вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2160/25
За позовом Державної установи «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України»
до Глевахівської селищної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Національна академія наук України
про визнання незаконними та скасування рішень і скасування державної реєстрації земельної ділянки
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: Дзенік С.І.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
1. Стислий виклад позовних вимог
Державна установа «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Глевахівської селищної ради (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 01 квітня 2021 року №164-09-VIII про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної ради Фастівського району в смт. Глеваха вул. Павлова;
- визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області 05 серпня 2021 року №386-15-VIII про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної ради Фастівського району смт. Глеваха вул. Павлова;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 60086096 від 31.08.2021, прийняте державним реєстратором Глевахівської селищної ради Київської області Кручок Наталії Володимирівни про державну реєстрацію за Глевахівською селищною радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001, площею 8.0 га., дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно: 27.08.2021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 2443706632214, з одночасним припиненням усіх речових прав Глевахівської селищної ради на цю земельну ділянку;
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровими номером 3221455300:01:078:0001, площею 8.03 га, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 19 Конституції України, ст.24, 83, 84, 92, 116, 140-149, 150, 152, 158 Земельного кодексу України, ст.15, 16, 21, 391, 392, 393 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що позивач не має можливості провести державну реєстрацію земельної ділянки, яка перебуває в нього на праві постійного користування відповідно до державного акта на право постійного користування серії II-КВ №001432-270 від 20.05.2002, через знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001.
Позивач вважає, що оскільки добровільно не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, інші підстави припинення права постійного користування землею також відсутні, відповідач прийняттям спірних рішень, проведенням державної реєстрації земельної ділянки та права комунальної власності на неї, позбавив позивача права користування земельною ділянкою державної форми власності, яка була надана йому на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
3. Стислий виклад пояснень третьої особи
Національна академія наук України (третя особа) законодавчо визначена суб'єктом реалізації прав держави, як власника об'єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави, як власника.
Спірна земельна ділянка передана у постійне користування Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (позивачу).
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
Оскільки, згоди на вилучення спірної земельної ділянки Президія Національної академії наук України не надавала, позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
4. Процесуальні дії в справі
Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
07.07.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/2160/25, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.08.2025.
15.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2025 задоволено клопотання представника Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
У підготовче засідання 05.08.2025 з'явився представник позивача, відповідач не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.08.2025 відкладено підготовче засідання на 19.08.2025, задоволено клопотання Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» про витребування доказів судом, у порядку ст.81 ГПК України витребувано у відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВОСС» копії документів.
12.08.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовче засідання 19.08.2025 з'явився представник позивача, відповідач не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання в справі 911/2160/25 на 14.10.2025 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Національну академію наук України (далі - третя особа).
21.08.2025 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 19.08.2025.
25.09.2025 від третьої особи надійшли письмові пояснення.
26.09.2025 від позивача надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, а саме просить замінити позивача - Державне підприємство «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на його правонаступника - Державну установу "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України".
У підготовче засідання 14.10.2025 з'явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 клопотання Державної установи «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» про заміну сторони її правонаступником задоволено, замінено позивача в справі з Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на його правонаступника - Державну установу «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (ідентифікаційний код 03534334).
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2025.
14.10.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У судове засідання 28.10.2025 з'явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з'явилися.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи у встановлені законодавством строки реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2025 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні 28.10.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до державного акта на право постійного користування серії II-КВ №001432-270 від 20.05.2002, виданого Глевахівською селищною радою народних депутатів, на підставі рішення Глевахівської селищної ради народних депутатів Васильківського району Київської області №236 від 06.03.2000, Дослідному сільськогосподарському виробництву ІФРГ НАН України (позивачу) надано у постійне користування земельну ділянку площею 971,21 га.
Вказаний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.
13.01.2016 на замовлення позивача ДП «Науково-дослідним інститутом землеустрою» на підставі, зокрема, державного акта на право постійного користування серія II-КВ №001432, земельна ділянка загальною площею 82.7005 га, було виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що знаходиться в постійному користуванні Дослідного сільськогосподарського виробництва інституту фізіології рослин і генетики НАН України для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції в межах Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.
Рішенням Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області №164-09-VIII від 01.04.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної ради Фастівського району в смт. Глеваха вул. Павлова: надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки орієнтовною площею 8,03 га з цільовим призначенням - землі загального користування (КВЦПЗ 18.00) комунальної власності територіальної громади Глевахівської селищної ради в особі Глевахівської селищної ради Фастівського району смт. Глеваха вул. Павлова (точну площу визначити проектною документацією). Визнано землевпорядну організацію для розроблення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної територіальної громади через Електрону систему публічних закупівель та доручити Глевахівському селищному голові Петренку В.В. підписати договір на виконання вище зазначених робіт. Розроблену технічну документацію із землеустрою подати для розгляду та затвердження на сесії Глевахівської селищної ради. Контроль за виконанням рішення покладено на Постійну комісію з питань містобудування, архітектури, земельних відносини та охорони навколишнього природного серидовища (Сірик І.М.).
Як убачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9962137302025 від 07.05.2025 земельна ділянка, яка розташована в Київській області, Фастівський район, смт Глеваха, вулиця Павлова з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001, загальною площею 8.03 га, категорія земель - 18.00 землі сільськогосподарського призначення, зареєстрована 01.07.2021.
Рішенням Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області №386-15-VIII від 05.08.2021 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням - землі загального користування площею 8,0300 га з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001 в смт. Глеваха вул. Павлова.
27.08.2021 на підставі рішення державного реєстратора Глевахівської селищної ради Київської області Кручок Наталії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60086096 від 31.08.2021, зареєстровано право власності Глевахівської селищної ради (відповідача) на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001, площею 8.03 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2443706632214), що підтверджується інформаційною довідкою №372064778 від 29.03.2024.
03.07.2023 Державним кадастровим реєстратором Відділ №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, прийнято рішення №РВ-2100065022023 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі технічної документацію із землеустрою виготовленої ДП «Науково-дослідний інститут землеустрою», з тих підстав, зокрема, що розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Як вбачається із ситуаційної схеми розробленої інженером-землевпорядником Хоменко Б.В., земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001 повністю накладається на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні позивача.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У пунктах 64-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі N 910/14224/20 зазначено, що суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі N 761/45721/16-ц, Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі N 450/2875/19, від 18 червня 2024 року у справі N 758/113/23.
При вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові потрібно відмовити. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі N 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі N 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі N 910/12787/17, від 29 серпня 2023 року у справі N 910/5958/20 та від 22 березня 2023 року у справі N 509/5080/18).
У даній справі позивачем заявлено наступні вимоги:
- визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області від 01 квітня 2021 року №164-09-VIII про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної ради Фастівського району в смт. Глеваха вул. Павлова;
- визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області 05 серпня 2021 року №386-15-VIII про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Глевахівської селищної ради Фастівського району смт. Глеваха вул. Павлова;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 60086096 від 31.08.2021, прийняте державним реєстратором Глевахівської селищної ради Київської області Кручок Наталії Володимирівни про державну реєстрацію за Глевахівською селищною радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001, площею 8.0 га., дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно: 27.08.2021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 2443706632214, з одночасним припиненням усіх речових прав Глевахівської селищної ради на цю земельну ділянку;
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровими номером 3221455300:01:078:0001, площею 8.03 га, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належить право постійного користувача спірною земельною ділянкою, державна реєстрація права комунальної власності є незаконною, оскільки право власності належить державі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20, пункт 87).
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (провадження №12-10гс21, пункт 5.38)).
За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (пункт 44)), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.37)).
Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає лише позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора чи будь-які інші позовні вимоги.
Належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Два різних суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 (провадження №12-175гс19, пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 161)).
Отже, оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.12.2024 у cправі № 910/21682/15 (910/17038/21).
Суд зазначає, що всі позовні вимоги, спрямовані на державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянки за державою (тобто витребування у книжкове володіння держави земельних ділянок), право власності на яку неправомірно, як вважає позивач, зареєстроване за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування. Зазначені вимоги спрямовані на захист прав держави.
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 8 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22, пункт 35)).
Такий висновок справедливий і щодо господарського процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 7.2)).
Майновий комплекс Національної академії наук України складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об'єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та організацій, віднесених до її відання, і які закріплені державою за Національною академією наук України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом ( п. 8.9. Статуту Національної академії наук України, затвердженого постановою Загальних зборів Національної академії наук України від 14.04.2016 № 2 (надалі - Статут))
Пунктом 8.17. Статуту передбачено, що Президія Національної академії наук України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, пов'язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Системний аналіз норм Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та положень Статуту Національної академії наук України дає підстави для висновку про те, що Національна академія наук України законодавчо визначена суб'єктом реалізації прав держави, як власника об'єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави, як власника цих об'єктів, пов'язані з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, з метою задоволення суспільних потреб.
Усі повноваження власника (тобто держави) щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у Національної академії наук України та/або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств надано саме Національній академії наук України.
Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.38)).
Водночас ані Національна академія наук України, ані прокурор не зверталися з позовними вимогами від імені держави.
Державна установа «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» звернулося з позовом від власного імені, а не від імені держави.
Також позивач наводить аргумент про те, що він є особою, заінтересованою у відновленні правового становища, яке існувало до порушення прав, оскільки позивач не має можливості провести державну реєстрацію земельної ділянки, яка перебуває в нього на праві постійного користування відповідно до державного акта на право постійного користування серії II-КВ №001432-270 від 20.05.2002, через знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 3221455300:01:078:0001.
Існують випадки, коли особа, чиє право чи безпосередній інтерес не порушені, має, однак, похідний інтерес, тобто інтерес, який є похідним від інтересу іншої особи, інтерес другого порядку - див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (провадження №12-25гс21, пункт 34).
Такий похідний інтерес може полягати, зокрема, у відновленні правового становища, яке існувало до порушення права іншої особи, або у захисті прав такої особи в інший належний спосіб.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути. Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20, пункти 72, 73, 77, 78, 101, 105), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 163)).
Також за висновками Великої Палати Верховного Суду установлені законом випадки задоволення похідного інтересу осіб можуть містити прогалини, як і будь-яке законодавство. У таких випадках прогалини підлягають заповненню судом за аналогією закону або права. При цьому можливий предмет похідного позову та випадки його подання слід визначати з міркувань доцільності, розумності і справедливості, а також з погляду його корисності саме для особи, чиї права порушені, оскільки похідний позов подається на захист її прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункти 168, 169)).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20, пункт 105) констатувала наявність прогалини в законодавстві і дійшла висновку, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про відсутність прогалини в законі, яким не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку (постанова від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20), пункт 103).
В іншій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон не передбачає повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона не вбачає прогалини у цьому регулюванні, оскільки такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 172)).
Отже, наявність чи відсутність прогалини у законі в частині похідного позову вирішується судом у кожному конкретному випадку.
Закон не передбачає права постійного користувача на звернення з похідним позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом реєстрацією земельної ділянки та державної реєстрації права власності за порушником.
Суд повторно зауважує, що Державна установа «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» звернулася з позовом від власного імені, а не від імені держави.
Державна установа «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» не є належним позивачем за зазначеними вимогами.
Крім того, жодна з цих позовних вимог не відповідає належному способу захисту, якому відповідає позовна вимога про витребування земельної ділянки від відповідача на користь держави.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 127)).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Державної установи «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» до Глевахівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна академія наук України про визнання незаконними та скасування рішень і скасування державної реєстрації земельної ділянки - відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 03.11.2025.
Суддя В.М. Антонова