29 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 678/956/24
Провадження № 22-ц/820/1553/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Костенка А.М.,
секретар судового засідання Демчук В.М.
за участю: прокурора Ткачук Н.С., представника відповідача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Хмельницька обласна військова адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про повернення земельної ділянки у комунальну власність, за апеляційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року (суддя Цибульський Д.В.).
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У травні 2024 року керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, треті особи Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Хмельницька обласна військова адміністрація (далі Облдержадміністрація), до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про повернення земельної ділянки у комунальну власність.
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 11 вересня 2017 року №22-19186-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, розташовану за межами населених пунктів колишньої Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього наказу, 15 вересня 2017 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1353756668230).
05 жовтня 2017 року ОСОБА_4 , діючи через свого представника ОСОБА_5 , за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамакою О.В. (зареєстровано в реєстрі за №1572), продав земельну ділянку ОСОБА_2 , а та 28 вересня 2021 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвою В.В. (зареєстровано в реєстрі за №1510), продала її ОСОБА_3 .
Прокурор вважає, що земельна ділянка, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, вибула з державної власності незаконно з огляду на наступне.
На момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , а також на момент продажу цієї ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , вона була віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення, належала Летичівській селищній раді Хмельницького району Хмельницької області та перебувала у віданні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в складі земель лісового фонду.
Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.
Враховуючи викладене, прокурор просив суд повернути у комунальну власність територіальної громади Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області земельну ділянку, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013.
Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що спірна земельна ділянка віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення, перебувала у віданні підприємства в складі земель лісового фонду і не могла бути передана у приватну власність. Зібрані докази достатньо та об'єктивно вказують на незаконність передачі цієї ділянки у приватну власність ОСОБА_3 . Незалучення ТОВ «Олма Агрогруп» до участі у справі як співвідповідача не може бути підставою для відмови в позові, оскільки рішення у справі напряму не буде містити висновки щодо прав та обов'язків цього товариства. Крім того, з огляду на суб'єктний склад сторін, позовні вимоги до ТОВ «Олма Агрогруп» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Земельна ділянка належить як до земель лісогосподарського призначення, так і до земель природоохоронного призначення, внаслідок чого вона є обмеженою у цивільному обороті. Зайняття такої ділянки треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади. Оскільки, в даному випадку, порушений публічний порядок набуття права власності на земельну ділянку, то прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом пред'явлення негаторного позову про повернення земельної ділянки у комунальну власність. Поведінка відповідачів під час набуття земельної ділянки у приватну власність є недобросовісною, оскільки, оцінивши місце розташування земельної ділянки та проявивши розумну обачність, вони повинні були знати про належність земельної ділянки до земель лісового, а не сільськогосподарського призначення.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначало, що при розгляді клопотання заявника про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та в подальшому при переданні земельної ділянки у власність фізичній особі було встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, обмежень щодо передання її у власність не було.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 вказав, що доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до малопродуктивних земель є безпідставними, належними доказами не підтверджені. Відомості про земельну ділянку, яка, на думку прокурора, є малопродуктивною та підлягає залісненню, до складу якої входить спірна земельна ділянка, до Державного земельного кадастру не вносилися, кадастровий номер їй не присвоєно. Зазначив, що прокурором не пред'явлено позов до ТОВ «Олма Агрогруп», яке є орендарем, що є самостійною підставою для відмови в позові. Доводи прокурора, що належним способом захисту є повернення, а не витребування земельної ділянки суперечить законодавству, обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
В судовому засіданні прокурор Ткачук Н.С. підтримала апеляційну скаргу.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гарматюк Н.П. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші учасник справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не довів належними та допустимими доказами віднесення земельної ділянки до малопродуктивних деградованих земель і включення її до проєкту землеустрою щодо консервації земель, а тому ця ділянка правомірно вибула з власності держави; прокурор не заявив позов до орендаря земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Олма Агрогруп» (далі ТОВ «Олма Агрогруп»), хоча рішення у справі може виплинути на його права та обов'язки, а пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові; прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_3 як добросовісного набувача, який придбав цю ділянку за відплатним договором і набув право реєстраційного володіння, лише за віндикаційним, а не негаторним позовом.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна в повному обсязі з таких підстав.
