29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 738/1236/24
провадження № 51-2495км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Менський районний суд Чернігівської області вироком від 17 січня 2025 року засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Вирішив питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком ОСОБА_6 01 січня 2024 року з 02:00 до 05:00, точного часу не встановлено, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у ході конфлікту, що стався на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з метою заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди життю та здоров'ю та бажаючи їх настання, заподів чотири удари ножем у ділянку лівої гомілки, лівої сідниці, лівого стегна та правої нижньої кінцівки в проєкції правого наколінника рідному братові ОСОБА_8 , чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді ушкодження лівої нижньої сідничної вени та артерії, лівої великої підшкірної вени, лівих передніх гомілкових вени та артерії, присередньої нижньої артерії та вени правого коліна, які супроводжувалися сильною зовнішньою кровотечею, що призвела до масивної крововтрати. Заподіяні потерпілому тілесні ушкодження належать до тяжких і мають прямий причинний зв'язок з його смертю.
Згідно зі ст. 1 Закону України № 2229-VІІІ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під домашнім насильством розуміється діяння (дія або бездіяльність) фізичного насильства, що вчиняються в сім'ї, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, що вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
У пункті «b» ст. 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS № 210) Стамбул, від 11 травня 2011 року (далі ? Стамбульська конвенція) встановлено, що домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного та економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 , згідно з положеннями статей 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вчинив фізичне домашнє насильство.
ОСОБА_6 визнано винуватим в тому, що він своїми умисними діями, які виразились у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07 квітня 2025 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у місцевому суді через істотне порушення норм кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому зазначає, що фактичні дані протоколу огляду місця події від 01 січня 2024 року є недопустимими доказами, оскільки було порушено порядок і належну процедуру отримання доказу, а саме поняті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як випливає з їх показань, не брали участі у слідчій дії, а лише підписали протокол. У зв'язку з цим, на думку захисника, усі речові докази (здобуті внаслідок огляду) та фактичні дані висновків експертиз є також недопустимими доказами.
Вважає неспроможним доказом і протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії ( далі ? НСРД) від 01 березня 2024 року з додатками до нього, адже під час аудіо,- відеоконтролю у приміщенні ізолятора тимчасового тримання (02 січня 2024 року) ОСОБА_6 був незаконно затриманий, що визначено ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2024 року.
Акцентує на тому, що протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 фактично є допитом останнього та не містить ознак відтворення дій, обставин чи обстановки події, а тому суд не міг обґрунтовувати рішення зазначеними в протоколі показаннями і посилатися на них.
Також касатор стверджує те, що вина засудженого не доведена поза розумним сумнівом і про формальний перегляд вироку апеляційним судом, при цьому вказує про незаконність ухвали апеляційного суду, яка не відповідає вимогам ст. 419 КК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник просили задовольнити скаргу і скасувати судові рішення.
Прокурор у судовому засіданні заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію учасників процесу, перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи і матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, зважає на фактичні обставини, установлені місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє рішень щодо неповноти та однобічності судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій і ці вимоги закону суди першої та апеляційної інстанцій дотримались в повному обсязі.
Суди належним чином умотивували свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та в цілому забезпечили справедливий розгляд справи.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дослідив зібрані в межах провадження докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження встановлені КПК умови для реалізації їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Доводи сторони захисту щодо недопустимості фактичних даних слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 є необґрунтованими.
Як убачається з відеозапису цієї слідчої дії, експеримент проведено за участю ОСОБА_6 , його захисника та у присутності двох понятих, засуджений на місці у тому числі відтворив події, учасником яких він був, зокрема показав, у якому місці був перед заподіянням загиблому тілесних ушкоджень, у якому перебував положенні, коли відбивався. Однак не зміг відтворити обставин безпосереднього спричинення тілесних ушкоджень, але відтворив, як покидав місце їх заподіяння. Дані слідчого експерименту у цілому узгоджуються з іншими доказами.
Тобто з протоколу вказаного вище слідчого експерименту, зокрема з відеозапису до нього, вбачається, що ОСОБА_6 не тільки давав показання на відеозапис, а й діями відтворював обстановку та обставини події злочину.
Протокол слідчого експерименту був підписаний усіма учасниками процесуальної дії та жодних зауважень щодо нього не надходило; він відповідає вимогам КПК, зокрема ст. 104. Самуслідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
Апеляційний суд звернув увагу на доводи захисника щодо недопустимості фактичних даних протоколу огляду місця події від 01 січня 2024 року і зазначив таке.
Як убачається з матеріалів провадження, указаний протокол огляду місця події підписаний понятими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , відповідно до нього їм роз'яснено права й обов'язки. У протоколі відображено дії, зокрема фіксацію слідів, і перелік вилучених у ході огляду речей. Ніяких заяв чи скарг щодо перебігу слідчої дії зафіксовано не було.
Крім того, апеляційний суд спростував твердження захисника про те, що поняті, згідно з їх поясненнями, не були безпосередніми учасниками огляду місця події.
Так, за даними технічного запису судового засідання суду першої інстанції, свідка ОСОБА_10 в цьому суді не було допитано щодо перебігу вказаної слідчої дії, а свідок ОСОБА_9 повідомляла, що хоча безпосередньо і не заходила до будинку, але все спостерігала через відчинені двері, протокол зачитувався вголос і в неї жодних сумнівів щодо перебігу слідчої дії не виникало.
У касаційній скарзі не наведено переконливих доводів про те, що під час цієї слідчої дії якимось чином були фальсифіковані докази та допущені порушення, що істотно вплинули як на встановлення фактичних обставин під час огляду, так і спричинили порушення конституційних прав засудженого.
Апеляційний суд розглянув доводи про недопустимість фактичних даних, отриманих у ході НСРД, і дійшов висновку, що твердження захисника про необхідність визнання результатів НСРД недопустимими доказами через те, що визнано незаконним затримання ОСОБА_6 та проведено НСРД саме в той час коли останній був під вартою, є необґрунтованими оскільки достовірність фактичних даних НСРД не пов'язані безпосередньо із перебуванням ОСОБА_6 під вартою. Відповідний дозвіл на аудіо-, відеоконтроль особи був наданий стосовно ОСОБА_6 та не пов'язував виконання слідчої дії з його перебуванням під вартою.
У касаційній скарзі відсутні посилання на те, що незаконне перебування ОСОБА_6 під вартою вплинуло на формування його позиції щодо визнання обставин злочину і це позначилось на достовірності отриманої під час НСРД інформації.
Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи захисника щодонедоведення поза розумним сумнівом вини засудженого, а також формального перегляду апеляційним судом вироку місцевого суду, оскільки висновок про винуватість ґрунтується на сукупності досліджених доказів (а не лише на відтворенні засудженим обставин події та оцінці судами показань ОСОБА_6 , який не визнавав своєї винуватості), у тому числі фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду трупа, проведеного слідчого експерименту, по результатах НСРД та висновках експертиз, зокрема від 25 березня 2024 року № СЕ-19-24/14143-БД, відповідно до якого на колоші, вилученої при затриманні ОСОБА_6 виявлено сліди крові загиблого, що прямо свідчить про перебування біля останнього засудженого в момент наявності у ОСОБА_11 відкритої кровотечі, тобто в момент отримання ним відповідних тілесних ушкоджень.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам КПК, та погоджується з наведеними в ній висновками про законність й обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Інші доводи захисника щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Також касаційна скарга містить інші аргументи, що не потребують
детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не встановив.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційним судом перевірено доводи апеляційної скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , належним чином вмотивовано рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вирок місцевого суду ? без зміни. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3