30 жовтня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/584/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.
розглянув справу
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116)
до відповідача - Кременецький академічний ліцей імені У. Самчука Кременецької міської ради Тернопільської області (47003, Тернопільська область, м. Кременець, вул. Бориса Харчука, буд. 8)
про стягнення 7106,26 грн - пені, 687,70 грн - 3% річних, 149,35 грн - інфляційних нарахувань.
За участі від:
позивача - Семенко О.В.
відповідача - не з'явився
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
30.09.2025 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Кременецького академічного ліцею імені У. Самчука Кременецької міської ради Тернопільської області про стягнення 68226,92 грн - основного боргу, 6295,01 грн - пені, 609,20 грн - 3% річних та 149,35 грн - інфляційних нарахувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №18-8013/24-БО-Т від 30.12.2024, в частині оплати вартості спожитого природного газу за березень-квітень 2025 року.
Відповідно до поданої через систему "Електронний суд" заяви б/н від 28.10.2025 (вх. №7559 від 28.10.2025) позивач просив суд стягнути з відповідача 7106,26 грн - пені, 687,70 грн - 3% річних, 149,35 грн - інфляційних нарахувань, у зв'язку із зменшенням позовних вимог.
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві зазначив про здійснену 29.09.2025 оплату основного боргу в сумі 68226,92 грн, у зв'язку з чим грошове зобов'язання припинилось шляхом його виконання відповідно до ст. 599 ЦК України.
Подання позивачем 30.09.2025 позову про стягнення боргу, який погашено 29.09.2025, а також ігнорування позивачем пропозиції про мирне врегулювання спору, свідчить про відсутність добросовісності у діях позивача та спрямованість позову виключно на стягнення судових витрат, а не на захист порушених прав.
Вимоги про стягнення пені в сумі 6295,01 грн, 3% річних в сумі 609,20 грн та інфляційних втрат 149,35 грн є похідними, тому підлягають відхиленню.
Відповідач зазначив, що він є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється виключно за рахунок місцевого бюджету. Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини. Відсутність бюджетних асигнувань (фінансування) є обставиною, яка виключає вину бюджетної установи у простроченні виконання грошових зобов'язань. Вказана у позові заборгованість виникла не внаслідок недобросовісної поведінки відповідача, а через об'єктивні, незалежні від нього фактори. Стягнення штрафних санкцій з бюджетної установи, яка не має самостійних джерел доходу для покриття цих витрат, фактично призводить до нецільового використання бюджетних коштів, що є неприпустимим.
Відповідач виявляв свою добросовісність, направляючи позивачу листи про звірку взаємних розрахунків, що свідчить про його постійне прагнення врегулювати питання заборгованості та уникнути судового спору.
У випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення санкцій, вони підлягають значному зменшенню. Відповідно до ст. 551 ЦК України, предметом неустойки не може бути сума, що перевищує розмір збитків, або сума, яка є явно непропорційною наслідкам порушення.
Враховуючи повне погашення основного боргу ще до подання позову та об'єктивну причину прострочення, розмір заявлених санкцій є надмірним та має бути зменшений судом на власний розсуд.
Посилаючись на вищенаведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн покласти на позивача, оскільки відповідач погасив борг до подання позову.
Позиція позивача у відповіді на відзив.
У відповіді на відзив позивачем підтверджено оплату відповідачем суми основного боргу, наслідком чого було звернення до суду із заявою про зменшення позовних вимог.
Нарахування пені, 3% річних та інфляційних є наслідком неповного та несвоєчасного виконання відповідачем умов укладеного договору в частині оплати за спожитий природний газ та здійснена відповідно до умов п. 7.2 договору №18-8013/24-БО-Т від 30.12.2024, норм ст. 625, 611 ЦК України.
Факт неналежного виконання відповідачем його зобов'язань підтверджений матеріалами справи та визнаний відповідачем.
Позивачем зазначено, що нарахування інфляційних та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями.
Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Відповідачем не надано доказів відсутності у нього доступу до грошових коштів. Таким чином, позиція відповідача не відповідає обставинам справи, не підтверджується доказами та суперечить як умовам договору, так і вимогам ст. ст. 11, 16 ЦК України.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/584/25 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з повідомленням учасників судового процесу призначено на 30.10.2025.
В судовому засіданні 30.10.2025 судом, керуючись ст. ст. 42,46, 232 - 234 ГПК України, прийнято до розгляду відзив на позов б/н від 24.10.2025 (вх. №7497 від 27.10.2025) з додатками, заяву від 28.10.2025 (вх. №7559 від 28.10.2025) про зменшення позовних вимог з додатками, відповідь на відзив б/н від 28.10.2025 (вх. №7580 від 28.10.2025) з додатками, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 30.10.2025.
Представником позивача в судовому засіданні 30.10.2025 підтримано позовні вимоги з урахуванням їх зменшення.
Відповідач участі представника в судове засідання 30.10.2025 не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали від 06.10.2025 в електронній формі до його електронного кабінету.
У відзиві на позов відповідач просив суд розглядати справу без його виклику.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.
30.10.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
30.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЕІС-код 56Х930000010610Х) (надалі - постачальником) та Кременецьким академічним ліцеєм імені У. Самчука Кременецької міської ради Тернопільської області (ЕІС-код 56ХS0000E1D2700R) (надалі - споживачем) укладено договір про постачання природного газу №18-8013/24-БО-Т (надалі - договір), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п.1.2 договору).
Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (надалі - оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (надалі - оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач (п. 1.4 договору).
У п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.02.2025) зазначено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з січня 2025 року до 30 квітня 2025 (включно), в кількості 29,12263 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: січень 2025 року - 10,00000 тис. куб. м.; лютий 2025 року - 10,00000 тис. куб. м.; березень 2025 року - 8,00000 тис. куб. м.; квітень 2025 року - 1,12263 тис. куб. м.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором складається з сум обсягів природного газу, замовлених споживачем за всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (п. 2.1.1 договору).
У п. 2.2 договору зазначено, що споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача.
Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
Відповідно до п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Відповідно до п. 3.2 договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.
Згідно з п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п. 3.5.1 договору).
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (надалі - акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п.3.5.2 договору).
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п. 3.5.3 договору).
У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними споживача та даними остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (п. 3.5.4 договору).
Згідно з п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.02.2025) ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13658,33 грн,
крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,
ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16390 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 501,97 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 552,167 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 20% - 110,433 грн, всього з ПДВ - 662,60 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 17052,60 грн.
Згідно з п. 4.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.02.2025) загальна вартість цього договору на дату укладення становить 413847,13 грн крім того ПДВ 82769,43 грн, разом з ПДВ 496616,56 грн.
Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє споживача від обов'язку виконання п. 5.1 даного договору.
В подальшому бюджетні зобов'язання можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень споживача.
У п. 5.1 договору зазначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Відповідно до підпунктів 2, 3, 4 пункту 6.2 договору споживач зобов'язаний: самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом внесення змін до договору (підписанням додаткової угоди); самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі порушення строків оплати за договором, перевищення обсягів використання газу, зазначених в п. 2.1 цього договору, без їх коригування додатковою угодою; прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
У п. 7.2 договору сторони обумовили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п.13.1 договору останній набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до 30.04.2025 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Матеріали справи містять укладену між сторонами додаткову угоду №1 від 03.02.2025.
За інформацією листа №ТОВВИХ-25-14100 від 09.09.2025 ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" в інформаційній платформі споживач з ЕІС - кодом 56ХS0000E1D2700R був закріплений за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЕІС - код 56Х930000010610Х) у період з 01.01.2025 до 30.04.2025.
Обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС - кодом 56ХS0000E1D2700R за період з 01.01.2025 до 30.04.2025 та внесений в алокацію постачальника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЕІС - код 56Х930000010610Х) становить:
з 01.01.2025 до 31.01.2025 - 6550,00 м3;
з 01.02.2025 до 28.02.2025 - 7496,00 м3;
з 01.03.2025 до 31.03.2025 - 4959,00 м3;
з 01.04.2025 до 30.04.2025 - 1796,00 м3.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" долучено до позовної заяви:
- складений 12.02.2025 акт приймання - передачі природного газу за січень 2025 року обсягом 6,55000 тис. куб. м. природного газу на суму 111694,50 грн;
- складений 11.03.2025 акт приймання - передачі природного газу за лютий 2025 року обсягом 7,49600 тис. куб. м. на суму 127826,26 грн;
- складений 11.04.2025 акт приймання - передачі природного газу за березень 2025 року обсягом 4,95900 тис. куб. м. на суму 84563,83 грн;
- складений 12.05.2025 акт приймання - передачі природного газу за квітень 2025 року обсягом 1,79600 тис. куб. м. на суму 30626,46 грн, підписані позивачем в односторонньому порядку.
Акти приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2025 року надіслані відповідачу 12.02.2025, 11.03.2025, 11.04.2025, 12.05.2025 відповідно на електронну адресу krem_liceum@ukr.net, зазначену у договорі як офіційну електронну адресу відповідача.
Матеріали справи не містять доказів висловлення відповідачем заперечень щодо змісту перелічених вище актів приймання - передачі як щодо обсягів спожитого природного газу, так і щодо розрахованої його ціни.
З урахуванням змісту п. 3.5.4 договору, зазначені у них обсяги спожитого природного газу є встановленими (узгодженими) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та відповідають даним останнього.
Відповідно до долученого до позову реєстру документів по рахунку позивача за період з 30.12.2024 до 15.09.2025, відповідачем 14.02.2025 здійснено оплату коштів в сумі 111694,50 грн, 14.03.2025 - 127826,26 грн, 30.04.2025 - 46963,37 грн.
Несплата 68226,92 грн вартості спожитого у березні - квітні 2025 року природного газу, мала наслідком звернення позивача з даним позовом до суду 30.09.2025. При цьому, акт приймання - передачі природного газу за березень від 11.04.2025 залишився неоплаченим на суму 37600,46 грн.
В якості додатків до відзиву на позов відповідач долучив адресовані позивачу листи №10-06/264 від 21.08.2025, №10-06/310 від 10.09.2025 відповідача. У них відповідачем зазначено, що з метою врегулювання поточної заборгованості за спожитий природний газ, що склалася за період березень - квітень 2025 року, просив надати акт звірки взаємних розрахунків, станом на 21.08.2025, а також виставити акти наданих послуг станом на поточну дату для оплати заборгованості, що буде підтверджена даним актом звірки.
Для оперативного погашення боргу відповідач у листі просив надіслати відповідні акти наданих послуг та акт звірки в найкоротші терміни на електронну адресу krem_liceum@ukr.net. Ним також повідомлено про готовність здійснення повної оплати відповідно до акту звірки та актів наданих послуг за відповідні місяці одразу після їх виставлення позивачем.
У жовтні 2025 року (після відкриття провадження у справі) відповідач звернувся до позивача з листом №10-06/341 від 10.10.2025, у якому навів доводи та міркування, тотожні тим, що у відзиві на позовну заяву, а також просив мирно врегулювати спір.
До відзиву на позов відповідачем також долучено платіжну інструкцію №521 від 29.09.2025 про оплату 68226,92 грн (УДКСУ у Кременецькому районі оплату проведено 30.09.2025).
Оплату на вказану суму позивач підтвердив, долучивши до матеріалів справи реєстр документів по його рахунку за період з 01.06.2025 до 27.10.2025, який відображає оплату 30.09.2025 на суму 68226,92 грн.
Наслідком цього мало місце звернення позивача до суду із заявою від 28.10.2025 (вх. №7559 від 28.10.2025) про зменшення позовних вимог, у якій він просив суд стягнути з відповідача 7106,26 грн - пені, 687,70 грн - 3% річних, 149,35 грн - інфляційних нарахувань.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Пунктом 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право, зокрема на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу (затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496) (далі - Правила постачання природного газу) підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Таким чином договір постачання природного газу №18-8013/24-БО-Т від 30.12.2024 є належною підставою для виникнення прав і обов'язків у сторін.
