Справа № 462/8194/25
Іменем України
31 жовтня 2025 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м.Львова Колодяжний С.Ю., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
ОСОБА_1 10.10.2025 року о 21.15 год. на автодорозі Київ-Чоп М-06 613км.+900 м., керуючи автомобілем марки «Nissan Qashqai», номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався із керуванням та здійснив наїзд на перешкоду (дорожній бар'єр), що спричинило пошкодження вказаного транспортного засобу та дорожнього бар'єру, чим порушив вимоги п.1.5, 2.3.б, 12.1 Правил дорожнього руху України, про що відносно нього 16.10.2025 року складено протокол серії ЕПР1 №485011 про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП.
У суді ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, підтвердив вказані обставини, щиро розкаюється у вчиненому, просить його суворо не карати.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вважаю, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, виходячи з наступного.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Згідно з ст.251, 252 КУпАП, приймаючи рішення по справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Відповідно до п.1.5 Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
За п.2.3.б Правил дорожнього руху Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, зокрема, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно з п.12.1 Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Крім повного визнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненому правопорушенні його вина підтверджується дослідженими доказами в їх сукупності, які є належними в розумінні ст.251 КУпАП, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №485011 від 16.10.2025 року, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, в якій зафіксована дорожня обстановка, місце зіткнення і місце розташування транспортного засобу після зіткнення, письмовими поясненнями ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, вважаю, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
З врахуванням даних про особу правопорушника у сукупності із обставинами справи та ступеня тяжкості вчиненого ним правопорушення, для досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної ст.23 КУпАП, вважаю, що до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу.
Відповідно ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено таке стягнення, справляється судовий збір у 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 грн.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №61-12842св18 щодо стягнення судових витрат з учасників бойових дій вказано наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
На учасників бойових дій розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, який визначає статус, зокрема, і учасників бойових дій та гарантії їх соціального захисту.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.
Згідно із частиною 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» 06 листопада 2012 року № 5477-VI частину другу статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викласти в такій редакції: «Ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов?язаних з розглядом цих питань».
Правові засади справляння судового збору, платників, об?єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI.
Відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб від 22.05.2018 року внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена норма статті даного Закону не містить посилань на те, що це стосується лише позову і він має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності ясності і недвозначності і правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування не включає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частини перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанова від 27.06.2018 року у справі № 61-12842св18) відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в першу чергу пов'язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій.
Керуючись ст.40-1, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
постановив:
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та обрати йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Роз?яснити, що відповідно до вимог статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня вручення копії постанови, при примусовому виконанні постанови суду згідно ч.2 ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф підлягає стягненню у подвійному розмірі.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: (підпис)
З оригіналом згідно.
Суддя: С.Ю.Колодяжний