Справа № 333/8944/25
Провадження № 3/333/3111/25
Іменем України
27 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя Кулик В.Б., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,
-за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
07.09.2025 року о 09 год. 34 хв., водій ОСОБА_1 , за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд. 15, керував транспортним засобом - електровелосипедом марки «Fada № 9» б/н, з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога, у встановленому законодавством порядку, відмовився під відеофіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Від керування відсторонений, про повторність попереджена.
До суду справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 надійшла 18.09.2025 року.
У судові засідання, призначені на 07.10.2025 року та 27.10.2025 року ОСОБА_1 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, шляхом направлення рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену у протоколі про адміністративне правопорушення, судової повістки, та шляхом направлення sms повідомлення на мобільний номер телефону, зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, суддя через офіційний веб-портал судової влади України шляхом розміщення оголошення викликала ОСОБА_1 до суду.
Поважність причини своєї неявки ОСОБА_1 не повідомив, клопотань чи заяв на адресу суду від нього не надходило, хоча йому достеменно було відомо про те, що розгляд справи відбудеться в Комунарському районному суді м. Запоріжжя, про що зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення.
Оцінюючи вказані обставини, поведінку ОСОБА_1 , суддя дійшов до висновку, що останній зловживає своїми правами, а його неявка у судові засідання без поважних причин свідчить про затягування розгляду справи і впливає на розумні строки розгляду справи, тому було прийнято рішення про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .
Під час прийняття вказаного рішення суддя також враховував положення ч. 2 ст. 268 КУпАП, відповідно до яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не є обов'язковою.
Розглянувши справу про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , дослідивши матеріали вказаної справи, суддя дійшов до такого.
До суду адміністративна справа відносно ОСОБА_1 надійшла за скоєння останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Водночас, диспозицією ч. 2 ст. 130 КУпАП, встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, вчинені особою, яка повторно протягом року вчинила будь-яке з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Спираючись на ці положення, а також на практику Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях від 09.06.2011 року по справі «Лучанінова проти України», від 30.05.2013 року по справі «Малофєєва проти Росії», від 20.09.2016 року по справі «Карелін проти Росії», суддя приходить до переконання, що як і у кримінальному провадженні, так і у справі про адміністративне правопорушення, суддя, зберігаючи принцип неупередженості і безсторонності судового розгляду, не вправі самостійно, на шкоду особі змінювати формулювання правопорушення, викладене в протоколі про адміністративне правопорушення. Вказане формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року).
В порушення вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про вчинення адміністративного правопорушення (при викладенні суті адміністративного правопорушення) не зазначено, що ОСОБА_1 є особою, яка повторно протягом року вчинила будь-яке з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вважаю, що порушення, допущене працівником поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 має важливе значення в контексті реалізації права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, за вказаних обставин у судді відсутні підстави розглядати дану справу за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Водночас, вважаю за можливе розглянути справу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, так як в такому випадку не буде погіршено становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і саме за вказаною частиною ст. 130 КУпАП сформульована суть адміністративного правопорушення у відповідному протоколі.
В аспекті диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП визначенню підлягає поняття «транспортний засіб», при цьому не має значення чи він механічний, електричний, приводиться в рух мускульною силою людини, тощо.
Відповідно до ч. 12 ст. 121 КУпАП під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1- 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Таким чином, визначення транспортного засобу для цілей застосування ст. 130 КУпАП, вказаний нормативний акт не містить, а тому для вказаних цілей слід керуватися нормами спеціального законодавства та Правилами дорожнього руху України.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Таким чином, під загальне визначення транспортного засобу підпадають усі без винятку пристрої призначені для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, зокрема велосипеди, гужові транспортні засоби, візки, самокати, тощо. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України також визначено, що:
- велосипедом є транспортний засіб, крім крісел колісних, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому;
- мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт;
- мотоцикл - двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг.
Правила дорожнього руху не містять визначення моторолера та електровелосипеда.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - транспортні засоби таких категорій:
- автомобілі, мотоцикли (у тому числі моторолери та мотоколяски), мопеди, причепи до автомобілів;
- інші транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, вантажу, багажу, пошти та/або обладнані спеціальним устаткуванням/обладнанням, за умови що відомості про такі транспортні засоби внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України «Про дорожній рух».
Відповідно до УКТЗЕД, затвердженого Законом України «Про митний тариф» розрізняється поняття:
- велосипед (група товару 8712 00) - двоколісні та інші велосипеди (включаючи велосипеди триколісні для перевезення вантажів), без двигуна;
- моторолер (група товару 8711 20 10 00), який може бути з поршневим двигуном внутрішнього згоряння або з електричним двигуном для пересування двох-, трьох- та чотирьохколісні велосипеди з допоміжними педалями, з допоміжним електродвигуном;
- мопед, як підгрупа (8714 10 00) мотоциклів.
Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що велосипед не може бути обладнаним двигуном (внутрішього згоряння або електричним двигуном), а приводиться в рух мускульною силою людини. Наявність двигуна є основною ознакою, яка відрізняє моторолер, мопед, мотоцикл від велосипеда.
Також, п. 1 ст. 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» № 2956-IX від 24.02.2023 року, який набрав чинності 23.03.2023 року, визначено, що електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електромопеди, електровелосипеди, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
За положеннями частин 1, 2, 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 року у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Тлумачення «джерело підвищеної небезпеки» та «транспортний засіб» не є тотожними, в той же час саме критерій наявності у електромопеда, електровелосипеда, електросамоката, тощо можливості приведення в рух за допомогою двигуна відрізняє його від звичайного велосипеда та є визначальним при вирішенні питань, чи відноситься він як до «транспортних засобів» так і до «джерел підвищеної небезпеки».
Наявність можливості приведення електровелосипеда або моторолера в рух мускульною силою водія не позбавляє його наявності електродвигуна та можливості руху на транспортному засобі із застосуванням виключно електродвигуна без застосування мускульної сили.
За таких обставин, внаслідок внесення змін в законодавство та прийняття Закону № 2956-IX-електричні колісні транспортні засоби прирівняні до транспортних засобів, про що прямо вказано у Законі № 2956-IX і такі не підпадають під жодну іншу категорію учасників дорожнього руху, що визначені у ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», а тому особи, що керують такими транспортними засобами є водіями і зобов'язані дотримуватися Правил дорожнього руху України та Закону України «Про дорожній рух».
Як вбачається з матеріалів справи транспортний засіб «FADA № 9», яким ОСОБА_1 здійснював керування 07.09.2025 року, обладнаний електродвигуном, отже беззаперечно він не є велосипедом, а є саме транспортним засобом, а отже дії ОСОБА_1 не можуть бути кваліфіковані за ст. 127 КУпАП, а підлягають кваліфікації за ст. 130 КУпАП.
Процес притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, регулюється нормами: Кодексу України про адміністративні правопорушення; Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306; Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі - Інструкція № 1452/735); Порядком направлення водії транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок); Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395 (далі - Інструкція № 1395); Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом п. 2.5 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. п. 9, 12 Розділу ІІ «Проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським і оформлення його результатів» Інструкції № 1452/735 з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п. п. 2-4 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно з п. 13 Порядку лікар, що проводив у закладі охорони здоров'я огляд водія транспортного засобу, складає за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ. Аналогічна норма міститься і у Розділі III «Проведення огляду на стан сп'яніння в закладах охорони здоров'я і оформлення його результатів» Інструкції № 1452/735.
Відповідно до положень ст. 266 КУпАП перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку судді, підтверджується наступними, дослідженими у судовому засіданні доказами:
- даними, встановленими протоколом про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № № 446160 від 07.09.2025 року, згідно з якими встановлено дату, час, та місце скоєння адміністративного правопорушення;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 07.09.2025 року (час направлення: 09 год. 45 хв.), згідно з яким огляд не проводився у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 від проходження огляду. Підставою для проведення огляду став факт встановлення у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів;
- рапортом поліцейського УПП в Запорізькій області ДПП капрала поліції Іванова В. від 07.09.2025 року;
- даними відеозапису нагрудної камери поліцейських, переглянутого в судовому засіданні, з яких вбачається, що водія ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції під час керування ним транспортним засобом. Після зупинки транспортного засобу, у зв'язку з виявленням у останнього під час бесіди ознак наркотичного сп'яніння, ОСОБА_1 працівником поліції було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп'яніння у медичному закладі. На що ОСОБА_1 відмовився, після чого поліцейським було роз'яснено останньому, що за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння на нього буде складено протокол за ст. 130 КУпАП.
Оцінюючи вказані докази, суддя дійшов висновку, що вони не суперечать один одному, а навпаки доповнюють та підтверджують обставини порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Порушень з боку патрульних поліцейських по оформленню адміністративного матеріалу відносно останнього, суддя не вбачає.
При прийнятті рішення суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України», п. 86)
В даному випадку суддя дійшов до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази: дані протоколу про адміністративне правопорушення та на відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції не суперечать, а навпаки доповнюють один одного і є переконливими, підтверджуючи:
- порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме: водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану наркотичного сп'яніння;
- наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння.
При накладенні адміністративного стягнення суддя враховує характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , ступінь його вини, майновий стан, наявність фактів про притягнення його до адміністративної відповідальності у сфері безпеки руху, у т.ч. за ст. 130 КУпАП.
Вважаю, що обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2007 року у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполучення Королівства», особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є такими, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Отже, керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не може вважатись малозначним правопорушенням, оскільки зазначені дії наражають оточуючих на небезпеку.
Визначаючи вид та міру адміністративного стягнення, яке слід накласти на ОСОБА_1 , враховуючи фактичні обставини справи, характер вчиненого правопорушення, яке відноситься до порушення правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, суспільну небезпеку вчиненого, особу правопорушника, ступінь його вини, наявність фактів про притягнення його до адміністративної відповідальності у сфері безпеки руху, у т.ч. за ст. 130 КУпАП, вважаю, що до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка не містить альтернативи, у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, так як таке стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відомостей про наявність у правопорушниці пільг по сплаті судового збору, які передбачені ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», матеріали справи не містять.
Отже, на підставі ст. 40-1 КУпАП, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з правопорушника слід стягнути судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Керуючись ст. ст. 36, 40-1, ч. 1 ст. 130, 283, 284 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та призначити адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
(Реквізити для сплати: Отримувач: ГУК у Зап.обл./Зап.обл./21081300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA708999980313000149000008001, код класифікації доходів бюджету: 21081300) без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
(Реквізити для сплати: Отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку (IBAN): UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі несплати штрафу в установлений ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення строк (не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення їй постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення), постанова буде надіслана для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем її проживання. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до вимог ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим або його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик