Дата документу 16.10.2025 Справа № 333/4487/25
Єдиний унікальний № 333/4487/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/807/882/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 183 КПК України
16 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2025 року, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у відношенні
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Високе Михайлівського району Запорізької області, громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -
Слідчий СВ відділу поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Шевченківської окружної прокуратури ОСОБА_10 звернулась до суду з клопотанням про обрання у відношенні ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
За матеріалами провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України за наступних обставин.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Згідно чинного законодавства України, в умовах воєнного стану через повномасштабну війну з Російською федерацією встановлено ряд обмежень щодо перетину державного кордону громадянами України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Порядок перетину державного кордону України даною категорією осіб визначають Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюються в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Порушенням державного кордону України є перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Згідно п. 26 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Так ОСОБА_8 в період дії воєнного стану достеменно знав про порядок та умови перетину державного кордону, розташування пунктів пропуску громадян через державний кордон, місця перетину кордону тощо, маючи умисел на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприяння в такому вказівками і порадами, діючи з корисливим мотивом, достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років обмежено виїзд за межі України, вчинив умисний злочин у сфері недоторканності державних кордонів при наступних обставинах.
В січні 2025 року ОСОБА_8 за допомогою кола знайомих підшукав особу з числа громадян України призовного віку, а саме ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який виявив бажання здійснити незаконний перетин державного кордону України, після чого під час телефонної розмови через свій телеграм акаунт запропонував ОСОБА_11 надати допомогу за грошову винагороду у незаконному переправлені його через державний кордон України.
Злочинні дії ОСОБА_8 полягали у наданні GPS-маршруту через гірську місцевість для перетину державного кордону України з Румунією поза пунктами пропуску за грошову винагороду у сумі 2000 доларів США, надання порад щодо екіпірування під час проходження по маршруту, вказівок щодо придбання квитків на потяг, місць зупинок та порядку дії після перетину кордону.
В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 під час розмови за допомогою телеграм акаунту з ОСОБА_11 узгодив подальший порядок дій, умови надання маршруту та здійснення оплати за вказану послугу у розмірі 2000 доларів США, після чого наказав останньому чекати.
Крім того, 18 квітня 2025 року ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон, діючи з корисливих мотивів, в ході телефонної розмови з ОСОБА_11 підтвердив останньому можливість забезпечення організації незаконного переправлення його через державний кордон України поза межами пунктів пропуску за умови надання грошових коштів - передоплати у розмірі 100 доларів США та необхідності вирушати з м. Запоріжжя до м. Києва 25 квітня 2025 року, а звідти до селища Ясіня Рахівського району Закарпатської області, на що ОСОБА_11 погодився. Після чого ОСОБА_11 перерахував обумовлені 100 доларів США на платіжний рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 .
Виконуючи обумовлене, ОСОБА_11 за вказівкою ОСОБА_8 25 квітня 2025 року вирушив із залізничного вокзалу Запоріжжя-1, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, площа Привокзальна, 1, звідки о 20 год. 40 хв. на поїзді №38 сполученням Запоріжжя-Київ вирушив до м. Київа. Після чого, 26 квітня 2025 року ОСОБА_11 за вказівкою ОСОБА_8 о 15 год. 21 хв. на потязі №233 сполученням Київ-Ясіня вирушив до селища Ясіня Рахівського району Закарпатської області.
В подальшому ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконну організацію переправлення ОСОБА_11 через державний кордон, 27 квітня 2025 року після того як ОСОБА_11 прибув до селища Ясіня Рахівського району Закарпатської області, надав вказівку останньому прибути на таксі до села Кваси Рахівського району Закарпатської області, де заселитись до готелю «Куб», який розташований по вулиці Центральній, буд. 161 в селі Кваси. В цей же день, ОСОБА_8 висунув вимогу щодо надання грошових коштів у розмірі 500 доларів США та чекати подальших вказівок. На виконання обумовленого ОСОБА_11 29 квітня 2025 року перерахував обумовлені 500 доларів США на платіжний рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 після чого отримав від останнього вказівку 1 травня 2025 року зранку починати рух відповідно до наданих ОСОБА_8 координат.
1 травня 2025 року ОСОБА_11 , орієнтуючись по карті в мобільному телефоні відповідно до наданих ОСОБА_8 координат, пішов в напрямку лінії державного кордону України з Румунією, де його було виявлено працівниками Державної прикордонної служби та затримано в адміністративному порядку за спробу незаконного перетину державного кордону.
Таким чином, ОСОБА_8 підозрюється в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, вчинене з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
8 січня 2025 року відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025082030000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
1 травня 2025 року складене повідомлення про підозру щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України вручено ОСОБА_12 (а.с. 97-102).
Постановою слідчого від 12 червня 2025 року ОСОБА_8 оголошено у розшук (а.с. 139-142).
Постановою слідчого від 1 вересня 2025 року ОСОБА_8 оголошено у міжнародний розшук (а.с. 163-167).
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя зазначив про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри, наявність ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вказав про неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та винести нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчої слідчого відділення поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .
В обґрунтування скарги вказує про необґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри, оскільки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були надані первісні покази щодо обставин правопорушення саме співробітниками прикордонно-оперативно розшукового відділу головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону та слідством не надано матеріали відео-, аудіо- фіксації.
Крім того зазначає, що відсутні засоби ідентифікації того, що переписка, яка відображена органом досудового розслідування велась безпосередньо ОСОБА_8 , у протоколах огляду речей вказано, що він проводився безпосередньо у відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », проте, вказаний відділ не надає стороні захисту відеофіксацію затримання осіб-свідків та подальшого огляду речей, що викликає обґрунтовані сумніви в достовірності зібраних слідством доказів.
Звертає увагу на те, що жодних відомостей від міжнародних правоохоронних або інших інституцій щодо місцезнаходження ОСОБА_8 , матеріали провадження не містять, а також не надано доказів і повідомлення ОСОБА_8 про підозру.
Вважає, що жодних фактичних даних про те, що ОСОБА_8 може переховуватися, слідством не надано, підозрюваний має міцний соціальний зв'язок зі своїм батьком, який перебуває на території України.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримав подану апеляційну скаргу та вказав про порушення вимог щодо вручення ОСОБА_8 підозри, оскільки вказане повідомлення не було вручено безпосередньо підозрюваному, матеріали провадження не містять фото та відео - фіксації вручення повідомлення про підозру. Зазначав, що сам факт перебування особи у розшуку не є автоматичною підставою для обрання тримання під вартою, оскільки додатково слід довести ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчим суддею були проігноровані подані стороною захисту заперечення та клопотання про витребування ключових доказів, в оскаржуваній ухвалі не мотивовано рішення про відхилення таких доводів, а ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України є недоведеними.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вказала, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України і мета застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повністю підтверджені. Зазначила, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, наразі перебуває у Німеччині, оголошений у міжнародний розшук та переховується від органів досудового розслідування, крім того, вказала про відсутність порушень процедури вручення підозри.
Заслухавши доповідь судді, захисника та прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання слідчим суддею належним чином досліджені клопотання слідчої та матеріали провадження, встановлена наявність передбачених законом обставин, які пов'язують можливість застосування у відношенні ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наявна обґрунтована підозра, існують передбачені п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, а також встановлена недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам, і прийнято обґрунтоване рішення про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наданих суду матеріалів убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо причетності ОСОБА_8 до подій вищевказаного кримінального правопорушення.
Так, вирішуючи питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри слідчим суддею під час перевірки було дотримано стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30.08.1990, заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, § 32; у рішенні в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21.04.2011, заява № 42310/04, § 175) термін «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Викладені в клопотанні слідчої обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України підтверджується наступними доказами:
- відомостями, отриманими з протоколів допитів свідка ОСОБА_11 від 31 січня 2025 року та 1 травня 2025 року (а.с. 18-21, 84-88);
- відомостями, отриманими з протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 1 травня 2025 року (а.с. 38-42);
- відомостями, викладеними у протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 1 травня 2025 року за участю свідка ОСОБА_13 . Зокрема, зі змісту протоколу убачається, що свідок ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_8 , як особу, який надавав йому вказівки та маршрут руху, за яким він намагався незаконно перетнути державний кордон України (а.с. 43-45);
- відомостями, отриманими з протоколу огляду речі від 1 травня 2025 року, де предметом огляду був мобільний телефон, який належить ОСОБА_13 (а.с. 46-54);
- відомостями, отриманими з протоколу допиту свідка ОСОБА_14 від 1 травня 2025 року (а.с. 62-66);
- відомостями, викладеними у протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 1 травня 2025 року за участю свідка ОСОБА_14 . Зокрема, зі змісту протоколу убачається, що свідок ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_8 , як особу, який надавав йому вказівки та маршрут руху, за яким він намагався незаконно перетнути державний кордон України (а.с. 67-69);
- відомостями, отриманими з протоколу огляду речі від 1 травня 2025 року, де предметом огляду був мобільний телефон, який належить ОСОБА_14 (а.с. 70-76);
- відомостями, викладеними у протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 1 травня 2025 року за участю свідка ОСОБА_11 . Зокрема, зі змісту протоколу слідує, що свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_8 , як особу, який надавав йому вказівки та маршрут руху, за яким він намагався незаконно перетнути державний кордон України (а.с. 89-91);
- відомостями, отриманими з протоколу огляду речі від 1 травня 2025 року, де предметом огляду був мобільний телефон, який належить ОСОБА_11 (а.с. 92-96).
Із наведеного, можливо зробити висновок, що доданими до клопотання доказами доведено існування підстав, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний ОСОБА_8 міг вчинити кримінальне правопорушення, в якому він підозрюється, оскільки аналіз вищевказаних доказів об'єктивно зв'язують підозрюваного з інкримінованим йому злочином.
