8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2949/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Надвіренко А.Д.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (61099, м. Харків, бул. Б. Хмельницького, 36-А; код ЄДРПОУ: 0291010824) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7; код ЄДРПОУ: 04059243)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" (61047, м. Харків, вул. Плиткова, 12; код ЄДРПОУ: 42828947)
про стягнення безпідставно збережених коштів
за участю представників:
прокуратури - Кадацької Д.М., посвідчення №072726 від 01.03.2023;
позивача - не з'явився;
відповідача - Кануннікова Д.О., ордер АХ №1291459 від 23.09.2025.
27.08.2025 Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 440 847,51 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір.
В обґрунтування позову позивач посилається на несплату відповідачем у період з 15.03.2019 по 14.04.2021 за користування земельною ділянкою по вул. Плитковій, 12, у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051, плати за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого останній зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника відповідної земельної ділянки, грошові кошти у розмірі орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2025 прийнято позовну заяву (вх.№2949/25 від 27.08.2025) Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" про стягнення безпідставно збережених коштів до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2949/25. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 24.09.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 відкладено підготовче засідання на 08.10.2025.
08.10.2025 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшла заява про визнання позову (вх.№23379 від 08.10.2025) та заява про надання розстрочки виконання рішення суду у зв'язку з визнанням позову у повному обсязі (вх.№23358 від 08.10.2025).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.10.2025 відкладено підготовче засідання на 22.10.2025.
Присутня в судовому засіданні 22.10.2025 прокурор позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Харківська міської ради явку свого представника в судове засідання 22.10.2025 не забезпечила, про причини неявки не повідомила.
Присутній в судовому засіданні 22.10.2025 представник відповідача зазначив, що відповідач визнає позов в повному обсязі та просить розстрочити виконання рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частиною 3 статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч.2 ст.191 ГПК України).
Відтак суд роз'яснює, що у відповідності до ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 статті 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною 3 статті 56 ГПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
В частині 9 статті 60 ГПК України зазначено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Відповідно до вимог статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву, в якій відповідач визнає позовні вимоги, підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" адвокатом Канунніковим Д.О., якого на підставі ордеру АХ №1291459 від 23.09.2025) уповноважено представляти інтереси відповідача в Господарському суді Харківської області.
Обмеження повноважень представника відповідача у зазначеному ордері відсутні.
Відтак суд, перевіривши повноваження представника відповідача, зазначає, що визнання відповідачем в особі його представника адвоката Кануннікова Д.О. позову не суперечить чинному законодавству і не порушує права та інтереси сторін чи інших осіб.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини ).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як зазначає прокурор, Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова було встановлено порушення земельного законодавства під час користування Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТП-АКТИВ» земельною ділянкою по вул. Плитковій, 12, у м. Харкові.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТП-АКТИВ» (далі - ТОВ «ВТП-АКТИВ») зареєстровано з 19.02.2019. Основний вид економічної діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Головним спеціалістом сектору Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Миколайчук А.С. відповідно до ч.2 ст.83 та ст.187 Земельного кодексу України 09.07.2025 проведено комплекс перевірочних заходів щодо додержання земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12.
За результатами комплексного вивчення наявних матеріалів, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі літ. «ГБ» загальною площею 79.0 кв.м., літ. «ГА» загальною площею 1560,7 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, зареєстровано з 15.03.2019 по теперішній час за ТОВ «ВТП-АКТИВ» (код ЄДРПОУ 42828947) на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 15.03.2019 № 618.
Водночас, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, було зареєстровано за ТОВ «СТРОЙИНДУСТРИЯ» (код ЄДРПОУ 14090900) на підставі договору оренди землі від 17.10.2011 (номер запису про інше речове право: 15956231; дата державної реєстрації: 15.08.2016).
Так, 17.10.2011 між Харківською міською радою (орендодавцем) та ТОВ «СТРОЙИНДУСТРИЯ» (орендарем) укладено договір оренди землі.
Відповідно до п.п.1, 2, 3, 8, 15 договору оренди землі орендодавець (Харківська міська рада) надає, а орендар (ТОВ «СТРОЙИНДУСТРИЯ») приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4313 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12.
На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі: літ. «ГБ», літ. «ГА».
Договір укладено строком до 01.02.2014. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі будівлі).
Водночас, вищевказану земельну ділянку прийнято до земель запасу міста та право оренди за ТОВ «СТРОЙИНДУСТРИЯ» припинено 15.08.2016.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м.Харків, вул. Плиткова, 12, з 15.04.2021 зареєстровано за ТОВ «ВТП-АКТИВ» (код ЄДРПОУ 42828947) на підставі договору оренди землі від 15.04.2021 (номер запису про інше речове право: 41598379; дата державної реєстрації: 15.04.2021).
Так, 12.04.2021 між Харківською міською радою (орендодавцем) та ТОВ «ВТП- АКТИВ» було укладено договір оренди землі.
Відповідно до п.п.1, 2, 3, 8, 15 договору оренди землі орендодавець (Харківська міська рада) надає, а орендар (ТОВ «ВТП-АКТИВ») приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12.
На вказаній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі: літ. «ГБ», літ. «ГА».
Договір укладено строком до 01.02.2026.
Земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі будівлі).
Як стверджує прокурор, ТОВ «ВТП-АКТИВ» з 15.03.2019 по 14.04.2021 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, без виникнення права власності/ користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер - 6310138200:02:005:0051) площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, огороджена, доступ на територію земельної ділянки обмежений. Земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.
Водночас, земельна ділянка, площею 0,4313 га, з кадастровим номером -6310138200:02:005:0051, що розташована на території Індустріального району м. Харкова за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, сформована та здійснено 10.08.2012 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області №14336/5/20-40-04-07-12 від 02.07.2025 встановлено, що згідно інформаційних ресурсів ГУ ДПС ТОВ «ВТП-АКТИВ» обліковується платником орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 загальною площею 0,4313 га.
За даними податкових декларацій з плати за землю платником задекларовано до сплати за земельну ділянку площею 0,4313 га за квітень-грудень 2021 року - 274259,97 грн. (30473,33 грн. щомісячно) орендної плати.
За 2020 рік, січень-березень 2021 року плату за землю підприємство не нараховувало.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаними об'єктами нерухомого майна - нежитловими будівлями літ. «ГБ», літ. «ГА» з 15.03.2019 по 14.04.2021 за ТОВ «ВТП-АКТИВ» зареєстровано не було.
Таким чином, як стверджує прокурор, ТОВ «ВТП-АКТИВ» з часу набуття права власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі) та до укладення договору оренди землі його реєстрації, а саме з 15.03.2019 по 14.04.2021 використовувало вищевказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачувало платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.
У зв'язку з цим, Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ТОВ «ВТП-АКТИВ» вищезазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ТОВ «ВТП-АКТИВ» земельної ділянки площею 4313 кв.м. (0,4313 га), кадастровий номер 6310138200:02:005:0051, у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 складає 335 206,63 грн., з 01.01.2021 по 14.04.2021 складає 105 640,88 грн., усього на загальну суму 440 847,51 грн.
Таким чином, як стверджує прокурор, ТОВ «ВТП-АКТИВ» у період з 01.01.2020 по 14.04.2021 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 440 847,51 грн., внаслідок чого останнє зберегло у себе майно - грошові кошти.
В свою чергу відповідач проти наявності заборгованості в сумі 440 847,51 грн. не заперечує та визнає позовні вимоги в повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 1 статті 24 Закону України “Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст.24 Закону України “Про прокуратуру»).
Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.
Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
В даному випадку, як зазначив прокурор у позовній заяві, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому. Недоотриманням безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, що беззаперечно становить як державний, так і суспільний інтерес, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку. Вказані кошти повинні надходити до місцевого бюджету та мають неабияке виняткове значення, особливо в умовах військової агресії російської федерації проти України. Таким чином, безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Згідно з ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами та доповненнями) визначено статус сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1, 9 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
За ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва інтересів держави у даному випадку є нездійснення уповноваженим органом - Харківською міською радою, захисту інтересів держави, а саме щодо стягнення з ТОВ «ВТП-АКТИВ» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред'являвся.
Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова скеровано 01.08.2025 до Харківського міського голови листа №51-105-3970вих-25 щодо надання інформації з питань оформлення ТОВ «ВТП-АКТИВ» права користування вищевказаною земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані об'єкти нерухомості, наявної заборгованості за користування спірною земельною ділянкою та вжиті самостійно Харківською міською радою заходи щодо стягнення з товариства коштів за користування вищевказаною земельною ділянкою.
Листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради №7206/0/225-25 від 05.08.2025 до окружної прокуратури надано розрахунки безпідставно збережених ТОВ «ВТП-АКТИВ» коштів у вигляді орендної плати, акт обстеження земельної ділянки від 09.07.2025 з додатками до нього, копію Витягу №1632 від 11.03.2021 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, копію Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 6313481672020 від 23.07.2020, копію інформації ГУ ДПС у Харківській області №14336/5/20-40-04-07-12 від 02.07.2025.
Водночас, міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо використання ТОВ «ВТП-АКТИВ» земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, у тому числі щодо звернення до суду до ТОВ «ВТП-АКТИВ» про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою, не вживалися.
Таким чином, міська рада самоусунулася від покладених на неї повноважень у сфері земельних правовідносин, до цього часу не вжито заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду до відповідача про стягнення з ТОВ «ВТП- АКТИВ» безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051, чим порушуються інтереси Харківської міської територіальної громади, та як наслідок й інтересів держави в цілому.
Відтак, прокурором здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства та можливості захистити інтереси територіальної громади в судовому порядку.
За таких умов, бездіяльність уповноваженого державного органу щодо звернення до суду з позовом вказує на нездійснення цим органом захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокурором в суді інтересів держави в даному випадку.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду, надаючи висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказала, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави тощо), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на зазначене, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до положень ст.80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
У відповідності до ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі продажу права оренди земельної ділянки.
В силу ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, право власності на нежитлові будівлі літ.«ГБ» загальною площею 79.0 кв.м., літ.«ГА» загальною площею 1560,7 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, зареєстровано з 15.03.2019 по теперішній час за ТОВ «ВТП-АКТИВ» (код ЄДРПОУ 42828947) на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 15.03.2019 № 618.
Дана нежитлова будівля розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України.
Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на нежитлові будівлі), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю)).
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 ЗК України).
При цьому, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (ч.6 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю)).
Таким чином, нормами статті 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, а у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти.
Отже, за змістом вказаних положень право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
З огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Однак, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем на сьогоднішній день належним чином не оформив право користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності будівлі, та не уклав з Харківською міською радою відповідного договору оренди.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
У постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Відтак, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Разом з тим, положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження такого майна за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання
Так, з моменту оформлення відповідачем права власності на нежитлові будівлі літ. «ГБ», літ. «ГА» розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, зобов'язання відповідача звелось до укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташована відповідна нежитлова будівля з власником цієї земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Норми статей 120 ЗК та 377 ЦК України застосовуються виключно у випадках наявності діючого договору оренди землі.
Судом встановлено, що в порушення вимог статей 120 ЗК та 377 ЦК України відповідач по теперішній час користується земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, на якій розташовані нежитлові будівлі літ. «ГБ», літ. «ГА», належні йому на праві власності, без укладання договору оренди з власником відповідної земельної ділянки.
Суд вкотре наголошує, що користування земельною ділянкою в Україні є платним. Доказів звільнення відповідача від такої плати за землю останнім не надано.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17).
Отже, відповідач як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 29.01.2019 у справі №922/536/18.
Слід зауважити, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).
Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 791 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Об'єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об'єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 916/2948/17 та від 09.04.019 у справі № 922/652/18).
Так, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, сформована як об'єкт цивільних прав.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, останній здійснює розрахунки як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Розрахунок розміру безпідставно збережених Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, та з урахуванням коефіцієнту індексації.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача на суму 440 847,51 грн. судом встановлено, що відповідний розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати за період з 15.03.2019 по 14.04.2021 позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.
В свою чергу відповідач вказану заборгованості за в сумі 440 847,51 грн. визнає в повному обсязі.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача у сумі 440 847,51 грн., а відповідачем вказану заборгованість визнано у повному обсязі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 2 645,09 грн., а 2 645,09 грн. судового збору підлягають поверненню Харківській обласній прокуратурі з державного бюджету.
