Справа № 214/4023/24
1-кп/214/366/25
про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості
27 березня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі суду, у місті Кривому Розі, кримінальне провадження №12024041750000313 від 05.03.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
У кримінальному провадженні 22 квітня 2024 року між обвинуваченим ОСОБА_4 та прокурором ОСОБА_6 у присутності захисника ОСОБА_5 була укладена угода про визнання винуватості.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений, його захисник та прокурор просили угоду затвердити та ухвалити вирок за зазначеною угодою.
Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до такого.
У відповідності до п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.
Так як втратив чинності закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, оскільки згідно Закону № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна», який набрав чинності 09 серпня 2024 року, викрадення чужого майна стало кримінально караним діянням, якщо його вартість становить понад два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на момент вчинення злочину - 26 лютого 2024 року - 3028 грн.), тоді як матеріальна шкода, завдана зазначеним кримінальним правопорушенням у вищевказаному кримінальному провадженні, яке інкримінується обвинуваченому, становить 1025,74 грн.
Разом з тим, втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Викладене свідчить про відсутність у діянні складу злочину, що тягне закриття кримінальної справи відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Водночас діяння, що є злочинами, та відповідальність за них, як унормовано п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами України.
Підставою кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 2 КК України є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
За визначенням, закріпленим у ч. 1 ст. 11 КК України, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Таким чином, особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК.
Відтак, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності.
Отже, зважаючи на вищевикладене, суд уважає, що в затвердженні угоди повинно бути відмовлено.
Керуючись ст. 474 КПК України, суд, -
Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 22 квітня 2024 року між обвинуваченим ОСОБА_4 та прокурором ОСОБА_6 у присутності захисника ОСОБА_5 .
Судове провадження продовжити у загальному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_7