30 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 683/3833/24
Провадження № 22-ц/820/2269/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретар: Плінська І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 серпня 2025 року (суддя Бондарчук Л.А.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області як орган опіки та піклування, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
У грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області як орган опіки та піклування, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 з 03 вересня 2011 року у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року шлюб між ними розірвано, а також рішенням цього ж суду від 22 січня 2016 року з відповідача стягуються аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 23 листопада 2015 року і до повноліття дітей.
З літа 2016 року і до часу подання позову відповідач жодного разу не бачив дітей та не цікавився ними. Діти проживають разом із позивачкою, вихованням та піклуванням за ними займається виключно вона. Відповідач не цікавиться життям і здоров'ям дітей, в добровільному порядку не забезпечує їх лікування та харчування, не провідує дітей, не вітає дітей з днем народження та іншими святами.
Відповідач, окрім сплати аліментів, не бере участі у вихованні сина та доньки, умисно ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, вважає, що розмір аліментів які стягуються з відповідача на утримання дітей за рішенням суду у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суду слід змінити шляхом стягнення аліментів в твердому грошовому розмірі по 5000 грн. на кожну дитину.
Посилаючись на зазначене позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінити спосіб стягнення та розмір аліментів встановлений рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року, що стягуються на користь ОСОБА_6 , із ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 із 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на аліменти в твердій грошовій сумі 5000 грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 серпня 2025 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду від 22 січня 2016 року у справі № 683/2924/15-ц, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 листопада 2015 року і до їх повноліття на стягнення у твердій грошовій сумі, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. на одну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення донькою повноліття.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначаючи розмір аліментів суд має виходити з розумності та достатності розміру стягуваних аліментів, необхідних для задоволення потреб позивачки на утримання дітей, а також з реальної можливості відповідача вказаний розмір аліментів сплачувати щомісячно, не порушуючи прав останнього. Розмір аліментів у твердій грошовій сумі 5000 грн. на одну дитину щомісячно, відповідає вимогам закону, є справедливим, та відповідає інтересам та потребам дитини, не є надміру обтяжливим для відповідача.
Щодо позбавлення батьківських прав то суд рішення мотивував тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що батько дітей особливо неблагонадійний і спілкування з ним суперечить їх інтересам, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу. Досліджені судом докази достовірно не свідчать про наявність в діях ОСОБА_2 винної поведінки або свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками, або жорстокого поводження з дітьми, які б давали підстави суду застосувати до нього крайній захід впливу у виді позбавлення батьківських прав. Судом не встановлено що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, натомість встановлено, що відповідач перебуває за межами України і між сторонами існує тривалий конфлікт, що негативно вплинув на їхні взаємовідносини. За таких обставин, суд дійшов висновку щодо попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до дітей.
При цьому суд першої інстанції погодився з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 10 липня 2025 року, згідно якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дітей.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу і позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що позивачем належними доказами доведено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання свого обов'язку щодо виховання дітей. Судом встановлено, що після розірвання шлюбу у 2016 році діти проживають з матір'ю, а батько з лютого 2022 року перебуває за межами України. Водночас суд не надав належної оцінки тому, що відповідач фактично самоусунувся від виховання дітей протягом тривалого часу, не спілкується з ними, не бере участі у навчальному, моральному, духовному та фізичному розвитку дітей. Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не є для суду визначальним. Фактично даний висновок ґрунтується на єдиній телефонній розмові із відповідачем по «вайберу» (вказав представник органу опіки та піклування в судовому засіданні), під час якої відповідач повідомив, що не бажає позбавлення батьківських прав.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.
В судове засідання апелянтка ОСОБА_1 та її представник адвокат Козак І.О. не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника ОСОБА_7 надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що він перебуває на лікуванні з причин ГРВЗ, за таких обставин він не може взяти участь в розгляді справи з поважних причин.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, рішення від 7 липня 1989 року, пункт 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.
Позивачка ОСОБА_1 про судове засідання повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, будь-яких заяв щодо причини неявки її до судового засідання до суду апеляційної інстанції не надходило. Представник ОСОБА_1 , адвокат Козак І.О. безпосередньо повідомлений про час та місце розгляду справи до електронного кабінету 26.09.2025 року.
Адвокат Козак І.О. звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на причину неявки в судове засідання, це перебування на лікуванні з причин ГРВЗ.
Оскільки апелянтка реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, судом апеляційної інстанції переглядається справа в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що відкладення розгляду справи призведе до порушення строку розгляду апеляційної скарги, визначеного статтею 371 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.
Третя особа - виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області як орган опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року, яке набрало законної сили 02 лютого 2016 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.11).
Відповідно до свідоцтв про народження, батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_8 копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 року від 12.03.2012, та серія НОМЕР_2 від 02.08.2013 (а.с. 12-13).
Рішенням Старокостнтянівського районного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року стягнуто із ОСОБА_2 , аліменти на користь ОСОБА_8 на утримування сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 листопада 2015 року і до їх повноліття.
Розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації №39/2017-р від 6 березня 2017 року ОСОБА_2 визначені способи участі у вихованні неповнолітніх дітей, а саме зустрічі батька з дітьми шість разів на місяць, першу і третю п'ятницю місяця з 17-00 до 19.00 год., першу і третю суботу та неділю місяця з 10-00 до 17-00 год. у присутності матері (а.с.91).
Неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , значаться зареєстрованими та проживають по АДРЕСА_1 , де також зареєстрована позивачка, що підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади, актом обстеження умов проживання від 03.07.2023 року.
Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо від дітей за межами України. Згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/21806-25 від 18 березня 2025 року відповідач востаннє перетнув державний кордон України (виїзд) 18 лютого 2022 року.
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 10 липня 2025 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дітей (а.с. 115).
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав батька - ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач не спілкується із дітьми, не бере участі у їхньому вихованні, тобто свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування; медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність достатньо обґрунтованих підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що незважаючи на те, що відповідач в певній мірі нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо своїх сина та доньки, однак на даний час відсутні достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав стосовно дітей з врахуванням їх інтересів та інтересів самого відповідача, доказів щодо обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що батько дітей особливо неблагонадійний і спілкування з ним суперечить їх інтересам, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав позивачем не було надано. Як вбачається із матеріалів справи відповідач в суді першої інстанції пояснював, що бажає належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, однак через віддаленість його місця проживання та проживання дітей, не зміг цього належним чином виконувати, однак він телефонує дітям та сплачує аліменти.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що із урахуванням якнайкращих інтересів дітей, позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягає задоволенню. Однак, ОСОБА_2 судом першої інстанції правильно попереджено про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дітей зберегти зв'язок між батьком та дітьми, не позбавляючи відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_2 .
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення підстав для розподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Судді: Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк