8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2974/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1);
до Комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради" (62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, вул. Академічна, буд. 9);
про стягнення коштів у розмірі 294 751, 10 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради" про стягнення заборгованості за договором розподілу природного газу № 200104ЕТ-1071-23 від 01.07.2023 за період травень 2025 року - липень 2025 року в сумі 200 000, 00 грн; 78 686, 02 грн - пені; 7 614, 78 грн - три відсотки річних; 8 450, 30 грн - інфляційних втрат. Також просить суд покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 3 537, 01 грн.
Ухвалою господарського суду від 04.09.2025 прийнято позовну заяву з урахуванням уточненої позовної заяви до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2974/25. Розгляд справи № 922/2974/25 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
23.09.2025 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 21930), в якому заперечує проти заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 78 686, 02 грн - пені, 7 614, 78 грн - 3% річних та 8 450, 30 грн - інфляційних втрат, оскільки вважає, що вихідні дані для розрахунку штрафних санкцій визначені позивачем невірно та необґрунтовано, без врахування пункту 6.6. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498, до якого відповідач приєднався заявою від 01.07.2023.
23.09.2025 позивач надав до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 21956), в якій зазначив про помилкове тлумачення відповідачем умов п. 6.6. договору, внаслідок чого вважає, що укладеним договором чітко та однозначно передбачено внесення оплати на умовах попередньої оплати. Враховуючи викладене, заявлений позов просить суд задовольнити повністю.
В наданих до суду запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 22605) відповідач просить суд долучити до матеріалів справи контррозрахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також просить суд зменшити розмірі пені, визначений у контррозрахунку, на 90 %.
30.09.2025 позивач надав до суду заяву (вх. № 22615), в якій підтримує свою позицію щодо вірного розрахунку заявлених до стягнення сум, які розраховані з урахуванням визначених договором умов та строків оплати. Також заперечує проти зменшення пені та просить суд врахувати баланс інтересів сторін, здійснення діяльності позивача в умовах воєнного стану, те, що зобов'язання за договором були несвоєчасно виконані відповідачем, внаслідок чого має місце прострочення та виникнення боргу, що вплинуло на фінансовий стан позивача.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Згідно вимог ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог ст. 252 ГПК України від учасників справи не надходило.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - оператор ГРМ, позивач) - є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.
Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, регулятор) від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
Відповідно до п. 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРС договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Як вказує позивач, відповідачем підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 200104ЕТ-1071-23 від 01.07.2023.
Таким чином, відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 (далі - договір).
Згідно п. 2.1 договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРС.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до п. 6.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. договору).
Тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії позивача встановлено Постановою НКРЕКП від 30.12.2022 №1944 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ «Газорозподільні мережі України» у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн. (з урахуванням ПДВ).
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРС (та до типового договору розподілу природного газу відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРС виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта річна замовлена потужність споживача (його об'єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.
Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності.
Із врахуванням умов типового договору розподілу природного газу та норм Кодексу (п. 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ), споживачем було самостійно визначено плановий обсяг замовленої річної потужності.
Відповідно до п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРС річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).
Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік.
Позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРС в Інформації про розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння та обсяг спожитого природного газу було повідомлено відповідача:
- про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 2 294 025,49 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2025 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 191 168,79 м3 (2 294 025,49 : 12 = 191 168,79 м3).
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та до п. 6.8 договору надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.
На виконання вимог Кодексу ГРС та договору, було складено акти наданих послуг:
1) Акт № УХФ00008313 від 31.05.2025, відповідно до якого у травні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 191 168, 79 м3 природного газу, вартість послуг склала 456 511, 07 грн (191 168, 79 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ);
2) Акт № УХФ00010331 від 30.06.2025, відповідно до якого у червні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 191 468, 80 м3 природного газу, вартість послуг склала 456 511, 09 грн (191 468, 80 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ);
3) Акт № УХФ00012433 від 31.07.2025, відповідно до якого у липні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 191 168,79 м3 природного газу, вартість послуг склала 456 511, 07 грн (191 168, 79 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ).
Всього за період травень 2025 року - липень 2025 року позивачем було надано споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму 1 369 533, 23 грн, з урахуванням ПДВ.
Акти наданих послуг та рахунки на оплату направлялися відповідачу засобами поштового зв'язку.
Таким чином, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та надання послуги з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу.
Однак, відповідач станом на момент звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, в порушення умов договору, не здійснив повну та своєчасну оплату за фактично розподілений газ.
З урахуванням здійснених відповідачем оплат після подання позивачем позовної заяви згідно доданого акту звірки, розмір наявної непогашеної заборгованості складає - 200 000, 00 грн.
Таким чином, невиконання відповідачем своєчасно та у повному обсязі обов'язків з оплати послуг розподілу природного газу і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ст. 526 ЦК України визначного, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ч. 1 ст. 901 ЦК України встановлено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень ст. 40 ЗУ "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначаються Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 року №2494, зареєстрованого Міністерством юстиції України 06.11.2015 року за №1379/27824.
Кодекс ГРС визначає, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу.
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2498, в порядку, визначеному цим розділом (п.2 розділу VІ Кодексу ГРС).
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що відповідач приєднався до умов договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви - приєднання № 200104ЕТ-1071-23 від 01.07.2023, що свідчить, про приєднання відповідача до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015.
Пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Акт надсилається оператором ГРМ споживачеві. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Відповідно до п. 6.8. розд. VI Типового договору надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
В матеріалах справи наявні акти надання послуг, а саме: № УХФ00008313 від 31.05.2025 на суму 456 511, 07 грн, № УХФ00010331 від 30.06.2025 на суму 456 511, 09 грн та № УХФ00012433 від 31.07.2025 на суму 456 511, 07 грн.
Таким чином, всього за період травень 2025 року - липень 2025 року позивачем було надано споживачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 1 369 533, 23 грн, з урахуванням ПДВ.
З урахуванням здійснених відповідачем оплат після подання позивачем позовної заяви, розмір наявної непогашеної заборгованості відповідача задоговором складає 200 000, 00 грн.
Зазначена сума заборгованості не заперечується відповідачем. Доказів сплати даної суми заборгованості відповідачем у добровільному порядку, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за надані послуги з розподілу природного газу відповідно до актів надання послуг, заявлена до стягнення із відповідача сума основного боргу за договором розподілу природного газу № 200104ЕТ-1071-23 від 01.07.2023 у сумі 200 000, 00 грн є обґрунтованою, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, є не спростованою відповідачем та підлягає задоволенню.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем було нараховано відповідачу 78 686, 02 грн - пені, 7 614, 78 грн - 3 % річних, 8 450, 30 грн - інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В ч. 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Згідно зі ст. 625 ЦК України стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Заперечуючи проти розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум пені, інфляційних втрат та відсотків річних, відповідач зазначає, що позивачем нарахування зазначених сум визначені невірно та необґрунтовано, без врахування пункту 6.6. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498. Тобто, на думку відповідача, нарахування 3 % річних, інфляційних та пені за період травень - липень 2025 року повинні бути розраховані виходячи з фактичної суми боргу станом на 11 число місяця, наступного за розрахунковим, тобто санкції за травень 2025 повинні нараховуватися лише з 11 червня 2025, оскільки строк оплати за травень 2025 закінчується лише 10 червня 2025, відповідно строк оплати за червень закінчується лише 10 липня 2025, тощо.
При цьому відповідачем надано до суду контррозрахунок заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних.
З приводу вищевикладених заперечень відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ.
Отже нарахування штрафних санкцій позивач почав з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов'язань, оскільки п. 6.6 договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оератора ГРМ. Порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується лише споживачів, що мають сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання.
Враховуючи наведене, відповідач мав можливість виконати свій обов'язок з оплати послуг розподілу природного газу на умовах попередньої оплати, як це визначено п. 6.6 Типового договору розподілу природного газу, внаслідок чого позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3 відсотки річних, виходячи з розрахунку, здійсненого з урахуванням строку прострочення з 01 числа місяця, зважаючи на те, що згідно умов договору оплата мала бути здійснена саме на умовах попередньої 01 числа місяця.
Отже, суд вважає доводи відповідача про право здійснення оплати до 10 числа наступного місяця після розрахункового, безпідставними, оскільки в силу договору оплата має здійснюватися саме на умовах попередньої оплати.
У зв'язку з цим, суд не приймає контрозрахунок відповідача викладений у запереченнях на відповідь на відзив, оскільки він є помилковим.
При цьому, здійснивши перевірку нарахованих позивачем відповідачу сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", суд зазначає таке.
Так за актом № УХФ00008313 від 31.05.2025, позивачем заявлено до стягнення 5 718, 54 грн - інфляційних втрат; 2 736, 99 грн - 3 % річних та 28 282, 19 грн пені.
Розрахунки пені та 3 % річних здійснені позивачем арифметично вірно, а отже заявлені до стягнення 2 736, 99 грн - 3 % річних та 28 282, 19 грн пені, підлягають задоволенню, як правомірно заявлені. Натомість, розрахунок інфляційних втрат за період з 01.05.2025 по 19.08.2025 у розмірі 5 718, 54 грн, здійснений позивачем не вірно, а вірною є сума інфляційних втрат за визначений період у розмірі 5 107, 10 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача. В заявлених до стягнення інфляційних втратах у розмірі 611, 44 грн суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.
Щодо розрахунку за актом № УХФ00010331 від 30.06.2025, суд зазначає, що розрахунки пені, відсотків річних та інфляційних втрат за даним актом, потрібно розраховувати не з 01 червня 2025 року (оскільки це вихідний день), а з 02.06.2025 (перший робочий день). А, отже, сума інфляційних втрат, які потрібно стягнути з відповідача за період з 02.06.2025 по 19.08.2025 становить 1 813, 28 грн, сума 3 % річних становить 2 964, 20 грн, сума пені становить 30 630, 02 грн. Таким чином, в заявлених до стягнення сум інфляційних втратах у розмірі 918, 48 грн, 3 % річних у розмірі 37, 52 грн, пені у розмірі 387, 72 грн, суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.
Щодо розрахунку за актом № УХФ00012433 від 31.07.2025, суд зазначає, що він виконаний арифметично вірно, тому суми 3 % річних у розмірі 1 876, 07 грн та пені у розмірі 19 386, 09 грн підлягають стягненню на користь позивача, як правомірно заявлені.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 %, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм ЦК України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд враховує, що підприємство відповідача зазнало значних збитків, як матеріальних так і фінансових, у зв'язку з агресією російської федерації, що призвело до неспроможності населення здійснювати оплату за послуги теплопостачання.
При цьому, відповідач є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, а порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам процесу. Крім того, суд враховує, що основний борг відповідачем практично погашений в добровільному порядку в процесі розгляду даного спору, тобто відповідач намагається виконувати свої зобов'язання за договором.
Отже, враховуючи викладене, суд вбачає підстави для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення суми пені, яка підлягає стягненню на користь позивача на 50 % до 39 149, 15 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241, 252, 256 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради" (код ЄДРПОУ 41405835, місцезнаходження: 62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, вул. Академічна, 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" (код ЄДРПОУ 45051254, місцезнаходження: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1) заборгованість за договором розподілу природного газу № 200104ЕТ-1071-23 від 01.07.2023 за період травень 2025 року - липень 2025 року в сумі 200 000, 00 грн, 39 149, 15 грн - пені, 7 577, 26 грн - 3 % річних, 6 920, 38 грн - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 513, 55 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі з сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою http://court.gov.ua/.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" (код ЄДРПОУ 45051254, місцезнаходження: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1).
Відповідач: Комунальне підприємство "Теплові мережі Роганської селищної ради" (код ЄДРПОУ 41405835, місцезнаходження: 62483, Харківська обл., Харківський р-н, с. Докучаєвське, вул. Академічна, 9).
Повне рішення складено 03.11.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2974/25