6 червня 2025 року
м. Київ
справа № 760/23796/23
провадження № 61-6652ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок тривалого досудового розслідування кримінального провадження, у розмірі 20 000 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, стягненої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , змінено, зменшено цей розмір з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року залишено без змін.
23 травня 2025 року Державне бюро розслідувань за допомогою підсистеми «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, повний текст якої складено
24 квітня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку
може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої
та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України
(абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий
пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на
1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову складає
150 000 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000 грн).
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики
стосовно застосування статей 19, 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України у взаємозв'язку зі статтями 303, 307 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, оскільки надання судом у порядку цивільного судочинства оцінки діям уповноважених осіб правоохоронних органів під час досудового розслідування, зокрема і здійснення слідчих дій, при розгляді спорів про відшкодування моральної шкоди може негативно вплинути на перебіг і результати кримінального провадження.
Касаційна скарга мотивована також тим, що справа має виняткове значення для заявника, враховуючи наслідки, до яких призвело ухвалення оскаржуваних судових рішень, адже касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень має особливе значення для забезпечення гарантії незалежності органу досудового розслідування від втручання в його діяльність у позапроцесуальний спосіб, а саме надання судами, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства оцінки діям та рішенням органу досудового розслідування.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, керується тим, що таке правове питання має бути вагомим у правозастосовчій практиці, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства в цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник не зазначив, у чому полягає вагомість для держави і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання у касаційній скарзі на обставини, передбачені підпунктом «а»
пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не обґрунтовано неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів та з встановленими обставинами, а також до власного тлумачення заявником змісту оскаржуваних рішень, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника і не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для нього, адже це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, стаття 129 якої основними засадами судочинства, серед інших, визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA
від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Солом'янського районного суду міста Києва
від 12 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня
2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська