Справа № 127/24003/25
Провадження 2/127/5116/25
(заочне)
03 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.06.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7953339, у відповідності до якого відповідачка отримала кредит. 28.03.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідачки за кредитним договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 46 199, 35 гривень. Всупереч умовам вказаного кредитного договору відповідачка не виконала своїх зобов'язань, заборгованість не погасила. З моменту отримання права вимоги до відповідачки позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 46 199, 35 гривень, з яких: 13 821, 19 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 878, 16 гривень - сума заборгованості за відсотками; 7 500, 00 гривень - пеня, штрафи. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 05.08.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 05.08.2025, копією позовної заяви із доданими до неї документами та судовими повістками, направлені відповідачці за останньою відомою адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 60-61, 66-67, 73-74) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 59, 65, 72) Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 05.08.2025 вважається врученою відповідачці 12.08.2025.
У строк, визначений судом ухвалою від 05.08.2025, від відповідачки відзив на позов не надійшов.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, чи інші клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
У судове засіданні представник позивача та відповідачка повторно не з'явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України, були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідачки на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у її відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з'явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі і відсутність заперечень щодо проведення заочного розгляду справи, викладене у позовній заяві. (а.с. 3зв.) Судом не встановлено, що нез'явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
02.06.2024 ОСОБА_1 , ознайомившись із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Авентус Україна», того ж дня уклала із останнім договір про надання споживчого кредиту № 7953339, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» зобов'язалось надати відповідачці кредит у безготівковій формі на споживчі (особисті) потреби в сумі 15 000, 00 гривень строком на 360 днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 5-14, 16-18)
Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 7953339 від 02.06.2024 (п. 1.4. кредитного договору). Також розділом 3 цього кредитного договору сторони узгодили порядок обчислення (нарахування) процентів та зміни процентів.
Відповідачка підтвердила, що перед укладенням договору із ТОВ «Авентус Україна» їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та розміщена на вебсайті/в мобільному за стосунку «CreditPlus» (шляхом розміщення гіперпосилань). Також відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на веб-сайті/в мобільному за стосунку «CreditPlus» (шляхом розміщення гіперпосилань), повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8. договору).
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили загальну вартість кредиту для споживача та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. (а.с. 13зв.-14)
28.03.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 28032025, відповідно до умов якого перехід від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору). (а.с. 19-21)
На виконання вищевказаних умов договору 28.03.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників. (а.с. 22)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за кредитним договором № 7953339 - ОСОБА_1 (а.с. 24)
На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило ТОВ «Авентус Україна» в повному обсязі ціну продажу, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. (а.с. 23)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 7953339 від 02.06.2024 передбачено право кредитора без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам, але з обов'язковим повідомленням клієнта про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (п. 4.1 договору).
Суду не надано доказів повідомлення відповідачки про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по вищевказаному кредитному договору.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після підписання Акту прийому-передачі Реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідачки за кредитним договором № 7953339 від 02.06.2024.
Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні кредитного договору відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідачка скористалась, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
Порядок укладення договору в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 9 цього договору.
Судом прийнято до уваги, як те вбачається з алгоритму укладення електронного договору, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами правочину не було б укладено.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення договору, і підписала 02.06.2024 кредитним договір № 7953339 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А9641. В свою чергу кредитодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки. Відповідно, укладення вказаного вище договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що кредитний договір № 7953339 від 02.06.2024 укладено між відповідачкою та фінансовою установою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредитів (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та неустойку.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Авентус Україна» станом на 27.03.2025 (на дату відступлення права вимоги) вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 7953339 від 02.06.2024 становить в сумі 46 199, 35 гривень, з яких: 13 821, 19 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 878, 16 гривень - сума заборгованості за відсотками; 7 500, 00 гривень - штраф. (а.с. 25-28)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вбачається із повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 14.04.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору № 28/11/2019 від 28.11.2019, зокрема 02.06.2024 успішно здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 414174600 в сумі 15 000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 15)
Такий спосіб надання кредиту визначено умовами договору № 7953339 від 02.06.2024 (п. 2.1).
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою 02.06.2024 кредиту за договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 15 000, 00 гривень.
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Однак, позивачем заявлено до стягнення з відповідачки заборгованість за тілом кредиту в сумі 13 821, 19 гривень, враховуючи, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого первісним кредитором, сплату відповідачкою 1 178, 81 гривень (29.06.2024 - 958, 00 гривень; 28.07.2024 - 220, 81 гривень) в рахунок погашення тіла кредиту. Тому, враховуючи дані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки за тілом кредиту, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредитних коштів за вищевказаним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 13 821, 19 гривень (15 000, 00 гривень - 1 178, 81 гривень).
Також позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість по відсотках за користування кредитом в сумі 24 878, 16 гривень та неустойку в сумі 7 500, 00 гривень.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
Зокрема, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема сплата неустойки.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 6.4 кредитного договору № 7953339 від 02.06.2024, у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов'язаний сплатити штраф. Підпунктами 6.4.1 і 6.4.2 пункту 6.4 договору визначено розміри штрафів.
Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.
Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідачки неустойки за кредитним договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 7 500, 00 гривень задоволенню не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд не перевіряє порядок нарахування штрафу і не встановлює правомірність його розміру.
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаного кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Як вбачається з умов кредитного договору № 7953339 від 02.06.2024, сторони цього правочину погодили строк кредитування - 360 днів (до 28.05.2025) і узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування - відповідачка зобов'язалась здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів (розділ 3 і 5 договору).
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення відсотків за користування кредитом, матеріали справи не містять. Водночас, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого первісним кредитором і наданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, відповідачкою в рахунок погашення відсотків за користування кредитом було сплачено 5 521, 19 гривень (29.06.2024 - 42, 00 гривень; 28.07.2024 - 5 479, 19 гривень). Тому, враховуючи дані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки по відсотках, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Судом встановлено, що здійснений ТОВ «Авентус Україна» розрахунок заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами відповідає умовам вищевказаного кредитного договору і вимогам чинного законодавства України.
Відповідачкою не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача по відсотках за користування кредитними коштами.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами в межах строку кредитування за договором № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 24 878, 16 гривень.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 05.08.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 38 699, 35 гривень, з яких: 13 821, 19 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 24 878, 16 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитом.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача за вищевказаним договором неустойки в сумі 7 500, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3 028, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.06.2025. (а.с. 43)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 536, 55 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (83, 77 %). Решту судового збору в сумі 491, 45 гривень слід залишити за позивачем.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 7953339 від 02.06.2024 в сумі 38 699, 35 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в сумі 2 536, 55 гривень.
Судовий збір в сумі 491, 45 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: код ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Рішення суду складено 03.11.2025.
Суддя