8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3016/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал" "(61052, місто Харків, вулиця Конторська, 90; код ЄДРПОУ: 03361715)
до Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (місцезнаходження: 61165, місто Харків, проспект Науки , буд.9; код ЄДРПОУ: 31632138)
про стягнення 219 888,06 грн.
без виклику учасників справи
Комунальне підприємства "Харківводоканал" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за Договором про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №ІІ-7675/00-А-2 від 27.05.2005 у розмірі 219 888,06 грн.(149 625,69 грн. - заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, 2 429,66 грн. - заборгованість за абонентське обслуговування, 67 832,71 грн. - заборгованість за перевищення допустимих величин показників забруднення) з Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (відповідач).
Крім того, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2025 судом позовну заяву Комунального підприємства "Харківводоканал" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3016/25.Визнано справу № 922/3016/25 малозначною та розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, судом було направлено ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 03.09.2025 до його електронного кабінету. Відповідач ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 03.09.2025 отримав 03.09.25 о 21:35 години, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Виходячи з зазначеного, ухвала суду від 03.09.2025 є врученою відповідачу 04.09.2025, оскільки її було надіслано після 17:00 годині.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання; відповідач мав достатньо часу підготувати заперечення на позовну заяву і визнається таким, що був належним чином повідомлений про розгляд даної справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 19.09.2025.
Державне підприємство "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/3016/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
27.05.2005 між Комунальним підприємством "Харківводоканал" (раніше ДКП "Харківкоммуночиствод" (далі - позивач, КП "Харківводоканал") та ДП "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (далі - відповідач, споживач) було укладено договір на приймання стічних вод № ІІ-7675/00-А-2 (далі - договір).
До вказаного Договору укладено додаткову угоду від 01.02.2012, якою Договір викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 1.1. договору КП "Харківводоканал" зобов'язується надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення згідно з умовами договору.
Відповідно до пункту 2.1. договору КП "Харківводоканал" відпускає питну воду споживачеві та приймає стічні води від споживача, об'єкти якого вказані в Додатку №1 "Перелік об'єктів водопостачання та водовідведення".
Пунктом 2.3. договору передбачено, що КП "Харківводоканал" відпускає споживачеві воду та приймає від споживача стічні води в обсязі встановлених споживачу технічними умовами на водопостачання договірних обсягів (лімітів) на водокористування та водовідведення, централізоване водопостачання 1629 м3/міс.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що кількість скинутих стічних вод дорівнює кількості використаної води.
Відповідно до пункту 2.6. договору обсяг спожитої води та скиду стічних вод визначається на підставі показників засобів обліку. У разі відсутності засобів обліку, самовільного приєднання до систем водопостачання та/або водовідведення або самовільного користування, обсяг наданих послуг розраховується відповідно до "Правил користування".
Відповідно до пункту 3.2. договору споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за послуги, надані КП "Харківводоканал" відповідно до затверджених тарифів, оплату інших платежів, передбачених договором та чинним законодавством у встановленому порядку (п.п. 3.2.2.).
Згідно з пунктом 3.4. договору КП "Харківводоканал" має право здійснювати контроль технічного стану та роботи систем водопостачання та водовідведення (інженерних мереж, устаткування, засобів обліку та контролю води тощо), контролювати якість, кількість і скид стічних вод в його каналізаційні мережі (п.п. 3.4.1).
Умовами пункту 4.1. договору передбачено, що оплата наданих послуг та інших категорій здійснюється споживачем щомісяця на підставі платіжних документів, рахунків КП "Харківводоканал" тощо і затверджених тарифів за обсяги спожитої води та скинутих стічних вод, що визначені умовами цього договору в 7-денний термін після отримання платіжного документу, рахунку КП "Харківводоканал" тощо.
Пунктом 4.2. договору погоджено, що тарифи на послуги на момент ухвалення договору складають: з централізованого водопостачання 9,132 грн. за 1м3 з ПДВ; з централізованого водовідведення 6,06 грн. з 1 м3 з ПДВ. Розмір тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається в установленому діючим законодавством України порядку і не потребує додаткового узгодження між сторонами та внесення змін до договору.
Умовами пункту 7.1. договору погоджено, що договір набирає сили з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.
Згідно з пунктом 7.2. договору у разі якщо один місяць до закінчення строку дії договору від жодної зі сторін не надходило письмових заяв про припинення дії договору, даний договір є пролонгованим на тих же умовах на наступні 12 місяців. Кількість таких пролонгацій необмежена.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
29.01.2016 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № ІІ-7675/00-А-2 від 27.05.2005, якого погоджено зміну площі земельного участку по пр. Леніна,9 з 0,9468 га на 0,7475 га, по вул. Дарвіна,20 з 1,4946 га на 1,4475 га.
Додаткову угоду підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
Відповідно до обсягу наданих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та з урахуванням діючих тарифів (ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2021 №2894 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення КП "Харківводоканал", постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 31.07.2024 №1399 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення КП "Харківводоканал") за період з 01.06.2024 по 30.04.2025 включно, споживачу нарахована плата (в тому числі і за абонентське обслуговування відповідно до Закону України "Про житлово комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг") в розмірі 251 492,63 грн. та виставлені рахунки на цю суму відповідно до частини 1 статті 198 ГК України та умов договору.
Позивачем зазначено, що сума заборгованості відповідачем частково сплачена у розмірі 99 437,28 грн. та залишок заборгованості становить 152 055,35 грн., а саме: заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення - 149 625,69 грн.; заборгованість за абонентське обслуговування 2 429,66 грн.
З матеріалів справи також убачається, що 24.12.2021 представниками КП "Харківводоканал" в присутності представника відповідача було здійснено контрольний відбір проб стічних вод. Проби відбирались з контрольних колодязів №КК-1 по просп. Науки, буд. 9 в м. Харкові. В ході проведення відбору проб представниками КП "Харківводоканал" було відіьрано проби в достатньому об'ємі, опломбовані та доставлені до аналітичної лабораторії КП "Харківводоканал".
За результатами дослідження аналітичною лабораторією КП "Харківводоканал" (свідоцтво про відповідність систем вимірювання вимогам ДСТУ ISO 10012:2005 №01-0125/2021 від 18.11.2021) зафіксовані перевищення ДВП по ряду показників, про що свідчить протокол результатів визначення показників якості стічної води №765 від 29.12.2021 та згідно п. 7.14 "Правил приймання" відповідачу нараховано платіж за перевищення ДВП за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 у розмірі 53 362,40 грн.
Відповідно до умов пункту 6.1.15 Правил №321 та умов укладеного договору, позивачем направлено відповідачу платіжні вимоги-доручення №2446767 від 25.01.2022 на суму 19507,68 грн., №2446769 від 25.01.2022 на суму 20534,40 грн., №2446796 від 25.01.2022 на суму 17320,32 грн., №2471075 від 22.02.2022 на суму 10470,31 грн., а також претензію №14-10/438-22 від 28.01.2022 з повідомленням про виявлення перевищення ДВП та вимогою сплатити борг, а також платіжну вимогу-доручення №2471075 від 22.02.2022 у зв'язку зі зміною тарифів та проведенням перерахунку.
Позивачем зазначено, що сума заборгованості за перевищення ДВП становить 67 832,71 грн. Загальна сума боргу складає 219 888,06 грн. з яких: борг за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 149 625,69 грн.; заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 2 429,66 грн.; заборгованість за скид стічних вод з перевищенням ДВП у розмірі 67832,71 грн., який залишається з боку відповідача не сплаченим.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до обсягу наданих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та з урахуванням діючих тарифів (ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2021 №2894 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення КП "Харківводоканал", постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 31.07.2024 №1399 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення КП "Харківводоканал") за період з 01.06.2024 по 30.04.2025 включно, споживачу нарахована плата (в тому числі і за абонентське обслуговування відповідно до Закону України "Про житлово комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг") в розмірі 251 492,63 грн.
При цьому згідно з пунктом 3.2.12 договору споживач зобов'язаний призначити уповноважених представників і забезпечувати їх явку для участі в занятті показань засобів обліку, обстеженні систем водопостачання та водовідведення і складанні відповідних актів з представником КП "Харківводоканал" відбору проб стічних вод, проведення звірок платежів, щомісячного надавання звітності про кількість спожитої води та щомісячно надавання показників кількості та якості скинутих стічних вод, а також для відключення або обмеження водопостачання та водовідведення (п.п. 3.2.12.).
Разом з тим, матеріали справи містять виставлені рахунки-фактури відповідно до умов договору (а.с.37-57).
Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 1.2. договору споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі проводити оплату послуг відповідно до затверджених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення у строки та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до умов договору споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за послуги, надані КП "Харківводоканал" відповідно до затверджених тарифів, оплату інших платежів, передбачених договором та чинним законодавством у встановленому порядку (п.п. 3.2.2.).
Водночас матеріали справи свідчать та позивачем зазначено про часткову сплату відповідачем заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та за абонентське обслуговування у розмірі 99 437,28 грн.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено погоджені з позивачем зобов'язань за умовами договору в частині сплати вартості послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 149 625,69 грн. та заборгованості за абонентське обслуговування у розмірі 2 429,66 грн. у повному обсязі та у передбачені договором строки, що мало наслідком виникнення заборгованості станом на дату звернення з позовом до суду.
