Р І Ш Е Н Н Я№ 127/10593/25
28 жовтня 2025 р. м.Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчук Ю.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури - прокурора Колівошко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В. про відшкодування моральної шкоди.
В позові просив з Державного бюджету України на його користь стягнути компенсацію моральної шкоди в сумі 460 000 грн., завдану тривалою та системною бездіяльністю відповідача під час здійснення імітації нагляду у кримінальному провадженні №42019220000000003 та порушенням розумних строків.
Позов мотивовано тим, що позивач є потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, яке відкрито 02.01.2019.
Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не проведене, слідчими не були усунуті недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів при скасуванні постанов, слідчими приймались немотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у зазначеному кримінальному провадженні здійснювала прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В., яка, на думку позивача, вступивши в злочинну змову із слідчими, спільно вчинила дії щодо приховування посадових злочинів. Протягом тривалого часу відбувалась лише імітація розслідування та нагляд у кримінальному провадженні.
В результаті таких незаконних дій прокурора і у зв'язку з відсутністю контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням з бору прокурора процес досудового розслідування у кримінальному провадженні фактично припинено.
Надмірна тривалість кримінального провадження і незаконні дії та бездіяльність прокурора заподіяли йому, як потерпілому, моральну шкоду.
Моральна шкода шкода, завдана позивачу, полягає в тому, що з вини прокурора не поновлені права позивача, досудове розслідування в кримінальному провадженні проводиться неналежним чином, позивач, як людина похилого віку з інвалідністю ІІ групи, маючи важке захворювання, змушений витрачати свій час і звертатись до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, умисно і грубо порушених прокурором. Це призвело до перенесення глибоких моральних страждань, позбавлення відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону, конституційного права на доступ до правосуддя.
Зазначене вище стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Надано строк відповідачам для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив та відповідачам на подання заперечення. (а.с. 68)
Представник відповідача держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури - Крупська К.М. подала відзив н позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості та недоведеності. Так, позивачем не надано доказів на підтвердження протиправних дій або бездіяльності відповідача, а також не доведено, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода та її розмір. Наявність ухвал про задоволення скарг позивача не свідчить про наявність вини відповідача. Незгода відповідача з процесуальними рішеннями в кримінальному провадженні не свідчить про їх протиправність. (а.с.87-96)
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури - прокурор Колівошко С.М. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Не заперечувала, що процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42019220000000003 здійснює прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В.
Третя особа - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно та належним чином, про причини непявки суду не повідомила.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 02.01.2019 відкрито кримінальне провадження №42019220000000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України. (а.с.41)
Судом встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснює прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я.В.
15.02.2019 ОСОБА_1 одержав пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого по кримінальному провадженню №42019220000000003 від 02.01.2019. (а.с.11-12)
ОСОБА_1 з 2019 року неодноразово звертався до ТУ ДБР в м. Полтава та процесуального керівника - прокурора Харківської обласної прокуратури Старченка Я.В. з клопотаннями, заявами та скаргами. (а.с.34-3, 40, 45,47-49, 53-54, 57-58)
В задоволенні клопотань ОСОБА_1 неодноразово було відмовлено (а.с.30-34) а кримінальне провадження - закрито. (а.с.26-29)
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 19.07.2019 у справі №554/6403/19 задоволено скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Маслова Д.Б від 26 червня 2019 року про закриття кримінального провадження №42019220000000003 від 02 січня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Скасовано постанову слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Маслова Д.Б. від 26 червня 2019 року про закриття кримінального провадження №42019220000000003 від 02 січня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Судом встановлено, що перевірка проведена не повно, так, при здійсненні перевірки слідчим всупереч ст. ст.91,92 КПК України не проведено всіх необхідних слідчих дій спрямованих на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження; не проведено одночасного допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; не зібрано характеризуючи матеріали на ОСОБА_2 не вивчено матеріали кримінального провадження №42016220000000979; не вивчено матеріали кримінального провадження №42017220000000834. (а.с.13-14)
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 03.09.2019 у справі №554/6403/19 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. від 26 липня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання задоволено частково. Скасовано постанову від 26 липня 2019 року слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. про відмову у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42019220000000003 від 02 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Зобов'язати слідчого Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. призначити судово-психологічну експертизу в порядку ст.220 КПК України у кримінальному провадженні №42019220000000003 від 02.01.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Судом було встановлено наявність протиправної бездіяльність слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. яка полягає у відмові проведення судово-психологічної експертизи. (а.с.15-16)
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08.11.2019 у справі №554/6403/19 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. від 13 вересня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання задоволено частково. Скасувано постанову від 13 вересня 2019 року слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. про відмову у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42019220000000003 від 02 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Зобов'язати слідчого Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_3 звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №42019220000000003 від 02 січня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України. Судом було встановлено наявність протиправної бездіяльність слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. яка полягає у відмові проведення судово-психологічної експертизи. (а.с.17-18)
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 04.03.2020 у справі №554/6403/19 задоволено скаргу ОСОБА_1 . Зобов'язано слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Харченко Я.Є. розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.01.2020 року поданого в рамках кримінального провадження № 42019220000000003. (а.с.19)
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 02.09.2021 у справі №645/5684/21 задоволено скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову слідчого ТУ ДБР у м.Полтаві від 20.07.2020 про закриття кримінального провадження №42019220000000003 від 02.01.2019. (а.с.20)
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацієб у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, підполковника ДБР ОСОБА_4 від 08.09.2022 кримінальне провадження №42019220000000003 від 02 січня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367, ч.1 ст. 366, ч.2 ст.382 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу злочинів. (а.с.99-100)
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 15.09.2025 у справі №643/8536/25 задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасуваноти постанову слідчого Другого слідчого відділу(з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого умісті Полтаві Либаня А.М. від 08.09.2022 про закриття кримінального провадження №42019220000000003 від 02.01.2019за ч.1ст.364,ч.1ст.365,ч.1ст.366,ч.1ст.367,ч.2ст.382КК України. (а.с.122)
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний, зокрема: виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; діяти лишена підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 800/513/17 визначила, що службовими обов'язками працівника прокуратури слід вважати нормативно визначені вид та міру необхідної поведінки, котра забезпечує реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних обов'язків.
Отже, поняттям «службові обов'язки» охоплюються обов'язки прокурора при виконанні покладених на прокуратуру функцій, що пов'язані зі статусом прокурора.
Неналежним виконанням службових обов'язків є здійснення прокурором покладених на нього обов'язків із порушенням законів та підзаконних актів (не такою мірою, як того вимагають інтереси служби), що призвело чи може призвести до суспільно негативних наслідків.
Розділами ІІІ, IV Закону України «Про прокуратуру» та ст.36 КПК України. визначені статус прокурора та повноваження прокурора з виконання покладення на нього функцій.
Процесуальне керівництво прокурора досудовим розслідуванням полягає в тому, що він, реалізуючи свої наглядові повноваження, забезпечує виконання органами досудового розслідування вимог закону, які визначають підстави та процесуальний порядок проведення ними слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.
У Рекомендаціях Rec (2000) 19 Комітету міністрів Ради Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, серед іншого, визначено, що при виконанні своїх обов'язків прокуратури повинні: а) справедливо, неупереджено й об'єктивно виконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції; в) намагатися гарантувати якнайшвидшу дієвість системи кримінального судочинства.
Суд зазначає, що особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.
