03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 206/2727/23
провадження № 51-3808ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши спільну касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 та його представника - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
встановив:
До Верховного Суду надійшла спільна касаційна скарга, підписана потерпілим ОСОБА_4 та його представником - адвокатом ОСОБА_5 , на указані вище судові рішення щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перевіривши яку на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її необхідно залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції. При цьому такі вимоги повинні відповідати, серед іншого, положенням ст. 436 цього Кодексу.
Статтею 436 КПК визначено повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги. Відповідно до її змісту, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
Потерпілий та його представник у касаційній скарзі висувають до Верховного Суду вимогу скасувати оскаржені судові рішення в частині призначення покарання і вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 , ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 винуватими за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України та призначити покарання обом у виді позбавлення волі згідно санкції ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 296 цього Кодексу. Просять задовольнити повністю заявлений цивільний позов ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10 850 грн та моральної шкоди у розмірі 400 000 грн з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно, а також стягнути з останніх понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 100 000 грн.
Указана вимога не відповідає повноваженням суду касаційної інстанції, визначеним ст. 436 КПК, оскільки в разі скасування судових рішень суд касаційної інстанції може лише призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції, про що у вимозі не йдеться. Повноваженнями ухвалювати новий вирок суд касаційної інстанції не наділений.
Крім того, з огляду на заявлену в касаційній скарзі вимогу, Верховний Суд звертає увагу, що за умови якщо особа, яка звертається з касаційною скаргою, вважає за необхідне скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, то у такому разі касаційна скарга має містити відповідне обґрунтування в аспекті положень ст. 415 КПК, тобто обґрунтування щодо тих порушень кримінального процесуального закону, які би відповідно до указаної норми КПК слугували підставою для призначення нового розгляду саме у суді першої інстанції та не можуть бути виправлені апеляційним судом, проте такого обґрунтування в касаційній скарзі не наведено.
Разом із тим необхідно врахувати, що якщо Суд дійде висновку про наявність підстав до призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, скасування судових рішень як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, про що йдеться в касаційній скарзі, призведе до відсутності предмета апеляційного перегляду.
Вимога повинна бути конкретною, такою, яка би відповідала нормам ст. 436 КПК та виключала будь-яку альтернативу, яка зумовить необхідність виходу Суду за межі касаційної скарги.
З огляду на положення статей 433, 437 КПК, суд касаційної інстанції здійснює касаційний розгляд за касаційною скаргою про погіршення становища особи виключно в межах доводів і вимог касаційної скарги, тому указані недоліки щодо вимоги до суду касаційної інстанції та її обґрунтування, по своїй суті, є не просто формальним недотриманням приписів ст. 427 КПК, а фактично позбавляють суд касаційної інстанції процесуальної можливості визначити предмет та межі касаційного розгляду і в подальшому прийняти одне з рішень, передбачених ст. 436 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
При цьому особі, яка подає касаційну скаргу, необхідно керуватися положеннями ст. 433 КПК стосовно меж касаційного перегляду, відповідно до яких суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Потерпілий та його представник у касаційній скарзі наводять мотиви щодо неправильного, на їх переконання, вирішення цивільного позову та процесуальних витрат у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 й не погоджуються з видом призначеного останнім покарання за інкриміновані статті. Натомість обґрунтування своїх вимог, в аспекті положень ст. 433 КПК, не наводять.
У касаційній скарзі не йдеться про те, яких саме норм матеріального та процесуального права порушено судом першої інстанції при ухваленні рішення про відшкодування процесуальних витрат. Не наведено обґрунтування явної несправедливості призначеного засудженим покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та їх особі внаслідок м'якості через призму положень ст. 414 КПК.
Про те, яких порушень приписів кримінального процесуального закону було допущено судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року, з огляду на межі та порядок, передбачені статтями 404, 405 КПК, щодо його здійснення, в касаційній скарзі також не зазначено.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу було подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала касаційну скаргу.
Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, з огляду на те, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків.
Недоліки касаційної скарги, пов'язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги.
Керуючись ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Спільну касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 та його представника - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - п'ятнадцять днів із дня її отримання.
Роз'яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3