При цьому матеріали справи не містять листування претензійного характеру з боку відповідача щодо належного виконання позивачем умов договору, як і не містять доказів здійснення повної оплати вартості отриманих послуг.
В контексті викладеного, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Отже, часткова сплата вартості отриманих від позивача послуг свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій, які підтверджують наявність перед позивачем заборгованості та необхідність її сплати в силу погоджених між сторонами умов договору та наведених положень законодавства.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення відповідачем остаточного розрахунку за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також за абонентське обслуговування, перевіривши правомірність та обґрунтованість детального розрахунку заборгованості за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 149 625,69 грн. та заборгованості за абонентське обслуговування у розмірі 2 429,66 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення вказаних сум заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, умовами пункту 1.3 договору погоджено, що сторони зобов'язалися керуватися рядом нормативно-правових актів, зокрема, Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 №316, Порядок визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України від 01.12.2017 №316, Правила приймання стічних вод споживачів у каналізаційну мережу м. Харкова, затверджені рішенням виконкому Харківської міської ради від 08.09.2010 №321.
Умовами пунктів 3.2.21, 3.2.22 договору погоджено, що відповідач взяв на себе зобов'язання скидати стічні води, якісні показники яких повинні не перевищувати встановлених Правилами №321, допустимих величин показників забруднення (ДВП). В разi скиду стiчних вод з перевищенням ДВП відповідач зобов'язався сплачувати підвищений платіж з коефіцієнтом кратності згідно розділу 7 Правил №321 на підставі платіжних документів та розрахунків КП "Харківводоканал", виконаних відповідно до актів відбору проб стічної води та протоколів досліджень цих проб, проведених атестованими у встановленому порядку аналітичними лабораторіями.
Відповідно до пункту 6.1.3 Правил №321 КП "Харківводоканал" здійснює регулярний контроль за витратою та якістю стічних вод, що скидають споживачі, але не рідше ніж один раз в квартал.
Пункту 6.1.6 Правил №321 визначено, що роботи щодо відбору контрольних проб, їх зберіганню та доставці здійснює КП КГ ХКОВ, який має необхідне технічне забезпечення та несе відповідальність за відбір контрольних проб стічних вод, їх доставку і зберігання, оформлення документів, дотримання правил техніки безпеки при доставці проб до лабораторії.
Пунктом 6.1.24. Правил №321 визначено, що з метою контролю за якістю стічних вод споживача КП "Харківводоканал" здійснює відбір і аналіз контрольної разової проби, що характеризує склад та властивості стічної води у даному місці на момент відбору.
З аналізу вищевикладеного слідує, що Правилами №321 передбачено чіткий порядок відбору проб стічних вод, доставки до лабораторії та проведення аналізу.
Із обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів убачається, що 24.12.2021 представниками КП "Харківводоканал" здійснено контрольний відбір проб стічних вод з контрольних колодязів №КК-1 по просп. Науки, буд. 9 в м. Харкові. В ході проведення відбору проб представниками КП "Харківводоканал" було складено акт відбору проб стічних вод. При цьому із змісту вказаного акту слідує, що проби стічних вод були відібрані в достатньому об'ємі, опломбовані та доставлені до аналітичної лабораторії КП "Харківводоканал", про що свідчать відповідні відмітки.
Таким чином, при відборі проб стічних вод позивачем дотримано встановлену Правилами №321 процедуру їх відбору та відповідачем не висловлено будь-яких заперечень або зауважень щодо дотримання порядку їх відбору.
Відповідно до пункту 6.2.14 Правил №321 робоча проба - частина відібраної при контрольному відборі разової проби, аналіз якої виконується у лабораторії КП "Харківводоканал". За результатами аналізу робочої проби визначаються концентрації забруднюючих речовин (Сф), робиться висновок щодо перевищення допустимих концентрацій (ДК) забруднень та виконується розрахунок плати за перевищення вмісту забруднюючих речовин в стічних водах споживача.
За результатами дослідження аналітичною лабораторією КП "Харківводоканал" (свідоцтво про відповідність систем вимірювання вимогам ДСТУ ISO 10012:2005 №01-0125/2021 від 18.11.2021) зафіксовані перевищення ДВП по ряду показників, про що свідчить протокол результатів визначення показників якості стічної води №765 від 29.12.2021 та згідно п. 7.14 "Правил приймання" відповідачу нараховано платіж за перевищення ДВП за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 у розмірі 57 362,40 грн., який листом вих. №14-10/438-22 від 28.01.2022 скеровано відповідачу.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем результатів відбору проб стічних вод, як це передбачено пп. 2.3.3. - 2.3.4. п. 2.3. Правил №321 та не згодою з перевищенням останнім ДВП по рядку показників.
