8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2850/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Надвіренко А.Д.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" (81700, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Жидачів, вул. Вокзальна, 1; адреса для листування: 81700, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Жидачів, вул. Грушевського, 37 (3 пов.); код ЄДРПОУ: 30028601)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, просп. Науки, 54; код ЄДРПОУ: 42831345)
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
18.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" 352 861,95 грн. заборгованості, а також судові витрати покласти на відповідача.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2850/25.
03.09.2025 до суду надійшла заява директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" Борисової Мар'яни Артурівни (вх.№20134 від 03.09.2025) про витребування оригіналу договору, в якій просить суд:
1. Прийняти до уваги та врахувати при прийняті судового рішення по справі, що ТОВ «ІМЕКС МАКС» у відповідності до ч.2 п. 6 ст. 91 ГПК України ставить під сумнів відповідність оригіналу поданого позивачем копії договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року;
2. Витребувати у позивача ТОВ «МОДЕРН ПАК» (код ЄДРПОУ 30028601, адреса: 81700, Львівська область Стрийський район, м. Жидачів, вул. Вокзальна, 1) оригінал договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року та зобов'язати ТОВ «МОДЕРН ПАК» приєднати оригінал договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року до матеріалів справи №922/2850/25 на час розгляду цієї справи у господарських судах для огляду судів, відповідача, у тому числі для призначення в подальшому за клопотання відповідача судово-технічних експертиз;
3. Встановити ТОВ «МОДЕРН ПАК» термін протягом якого воно має подати до матеріалів справи №922/2850/25 оригінал договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року;
4. Встановити ТОВ «ІМЕКС МАКС» термін протягом якого ТОВ «ІМЕКС МАКС» має ознайомитися з поданим ТОВ «МОДЕРН ПАК» до матеріалів справи №922/2850/25 оригіналом договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року та подання ТОВ «ІМЕКС МАКС» заяви про призначення судово-технічних експертиз щодо підпису директора ТОВ «ІМЕКС МАКС» на оригіналі цього договору;
5.Подовжити ТОВ «ІМЕКС МАКС» строк на подання відзиву на позовну заяву ТОВ "МОДЕРН ПАК" на строк який буде встановлений судом для ознайомлення ТОВ «ІМЕКС МАКС» з поданим ТОВ "МОДЕРН ПАК" до суду оригіналом договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2025 вирішено перейти до розгляду справи №922/2850/25 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначити справу №922/2850/25 до розгляду у підготовчому засіданні на 17.09.2025. Заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" Борисової Мар'яни Артурівни (вх.№20134 від 03.09.2025) про витребування оригіналу договору задоволено. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" надати оригінал договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року для огляду в судовому засіданні до 17.09.2025.
15.09.2025 до суду надійшла заява директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" Кобуз Р.В. (вх.№21159 від 15.09.2025) разом з оригіналом договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2025 підготовче засідання відкладено на 01 жовтня 2025 року. У задоволенні заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" Борисової Мар'яни Артурівни (вх.№20134 від 03.09.2025) про витребування оригіналу договору в частині встановлення ТОВ «ІМЕКС МАКС» терміну, протягом якого ТОВ «ІМЕКС МАКС» має ознайомитися з поданим ТОВ «МОДЕРН ПАК» до матеріалів справи №922/2850/25 оригіналом договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024 та подання ТОВ «ІМЕКС МАКС» заяви про призначення судово-технічних експертиз щодо підпису директора ТОВ «ІМЕКС МАКС» на оригіналі цього договору відмовлено. Заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" Борисової Мар'яни Артурівни (вх.№20134 від 03.09.2025) про витребування оригіналу договору в частині подовження ТОВ «ІМЕКС МАКС» строку на подання відзиву на позовну заяву ТОВ "МОДЕРН ПАК" задоволено частково. Продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" строк на подання до суду відзиву на позовну заяву до 26.09.2025 включно.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22 жовтня 2025 року.
В судове засідання 22.10.2025 представник позивача не з'явився, проте в цей же день до суду від представника позивача надійшла заява про проведення засідання за його відсутності (вх.№24510).
