Справа № 932/10398/25
Провадження № 3/932/3610/25
01 вересня 2025 року м. Дніпро
Суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра Юдіна Н.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 404323 від 30.03.2025, за адресою АДРЕСА_1 близько об 11 год 30 хв 30.03.2025 ОСОБА_1 повторно протягом року вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї племінниці ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме у присутності малолітньої племінниці вчиняв домашнє насильство щодо ОСОБА_3 , що спричинило переляк дитини. Так, ОСОБА_1 інкриміновано вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього на адресу суду не надходило.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
У поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003).
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Отже, суд виконав всі можливі заходи для виклику ОСОБА_1 у судове засідання, враховуючи, що останній не з'явився за судовою повісткою та вимоги ст. 268 КУпАП, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, -
тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до п'ятдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від двох до десяти діб.
Згідно з ч. 3 ст. 173-2 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від трьох до п'ятнадцяти діб.
Таким чином, об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків (реальна ймовірність їх настання) та причинний зв'язок між ними.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за № 2229-VIII.
Згідно із частинами 2 та 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).
Суд дослідивши протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №404323 від 30.03.2025; копію заяви ОСОБА_3 від 30.03.2025; копію письмових пояснень ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копію рапорта Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області; копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №404324 від 30.03.2025 складений щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, потерпіла - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копію постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2025 щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 події та складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Частиною 2 статті 173-2 КУпАП (в редакції закону № 3733-ІХ від 22.05.2024, який набрав чинності 19.12.2024) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
З цього слідує, що з 19.12.2024 як обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 ст. 173-2 КУпАП, є наслідки у вигляді: 1) реального заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого (для ч. 1 ст. 173-2 КУпАП) та 2) реального заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю малолітньому чи неповнолітньому потерпілому (для ч. 2 ст. 173-2 КУпАП).
При цьому, ч. 4 ст. 269 КУпАП визначено, що якщо адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 або 173-6 цього Кодексу, було вчинено у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа також визнається потерпілим, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, і на неї поширюються права потерпілого, крім права на відшкодування майнової шкоди.
З викладеного слідує, що, наприклад, якщо чоловік (колишній чоловік) або співмешканець вчиняє адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, стосовно своєї дружини (колишньої дружини) або співмешканки, у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа (малолітня чи неповнолітня) також визнається потерпілим, але в межах протоколу про адміністративне правопорушення за відповідною частиною ст. 173-2 КУпАП, яким констатовано вчинення правопорушення стосовно повнолітньої особи.
У той же час, якщо особа вчиняє стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи окреме діяння, передбачене частиною першою цієї статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю малолітнього або неповнолітнього потерпілого, в такому випадку дії порушника підлягають окремій кваліфікації за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколу серії ВАД № 404323 від 30.03.2025 ОСОБА_1 , начебто, вчинив домашнє насильство щодо своєї племінниці ОСОБА_3 , та, при цьому, не вчиняв окремих дій, визначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, стосовно малолітньої дитини ОСОБА_2 .
За таких обставин, якщо домашнє насильство було вчинено щодо повнолітньої ОСОБА_3 у присутності малолітньої дитини ОСОБА_2 остання, згідно з ч. 4 ст. 269 КУпАП, мала бути визнана як потерпіла в межах протоколу про адміністративне правопорушення, яким констатовано вчинення порушення щодо ОСОБА_3 .
У відповідності до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, повинна бути зазначена суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Проте, уповноважений працівник поліції, складаючи протоколи про адміністративні правопорушення, не визнав в порядку ч. 4 ст. 269 КУпАП малолітню ОСОБА_2 потерпілою у справі щодо ОСОБА_3 та склав відносно ОСОБА_1 окремий протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, не зазначивши у ньому суть адміністративного правопорушення, вчиненого, начебто, стосовно малолітньої дитини.
Тобто за одним фактом вчинення одного адміністративного правопорушення стосовно повнолітньої ОСОБА_3 , працівник поліції два рази притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності: перший раз за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП де потерпілою визнав повнолітню ОСОБА_3 і ще один раз за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП де потерпілою визнав малолітню ОСОБА_2 , не зазначивши в цій справі суть вчиненого адміністративного правопорушення щодо малолітньої дитини, зважаючи на те, що ОСОБА_1 в обох протоколах про адміністративні правопорушення у вину не ставиться вчинення окремого домашнього насильства щодо малолітньої дитини.
У зв'язку із викладеним слід зазначити, що згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
За таких обставин працівник поліції, всупереч ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 254, ч. 1 ст. 256 КУпАП, незаконно притягнув до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, за протоколом, у якому потерпілим визнана окремо малолітня ОСОБА_2 .
За таких обставин слід зазначити, що у відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Вищевикладене свідчить про те, що уповноваженим працівником Національної поліції не враховано останніх змін до КУпАП, що внесені Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 3733-IX від 22.05.2024, який набрав чинності 19.12.2024 та незаконно притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, оскільки фабула обвинувачення не містить опису вчинених останнім окремих дій, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо малолітньої ОСОБА_2 .
У зв'язку із викладеним, суд дійшов висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 34, 35, 173-2, 284, 285 КУпАП, суд
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях події і складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Постанову може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Н.М. Юдіна