Дата документу 21.10.2025 Справа № 332/4122/25
ЄУН 332/4122/25 Головуючий у І інстанції: Погрібна О.М.
Провадження № 22-ц/807/1757/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
21 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Трофимової Д.А.,
секретар: Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
В обґрунтування заяви зазначено, що вона має намір звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя, набутого у шлюбі з ОСОБА_2 , а саме про визнання права власності на 1/2 частки в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки під ним; квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначала, що шлюб між нею та ОСОБА_2 зареєстровано 28 грудня 1991 року Заводським ВДРАЦС Запорізького МУЮ за актовим записом № 393. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2025 року у справі № 332/2314/25 шлюб розірвано, але рішення не набрало законної сили.
Ціна позову - вартість майна, про забезпечення якого вона просить, з урахуванням частки , складає приблизно 3000000 гривень.
Заявниця зазначала, що з 1995 року подружжя проживало в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та постійно проживає.
У березні 2020 року ОСОБА_2 переїхав до своєї співмешканки ОСОБА_3 , де мешкає досі.
На час подання заяви питання поділу майна подружжя не вирішено. ОСОБА_2 стверджує, що домоволодіння та земельна ділянка є його особистою власністю та намагається перешкоджати проживанню в них заявниці. Зі сторони ОСОБА_2 , сина ОСОБА_4 та невістки ОСОБА_5 заявниця отримала погрози щодо заміни замків у будинку з метою недопущення її до житла.
Треті особи, зокрема ОСОБА_6 , проживають у спірному домоволодінні на незаконних підставах, оскільки не мають правовстановлюючих документів на проживання чи володіння майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_1 також зазначала, що з 01 липня 2025 року, вийшовши у двір, вона не змогла повернутися до будинку, оскільки невістка зачинила двері. 05 серпня 2025 року, повернувшись із роботи, вона не змогла потрапити до будинку, оскільки на воротах висів замок. ОСОБА_2 відмовився впустити її, заявивши, щоб вона йшла до квартири. У цей час у будинку перебували син, невістка, онук, а також співмешканка ОСОБА_2 та їхня спільна дитина. ОСОБА_1 викликала поліцію, але ОСОБА_2 не впустив ні її, ні правоохоронців. Факт домашнього насильства зафіксовано у ВП № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області за ЄО № 12833.
ОСОБА_1 вказувала, що змушена жити у подруги за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки не має доступу до свого житла. Усі її заощадження, змінний одяг, особисті речі та документи залишилися в домі.
06 серпня 2025 року разом з дільничним інспектором вона намагалася потрапити до будинку, щоб забрати особисті речі та свої заощадження, але після довгих розмов ОСОБА_2 з поліцейським ні її, ні дільничного до будинку не пустили, доступу до особистих речей не надали.
Вказані дії ОСОБА_2 та проживання третіх осіб на незаконних підставах у спірному домоволодінні перешкоджають доступу заявниці до спільного майна подружжя, де вона зареєстрована та постійно проживає, створюють загрозу її правам як співвласниці.
За твердженням заявниці, без ужиття заходів забезпечення позову існує реальна небезпека, що ОСОБА_2 та треті особи продовжать перешкоджати її проживанню, дозволятимуть проживання сторонніх осіб, змінять замки або вчинять інші дії, які ускладнять чи унеможливлять виконання майбутнього рішення суду щодо поділу майна подружжя. Вказане може призвести до непоправної шкоди її майновим правам та порушити принципи рівності подружжя у володінні, користуванні та розпорядженні спільним майном.
На думку заявниці, заходи забезпечення позову, про застосування якого вона просить, є пропорційними, не порушують прав інших осіб понад необхідне та безпосередньо спрямовані на запобігання шкоді її правам. Такі заходи не призведуть до відчуження майна чи інших невідворотних дій, оскільки направлені на збереження майна до розгляду справи по суті.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
-заборонити ОСОБА_2 перешкоджати проживанню ОСОБА_1 та її доступу до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;
-заборонити ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язати припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , у вказаному домоволодінні;
-заборонити ОСОБА_2 змінювати замки, двері, ворота чи інші засоби доступу до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без її письмового дозволу або рішення суду.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року заяву задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_2 :
- перешкоджати ОСОБА_1 проживанню та доступу до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;
-змінювати замки, двері, ворота чи інші засоби доступу до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без письмового дозволу ОСОБА_1 або рішення суду.
У забезпеченні позову шляхом заборони ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язати припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , у вказаному домоволодінні відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду в частині відмови в задоволенні заяви, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви та ухвалити в цій частині нову постанову про забезпечення позову шляхом:
- заборони ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання ОСОБА_2 припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони проживання у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , усіх осіб, окрім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як співвласників, до вирішення спору про поділ майна подружжя.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року в частині відмови у застосуванні заходів забезпечення позову суперечить нормам ЦПК України, СК України, ЦК України та не враховує наданих мною доказів і обставин справи. Суд першої інстанції помилково зазначив, що заявниця не має наміру звертатися до суду з позовом для вирішення питання щодо проживання третіх осіб. Однак предметом майбутнього позову - поділ майна подружжя - безпосередньо пов'язаний із правом користування спірним майном, а незаконне перебування сторонніх осіб у домоволодінні порушує права заявниці як співвласниці, що підтверджується ч. 3 ст. 150 ЦПК України, яка вимагає співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Також, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 оскаржує ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року тільки в частині відмови в задоволені її заяви про забезпечення позову, тому апеляційний суд не переглядає вказану ухвалу в частині, що стосується задоволення заяви.
У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягала на задоволенні апеляційної скарги та вжитті заходів забезпечення позову, про які вона просила, у повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 134-137). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволені частини вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вжиття заходів забезпечення у формі заборони ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язати припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , у вказаному домоволодінні не може бути належним заходом забезпечення позову, адже ОСОБА_1 не має наміру звертатися до суду з позовом для вирішення цього питання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Однак, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язати припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , у вказаному домоволодінні, жодним чином не пов'язане з ризиком утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду за результатом розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, наміри подання якого зазначала заявниця.
Натомість доводів про намір подати позов з вимогами, що стосуються проживання або вчинення інших дій третіми особами в будинку, що має стати предметом поділу майна подружжя, заява ОСОБА_1 не містить.
Отже, відсутні обґрунтовані підстави для застосування такого заходу забезпечення позову, про який просить заявниця, оскільки він не відповідає позовним вимогам та не є дійсно необхідним у розумінні спору про поділ мана подружжя. Невжиття вказаних заходів, жодним чином не вплине на виконання майбутнього судового рішення у цій категорії справ.
Таким чином, заявниця не довела, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 пускати для проживання або тимчасового перебування сторонніх осіб, у тому числі ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, які не є членами сім'ї, у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов'язати припинити незаконне перебування третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , у вказаному домоволодінні, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції та висловлення суб'єктивних припущень, та не можуть бути підставою для її скасування.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повною мірою дослідив доводи заяви та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні частини вимог заяви, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року в частині відмови в забезпеченні позову - залишити без змін.
В іншій частині ухвала суду не оскаржувалась та апеляційним судом не переглядалась.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 31 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: