зазначено - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Частина 2 цієї статті вказує на джерела доказів - показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У протоколі про результати обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи та аудіо-відео контролю особи від 12.04.2021, а саме офісного приміщення, що знаходиться в будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , кабінету, який орендує ОСОБА_3 та до протоколу надані фотозйомки з зображенням його кабінету, ОСОБА_3 та дітей, які приходять на заняття малювання з розмовами з ними зазначена ухвала слідчого судді Сумського апеляційного суду від 11.02.2021, на підставі якої проведена вищевказана слідча дія. Сама ухвала слідчого судді не була долучена прокурором у зв'язку зі знищенням, про що є відповідь Сумського апеляційного суду (т.2, а.с.141).
Відповідно до ст. 86 КПК України належними є доказами, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість використання інших доказів.
Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).
При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Стороною захисту та обвинуваченим протягом всього розгляду кримінального провадження стверджується заперечення і неможливість здійснення ОСОБА_3 розпусних дій відносно малолітніх дітей, які відвідують його заняття з малювання та заперечують проти пояснень потерпілих, законних представників та свідка ОСОБА_20 і вважають, що вони обумовлюють його, а потерпілу ОСОБА_6 та її законного представника зовсім не знає і ніколи не бачив.
Саме ці докази, які отримані під час здійснення досудового розслідування у передбачений кримінально-процесуальним законодавством спростовують заперечення обвинуваченого до вчинених розпусних дії і обумовлення його потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
Що стосується доводу сторони захисту про закриття кримінального провадження ще на підготовчому засіданні, то суд зазначає, що саме на підготовчому засіданні винесена ухвала від 31 серпня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження №12020200440003152 по обвинуваченню ОСОБА_3 (т.1, а.с.74).
Ствердження сторони захисту, що відносно малолітньої потерпілої ОСОБА_8 не проведена психіатрична експертиза спростовується висновком експерта №268 від 18.05.2023 року, якої була проведена комплексна амбулаторна психолого-психіатрична експертиза, де була оглянута і проведені дослідження лікарем-психіатром ОСОБА_28 , за висновком якого ОСОБА_8 будь-яких психічним захворюванням не страждає. На період вчинення відносно неї кримінального правопорушення ОСОБА_8 будь-яким психічним захворюванням не страждала, не виявляла ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності. При дослідження соматичного стану ОСОБА_8 позначені на внутрішній поверхні лівого передпліччя сліди від повздожних та поперечних саморізів, тобто лікарем-психіатром проводилися усі дослідження для з'ясування психіатричного стану ОСОБА_8 .
У суду не має підстав не довіряти свідченням малолітньої потерпілої та її матері з приводу ведення ОСОБА_8 щоденника, де вона записувала свої події та почуття, сторона обвинувачення намагалися відкрити стороні захисту у якості доказу, але спочатку вони відмовлялися, але коли погодились, щоб він був долучений, то стався неприємний випадок і в той будинок, де проживає сім'я ОСОБА_8 у ніч 30 січня 2025 року через влучення ворожого ударного БПЛА виникла пожежа в багатоповерховому будинку, і хоча сторона захисту заперечувала і надала відповідь від Сумської міської ради про відсутність акту обстеження їх квартири, не свідчить про відсутність пошкодження їх майна.
В послідуючому надалі акт №250 від 05.02.2025 року комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії рф квартири АДРЕСА_4 , де проживала потерпіла ОСОБА_8 і були виявлені пошкодження балконних рам, вхідної двері, розбиті наружна частина лоджи (т.3, а.с.186-187), що свідчить про наявність пошкодження майна потерпілої.
Стороною обвинувачення надані дані, які характеризують малолітніх потерпілих та акти обстеження їх проживання.
Потерпіла ОСОБА_8 за місцем проживання характеризується задовільно, за місцем навчання дуже позитивно6 активна, доброзичлива, дисциплінована, скромна, підтримує дружні стосунки з усіма учнями класу. Здатна співпереживати, любить своїх рідних, які приділяють належну увагу вихованню. У квартирі, де проживала у м. Суми, має свою кімнату і необхідним для навчання та розвитку. Батьки користуються авторитетом, на обліку у психіатра не перебуває, у ювенальної поліції на обліку не перебуває (т.3,а.с.39-55).
Потерпіла ОСОБА_6 за місцем навчання характеризується позитивно. Дотримується правил поведінки під час уроку, відпочинку, гри. Працелюбна, ставить питання про нове і незрозуміле. За характером добра, чесна, відповідальна.
