29 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1144/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Купрій С.Д.,
від відповідачів:
1) ОСОБА_1 - Дмитрієва Т.О.,
2) ОСОБА_2 - Васильєв О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в загальній сумі 11688,48 грн., -
Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 стягнення в солідарному порядку заборгованості в загальній сумі 11688,48 грн., у т.ч. основного боргу за теплову енергію загальнобудінкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплати за період з листопада 2022 рокупо квітень 2025 року в сумі 9915,19 грн., інфляційних втрат в сумі 1180,70 грн. та3% річних в сумі 592,59 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачами умов договору від 01.11.2022 № 6056 про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, в частині своєчасного внесення нарахованої плати за теплову енергію, яка постачалась позивачем з метою теплозабезпечення нежитлового приміщення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв.м, яке належить відповідачам по 1/2 на праві спільної часткової власності відповідно до договору купівлі-продажу, що вбачається з відомостей № 434387468 з Державного реєстру речових прав. Позивач стверджує, що відповідачі не зареєстровані як фізичні особи -підприємці, але є засновниками юридичної особи та власниками нежитлового приміщення, яке використовується ТОВ “Таврія-Трейдінг».На думку позивача, враховуючи те, що спір між сторонами виник з приводу несплати відповідачами як власниками приміщення, яке використовується ними за комерційним призначенням, а саме для здійснення господарської діяльності, теплова енергія постачається до приміщення не для задоволення власних побутових потреб відповідачів, а для здійснення ними господарської діяльності, та обраховується за тарифом, встановленим для «інших споживачів». Позивач вважає, що дана обставина вказує на наявність ознак спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Так, позивач вказує, що за період з листопада 2022 року по квітень 2025 року включно відповідачам нараховано плату за теплову енергію загальнобудинкових потреб (місць загального користування та допоміжних приміщень) та абонплату на загальну суму 9915,19 грн., що не сплачена відповідачами, та до них застосовані відповідні штрафні санкції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2025 р. вказану позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1144/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.09.2025 р. о 10:30.
Під час судового засідання відповідач-2 ОСОБА_2 просив відкласти розгляд справи для можливості ознайомлення з матеріалами позовної заяви та належної підготовки до участі у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2025 розгляд справи № 915/1144/25 відкладено на 13 жовтня 2025 року о 13:30.
13.10.2025 від відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №14446/25), згідно якого відповідачі заперечують щодо наявності боргу перед позивачем, оскільки жодних послуг з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 не надавалось, крім того, відповідачі зазначають про відсутність технічної можливості для постачання теплової енергії та підтримання теплової температури в місцях загального користування. Наразі відповідачі зазначили, що не ведуть жодної господарської діяльності у вказаних приміщень.
Під час судового засідання 13.10.2025 року судом прийнято поданий відповідачем-1 відзив на позов, оскільки відповідачем-2 пропущено строк на подачу відзиву.
У судовому засіданні господарського суду 13.10.2025 року по справі № 915/1144/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 29 жовтня 2025 року о 10 год. 50 хв. в порядку ч. 3 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників.
17.10.2025 від представника позивача - Купрій С.Д. до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. №14679/25), в якій позивач спростовує твердження відповідачів, що наведені у відзиві.
Представник позивача Купрій С.Д. під час судового засідання 29.10.2025 підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила задовольнити позов, наразі зазначила про відсутність доказів здійснення відповідачами господарської діяльності у спірному нежитловому приміщенні. Наразі відповідача в судовому засіданні зазначили, що господарська діяльність у вказаному нежитловому приміщенні не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідачів, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття “суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу п. 1, 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України 1. господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі N 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі N 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі N 916/385/19, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі N 646/6644/17 (провадження N 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі №904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості в сумі основного боргу за теплову енергію загальнобудінкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплати за період з листопада 2022 року по квітень 2025, а також 3% річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов'язання.
Підставою позову позивачем зазначено, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 відповідно відомостей № 434387468 з Державного реєстру речових прав належить на праві часткової власності відповідачам (спільна часткова власність, по 1/2 частині) відповідно до договору купівлі-продажу.
В обґрунтування підстав звернення з даним позовом саме до господарського суду позивачем зазначено, що відповідачі не зареєстровані як фізичні особи - підприємці, але є засновниками юридичної особи та власниками нежитлового приміщення, яке використовується ТОВ “Таврія-Трейдінг».
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 434387468 від 07.07.2025, нежитлове приміщення з реєстраційним номером майна 775823448101, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної часткової власності.
Як з'ясовано судом, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ані ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), ані ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) не є фізичними особами-підприємцями.
Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ч. 1 ст. 24 ЦК України).
За змістом ст. 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
Відповідно до ст. 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, у постанові КГС Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 920/657/23.
Положеннями ст.ст.316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст.320 ЦК України).
З урахуванням наведеного суд зазначає, що наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про місцезнаходження іншої юридичної особи ТОВ «Таврія-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 31764140) за адресою розташування належного відповідачам приміщення: АДРЕСА_1 , автоматично не свідчить про те, що таке майно використовувалось відповідачами з господарською метою у період з листопада 2022 року по квітень 2025 року для здійснення підприємницької діяльності, оскільки докази використання відповідачами спірних приміщень саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні.
Так само матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем у позові обставин стосовно того, що вказане нежитлове приміщення на тепер використовується відповідачами для здійснення підприємницької діяльності. Під час судового засідання представник позивача зазначив, що такі докази у позивача відсутні.
За таких обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов'язаних з вказаним об'єктом нерухомого майна, відсутні ознаки господарського спору, оскільки між сторонами відсутні господарські відносини, позивачем жодним чином не доведено факт здійснення відповідачами підприємницької діяльності на спірному об'єкті. Наразі в діючому законодавстві відсутні норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.
Суд зазначає про відсутність імперативних норм ст. 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.
Доводи позивача про те, що відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками нежитлових приміщень в будинку за адресою АДРЕСА_1 , в якому провадиться господарська діяльність, відхиляються судом як необґрунтовані. В даному випадку слід виходити не з того, що відповідачі є власниками нерухомого майна, а з того, що господарські відносини між позивачем та відповідачами як фізичними особами-підприємцями відсутні.
Відтак, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі № 915/1144/25 за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в загальній сумі 11688,48 грн. підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарському суду.
Наразі господарський суд роз'яснює позивачу, що останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням відповідачів в порядку цивільного судочинства згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Провадження у справі № 915/1144/25 за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» до фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості в загальній сумі 11688,48 грн. закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали підписано 03.11.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва