03 листопада 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2046/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Скрипник Д.М., розглянувши матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Друка Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, буд.1, код ЄДРПОУ 36068147)
про визнання права власності
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Фізична особа-підприємець Друк Віктор Васильович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради в якому просить суд визнати право власності ФОП Друка Віктора Васильовича на будівлю шиномонтажу літ.А площею 72,5 м.кв., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1308 га кадастровий номер 7321082700:01:002:0142 за адресою: вул. Південно Кільцева, 6-В в м. Чернівці.
Позовні вимоги мотивуються зокрема тим, що на земельній ділянці площею 0,1308 га кадастровий номер 7321082700:01:002:0142 за адресою вул. Південно Кільцева, 6-В, власником якої є Чернівецька міська територіальна громада, позивачем, без наявних дозвільних документів було збудовано будівлю шиномонтаж літ.А площею 72,5 м.кв.
За твердженням позивача, вказане будівництво було здійснено в 2007- 2008 роках та відповідає будівельним і санітарним нормам та не порушує права інших осіб. Крім того, вказане будівництво шиномонтажу скеровано не тільки на отримання приватного інтересу, а також на досягнення публічного інтересу - запобігання зсувам, що могли б зруйнувати комунальну інфраструктуру (тепломережі) та створити загрозу існуючій забудові та об'єктам благоустрою територіальної громади.
Враховуючи на тривалий час користування земельною ділянкою в позивача були правомірні очікування при здійсненні підприємницької діяльності на можливість оформлення права користування земельною ділянкою та ведення в експлуатації зведеної будівлі.
17.01.2024 посадовими особами інспекції державного архітектурно-будівельного контролю спільно з працівниками управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради, управління земельних ресурсів та відділу зовнішньої реклами, тимчасових споруд та окремих питань містобудування та архітектури департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради був здійснений комісійний вихід на вул. Південно-Кільцева, 6-В, м. Чернівці. Комісією, візуальним оглядом, було встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади з кадастровим номером 7321082700:01:002:0142, площею 0,1308 га, позивачем, без дозвільних документів збудовано будівлю пункту обслуговування автотранспорту «Шиномонтаж», орієнтовними розмірами в плані 10м х 6м.
Позивач зазначає, що з метою оформлення самочинного будівництва він неодноразово звертався до відповідача щодо надання в оренду земельної ділянки та подальшої здачі в експлуатацію об'єктів нерухомості. Та отримував відповіді що не давали йому можливість здійснити оформлення користування земельною ділянкою з причин відсутності чітко встановленої межі міста та Глибоцького району.
З огляду на викладене, позивач на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України просить визнати за ним право власності на спірний об'єкт.
20.06.2025 відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№2046.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025 позовну заяву передано судді Гурину М.О.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08.07.2025.
07.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представниці відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№2741), в якому остання заперечує проти задоволення позовних вимог вказуючи при цьому на їх безпідставність. Зокрема відповідач у відзиві на позов посилається на те, що рішенням Чернівецької міської ради від 30.08.2022 № 835 (пункт 3) було відмовлено Друку Вадиму Вікторовичу у наданні в оренду земельної ділянки за адресою вул. Південно-Кільцева, 6-В, площею 0,2207га (кадастровий номер 7321082700:01:002:0132) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), у зв'язку із тим, що право оренди та такі ділянки набувається на конкурентних засадах (земельних торгах) (підстава стаття 134 Земельного кодексу України).
Також відповідач зазначає, що у позивача відсутні документи, які надавали б право на виконання будівельних робіт за зазначеною адресою, чим порушено: вимоги пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», крім того пункту 13 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», про що складено акт виходу на об'єкт будівництва та акт обстеження земельної ділянки. Згідно із витягу з Державного реєстру речових прав земельна ділянка за кадастровим номером 7321082700:01:002:0142, площею 0,1308 га знаходиться у власності відповідача.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.07.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 05.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.08.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 04.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.09.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 22.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09.10.2025 відкладено розгляд справи по суті на 03.11.2025.
03.11.2025 Господарським судом Чернівецької області отримано заяву представниці відповідача про розгляд справи без участі представника за наявними матеріалами (вх.№4501).
На призначений день розгляду справи представники сторін у судове засідання не з'явився, позивач про причини неявки свого представника в суд не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання ухвал в тому числі через систему «Електронний суд», що підтверджується Довідками про доставку електронного листа які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів без участі представників сторін.
Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.
Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України та частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
При цьому Верховним Судом України у постанові від 27.09.2017 у справі №6-718цс17, а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18 зазначено, що за положенням спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Судом встановлено, що будівництво будівлі шиномонтажу літ.А площею 72,5 м.кв., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1308 га кадастровий номер 7321082700:01:002:0142 за адресою: вул. Південно Кільцева, 6-В в м. Чернівці, позивачем здійснювалося без отримання дозволу на будівництво.
Отже, вищезазначена будівля є самочинно збудованою.
Частиною 2 вказаної статті 376 Цивільного кодексу України чітко визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Однак, в окремих випадках стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
Так, відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Із вказаних правових норм вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №11/384-06.
Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,1308 га кадастровий номер 7321082700:01:002:0142 за адресою: вул. Південно Кільцева, 6-В в м. Чернівці, яка розташована під збудованим нерухомим об'єктом, перебуває у комунальній власності.
Чернівецька міська рада, як власник земельної ділянки, не надавала позивачу зазначену земельну ділянку ані в оренду, ані в користування, а навпаки рішенням Чернівецької міської ради від 30.08.2022 № 835 (пункт 3) було відмовлено ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки за адресою вул. Південно-Кільцева, 6-В, площею 0,2207га (кадастровий номер 7321082700:01:002:0132) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), у зв'язку із тим, що право оренди та такі ділянки набувається на конкурентних засадах (земельних торгах).
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що матеріали справи не містять, а представником позивача не надано жодного доказу, який би підтверджував факт отримання позивачем земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а отже й відсутність права у позивача на визнання права власності на спірний об'єкт на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Пунктом 2 частини 1, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений судовий збір залишити за позивачем у зв'язку із відмовою у задоволенні позову.
Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2025
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Микола ГУРИН
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.