При обстеженні умов проживання вказано, що вихованням займається матір, яка виконує обов'язки у повній мірі і створила гідні умови для життя, розвитку та навчання. На обліку у психіатра не перебуває (т.3, а.с.20-32).
Судом досліджено також дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 та про його здоров'я та творчу діяльність.
За станом здоров'я надана консультативні висновку, де вказано за його хвороби на слух, перенесення операцій і залишення на його тілі шрамів (т.3, а.с.7-10).
Ствердження сторони захисту наявність у ОСОБА_3 такого великого шраму і його демонстрація потерпілим не могла залишитися поза їх увагою, а ними не були надані свідчення про наявність даного шраму, судом не приймається до уваги, враховуючи сам вік дітей та той обстановці, у якій вони перебували.
Довідка ТЦК про відстрочку як такому, що на утриманні якого перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю 1 групи та військовий квиток (т.3, а.с.12-23).
Свідоцтво про шлюб з ОСОБА_24 , довідка про наявність 1 групи інвалідності доньки ОСОБА_29 (т.3, а.с.24-28), диплом про отримання спеціальності «художне оформлення» та трудова книжка (т.3, а.с. 29-43), благодарність від батьків та подяки з роботи (т.3, а.с.44-63).
Адвокатом також надані схеми приміщення по АДРЕСА_3 та фото (т.3, а.с.65-69), схема приміщення по вул. Холодногірський, буд. 20 та фото на неї та малюнки ОСОБА_3 (т.3, а.с.70-104).
Стороною захисту надані матеріали звернень та скарг ОСОБА_3 до правоохоронних органів (т.3, 106-117).
Стороною обвинувачення надані наступні дані, які характеризують ОСОБА_3 .
Вимога про судимість - до кримінальної відповідальності не притягувався (т.3, а.с.150), на обліку у лікаря психіатра не перебуває (т3, а.с.151), характеристика з комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча художня школа ім. М.Г. Лисенка, яка оцінує його як відповідального, має високий рівень знань змісту навчання з предметів, які викладає (т.3, а.с.154), характеристики з місця проживання - позитивні (т.3, а.с. 156,157), подяки та висновки про його стан здоров'я (т.3, а.с.158-179).
У судовому засіданні як потерпілі, так і законні представники, свідки з боку обвинувачення не заперечували, що обвинувачений ОСОБА_3 як людина - вихований, ввічливий, охайний, доброзичливий.
VІІ. Висновки суду
З огляду на викладене, суд критично відноситься до показань обвинуваченого щодо оговорювання його потерпілими та свідками, оскільки вважає, що так побудована лінія захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини та є неправдивою.
Показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо невизнання своєї вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд оцінює критично, вважає їх неправдивими та такими, що надані з метою уникнення кримінальної відповідальності, покази обвинуваченого ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження в судовому засідання, а навпаки спростовується дослідженими в судовому засіданні як письмовими доказами, так і показами потерпілих та свідків, які є послідовними та узгодженими між собою.
При цьому надані докази стороною захисту та допитані з їх боку свідки, не спростовують покази потерпілих, а лише характеризують ОСОБА_3 як людину і гарного художника, усі клопотання сторони захисту були розглянути і задоволені, але усі надані докази лише стосуються його характеристики та творчої діяльності і стану здоров'я.
Суд не вбачає жодних підстав для визнання показань неповнолітньої потерпілої та малолітньої потерпілої надуманими, неправдивими чи неналежними.
Будь-якого впливу на потерпілих, який би призвів до перекручення їх показів судом не встановлено.
Покази обвинуваченого щодо оговорювання його з боку свідків та потерпілих і не вказана ним причина оговорення, була ним вказана як усунення конкуренції є не переконливими, оскільки самими свідками ці факти заперечувались. Всі допитані свідки були належним чином попереджені про кримінальну відповідальність та послідовно давали аналогічні показання під час судового розгляду
Суд враховує, що у обвинуваченого ОСОБА_3 з потерпілими та їх законними представниками раніше не було неприязних стосунків, тому підстав для обмови обвинуваченого у потерпілих немає. Крім цього, покази потерпілих загалом узгоджуються із висновками експертиз, які були досліджені в ході судового розгляду, допитаний у судовому засіданні психолог, яка підтримала висновки і надавали достовірні відповіді під час їх дослідження у зв'язку з чим показання потерпілих ОСОБА_30 та ОСОБА_6 суд вважає достовірними та правдивими.
Стороною захисту жодними чином не доведено змову з боку свідків з метою надання неправдивих свідчень. У суду відсутні підстави ставити під сумнів покази допитаних свідків, оскільки не встановлено їх зацікавленість в оговорюванні обвинуваченого.
До того ж, покази обвинуваченого що він зовсім не пам'ятає потерпілу ОСОБА_6 та його матір, спростовуються показами як потерпілої, так і законного представника і повідомляють де саме проводилися заняття, у якій час, що сам ОСОБА_3 пропонував дві години заняття та інші обставини, а дрібні розбіжності не вплинули на спростування обвинувачення.
Суд вважає, що доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що його неповнолітні потерпілі та їх законні представники навмисно оговорюють, котрі жодними доказами сторони обвинувачення не спростована, не знайшла свого підтвердження, не доведена належними і допустимими доказами у зв'язку з їх відсутністю взагалі, суд розцінює, як спосіб захисту, оскільки вони спростовуються сукупністю досліджених по справі об'єктивних, належних, допустимих доказів, які є послідовними, достатньо вагомими, чіткими, узгодженими між собою, а тому достовірними, достатніми та відповідають критеріям якості доказів, встановленим в рішеннях Європейського суду з прав людини в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 липня 2011 року та в справі «Яременко проти України» від 12 вересня 2008 року, а тому не викликають сумнівів у суду .
Зокрема: психолог за допомогою поставлених питань до потерпілих вдалось розкрити повний зміст та хронологію головних подій та фактів, а також з'ясувати характер протиправних дій особи в досліджуваній ситуації, а саме вчителя малювання - ОСОБА_3 . Порівняльний аналіз мовної та поведінкової діяльності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не виявила ознак, які сигналізують про ступінь недостовірності інформації, яка від нех надходить.
Достатність відомостей у показаннях які надають потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , їх відповіді та пояснення, дозволяють встановити чітку хронологічну послідовність, при яких вони стала жертвами сексуальних злочинів. На підставі аналізу інформативно-смислового змісту сполучених нею відомостей можна відтворити вихідні події, їх деталі, особливості виникнення, перебігу та наслідки.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за психологічною оцінкою є потерпілими від насильства в ситуації яка досліджувалась в судовому розгляді кримінального провадження, так як дії зазначеної особи по відношенню до них визначаються як розпусні дії, а відносно до ОСОБА_8 сексуальне насильство та напряму пов'язані з негативними змінами в емоційній сфері, що відслідковувалось під час допиту, що виразилось почуття приниження, патологічним фіксування на спогадах про психотравмуючу ситуацію та почуття незахищеності та ураження гідності, про вчинення вище зазначених дій, зі сторони ОСОБА_3 .
Розладів довільної, активної уваги, схильності до фантазування та до заповнення прогалин пам'яті образами уяви за ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , протягом розгляду справи за їх участі - не спостерігаються.
Дій примусового характеру до надання пояснень, під час проведення спілкування із ОСОБА_6 , ОСОБА_8 погроз, залякувань, образ, змістовних текстових підказок для відповідей, навідних запитань, дій, що упереджують дії потерпілих - з боку психолога, що спілкувалась під час проведення дослідження та сторонніх осіб - не фіксуються.
Відповідно до Конституції України, зокрема, ст.ст.3,52, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.
Згідно положень ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.
На спростування доводів обвинуваченого ОСОБА_3 щодо психологічного впливу на нього, неправдивість показань потерпілих та їх законних представників, відсутність у матеріалах кримінального провадження прямих доказів його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, то суд відмічає.
Відповідно до пункту 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.
Стороною захисту були до суду надані скарги ОСОБА_3 із зверненням до Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтава з приводу протиправних дій слідчого ОСОБА_31 , який нібито примушував його до укладання угоди і продемонстрував йому відеоматеріали, які ображають його особисту гідність - відеозапис події його подружньої зради, що був отриманий ним при проведенні негласних розшукових слідчих дій та погрожував, що продемонструє його дружині.
Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 і квітня 2011 року).
Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Стороною захисту надані відповіді та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.09.2023 року про внесення відомостей за скаргою ОСОБА_3 про вчинення на останнього психологічного тиску з боку працівника поліції Сумської області ОСОБА_32 за ч.1 ст.365 КК України і надана відповідь про проведення досудового розслідування, але судом встановлено, що обвинувальний акт складено ст. слідчим Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_12 .