На переконання колегії суддів, стороною захисту не наведено обставин, які б свідчили про очевидну недопустимість поданих стороною обвинувачення доказів, а остаточна оцінка зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, наявні у матеріалах провадження докази у своїй сукупності є достатніми для висновку, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Разом із цим, вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявність у діях ОСОБА_8 вини у вчиненні злочину, оскільки питання винуватості у судовому порядку вирішується після надходження обвинувального акту до суду.
Перевіряючи доводи клопотання слідчої на предмет наявності ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя правильно встановив, що доводи слідчої в цій частині є обґрунтованими, з чим погоджується і колегія суддів виходячи з наступного.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводиться відповідними доказами.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення є тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 9 років, у зв'язку із чим, з огляду на суворість можливого покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним, існує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду.
Крім того, на наявність ризику переховування прямо вказують і матеріали кримінального провадження.
Зокрема, із матеріалів клопотання слідує, що між адвокатом ОСОБА_15 та ОСОБА_8 був укладений договір про надання юридичної (правової) допомоги (а.с. 117-120). У подальшому адвокату ОСОБА_15 , як захиснику ОСОБА_8 були вручені повістки про виклик на ім'я ОСОБА_8 , однак останній за викликами до органу досудового розслідування не з'явився (а.с. 112-114).
Постановою слідчого СВ ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 12 червня 2025 року ОСОБА_8 був оголошений у розшук (а.с. 139-142).
Крім того, постановою слідчого СВ ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 1 вересня 2025 року ОСОБА_8 оголошений у міжнародний розшук (а.с. 163-166).
Наведене свідчить про проявлену підозрюваним ОСОБА_8 неналежну процесуальну поведінку під час досудового розслідування, яка висловлювалась у тому, що будучі обізнаним про наявність щодо нього кримінального провадження, адже адвокатом ОСОБА_15 , який здійснював його захист за Договором, укладеним безпосередньо між ОСОБА_8 та адвокатом, були отримані як повістки про виклик до органу досудового розслідування, так і повідомлення про підозру, проте, підозрюваний ОСОБА_8 неодноразово не з'явився за викликами слідчого.
Також, судова колегія вважає обґрунтованим і ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні знаходиться на початковій стадії, збір доказів у даному кримінальному провадженні не завершився, а будучі обізнаним з інформацією про кримінальне провадження, про обставини, що є предметом доказування у ньому, про наявність чи відсутність певних доказів, які стали відомі ОСОБА_8 через його захисника, у зв'язку із розглядом клопотання про обрання відносно нього запобіжного заходу, підозрюваний може вчинити дії, які будуть направлені на перешкоджання у подальшому розслідуванню кримінального провадження.
Більш того ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України також обумовлюється і тим, що ОСОБА_8 , з огляду на проявлену ним вже процесуальну поведінку, може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом своїх неявок до органу досудового розслідування для проведення слідчих процесуальних дій.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, встановлені слідчим суддею ризики, передбачені п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованими та підтвердженими.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність обрання виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту щодо відсутності доказів про повідомлення ОСОБА_8 про підозру спростовуються наступним.
Так, як слідує із матеріалів клопотання, станом на день складання повідомлення ОСОБА_8 про підозру, у органу досудового розслідування були відсутні підстави вважати, що останній виїхав за межі території України з метою постійного проживання.
Отже, колегія суддів вважає, що за відсутності інформації щодо іншого місця проживання/перебування (реєстрації) підозрюваного, з урахуванням невстановлення його місцезнаходження, на момент складання повідомлення про підозру, ОСОБА_8 вважався тимчасово відсутнім за місцем проживання на території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Так, із матеріалів провадження слідує, що складене 1 травня 2025 року повідомлення про підозру відносно ОСОБА_8 було вручено в цей же день його батьку - ОСОБА_12 , а згодом (29 травня 2025 року) і його захиснику - адвокату ОСОБА_15 , тобто відповідно до вимог ч. 2 ст. 135 КПК України, що є обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим обставинам.
Відтак, із наведеного слід дійти висновку, що стороною обвинувачення вжито усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42 та ст. 135 КПК України, дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складення такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин з усіх доступних для неї джерел, що і було здійснено слідчим та підтверджується матеріалами клопотання.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що повідомлення про підозру щодо ОСОБА_8 , як процесуальний документ, складено та підписано з дотриманням норм кримінального процесуального законодавства і стороною обвинувачення вжито всіх заходів для його вручення ОСОБА_8 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчим суддею обґрунтовано обрано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, урахувавши обґрунтованість пред'явленої останньому підозри та наявність вказаних ризиків, а тому законних підстав для скасування ухвали і прийняття нової, відповідно до викладених в апеляційній скарзі доводів захисника, апеляційний суд не вбачає.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 407, 422 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2025 року, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4