Відповідач явку свого представника в судове засідання 22.10.2025 не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання відповідача було повідомлено належним чином.
Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного суду.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
25.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОДЕРН ПАК» (остачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС МАКС» (покупець) було укладено договір поставки №24-42831345/ПМ (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується відповідно до умов цього Договору та видаткової накладної передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакувальні матеріали (надалі - товар) в асортименті, кількості і у терміни, обговорені сторонами.
Згідно з п.1.2. Договору найменування, загальна кількість товару, асортимент, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у бухгалтерських документах постачальника: рахунках-фактурах, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України, та є невід'ємною частиною цього Договору.
Технічні характеристики товарів погоджуються сторонами в специфікаціях та/або додатках, які є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.3.Договору).
Загальна сума Договору складає сукупну вартість товару, визначену у видаткових накладних за період дії цього Договору (п.1.4.Договору).
Відповідно до п.3.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту передачі (поставки) постачальником такої партії товару покупцю на підставі виставленого постачальником рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Під партією товару сторони розуміють товар, вказаний у кожній окремій видатковій накладній.
У випадку, якщо перевезення здійснюється чи організується постачальником відповідно до замовлення покупця, вартість перевезення включається до ціни товару або виплачується покупцем постачальникові додатково на підставі окремих рахунків постачальника, що визначається погодженням між сторонами (п.3.2.Договору).
У випадках несплати покупцем вартості поставленого товару відповідно до умов цього Договору постачальник має право припинити подальшу поставку товару до повного розрахунку. При цьому покупець зобов'язується сплатити вартість поставленого товару або на вимогу постачальника повернути несплачений товар. Витрати на транспортування товару відшкодовуються в порядку, визначеному сторонами (п.3.3.Договору).
Відповідно до п.4.1. Договору поставка товару за цим Договором здійснюється на умовах: СРТ (складські приміщення, торгові площі покупця, та/або інші місця, вказані в замовленні), відповідно до ІНКОТЕРМС Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати у редакції 2010 протягом 20 календарних днів з моменту узгодження замовлення.
Покупець подає постачальнику замовлення із зазначенням обсягу поставки товару, дати поставки, місце поставки, інші умови. Замовлення може містити умови щодо організації чи здійснення перевезення товару постачальником, зокрема, пункти завантаження та розвантаження товару, вид транспорту інші умови перевезення. Підтвердження замовлення може відбуватись усно, за допомогою електронної пошти чи факсимільного зв'язку, або іншим зручним для сторін способом. Погоджені замовлення не підлягають обов'язковому зберіганню сторонами (п.4.2.Договору).
Постачальник підписує замовленні або висловлює зауваження протягом 1 календарного дня з дня його отримання. Постачальник зобов'язується поставити товар покупцеві відповідно до умов, визначених цим Договором та замовленням. Постачальник зобов'язується організувати чи здійснити перевезення товару, якщо це передбачено замовленням до Договору (п.4.3.Договору).
Вантажовідправником та/чи вантажоодержувачем товару від імені постачальника та/чи покупця можуть виступати треті особи (п.4.4.Договору).
Передача товару покупцеві оформляється шляхом підписання видаткової накладної. Моментом передачі (поставки) товару вважається момент підписання видаткової накладної в місці поставки (п.4.5.Договору).
Право власності на товар, а також всі ризики пошкодження та/чи втрати товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі (поставки) товару (п.4.6.Договору).
Відповідно до п.5.2. Договору у разі прострочення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення платежу більше десяти календарних днів, покупець сплачує 36% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року, а по грошових зобов'язаннях - до їхнього повного виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань за цим Договором та відповідальності за його порушення (п.8.1.Договору).
Якщо жодна з сторін до закінчення строку дії Договору не відмовилася від подальшої співпраці на умовах, визначених цим Договором, дія Договору продовжується на кожен наступний календарний рік та на тих самих умовах (п.8.4.Договору).
В судовому засіданні 22.10.2025 судом було досліджено оригінал договору поставки №24-42831345/ПМ від 25.07.2024, що зафіксовано в протоколі судового засідання від 22.10.2025.
Згідно видаткової накладної №22024 від 22.02.2025 та товарно-транспортної накладної №Р22024 від 22.02.2025 позивач поставив, а відповідач отримав товар на суму 159 935,16 грн. (з ПДВ);
Згідно видаткової накладної №40350 від 04.03.2025 та товарно-транспортної накладної №Р40350 від 04.0.3.2025 позивач поставив, а відповідач отримав товар на суму 111 826,81 грн. (з ПДВ).
Всього за вище зазначеними накладними позивач поставив відповідачу товар на суму 271 761,97 грн.
Як стверджує позивач, за отриману продукцію відповідач не оплатив борг в сумі 271 761,97 грн.
05.06.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №3-2-40 щодо сплати заборгованості за отриманий товар.
Як стверджує позивач, відповіді на претензію позивача відповідач не надав і заборгованість не сплатив.
01.07.2025 позивачем було знову направлено на адресу відповідача претензію №3-2-40 щодо сплати заборгованості на суму 271 761,97 грн. та інфляційних збитків у сумі 60 468,55 грн.
Однак, як стверджує позивач станом на сьогоднішній день сума заборгованості відповідачем не сплачена та складає 271 761,97 грн.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частинах 1, 2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як було встановлено судом, 25.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОДЕРН ПАК» (остачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС МАКС» (покупець) було укладено договір поставки №24-42831345/ПМ, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується відповідно до умов цього Договору та видаткової накладної передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакувальні матеріали в асортименті, кількості і у терміни, обговорені сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, передавши відповідачу у власність товар згідно видаткової накладної №22024 від 22.02.2025 та товарно-транспортної накладної №Р22024 від 22.02.2025 на суму 159 935,16 грн. та згідно видаткової накладної №40350 від 04.03.2025 та товарно-транспортної накладної №Р40350 від 04.0.3.2025 на суму 111 826,81 грн. Всього позивач поставив відповідачу товар на суму 271 761,97 грн.
Вказаний товар було отримано відповідачем без жодних зауважень.
Відповідно до п.3.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту передачі (поставки) постачальником такої партії товару покупцю на підставі виставленого постачальником рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Під партією товару сторони розуміють товар, вказаний у кожній окремій видатковій накладній.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте відповідач не сплатив позивачу грошові кошти за товар у розмірі 271 761,97 грн.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати товару у сумі 271 761,97 грн. за видатковими накладними №22024 від 22.02.2025 та №40350 від 04.03.2025, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 271 761,97 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 09.03.2025 по 08.08.2025 в сумі 34 132,99 грн.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначала такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань до спірних правовідносин застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України (чинного на момент виникнення таких правовідносин), якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 5.2. Договору.
Так, сторони погодили, що у разі прострочення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (п.5.2.Договору).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача 36% річних за період з 19.03.2025 по 08.08.2025 в сумі 36 958,62 грн. та інфляційні збитки за період з 09.03.2025 по 08.08.2025 в сумі 10 008,37 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони погодили, що у разі прострочення платежу більше десяти календарних днів, покупець сплачує 36% річних від простроченої суми за кожен день прострочення (п.5.2.Договору).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 36% річних суд встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, просп. Науки, 54; код ЄДРПОУ: 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" (81700, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Жидачів, вул. Вокзальна, 1; адреса для листування: 81700, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Жидачів, вул. Грушевського, 37 (3 пов.); код ЄДРПОУ: 30028601) заборгованість у розмірі 271 761 (двісті сімдесят одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 97 коп., пеню у розмірі 34 132 (тридцять чотири тисячі сто тридцять дві) грн. 99 коп., 36% річних у розмірі 36 958 (тридцять шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 62 коп., інфляційні збитки у розмірі 10 008 (десять тисяч вісім) грн. 37 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 292 (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ять) грн. 93 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Позивачу протягом 5 днів надати суду докази понесених судових витрат.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "03" листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко