Дата документу 03.11.2025 Справа № 333/2881/25
Єдиний унікальний № 333/2881/25
Провадження №22-ц/807/1656/25
Головуючий в 1-й інстанції - Холод Р.С.
03 листопада 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Гончар М.С., Подліянової Г.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 червня 2025 року) у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-
У квітні 2025 року КП «Водоканал» звернулось до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 28 445,62 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач у справі проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та користується послугами КП «Водоканал» - з централізованого водопостачання та водовідведення. Однак, оплату за послуги підприємства вносить не в повному обсязі, у зв'язку з чим, за період з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року за останнім утворилась заборгованість в розмірі 28 445,62 грн. З цих підстав, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2025 року, позов Комунального підприємства «Водоканал» (місце знаходження: 69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, код ЄДРПОУ: 03327121) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства «Водоканал» (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, код ЄДРПОУ 03327121, р/р НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ») - 28 445 (двадцять вісім тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 62 коп. заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства «Водоканал» (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, код ЄДРПОУ 03327121, р/р НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ») - 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності, розрахунок заборгованості не підтверджено належними доказами, договірні відносини між сторонами відсутні, відповідачем не здійснено жодних дій , які б підтверджували згоду на виникнення з позивачем договірних зобов'язань, стягнення заборгованості у воєнний час не допускається, а стан війни в країні є підставою для відтермінування виконання зобов'язань.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , про що відповідач не заперечує.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 04.04.2025 року, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.11.1994 року по теперішній час.
З 01.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , укладено публічний договір по надання житлово-комунальних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року становить 28 445,62 грн.
Претензій від відповідача щодо якості наданих послуг за вказаний період до позивача не надходило.
Як встановлено судом, відповідач у справі зобов'язання з оплати наданих послуг за вказаний вище період належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за останнім утворилась заборгованість в сумі 28 445,62 грн.
Факт наявності заборгованості у вказаному розмірі підтверджується матеріалами цієї справи, а саме розрахунком заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2019 р. по 31.01.2025 р. та довідкою по особовому рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідач не заперечував факту несплати за надані позивачем послуги, будь-яких претензій щодо надання послуг позивачу не пред'явив, тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 28 445,62 грн. є документально підтвердженими, нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Рішення Запорізької міської ради № 546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати послуг за водоспоживання та водовідведення» є актом органу місцевого самоврядування, який є обов'язковим для виконання на території м. Запоріжжя та є підставою для виникнення правовідносин між КП «Водоканал» та споживачами по водопостачанню та водовідведенню, а відтак і по сплаті вищевказаних послуг.
У частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до статей 67-68 ЖК України та статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» наймач або власник житла зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за надані комунальні послуги. Плата за надані комунальні послуги у вигляді питного водопостачання та водовідведення береться за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 611, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно із ст. 5Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до переліку житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні);управитель;виконавці комунальних послуг.
Частиною 4 статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таким чином, на підставі вищевказаних норм права між сторонами у період з листопада 2019 року по квітень 2022 року встановились фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_3 , за яким проводились нарахування.
Відповідно ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», публічні договори приєднання вважають укладеними, якщо протягом З0 днів з дня опублікування тексту договору (тобто з 01.04.2022 року) на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Постановою КМУ від 02.02.2022 року №85 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. №690», затверджені типові форми договорів, у тому числі форма типового публічного договору приєднання з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
На виконання вищезазначених вимог закону, 01.03.2022 на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування https://zp.gov.ua та на офіційному веб-сайті КП «Водоканал» https://www.vodokanal.zp.ua було розміщено текст публічного договору приєднання.
Таким чином з 01.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , укладено публічний договір.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач є споживачем послуг, які надає КП «Водоканал», зобов'язаний сплачувати вартість таких послуг, проте в порушення вищевказаних норм діючого законодавства неналежним чином виконував свої зобов'язань щодо оплати спожитих послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість за період з 01.11.2019 до 31.01.2025 в сумі 28445,62 грн, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Посилання скаржника на те, що позовні вимоги є необґрунтованими колегія суддів не бере до уваги, оскільки за приписами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Також, згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Будь-яких доказів ненадання (неналежного) надання КП «Водоканал» послуг з централізованого водопостачання та водовідведення скаржник не надав, контррозрахунку заборгованості проведено не було.
При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості у цій справі.
Що стосується застосування до спірних відносин строку позовної давності, то слід зазначити наступне.
Згідно положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідачі до ухвалення судового рішення подали до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.
Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Вказаний закон набрав чинності з 02 квітня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.
З огляду на вищевикладене карантин в Україні безперервно було встановлено з 12.03.2020 р. до 30.06.2023 р.
З позовом до суду КП «Водоканал» звернулося 02.04.2025 р. Строк позовної давності продовжено з дня набрання чинності змін у Розділі «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо продовження строку позовної давності, з 02.04.2020 р.
Як вірно вказав суд першої інстанції, до вимог КП «Водоканал» строк позовної давності, до яких не сплив на час початку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тобто станом на березень 2020 року, не можуть бути застосовані наслідки пропуску строку позовної давності. Тобто строки звернення з вимогами обраховуються з березня 2017 року. Таким чином, позивач щодо його вимог за період з 01.11.2019 по 31.01.2025, строк позовної давності не пропустив.
Що стосується посилання відповідача на постанову КМУ від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» з наступними змінами станом на час розгляду справи, то вказаною постановою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в'їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Таким чином, вказана постанова до правовідносин між сторонами у справі не може бути застосована.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 03 листопада 2025 року.
Судді: С.В. Кухар
М.С. Гончар
Г.С. Подліянова