Справа № 467/1425/25
3/467/582/25
28.10.2025 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., з участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , потерпілого - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх/непрацездатних осіб не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; до адміністративної відповідальності притягувався: постановою поліції від 03 жовтня 2025 року за ч.1 ст. 126 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.,
за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Суть звинувачення за версією поліції
Протоколом ЕПР1 № 471967 від 03 жовтня 2025 року поліція висунула ОСОБА_1 звинувачення у тому, що (текст і пунктуацію збережено) « 03 жовтня 2025 року о 09 год. 20 хв. на провулку Каштановий, 12 в с-щі Арбузинка ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки ЗАЗ 3221 номерний знак НОМЕР_1 мав технічні несправності автомобіля, та при повороті ліворуч у зв'язку з несправністю ТЗ та не забезпечив технічну справність свого автомобіля, тим самим не відобразив покажчик повороту, та водій ОСОБА_2 керуючи ТЗ «Шевроле Каптіва» НОМЕР_2 під час випередження не мав змоги побачити, що ОСОБА_1 здійснює маневр, наслідком чого відбулося зіткнення, у наслідок складеної дорожньої обстановки автомобілі отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.31.4 ПДР - керування водієм ТЗ, технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації».
Позиція учасників справи
В судовому засіданні ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не визнав із посиланням на те, що вимог ПДР не порушував.
Вказав, що у зазначений у протоколі час та місці він дійсно керував транспортним належним йому транспортним засобом. Перед здійсненням повороту ліворуч, він, подивившись у дзеркало заднього виду і переконавшись, що там нікого немає, почав виконувати маневр, попередньо ввімкнувши лівий покажчик повороту.
Але, не завершивши маневр, відчув удар зліва.
Як виявилось пізніше, водій автомобіля «Шевроле» здійснював обгін безпосередньо перед поворотом, внаслідок чого відбулось зіткнення.
Додав, що він подав сигнал повороту ліворуч, принаймні, покажчик, що знаходяться спереду, відображали сигнали.
Водночас, чи працювали покажчики повороту позаду автомобіля він не знає.
Вказав, що не вперше керує цією автівкою, але в подібну ситуацію потрапив вперше.
Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні вказав, що подія, яка відображена у протоколі, дійсно мала місце.
Перед здійсненням маневру обгону, він ввімкнув лівий покажчик повороту, і розпочав обгін мікроавтобуса, який рухався попереду.
Проте, коли він порівнявся із ним боковими осями, то водій мікроавтобуса розпочав поворот ліворуч.
Намагаючись уникнути зіткнення, він здійснив рух ще лівіше, проте, там знаходився бордюр, об який були пошкоджені усі чотири колеса його автівки.
З рештою, зіткнення уникнути не вдалося, в результаті чого йому спричинено матеріальний збиток на загальну суму 74 457,17 грн., що підтверджується відповідним висновком.
Потерпілий вказав, що світлові покажчики поворотів на мікроавтобусі не відображали відповідний сигнал, тому він і прийняв рішення про можливість його обгону.
Загалом, обгін він здійснював із дотриманням ПДР України, так як ніяких заборонюючих знаків для цього маневру на цій ділянці дороги немає.
Суд, у свою чергу, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, дослідивши матеріали справи у сукупності із поясненнями учасників справи, діючи відповідно до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ураховуючи положення ст.ст. 245, 251, 280 цього ж Кодексу, аналізував наступні питання.
Чи було учинене адміністративне правопорушення
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У свою чергу, відповідальність за порушення ПДР встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Так, статтею 124 КУпАП законодавець установив відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Тобто правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, є адміністративним правопорушенням з матеріальним складом, оскільки диспозиція статті вимагає встановлення не тільки діяння у виді порушення правил дорожнього руху, а й настання суспільно-небезпечних наслідків, а саме: спричинення пошкодження об'єктів, що передбачені її диспозицією, як у даному випадку, транспортного засобу.
При цьому, визначальним є те, що між порушенням ПДР і наслідками, що наслали в результаті такого порушення, має бути доведений і встановлений причинно- наслідковий зв'язок). Адже, не будь - яке порушення ПДР обов'язково призводить до зіткнення ТЗ.
Іншими словами, причинно-наслідковий зв'язок у справах про порушення ПДР означає, що порушення правил дорожнього руху (наприклад, перевищення швидкості, ігнорування знака) безпосередньо призвело до певних наслідків (наприклад, ДТП, пошкодження майна). Поліція повинна довести цей зв'язок, посилаючись на докази, які показують, що дії водія спричинили ті чи інші негативні результати.
До цього ж, диспозиція ст. 124 КУпАП є банкетною, тобто, відсильною до іншого нормативно - правового акту, зокрема, ПДР України, що зобов'язує поліцію при складанні протоколу вказати у ньому конкретні правові норми (пункти і підпункти ПДР), які були порушені водієм у тій чи іншій ситуації.
І саме порушення цих конкретних пунктів ПДР у контексті конкретної дорожньої обстановки, що склалась, у тому числі, й безпосередньо перед зіткненням, і буде становити суть (одну із складових формули) звинувачення.
От тільки суд вважає, що 03 жовтня 2025 року на провулку Каштановому, 12 в с-щі Арбузинка ОСОБА_1 допустив порушення не тих пунктів ПДР, які вказані у протоколі, а зовсім інших.
Так як існують інші вимоги ПДР, які у тій дорожній обстановці, що склалась, не виконав водій автомобіля ГАЗ ОСОБА_1 і порушення яких безпосередньо призвело до зіткнення.
Однак, поліцейська, яка складала протокол, встановленням дійсних фактичних обставин і пошуком відповідних пунктів у Правилах дорожнього руху, які й регулюють дії учасників руху у цих конкретних обставинах, не переймалась і тим самим не відобразила у протоколі реальну обстановку події.
Внаслідок чого висунула ОСОБА_1 звинувачення з істотним порушенням закону і не надала суду належних і допустимих доказів про подію.
Ба, навіть марку ОСОБА_1 автомобіля у протоколі невірно вказала, позаяк, остання, згідно свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_3 від 22 грудня 2025 року, іменується «ГАЗ», а не «ЗАЗ».
Повертаючись до обставин цієї справи, суд встановив, що 03 жовтня 2025 року о 09 год. 20 хв. на провулку Каштановому, 12 в с-щі Арбузинка ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ГАЗ» 3221, мав намір виконати маневр повороту ліворуч, але зовнішні світлові покажчики на задньому кузові його автомобіля не відображали відповідних сигналів.
У свою чергу, водій автомобіля «Шевроле Каптіва» ОСОБА_2 , рухаючись позаду, не мав змогу бачити намірів ОСОБА_1 здійснити цей маневр.
Таке дало йому змогу прийняти рішення про обгін автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , що, звісно, має місце із виїздом на зустрічну смугу руху.
Проте, до завершення маневру обгону, коли обидва автомобілі зрівнялись боковими осями, ОСОБА_1 почав виконувати маневр повороту ліворуч, що й призвело до зіткнення.
Оскільки проїзна частина на цій ділянці була обмежена дорожньою конструкцією у виді бордюру, то водій ОСОБА_2 , навіть приймаючи ліворуч, не зміг уникнути зіткнення, наїхавши на бордюр.
Внаслідок такого відбулось контактування (зіткнення) обох автомобілів, в результаті чого вони обидва отримали видимі зовнішні пошкодження, зокрема, переднього правого крила автомобіля «Шевроле Каптіва», передніх правих дверцят, правого повороту. Крім цього, автомобіль отримав пошкодження чотирьох коліс внаслідок наїзду на бордюр.
Так само механічні пошкодження отримав й автомобіль ГАЗ у виді деформації лівого боку.
А виходячи із сукупності доказів, які дослідив суд, він робить висновок, що світлові покажчики повороту на автомобілі ГАЗ дійсно не працювали, про що свідчить додане до протоколу фото вказаного автомобіля у сукупності із поясненнями потерпілого, а так само враховуючи і те, що на схемі ДТП не зафіксовано місця скупчення уламків скла.
При цьому, безпосередньо сам ОСОБА_1 не підтверджує і не спростовує цього факту, так як пояснив, що не знає чи працювали задні покажчики повороту.
Але разом із цим, ПДР України прямо не забороняють керувати автомобілем, зокрема, у разі несправності світлових покажчиків повороту.
Зокрема, несправність останніх, ураховуючи стан доріг, у тому числі в Арбузинці, може виникнути в ході руху автомобіля і водій може не знати про це.
Тому закидання про незабезпечення водієм належного технічного стану автомобіля, за таких обставин, можливе лише після отримання висновків відповідної експертизи, принаймні, інженерно - технічної.
Та у будь - якому випадку, обов'язок водія перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан автівки передбачений п. 2.3. «а» ПДР України і ніяк не п. 31.4 ПДР, порушення якого ставиться у провину ОСОБА_1 .
Натомість, вимоги п. 2.3. «б» ПДР України зобов'язують водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Оскільки на переконання суду, хоча цього беззаперечно поліцією цього не доведено, ОСОБА_1 все ж таки знав, що світлові покажчики повороту на його автомобілі не працювали, то він повинен був у даній дорожній обстановці, що склалась, виконати не тільки вимоги як п. 2.3. «б», а й вимоги п. 9.3. ПДР, який вказує, що у разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали початку руху від правого краю проїзної частини, зупинки зліва, повороту ліворуч, розвороту або перестроювання на смугу руху ліворуч подаються лівою рукою, витягнутою вбік, або правою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору.
Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що він перед початком маневру подивився у дзеркало заднього виду і там нікого не було, бо в такому б випадку не відбулось би зіткнення.
Швидше за все, ОСОБА_1 був не уважний і не стежив за зміною дорожньої обстановки, не відреагував на її зміну, не побачив автомобіль, який вже почав здійснювати маневр обгону, а тому й розпочав виконувати поворот ліворуч.
До цього ж, ОСОБА_1 все ж таки знав про відсутність світлових покажчиків повороту і, маючи намір здійснити маневр ліворуч, перед його початком, а тим більше завчасно, не проінформував про це водія, що рухався позаду.
Визначення ж терміну «маневрування (маневр)» наведене в п. 1.10 ПДР України. Так, маневрування (маневр) - це початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з'їзд з проїзної частини, рух заднім ходом.
Обов'язок же вмикати світловий покажчик повороту згідно із п. 9.2 ПДР України виникає у випадку вчинення водієм маневрів, тобто перед початком руху, перестроюванням, поворотом праворуч чи ліворуч, розворотом, з'їздом з проїзної частини, рухом заднім ходом.
Тобто, ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.2.3. «б», 9.3 ПДР України і саме ці порушення були у причинно - наслідковому зв'язку із наслідками, що настали, тобто, він, будучи зобов'язаним подати сигнал рукою про намір здійснити маневр, був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував вчасно на її зміну (п.2.3. «б») і перед початком виконання маневру повороту ліворуч не подав попереджувального сигналу рукою, що прямо передбачено п. 9.3. ПДР України.
Саме ці пункти ПДР повинні були бути внесені в протокол, однак, як видно, вони були проігноровані поліцейською, яка його складала.
Тобто, ОСОБА_1 було інкриміновано порушення не тих норми закону, які він дійсно порушив.
Тому попри наявність негативних наслідків для потерпілого у виді пошкодження його транспортного засобу, суд мусить констатувати недоведеність поліцією учиненого правопорушення через істотне порушення нею вимог закону при збиранні доказів, основним із яких є протокол.
Чи винна особа, якій висунуте звинувачення, у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення
Отже, з мотивів, що наведені вище, суд виключає із доказової бази у цій справі протокол ЕПР1 №471967 від 03 жовтня 2025 року, так як він не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП у частині викладення суті обвинувачення, тобто, суті правопорушення, яка б відповідала диспозиції ст. 124 КУпАП, а тому він є недопустимим доказом.
Суд вкотре вказує, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі.
Цим процесуальним документом особа фактично притягається до адміністративної відповідальності . Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст.256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище, фактично є обвинуваченням.
Та у даному випадку, обставини, що відображені у протоколі, однозначно не відповідають фактичним обставинам справи, а тому суд не може вважати висунуте у такий спосіб звинувачення законним.
СЄПЛ вже давно поширив стандарти кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення і висунув вимогу чіткого і детального формулювання обвинувачення, яке, у свою чергу, забезпечує особі право на ефективний захист.
А поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання і подання доказів, що лежить у площині діяльності саме поліції, яка перша прибуває на місце події і має у точній відповідності зафіксувати усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, у цій ситуації поліція на таке не зважала, що тягне за собою недопустимість протоколу як доказу.
Бо доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
А недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Беручи до уваги, зокрема, й рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
У той час, як сам обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
До мотивів, що наведені вище, суд додає й те, що банкетна норма ст. 124 КУпАП при складанні протоколу не була виконана.
Зокрема, протокол містить у собі вказівку на порушення ОСОБА_1 вимог п. 31.4 ПДР. Але цей пункт містить у собі сім підпунктів, які, у свою чергу, діляться на ряд підпунктів із літерним позначення.
Це зобов'язує поліцію при посиланні на нього вказати і ці підпункти, так як саме поліція звинувачує особу в порушенні вимог закону і саме вона визначає цей закон.
Однак, поліцейська відповідного підпункту, у тому числі й з літерним позначенням, не вказала, поклавшись на розсуд суду.
Суд припускає, що поліцейська мала на увазі порушення ОСОБА_1 вимог п.31.4.3 «а» ПДР України.
Але суд не може обґрунтовувати своє рішення власними припущеннями.
До того ж, якщо протокол містить у собі посилання на якісь вимоги стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, то тоді виникає питання, а яким нормативним актом затверджені ці стандарти і вимоги до технічної експлуатації стосовно конкретно автомобіля ОСОБА_1 .
Тому суд вкотре вказує, що він не вправі самостійно визначати чи обирати саме ті норми, які поліція намагалась поставити у провину.
Бо тим самим суд втратить роль арбітра і фактично самостійно висуне звинувачення особі, а так само і самостійно накладе стягнення, що вказуватиме на його упередженість і обвинувальний уклін.
Тому саме поліція, складаючи протокол, зобов'язана зіслатись на точні правові норми, які були порушені особою.
В противному випадку висунуте нею звинувачення набуває варіативності, що, безперечно, порушує право особи на захист.
Суд не виконує функції поліції, а лише оцінює зібрані нею докази, у тому числі й протокол, на їх відповідність вимогам закону.
До того, як висновував суд вище, порушення вимог пункту 31.4 ПДР України, у будь - якому випадку, не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку із наслідками ДТП.
Суд знову наголошує для поліції, що не може виправити протокол самостійно в силу застосування правової позиції ЄСПЛ, яка сформована ним у справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016), зокрема, про те, що суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчинення адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено перед судом. Суд також не має права самостійно вишукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доказів, долучених до протоколу, є похідними від нього і покликані лише уточнити і деталізувати обставини, що викладені у протоколі. Самостійно, самі по собі, вони не можуть бути покладені в основу обвинувачення.
Бо за змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатись судом лише у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
З цим суд констатує, що поліція через неправильне складання протоколу не довела наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення за ст. 124 КУпАП, а саме: суспільно- небезпечного діяння, яке являє собою обов'язкову ознаку об'єктивної сторони цього правопорушення.
Відсутність/недоведеність однієї обов'язкової ознаки правопорушення має наслідком відсутність / недоведеність правопорушення у цілому.
Тому суд констатує недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП через істотне порушення описаних вище вимог закону при складанні протоколу.
Чи настає адміністративна відповідальність за таких обставин
Підставою адміністративної відповідальності є наявність у вчиненому особою діянні всіх ознак складу правопорушення, передбаченого законом. Склад адміністративного правопорушення - це сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони та суб'єкта правопорушення.
У даному випадку суд встановив відсутність (недоведеність) у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому приймає рішення про закриття провадження у цій справі на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу.
Тому ОСОБА_1 у цьому провадженні не піддається адміністративному стягненню і не підлягає адміністративній відповідальності.
При цьому, суд відмічає, що власник автомобіля «Шевроле Каптіва» ОСОБА_2 у зв'язку із закриттям провадження у цій справі не позбавляється права відшкодувати спричинені йому збитки у порядку, встановленому законом, зокрема, через доведення цих обставин у порядку цивільного судочинства у разі, якщо він бажає подати відповідний позов.
Бо ця справа фактично закривається через допущені поліцією істотні порушення встановленої законом процедури доказування, тобто за відсутністю складу правопорушення, а не за відсутністю його події.
Інші питання, що вирішуються судом при винесенні постанови
Судовий збір не підлягає стягненню із ОСОБА_1 , так як він не піддається адміністративному стягненню.
Суд не встановив застосування заходів забезпечення провадження у цій справі, тому не приймає рішення про їх скасування.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 247, 283,284 КУпАП, суд,
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст. 247 цього ж Кодексу у зв'язку з відсутністю у його діях складу цього правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на неї.
Суддя Ірина Явіца