Проведення досудового розслідування у розумні строки є безумовним службовим обов'язком прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». Міжнародна гарантія правового захисту означає, що держава несе основний обов'язок із захисту прав людини в межах правової системи. Стаття 1 Конвенції зобов'язує договірні держави «гарантувати» права й свободи, передбачені Конвенцією. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом ст. 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, можливо, через поєднання наявних засобів правового захисту. Фактично, навіть якщо окремо жоден засіб правового захисту, доступний особі, не відповідатиме вимогам ст. 13 Конвенції, сукупність засобів правового захисту, наданих національним законодавством, може вважатися «ефективною» за змістом цієї статті. Щоб вважатися ефективним, і, таким чином, відповідати ст. 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист». Результатом такого провадження може бути, зокрема, завершення, зміна, незастосування чи скасування оскаржуваних дій або присудження відшкодування у зв'язку з порушенням. Принцип ефективності передбачає також, що процедура забезпечення внутрішніх засобів правового захисту не може невиправдано ускладнюватися діями чи бездіяльністю органів відповідної держави (§ 70 рішення ЄСПЛ у справі «Алтун проти Туреччини» (Altun v. Turkey) від 01.06.2004).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France), заява № 25444/94; рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Відповідно до положень чинного законодавства України вищевказане є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, яке здійснюється незалежно від вини органу державної влади та/або посадової або службової особи цього органу.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.02.2021 у справі № 362/15/16-ц, від 21.07.2021 у справі № 646/7015/19, від 01.12.2021 у справі № 308/14232/18,від 23.02.2022 у справі № 646/5368/19, від 13.09.2023 у справі № 757/62500/16-ц, від 06.03.2024 у справі № 398/3747/22, від 11.04.2024 у справі № 335/12338/19, від 22.05.2024 у справі № 757/30529/22, від 31.07.2024 у справі № 183/960/23, від 30.09.2024 у справі № 201/227/23, від 02.10.2024 у справі № 554/2588/23, від 31.10.2024 у справі № 463/1700/21.
Судом встановлено факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб Харківської обласної прокуратури, щодо надмірної тривалості досудового розслідування кримінального провадження №42019220000000003, в якому позивач є потерпілим.
Така бездіяльність посадових осіб Харківської обласної прокуратури, зокрема прокурора Старченко Я.В., яка є процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні, у тому числі, полагає в тому, що неодноразово виносилися постанови про закриття даного кримінального провадження, які були скасовані судом, з підстав не проведення необхідних слідчих дій. Таким чином, з 02.01.2019 досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019220000000003 здійснюється неефективно та поверхнево, внаслідок чогопозивач змушений захищати свої права в суді.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі копіями ухвал слідчих суддів.
Суд звертає увагу, що вказана протиправна бездіяльність призводить до затягування досудового розслідування у кримінальному провадженні. Так, досудове розслідування кримінального провадження №42019220000000003 все ще триває після його відкриття 02.01.2019, тобто вже більше 6 років, а така надмірна тривалість провадження порушує вимогу «розумного строку».
Згідно з ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1173 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.1 ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Тобто, здійснення досудового розслідування кримінального провадження протягом тривалого часу, яке неодноразово безпідставно закривалось і було неефективним, що підтверджено постановами слідчих суддів, свідчить про незаконні дії і бездіяльність посадових осіб, які здійснювали вказане кримінальне провадження і відсутність нагляду прокурора за додержанням законів під час досудового розслідування, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Твердження представника відповідача про те, що скасування судом процесуальних рішень, у тому числі, про закриття кримінального провадження, не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача суд сприймає критично, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме надмірна тривалість (понад шість років) досудового розслідування кримінального провадження №42019220000000003 .
Водночас, щодо суми такого відшкодування, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: 1) характеру правопорушення; 2) глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; 3) ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; 4) інших обставин, які мають істотне значення.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень п. 3 вказаної Постанови, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд відповідно до ст.23 ЦК України, враховує характер правопорушення - надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, що призвело до порушення вимог дотримання «розумного строку».
З огляду на зазначене та обставини справи, суд вважає, що в даному конкретному випадку є факт заподіяння моральної шкоди позивачу, що знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача та наслідками у вигляді душевних страждань позивача.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
З огляду на викладене, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що слідвідшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3028 грн., що є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за душевні страждання останього, яких він зазнав у зв'язку з бездіяльністю відповідача - надмірною тривалістю кримінального провадження №42019220000000003,внаслідок чого було порушено його нормальні життєві зв'язки - особи похилого віку з інвалідністю, що зумовлено тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю написання звернень, заяв, клопотань, скарг, частого відвідування органів досудового розслідування, суду.
Щодо порядку стягнення вказаної суми, суд звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, і з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню 3 028 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
На підставі викладеного та керуючись 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст. 13, 81, 141- 142, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 028 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, місцезнаходження юридичної особи: м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4;
третя особа - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна, місцезнаходження: м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4.
Повний текст судового рішення складено 03.11.2025.
Суддя