Крім того. ОСОБА_3 у скарзі зазначено про захист його честі - особистої гідності і демонстрація відеозапису його подружньої зради, які у матеріалах даного кримінального провадження відсутні і проводиться ретельна перевірка, яка не стосується даного кримінального провадження.
Також доводи сторони захисту про наявність змови з метою незаконного засудження обвинуваченого, суд визнає такими, що не ґрунтуються на об'єктивних та допустимих доказах. Відповідно до статті 94 КПК України, суд оцінює докази з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також сукупності зібраних доказів. Жодних підтверджень наявності конфлікту інтересів чи упередженості осіб, які брали участь у розслідуванні та розгляді справи, стороною захисту не надано. Фактично такі доводи є єдиними, на підставі яких захисник просить виправдати обвинуваченого. Жодного логічного пояснення, чому працівники правоохоронних органів, або потерпілі та їх законні представники змовились для незаконно засудження ОСОБА_3 суду захисник не надав.
Ствердження сторони захисту, що потерпіла ОСОБА_6 була допитана у судовому засіданні без участі психолога, суд зазначає, що її допит проводився за участі законного представника, психолог при проведенні та надані висновку спілкувалася тривалий час і в судовому засіданні підтвердила усі обставини, які проводилася з малолітньою потерпілою ОСОБА_33 .
Так, об'єктом злочину за ст.156 КК України - є статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.
Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція (ратифікована Україною у 2012 році)) встановлює, що сексуальна експлуатація дітей та сексуальне насильство стосовно дітей охоплює поведінку, зазначену у ст.ст. 18-23 цієї Конвенції, а саме: сексуальне насильство; правопорушення, що стосуються дитячої проституції; правопорушення, що стосуються дитячої порнографії; правопорушення, що стосуються участі дитини в порнографічних виставах; розбещення дітей; домагання дитини для сексуальних цілей (грумінг).
Частини 1 та 2 ст. 156 КК України, що передбачають відповідальність за вчинення розпусних дій стосовно особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, та щодо малолітньої особи.
Лансаротська конвенція визначає, що розбещення дітей стосується ситуацій, коли дитина, яка не досягла віку сексуальної зрілості, спостерігає за будь-якою діяльністю сексуального характеру. Це не означає, що дитина повинна брати участь у сексуальній діяльності. Сам факт того, що дитина стала свідком таких дій, повинен каратися в межах кримінального правопорушення.
У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 року № 5 вказано, що розпусні дії, відповідальність за які передбачено у ст. 156 КК України, повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, статевого інстинкту.
З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.
Під фізичними розпусними діями слід розуміти оголення статевих органів винної и потерпілої осіб, непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, імітацію статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності потерпілої особи тощо.
Інтелектуальними розпусними діями є, зокрема, ознайомлення потерпілої особи із порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з нею на сексуальні теми тощо.
До неконтактних форм сексуального насильства (розбещення) щодо дитини можуть належати: демонстрація статевих органів; примус до спостереження за статевим контактом кривдника з іншими; залучення до перегляду фото/відео, що мають сексуалізований характер; підглядання; тощо.
Злочин вважається закінченимз моменту вчинення розпусних дій.
Кримінальна відповідальність за вказаною статтею можлива лише за умови наявності прямого умислу.
В даному випадку, в судовому засіданні сукупністю належних і допустимих доказів підтверджено, що ОСОБА_3 умисно оголював свій статевий орган, демонстрував його неповнолітній і малолітній потерпілим, торкаючись їх геніталій, демонстрував порнофільм малолітній ОСОБА_8 , що є фізичними розпусними діями. .
Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст.156 КК України полягає в тому, що він спричиняє шкоду нормальному моральному та фізичному становленню неповнолітніх, формує антиморальні погляди у дитини.
Потерпілими від даного злочину можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі, яким не виповнилося 16 років. Для відповідальності за цей злочин не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості і чи давала вона згоду на вчинення щодо неї розпусних дій. Попередня поведінка потерпілої особи (зокрема, її попереднє статеве життя) на кваліфікацію дій винної особи за ст.156 КК України не впливає.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку.
Розпусні дії повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту. Однак, такими діями не є протиправні природні або неприродні статеві зносини із особою, що не досягла 16 років. Відповідальність за останні передбачена статтями 152, 153, 155 КК України за наявності всіх ознак злочинів, ними передбачених.
Не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, спрямоване на уникнення відповідальності за вчинене, не відповідає об'єктивним обставинам та спростовується доказам по справі, зібраним на досудовому слідстві, та дослідженими в ході судового розгляду. Показання потерпілої та свідків є логічними, послідовними та взаємоузгодженими, у тому числі щодо деталей і розвитку подій, та відповідають іншим обставинам провадження. Зазначене дає підстави стверджувати, що показання є достовірними.
Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази щодо обставин вчинених протиправних дій обвинуваченим, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою як окремо, так і в сукупності, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та які містяться у матеріалах цього провадження.
При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи, яка встановлюється шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Разом з тим диспозиція частини 2 статті 156 КК України передбачає вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.
Розбещення неповноілтніх (ст.156 КК) на відміну від згвалтування (ст.152 КК) має місце у випадку, коли обвинувачений не намагається вступити у статевий акт з потерпілою особою будь-яким способом (Постанови ВСУ від 06.04.2021 у справі №758/13214/18).
З об'єктивної сторони розбещення виражається у вчиненні різноманітних розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення потерпілих. Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.
У свою чергу фізичне розбещення може проявлятися, зокрема, в оголенні статевих органів винної особи або потерпілого, поцілунках, непристойних дотиках, які викликають статеве збудження тощо. У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, винний не намагається вступити у статевий акт з потерпілою особою будь-яким способом.
Суспільна небезпечність злочину за ст. 153 КК України полягає у тому, що він знаходиться у протиріччі із загальноприйнятим природним укладом статевих відносин, супроводжується моральною зневажливістю, поєднаною із насильством або використанням безпорадного стану людини, здатний спричинити шкоду здоров'ю потерпілої особи, глибоку психічну травм.
Суспільне небезпечне діяння, що скоється винною особою, складається з двох дій. Перша дія обов'язкова дія для об'єктивної сторони злочину - це задоволення статевої пристрасті неприродним способом; друга - допоміжна, необхідна для вчинення першої, - фізичне або психічне насильство або використання безпорадного стану потерпілої особи, можливе і поєднання цих дій, як у випадку з малолітньою потерпілою ОСОБА_8 - використання її безпорадного стану та застосування фізичного насильства.
За конструкцією об'єктивної сторони склад злочину вважається закінченим з моменту початку здійснення певних дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Будь яких істотних порушень КПК України під час досудового розслідування, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченого та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не вбачається.
Таким чином, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 за висунутим йому обвинуваченням.
VІІІ. Стаття (частина статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Згідно роз'яснень, викладених в п.1 абз.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо.
Суд виходить також з того, що ст. ст. 2, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.06 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як обов'язкове джерело права.
Основним джерелом правозастосовної діяльності ЄСПЛ є Конвенція «Про захист прав людини та основоположних свобод», якою на міжнародному рівні закріплені головні принципи права на справедливий публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, норми Конституції України, національного законодавства, в тому числі і кримінально процесуального законодавства мають узгоджуватися з нормами Конвенції та рішеннями ЄСПЛ. Пріоритетність та загальна значущість норм Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» та практики ЄСПЛ закріплена і в принципі законності, визначеному в ст. 9 КПК України в редакції 2012 року, за якою положення відповідного міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України є обов'язковими, кримінально - процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Згідно зі ст. 2 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», право кожного громадянина на життя охороняється законом.
Відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Так, на батьків покладається основна відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, тощо (ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.150 СК України).
Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 встановлює, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідно до ст.ст. 17, 19 зазначеної Конвенції, жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність; держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.
Статтею 34 цієї Конвенції встановлено, що держава зобов'язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.
Законодавець забезпечує охорону та статеву недоторканість особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її статі.
Норми ст.153, ст.156 КК України забороняє вчиняти насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом та сексуальних розбещень.
При постановленні вироку суд враховує, що вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла чотирнадцятирічного віку є одними із небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, оскільки заподіює шкоду здоров'ю малолітньої дитини, негативно впливає на її нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток.
Стаття 52 Конституції України зазначає, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом. Конвенція про права дитини вважає завданням кожної держави надати дитині такий захист і піклування, які необхідні для її гаразду, захистити дитину від усіх форм дискримінації або покарання, фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, недбалого і брутального поводження та експлуатації, забезпечити їй здоровий розвиток тощо.
Правова концепція доведення вини особи «поза розумним сумнівом» сформульована та обґрунтована у рішеннях ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини», «Кобець проти України» від 14.02.08 року, «Козинець проти України» від 06.12.17 року та ін.. За цією концепцією сукупність зібраних слідством та безпосередньо досліджених судом доказів з додержанням критеріїв їх належності, допустимості, достатності, виваженості та взаємозв'язку між собою з урахуванням особливостей національного кримінального та кримінально-процесуального закону повинна відповідати загальним принципам права особи на справедливий суд, закріпленим в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сам процес та результат доведення вини особи має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Враховуючи викладене вище та наведені стороною захисту доводи спростовуються доказами, які є належними, допустимими, та які оцінено судом з точки зору достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності, та які, з урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та висунутих на свій захист непослідовних версій обвинуваченого, що не узгоджувалися із вказаними доказами, дозволили суду встановити винуватість ОСОБА_3 відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Оцінивши надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, розглядаючи кримінальне провадження з дотриманням положень ст.337 КПК України, суд всебічно, повно й неупереджено, дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, вищезазначені безпосередньо досліджені докази, суд, вважає належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч.3 ст.153 КК України, (в редакції закону №2295-V1 від 01.06.2010 а саме: задоволення статевої пристрасті неприродним способом з використанням безпорадного стану малолітньої особи;
- ч.2 ст.156 КК України, а саме: вчинення розпусних дій щодо малолітніх осіб.
Така юридична оцінка дій обвинуваченого відповідає фактичним обставинам, встановленим при розгляді кримінальної справи.
Приймаючи рішення в частині призначення покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3 злочинів, які є тяжкими злочинами проти статевої свободи та недоторканості особи (ч.3 ст.153, ч.2 ст.156 КК України); враховуючи, що ОСОБА_3 є вихователем та зірцем моралі, реалізував свої злочинні наміри, направлені на вчинення дій сексуального характеру щодо учнів, які прийшли до нього на заняття з малювання, усвідомлюючи їх малолітній вік, ігноруючи принципи моральності, духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, всупереч ст. 1, 21 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, ст. ст. 2, 7, 8, 23, 19, 34, 36, 40 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 і набула чинності 02.09.1990, ст. 20 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007, яка набула чинності 01.12.2012, вчинив тяжкі злочини сексуального характеру проти статевої недоторканості та свободи малолітніх дітей , усвідомлюючи характер та наслідки своїх дій, умисної форми вини обвинуваченого; те, що вказані злочини становлять високу суспільну небезпеку; виключну їх аморальність та цинічність, а також те, що вчинені ним злочини грубо принизили гідність потерпілих та заподіяли їм психологічну мультитравму, яка перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями з боку ОСОБА_3 , наслідки пережитого малолітними потерпілами залишаться на все життя, та вважає, що ОСОБА_3 повинен понести суворе покарання.
ІХ. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
Судом встановлена наявність обставини, передбаченої ст. 67 КК України, яка обтяжує покарання, а саме: вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб, які перебували в навчально-виховній залежності від нього.
Суд бере до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який має технічну освіту, одружений, працює у комунального закладу Сумської міської ради Сумська дитяча художня школа ім. М.Г. Лисенка, вчителем малювання, має на утриманні повнолітню доньку 1 групи інвалідності, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, згідно висновку судово-психіатричного експерта №387 від 03.07.2023, ОСОБА_3 на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. У період часу, якому відповідають правопорушення, ОСОБА_3 перебував поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_3 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. До кримінальної або адміністративної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання, роботи, громадської діяльності характеризується лише позитивно.
Х. Мотиви суду при призначенні покарання
Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії'від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Сторона обвинувачення просить призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк, визначений санкцією ч.3 статті 153 КК України (в редакції закону №2295-V1 від 01.06.2010), але суд не погоджується з даною пропозицією, виходячи з наступного.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 суд виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які посягнули на статеву свободу та статеву недоторканість малолітніх осіб, наявність обтяжуючої покарання обставини, дані про особу винного, його відношення до скоєних злочинів, невизнання ОСОБА_3 вини, свідчить про відсутність, як усвідомлення ним наслідків своїх діянь, так і каяття у вчиненому, пережитих травмувальних подій, які можуть негативно проявитися у майбутньому житті дітей; у зв'язку із чим для досягнення цілей покарання, виправлення обвинуваченого можливе виключно за умови його ізоляції від суспільства, у виді позбавлення волі, і саме таке покарання буде достатнім для досягнення мети покарання, але враховуючи і пом'якшуючі обставини - вперше притягується до кримінальної відповідальності, його не молодий вік, знаходження на утриманні хоча і повнолітньої дитини, але 1 групи інвалідності, обвинувачений як особа позитивно характеризується за місцем мешкання і роботи, за станом здоров'я має вади із слухом та інші захворювання, а тому суд дійшов висновку про можливість покарання на максимальний строк, визначений санкціями статей, за яким обвинувачується ОСОБА_3 .
Разом із цим, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 156 КК України, законодавцем віднесено до кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
При цьому, людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Більше того, інкримінований ОСОБА_3 злочин, вчинений проти статевої свободи та статевої недоторканості саме малолітньої особи.
Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, встановлює що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідно до ст. 17, 19 зазначеної Конвенції жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність; держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.
Статтею 34 цієї Конвенції встановлено, що держава зобов'язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.
Законодавець забезпечує охорону та недоторканість статевої свободи особі, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її статі.
Отже, держава гарантує, зокрема дитині право на охорону здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя ті здорового розвитку дитину, формуванню навичок здорового способу життя.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Тому, суд ввважає, що в даному випадку є підстави для призначення ОСОБА_3 і додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а саме права особи обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, навіть у випадках, коли особа на час вчинення кримінального правопорушення офіційно не обіймала певної посади чи офіційно не займалася певною діяльністю, проте вчинила такі дії, тобто позбавлення можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.55 КК України та ст.156 КК України. Що у свою чергу відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в раховуючи, що обвинувачений продовжує займатися викладацькою діяльностю, тому необхідно призначити і додаткову міру покарання як позбавлення права займатися викладацькою діяльністю.
Зазначена позиція суду узгоджується з правовими висновками Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04.09.2023 року у справі № 404/2081/22.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю для цього передумов, а застосування таких положень Закону буде явно несправедливим через м'якість покарання.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Враховуючи відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що виправлення цієї особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень неможливо без його ізоляції від суспільства та без реального відбування покарання в місцях позбавлення волі.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 361/7311/19.
Суд приходить до переконання, що саме таке покарання у вигляді позбавлення волі для обвинуваченого ОСОБА_3 відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання і відображує співмірність злочину та кари і тільки таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так як ОСОБА_3 вчинив декілька злочинів, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК України, тобто за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
Визначене судом покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім, недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
ХІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Цивільний позов не заявлений.
Відповідно до ст.124 КПК України, судові витрати за проведені судові експертизи необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь держави.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
Відповідно до закону України № 409-IX від 19 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи», Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи - автоматизована електронна база даних, створена для забезпечення збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку, узагальнення даних про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, у тому числі осіб, судимість яких за такі злочини знята або погашена в установленому законом порядку.
До Реєстру вносяться відомості щодо прізвища, імені, по батькові засудженого, дати народження, місця проживання чи перебування, кримінального правопорушення, за який його було засуджено, виду кримінального покарання, який до нього був застосований, інформацію про фактично відбуте ним покарання, а також про порушення правил адміністративного нагляду.
Відповідно до ч.5 ст. 6-1 КВК України, інформація про особу вноситься до реєстру на підставі обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.
Вимогами п. 2 частини четвертої статті 374 КПК України закріплено, що у резолютивній частині вироку, поряд з іншим, зазначається рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Таким чином, суд враховує вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи» від 19 грудня 2019 року № 409-IX, яким запроваджено в дію Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, керуючись ст. 374 КПК України, вважає за необхідне включити інформацію про ОСОБА_3 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Зі сторони обвинувачення не надійшло клопотання про обрання запобіжного заходу, а тому до набрання вироку законної сили суд запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 100,124, 370, 371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому обвинуваченню за ч.3 ст.153, ч.2 ст.156 КК України і призначити йому покарання:
-за ч.3 ст. 153 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі;
-за ч.2 ст.156 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права займатися з викладацькою художньою діяльністю строком на три роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_3 , остаточне покарання у виді 10 (дес'яти) років позбавлення волі з позабвелнням права займатися викладацькою художньою діяльність строком на три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня звернення вироку до виконання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати за проведені експертизи у розмірі 19220,30 грн.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК України, ст.6-1 КВК України, внести інформацію до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, про обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Суддя ОСОБА_1