Відповідно до п.3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У п. 5.1 договору зазначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Судом встановлено, що на виконання умов договору протягом січня - квітня 2025 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 354711,05 грн, загальним обсягом 20,801 тис. куб. м.
Акти приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2025 року надіслані на офіційну електронну адресу відповідача, вказану ним у договорі.
Зазначену у актах приймання - передачі вартість природного газу відповідач оплатив, однак з порушенням строків оплати за березень та квітень 2025 року.
Нормами ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, предмет спору у даній справі стосується стягнення з відповідача 7106,26 грн - пені, 687,70 грн - 3% річних, 149,35 грн - інфляційних нарахувань.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В силу ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, у п. 7.2 договору сторони обумовили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зважаючи на наведене, приписи згаданих норм закону, вказані в розрахунку позивача суми зобов'язання, періоди нарахувань, судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань, 3% річних та пені за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон".
Згідно з проведеним перерахунком встановлено, що заявлені до стягнення 7106,26 грн пені, 687,70 грн 3% річних, 149,35 грн інфляційних нарахувань є обґрунтованими.
Розрахунок перевірений судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.
Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Як вже зазначалось, у відзиві на позов відповідач, посилаючись на ст. 551 ЦК України, просив суд значно зменшити розмір заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд наголошує, що положення ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23 зазначено про те, що висновки судів попередніх інстанцій про можливість зменшення судом розміру трьох процентів річних (у цій справі до 1,5 %), заявленого до стягнення на підставі статті 625 ЦК України є такими, що узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.38, 8.41 постанови 18.03.2020 у справі №902/417/18. За переконанням колегії, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши загальний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, розглянули клопотання товариства про зменшення 3% річних та дійшли висновку про його часткове задоволення з мотивів, викладених у постанові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, зокрема, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалах від 18.05.2021 у справі №904/3177/20 та від 28.02.2024 у справі №915/534/22, якими Велика Палата Верховного Суду повертала справи колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, наголосила, зокрема, на тому, що: «у справі №902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський судом, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «…, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Тобто у вказаних постановах Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення відсотків річних, невиконанням грошових зобов'язань та зроблені загальні висновки про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. У тому числі і висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Подібний за змістом висновок щодо застосування ст. 551 ЦК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.
При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Наведене вище переконливо свідчить єдність та сталість правових висновків Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.
Наведені відповідачем у відзиві доводи в обґрунтування підстав для зменшення штрафних санкцій мотивовані надмірністю їх розміру, повним погашенням основного боргу ще до подання позову, об'єктивність причини прострочення, стверджуючи, що юридична особа відповідача є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється виключно за рахунок місцевого бюджету.
У свою чергу, позивачем у відповіді на відзив зазначено про недоведеність підстав для задоволення такого клопотання, а тому і підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язання.
Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому суд зважає, що з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що під час розгляду справи встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено наступне: « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».
У даній справі сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 ЦК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.
Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем у справі №921/584/24 сум 3% річних та інфляційних втрат.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд зазначає, що питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.1 ст.169 статті 13 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Відповідно до п.1 ч.6 ст.165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення сум неустойки, 3 % річних та інфляційних нарахувань, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених у відзиві міркувань.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" підлягають до задоволення, шляхом стягнення з Кременецького академічного ліцею імені У. Самчука Кременецької міської ради Тернопільської області 7106,26 грн - пені, 687,70 грн - 3% річних, 149,35 грн - інфляційних нарахувань.
Розподіл судових витрат.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-240, 247-252 ГПК України, суд
1.Позов задоволити.
Стягнути з Кременецького академічного ліцею імені У. Самчука Кременецької міської ради Тернопільської області (47003, Тернопільська область, м. Кременець, вул. Бориса Харчука, буд. 8, ідентифікаційний код 14049079) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 42399676) 7106 (сім тисяч шість) грн 26 коп. - пені, 687 (шістсот вісімдесят сім) грн 70 коп. - 3% річних, 149 (сто сорок дев'ять) грн 35 коп. - інфляційних нарахувань, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України
Повне рішення складено 03.11.2025.
Суддя І.П. Шумський