Окрім того, відповідно до п. 6.1.15 Правил №321 та умов укладеного договору, позивачем оформлено платіжні вимоги-доручення з детальним розрахунком нарахування плати за скид стічних вод з перевищенням ДВП.
Матеріали справи також свідчать, що позивачем оформлено претензію №14-10/438-22 від 28.01.2022 на адресу відповідача з доданими документами, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення позивачем було зазначено про наявність заборгованості, яка залишилась з боку відповідача без задоволення.
Відповідно до пункту 3.2. договору споживач зобов'язаний скидати стічні води, якісні показники яких не повинні перевищувати встановлених "Місцевими правилами" допустимих величин показників забруднення (ДВП) (п.п. 3.2.21.); сплачувати підвищений платіж з коефіцієнтом кратності згідно з "Місцевими Правилами" у разі скиду споживачем стічних вод з перевищенням ДВП на підставі платіжних документів та розрахунків КП "Харківводоканал", виконаних також по наданих ним актам відбору проб стічної води за формою, встановленою "Місцевими Правилами" та протоколом дослідження цих проб, проведених атестованими у встановленому порядку аналітичними лабораторіями (п.п. 3.2.22); витрачати воду та проводити скид стічних вод в межах встановлених лімітів згідно з п. 2.3. договору. За перевищення встановлених лімітів проводити плату в п'ятикратному розмірі тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення (п.п. 3.2.9.).
Пунктом 5.6. договору передбачено, що за умови перевищення встановлених п. 2.3. договору лімітів споживач проводить плату в п'ятикратному розмірі тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з пунктом 5.7. договору при перевищенні вмісту забруднюючих речовин у скидах стічних водах споживача в міську каналізацію порівняно з встановленими допустимими концентраціями, у випадку порушення споживачем "Місцевих Правил" у частині загальних вимог до якості стічних вод, що скидають в міську каналізацію, споживач сплачує КП "Харківводоканал" плату за скид понаднормативних забруднень з коефіцієнтом кратності відповідно до розділу 7 "Місцевих Правил".
Ураховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в порушення умов пункту 3.2.21 договору та Правил №321 було скинуто до міської мережі водовідведення стічні води з перевищенням допустимих величин показників (ДВП) забруднень, внаслідок чого відповідачу нараховано платіж за перевищення ДВП, який відповідачем в порушення погоджених умов пункту 3.2.22 договору не сплачено.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за скид стічних вод з перевищенням ДВП у розмірі 67 832,71 грн. на відповідність погодженим умовам договору, наведеним положенням законодавства та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що розрахунок є правомірним, не спростованим відповідачем, а тому позовна вимога про стягнення заборгованості за скид стічних вод з перевищенням ДВП у розмірі 67 832,71 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відтак, оскільки відповідач не здійснив належний розрахунок з позивачем, що суперечить вимогам законодавства та погодженим умовам договору, обставини, які повідомлені позивачем, належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
В свою чергу, відповідачем не подано ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів сплати боргу.
Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо спростування позиціїї позивача, хоча сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Тобто, не усувається обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Суд вказує на те, що самі по собі факт чи обставина не є доказом, оскільки обізнаність чи необізнаність особами, що здійснюють судовий розгляд, жодним чином не впливає на підставу існування самого факту чи обставини. Головною метою, що матиме значення для вирішення справи, є доведення до таких осіб існування цього факту чи цієї обставини за допомогою доказів та доказування, яке полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Стандарти доказування це певний об'єктивний критерій, на підставі якого суд оцінює докази для встановлення фактів справи , а властивості доказів це невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 «Докази та доказування» ГПК України.
За приписами частини першої, другої статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вона покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
У ході касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стандарт «вірогідності доказів» не передбачає автоматичного нехтування судом обов'язку надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, Судом надано оцінку доказам, наявним у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а тому оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись ст.ст. 53, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (місцезнаходження: 61165, місто Харків, буд.9; код ЄДРПОУ: 31632138) на користь Комунального підприємства "Харківводоканал" "(61052, місто Харків, вулиця Конторська, 90; код ЄДРПОУ: 03361715) заборгованість за Договором про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №ІІ-7675/00-А-2 від 27.05.2005 у розмірі 219 888,06 грн. з яких: 149 625,69 грн. - заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, 2 429,66 грн. - заборгованість за абонентське обслуговування, 67 832,71 грн. - заборгованість за перевищення допустимих величин показників забруднення, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2638,65 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "03" листопада 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/3016/25