Встановлено, що згідно з розпорядженням Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 28 листопада 2005 року №418/04 надано дозвіл Державному підприємству «Летичівське лісове господарство» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою їх заліснення із земель державної власності (землі непридатні для сільськогосподарського використання) на території району. (т. 1 а.с. 177)
Рішенням Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області від 23 березня 2007 року №1 надано дозвіл на заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель загальною, площею 60 га, із земель запасу. (т. 1 а.с. 178)
Згідно з розпорядженням Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 30 жовтня 2009 року №467/2009-р, затверджено Cхему консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель державної власності на території Летичівського району Хмельницької області з подальшою подачею під заліснення. (т.1 а.с. 34)
Відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 10 вересня 2013 року № 106 проведені роботи зі складання робочих проєктів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області, загальною площею 1196,34 га. (т. 1 а.с 35)
Наказом Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 31 жовтня 2013 року №126 затверджено робочі проєкти землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області, загальною площею 1196,3804 га, згідно з яким до цих проєктів включені землі Горбасівської сільської ради, загальною площею 60,2008 га. (т. 1 а.с. 37-38)
На виконання Державної програми «Ліси України», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2001 року №581, вказаний масив земельних ділянок було заліснено ДП «Летичівське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Наказом Держгеокадастру від 16 червня 2017 року №22-12581-СГ надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (місце розташування об'єкта землеустрою: за межами населених пунктів Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області; орієнтовний розмір земельної ділянки: 2,0000 га; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (01.03)). (т.1 а.с. 119)
Наказом Держгеокадастру від 11 вересня 2017 року №22-19186-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Горбасівської сільської ради (Летичівська територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області. (т. 1 а.с. 109)
За договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамакою О.В. (зареєстровано в реєстрі за №1577), ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 продав земельну ділянку, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, площею 2,0000 га, ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 19)
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 27 вересня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвою В.В. (зареєстровано в реєстрі за №1510), ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 за плату земельну ділянку, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, площею 2,0000 га. (т. 1 а.с. 20-21)
27 вересня 2021 року зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6823081600:03:002:0013, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 44178773). (т. 1 а.с. 16-18)
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16.
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 с18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об?єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений - у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов'язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду надалі не відступала, а тому такий висновок в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом статті 33 ЗК України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина перша статті 56 ЗК України).
Відповідно до статті 5 ЛК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Частиною другою статті 171 ЗК України визначено, що до малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.
Згідно з частиною першою статті 172 ЗК України, консервації підлягають земельні ділянки, визначені статтею 51 Закону України «Про охорону земель».
Із положень статті 51 Закону України «Про охорону земель» слідує, що консервації, зокрема, підлягають: деградовані землі, малопродуктивні землі, що не мають степового, лучного, лісового рослинного покриву, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я; інші деградовані та малопродуктивні землі.
У разі визнання земель сільськогосподарського призначення малопродуктивними чи деградованими, вони підлягають консервації, тобто вилученню із сільськогосподарського обороту. Такі землі можуть бути заліснені та віднесені до земель лісогосподарського призначення, відтак вони не можуть бути передані у приватну власність.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка після консервації та заліснення належить до земель лісового фонду, які перебувають у комунальній власності, та передача останньої у приватну власність фізичної особи здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому, порушене право держави підлягає захисту шляхом повернення земельної ділянки у комунальну власність у порядку задоволення негаторного позову.
Оскільки у даній справі прокурором пред'явлено негаторний позов про повернення земельної ділянки, а у вказаний правовідносинах підлягає пред'явленню віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, колегія суддів вважає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Висновок суду першої інстанції в частині обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
При відмові в позові з цих підстав, передчасним є висновки суду першої інстанції про недоведеність порушеного права та незалучення до участі справі в якості належного співвідповідача ТОВ «Олма Агрогруп».
Доводи апеляційної скарги щодо того, що прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права шляхом пред'явлення негаторного позову не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦІК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позові.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави задовольнити частково.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
А.М. Костенко