8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3277/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н. А.
розглянувши без виклику учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНВІ-ПАК» (03057, місто Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 12, код ЄДРПОУ 38996979)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДСНАБ ПЛЮС» (62405, Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул. Шкільна, буд. 6, код ЄДРПОУ 38397840)
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 994.1-20 від 16.07.2020 у розмірі 445 342,23 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНВІ-ПАК» (позивач по справі) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДСНАБ ПЛЮС» (відповідач по справі) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором купівлі-продажу № 994.1-20 від 16.07.2020 у загальному розмірі 445 342,23 грн., з яких 243 840,00 грн. сума основної заборгованості за поставлену продукцію, 44 823,81 грн. пені, 25 492,97 грн. 3% річних, 131 185,45 грн. інфляційні втрати. Також просить судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 680,13 грн. покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 994.1-20 від 16.07.2020.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2025 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ «КОНВІ-ПАК» (вх. № 3277/25 від 09.09.2025); відкрито провадження у справі № 922/3277/25; вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву та заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами їх надіслання (надання) позивачу згідно зі ст. 250, 251 ГПК України; встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами його надсилання (надання) відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України; встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на відповідь на відзив разом із доказами їх надсилання (надання) позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України; роз'яснено учасникам справи, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також у разі неподання позивачем відповіді на відзив, відповідачем - заперечень на відповідь на відзив протягом строків, встановлених цією ухвалою, розгляд справи може бути здійснений за наявними у справі матеріалами після спливу зазначених строків та в межах строків, встановлених ст. 248 ГПК України; повідомлено учасникам справи, що заяви по суті справи, а також заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів можуть бути ними подані в електронному вигляді через особистий кабінет в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС або в паперовому вигляді через канцелярію суду чи на офіційну поштову адресу суду.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 16.09.2025 отримано позивачем, його представником та відповідачем 18.09.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в електронний кабінет відповідних осіб в ЄСІТС.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав, ухвалу суду про відкриття провадження отримав 18.09.2025.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/3033/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНВІ-ПАК» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОДСНАБ ПЛЮС» (відповідач) було укладено Договір купівля-продажу №994.1-20 від 16 липня 2020 року разом із протоколом узгодження розбіжностей до Договору.
Відповідно до умов зазначеного Договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію в асортименті, найменуванні за ціною, в кількості і в строки, передбачені даним договором, а також Специфікаціями (додатками/додатковими угодами), укладеними окремо (п.1.1. Договору).
09 лютого 2022 року на виконання зазначеного вище Договору позивач поставив, а Відповідач прийняв продукцію на загальну суму 280 000,00 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №278 від 09 лютого 2022 року.
Пунктом 3.1. Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей до Договору) передбачено, що оплата продукції здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання продукції, отже відповідач повинен був здійснити оплату за поставлену продукцію у повному обсязі до 12 березня 2022 року.
Проте продукцію, яка була поставлена відповідно до видаткової накладної №278 від 09 лютого 2022 року, було оплачено лише частково, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 243 840,00 грн.
В зв'язку із неможливістю оплати наявну заборгованість, 01 червня 2023 року між відповідачем, - як «Первісним боржником», позивачем, - як «Кредитором» та ТОВ «ТРАНСКУЛСЕРВІС», - як «Новим боржником», було укладено Договір про переведення боргу №01/6-23-4.
Відповідно до Договору переведення боргу, Первісний боржник передав, а Новий боржник прийняв грошові зобов'язання у розмірі 243 840,00 грн. за Договором №994.1-20 від 16 липня 2020 року, укладеного між Первісним боржником (відповідачем) та Кредитором (позивачем) «Основний договір».
З моменту набуття чинності Договору переведення боргу зобов'язаною стороною по оплаті основного боргу, який підлягає сплаті на користь Кредитора (позивача) за «Основним договором», стає Новий боржник. Оплата боргу Новим боржником повинна була відбутися в строк до 31 грудня 2023 року, однак, станом на день звернення позивача до суду оплату боргу Новим боржником так і не було здійснено.
Пунктом 5.1. Договору про переведення боргу визначено, що у разі прострочення Новим боржником розміру (у сторону зменшення) або терміну погашення одного з платежів, ці дії вважаються порушенням Новим боржником взятих на себе зобов'язань, щодо сплати боргу Первісного боржника. У разі виникнення таких обставин, Договір вважається розірваним, а залишок несплачених боргових зобов'язань, неустойки та інші грошові суми, які підлягають сплаті на користь Кредитора (Позивача), від основної суми боргу переходять до Первісного боржника (Відповідача). Первісний боржник (Відповідач) дає своє безакцептне погодження на повернення свого боргу у разі порушення новим боржником порядку платежів.
Враховуючи, що сума боргу не була сплачена Новим боржником, керуючись п. 5.1. Договору про переведення боргу, у позивача, як Продавця продукції та Кредитора, виникло право звернення до відповідача, як Первісного боржника з вимогою щодо оплати суми боргу у розмірі 243 840,00 грн. відповідно до основного Договору.
09 червня 2025 року позивачем було направлено Претензію відповідачу №08/05-25 щодо сплати заборгованості (вих. №24-05 від 20.05.2025р.) у розмірі 243 840,00 грн.
У відповідь на претензію 01 липня 2025 року від відповідача надійшов лист за вих. №13/07 від 01.07.2025р., відповідно до якого відповідач визнає суму існуючої заборгованості у розмірі 243 840,00 грн. та гарантує її оплату протягом 30 календарних днів з моменту закінчення воєнного стану.
Наведені обставини стали підставою позивачу для звернення до господарського суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи, та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідачем визнано факт наявності заборгованості перед позивачем, водночас будь-яких доказів оплати боргу господарському суду ним не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за Договором купівлі-продажу № 994.1-20 від 16.07.2020 у розмірі 243 840,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 44 823,81 грн. пені, 25 492,97 грн. 3% річних, 131 185,45 грн. інфляційні втрати суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, пунктом 4.4. Договору сторони обумовили що у разі, якщо Покупець порушить термін оплати продукції, поставленої йому Продавцем, він (Покупець) сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період прострочення, від суми неоплаченої продукції за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 44 823,81 грн. пені, 25 492,97 грн. 3% річних, 131 185,45 грн. інфляційні втрати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Беручи до уваги фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у справі є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача, оскільки спір по справі виник саме з його вини.
На підставі викладеного та керуючись ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДСНАБ ПЛЮС» (62405, Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул. Шкільна, буд. 6, код ЄДРПОУ 38397840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНВІ-ПАК» (03057, місто Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 12, код ЄДРПОУ 38996979) заборгованість за Договором купівлі-продажу № 994.1-20 від 16.07.2020 у розмірі 445 342,23 грн., з яких 243 840,00 грн. основної заборгованості за поставлену продукцію, 44 823,81 грн. пені, 25 492,97 грн. 3% річних, 131 185,45 грн. інфляційних втрат, а також 6 680,13 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2025.
Суддя Н.А. Новікова