Дата документу 31.10.2025
Справа № 334/9118/25
Провадження № 6/334/268/25
31 жовтня 2025 року суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Коломаренко К.А.., розглянувши матеріали подання державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Берестецької Тетяни Едуардіни про привід боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані»,-
До Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшли матеріали подання державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про привід керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані», у якому заявник просила задовольнити подання та здійснити привід керівника юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані» - Мерзлякова Руслана Петровича.
За результатами автоматичного розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Коломаренко К.А..
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що подання надійшло на розгляд суду з порушенням правил підсудності, передбачених ч. 1 ст. 438 ЦПК України, з огляду на наступне.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог ч. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Як зазначено у пункті 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1березня 2013року №3«Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Згідно п. 14 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний своєчасно з'являтися на вимогу виконавця.
Розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача (ч.1 ст. 438 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу..
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 жовтня 2020 року по справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна.
Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
Як вбачається з матеріалів справи на примусовому виконанні у державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 68690420 від 17.02.2022 з примусового виконання наказу № 910/16861/20 від 28.07.2021, виданого Господарським судом м. Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» заборгованості у розмірі 1 153 362,70 грн - заборгованості, 49 037,21 грн. - 3% річних, 20 704,84 грн. - інфляційних втрат, 18 346,57 - судового збору.
Як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані» є м. Запоріжжя, пров. Кам'яний, буд. 8, що відноситься до Вознесенівського району м. Запоріжжя.
В матеріалах справи відсутні докази місцезнаходження майна боржника на території Дніпровського району м. Запоріжжя. Боржником у справі є саме юридична особа, а не її керівник, тому підсудність розгляду цього подання не може визначатись за місцем проживання керівника ТОВ "Юніком Компані".
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1ст. 378 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04), зазначив: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 32 ЦПК України).
Враховуючи викладене, матеріали подання державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Берестецької Тетяни Едуардіни про привід боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані» належить передати за підсудністю до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 31, 32, 260, 261, 352-355, 378, 438 ЦПК України, суд,-
Матеріали подання державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Берестецької Тетяни Едуардіни про привід боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Компані» - передати за підсудністю до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: Коломаренко К. А.