Разом з цим, представник відповідача просить суд розстрочити виконання судового рішення у справі на 12 місяців.
Клопотання мотивоване складним фінансовим становищем, введення воєнного стану та відсутність господарської діяльності значний час, а також на визнанням ним боргу в повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні 22.10.2025 прокурор проти розстрочення відповідачу виконання судового рішення у справі не заперечував, проте надав суду заяву (вх.№24511 від 22.10.2025), в якій зазначив, що окружною прокуратурою 10.10.2025 направлено листа №51-1532-25 на адресу Харківської міської ради, як позивача у справі, щодо надання до Господарського суду Харківської області правової позиції щодо заявленого представником відповідача ТОВ «ВТП-АКТИВ» клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду у справі № 922/2949/25, з одночасним наданням Немишлянській окружній прокуратурі м. Харкова копії, яка до цього часу до прокуратури не надійшла.
Суд зазначає, що Харківська міська рада є стороною у справі та має зареєстрований Електронний кабінет в ЄСІТС і з заявою відповідача про розстрочення виконання судового рішення у цій справі ознайомлена 08.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відтак у Харківської міської ради було достатньо часу для надання до суду своєї правової позиції щодо заяви відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду у цій справі.
Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
Так, представник відповідача зазначив, що відповідач не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед позивачем саме одним разовим платежем. Отже, дії відповідача спрямовані на виконання рішення суду, але з розстроченням сплати боргу. ТОВ «ВТП-АКТИВ» помилилося щодо початку обов'язку зі сплати орендної плати, помилково вважаючи, що оплата повинна бути починаючи з дати реєстрації саме договору оренди землі з 15.04.2021, а не з дати реєстрації право власності на нежитлові будівлі з 15.03.2019. Окрім цього, ТОВ «ВТП-АКТИВ» не мало на меті уникнення від сплати платежів за оренду землі, адже пройшло усі погодження та з 15.04.2021 уклало договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:005:0051 площею 0,4313 га. У зв'язку з чим повністю визнає позовні вимоги.
Разом з цим, ТОВ «ВТП-АКТИВ» з дати оформлення право власності на нежитлові будівлі, за адресою: м. Харків, вул. Плиткова, 12, займалося лише питаннями обслуговування зазначених приміщень, у тому числі наданні в оренду, інших доходів не отримувало. У зв'язку з введення воєнного стану в Україні, діяльність товариства фактично зупинилася.
Виписки з рахунку відповідача та Фінансова звітність підтверджують відсутність доходів та провадження будь-якої господарської діяльності з 2022 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
На думку суду оплата стягнутої судовим рішенням суми боргу частинами дасть можливість боржнику самостійно здійснити погашення заборгованості без негативного впливу на діяльність та фінансовий стан відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведено факт знаходження підприємства у скрутному фінансовому стані та надані належні докази наявності обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, суд вважає за доцільне задовольнити заяву представника відповідача про розстрочення виконання рішення та розстрочити відповідачу виконання даного рішення строком на 10 місяців, а саме:
- до 22.11.2025 - 44 084,75 грн.;
- до 22.12.2025 - 44 084,75 грн.;
- до 22.01.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.02.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.03.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.04.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.05.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.06.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.07.2026 - 44 084,75 грн.;
- до 22.08.2026 - 44 084,76 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" про стягнення безпідставно збережених коштів - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП-АКТИВ» (61047, м. Харків, вул. Плиткова, 12; код ЄДРПОУ: 42828947) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (IBAN) - UA 958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - УК у м. Харкові) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 440 847 (чотириста сорок тисяч вісімсот сорок сім) грн. 51 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП-АКТИВ» (61047, м. Харків, вул. Плиткова, 12; код ЄДРПОУ: 42828947) 50% витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 645 (дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн 09 коп. за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Харківській обласній прокуратурі (код 02910108) з Державного бюджету України 50% судового збору у розмірі 2 645 (дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн 09 коп., сплаченого до господарського суду Харківської області згідно платіжної інструкції №2247 від 19.08.2025.
Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" про надання розстрочки виконання рішення суду (вх.№23358 від 08.10.2025) - задовольнити частково.
Розстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/2949/25 за позовом Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП-АКТИВ" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 440 847,51 грн терміном на (десять) місяців.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "03" листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко