30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 554/10794/20
провадження № 61-11466св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2024 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позов мотивовано тим, що в провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області знаходилось кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170290000573, за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 286 КК України.
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 24 квітня
2019 року встановлено, що 29 жовтня 2016 року о 12:10 год ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «КАМАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
з причепом-контейнеровозом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався на ділянці з одностороннім рухом на 152 км + 951 м автошляху Київ-Харків-Довжанський Пирятинського району Полтавської області з боку м. Київа
в напрямку м. Харкова. Наблизившись до повороту ліворуч виїзду на проїзну частину, водій ОСОБА_2 проявив неуважність перед поворотом, не переконавшись у безпеці маневру, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав дорогу транспортним засобам, які рухалися по автодорозі Київ-Харків-Довжанський, та виїхав на смугу руху водія автомобіля «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався в напрямку м. Києва, чим створив небезпеку для його руху та допустив з ним зіткнення, порушивши тим самим вимоги пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій та пасажир автомобіля «Volvo ХС 60», отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження відповідно, а автомобіль отримав механічні ушкодження, що призвели до його фактичного знищення.
З огляду на те, що вартість автомобіля на момент ДТП становила 801 451,03 грн, позивач вже отримав страхове відшкодування в сумі 100 000,00 грн, відповідач як винна в ДТП особа має відшкодувати завдану потерпілому матеріальну шкоди в сумі 701 451,03 грн - як різницю між фактичним розміром шкоди
і страховою виплатою.
Моральну шкоду позивач оцінив у сумі 200 000,00 грн.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 701 451,03 грн, а також моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в розмірі 701 451,03 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі
5 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з їх доведеності в частині відшкодування матеріальної шкоди, яку стягнув в повному обсязі, та, взявши до уваги принципи розумності і справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. Вартість матеріального збитку підтверджується висновком експерта від 31 січня 2017 року № 1433.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лемішко Ю. М. задоволено.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2023 року змінено, зменшено стягнену з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду як різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою,
з 701 451,03 грн до 293 023,50 грн.
Зменшено стягнений з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір
з 7 065,00 грн до 2 393,00 грн.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Зменшуючи розмір стягненої матеріальної шкоди до 293 023,50 грн, апеляційний суд виходив із того, що автомобіль позивача є фізично знищеним, а тому стягненню підлягає різниця вартості автомобіля до ДТП, так і після,
з урахуванням виплати страхового відшкодування.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від
08 липня 2024 року і залишити в силі рішення Октябрського районного суду
м. Полтави від 12 грудня 2023 року в частині стягненої суми матеріальної шкоди та судового збору.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вартість матеріального збитку визначена у висновку автотоварознавчої експертизи від 31 січня 2017 року № 1433, що встановлено та підтверджено вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2019 року. Вказує, що апеляційний суд незаконно застосував статтю 30 Закону України «Про обов'зкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Інші аргументи учасників справи
02 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 - Лемішко Ю. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не обґрунтував розміру заявлених вимог.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м. Полтави.
16 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Постанова Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2024 року оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та вирішення питання про розподіл судових витрат, в іншій частині оскаржуване судове рішення не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
29 жовтня 2016 року о 12:10 год на 152 км + 951 м автошляху Київ-Харків-Довжанський сталася ДТП за участю автомобіля «КАМАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом-контейнеровозом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який, порушивши пункти 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, скоїв зіткнення з автомобілем «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 24 квітня
2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», звільнено ОСОБА_2 від відбування основного та додаткового покарання.
Внаслідок цієї ДТП автомобіль «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , отримав механічні ушкодження.
Цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», яка 13 лютого 2020 року відшкодувала ОСОБА_1 95 000,00 грн в межах страхової виплати за полісом страхування.
Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 31 січня 2017 року № 1433 ринкова вартість автомобіля «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час скоєння ДТП становить 801 451,03 грн, а вартість відновлювального ремонту, з урахуванням зносу замінюючих складових автомобіля, становить 1 174 827,60 грн. При цьому експерт зазначив, що, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля, його ремонт є економічно необґрунтованим, у зв'язку з чим величина матеріального збитку визначена у розмірі його ринкової вартості на момент ДПТ і становить 801 451,03 грн.
До апеляційного суду представник відповідача надав висновок експерта від
26 квітня 2024 року № 1072 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження вартості автомобіля після ДТП, згідно якого вартість автомобіля Volvo ХС 60, реєстраційний номер НОМЕР_3 , після ДТП, яка мала місце 29 жовтня 2016 року, становить 408 427,53 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема
з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди
і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом зазначеної норми закону обов'язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.
Відповідно до пунктів 30.1, 30.2 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який був чинним на час вчинення ДТП, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Апеляційний суд установив, що цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», яке 13 лютого 2020 року відшкодувало
ОСОБА_1 95 000,00 грн в межах страхової виплати за полісом страхування.
Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 31 січня 2017 року № 1433, ринкова вартість автомобіля «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час скоєння ДТП становить 801 451,03 грн, а вартість відновлювального ремонту, з урахуванням зносу замінюючих складових автомобіля, становить 1 174 827,60 грн. При цьому експерт зазначив, що оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля, його ремонт є економічно необґрунтованим, у зв'язку з чим величина матеріального збитку визначена у розмірі його ринкової вартості на момент ДПТ і становить 801 451,03 грн.
Згідно з висновком експерта від 26 квітня 2024 року № 1072 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження, вартість автомобіля «Volvo ХС 60», реєстраційний номер НОМЕР_3 , після ДТП, яка мала місце
29 жовтня 2016 року, становить 408 427,53 грн.
Оскільки факт скоєння ОСОБА_2 ДТП є беззаперечно доведений, апеляційний суд належним чином встановив розмір завданої позивачу майнової шкоди, яка становить різницю між вартістю автомобіля до ДТП та після з урахуванням виплати страхового відшкодування, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про стягнення
з відповідача на користь позивача 293 023,50 грн завданої внаслідок ДТП майнової шкоди.
Тобто правильним є висновок суду про наявність підстав для стягнення
з відповідача на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди
і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Доказів того, що залишки пошкодженого внаслідок ДТП належного позивачу автомобіля передано відповідачу в матеріалах справи немає.
У постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 127/19300/17 (провадження № 61-15592св19) та від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 203/2064/19 (провадження № 61-8363св22) зроблено висновок, що «задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим».
Установивши, що ремонт належного позивачу автомобіля вважається економічно необґрунтованим, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість на момент ДТП, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що розмір завданого позивачу матеріального збитку має становити різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завданої майнової шкоди внаслідок ДТП в розмірі 293 023,50 грн.
При цьому, зменшуючи розмір майнової шкоди, який підлягає стягненню, апеляційний суд обґрунтовано зменшив розмір судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, апостанови Полтавського апеляційного суду від 08 липня
2024 року в частині якою змінено рішення Октябрського районного суду
м. Полтави від 12 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в частині якою змінено рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська