ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2025Справа № 910/11234/25
За позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна Україна по місту Києву
до Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Укркомунобслуговування"
про стягнення 114 723,65 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна Україна по місту Києву (далі - позивач, РВ ФДМУ по м. Києву) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича (далі - відповідач, ФОП Фоміних С.А.) про стягнення з останнього на користь Державного бюджету України (згідно вказаних реквізитів) 114 723,65 грн, з яких: заборгованість з орендної плати в розмірі 86 858,86 грн, пеня у розмірі 11 893,67 грн та інфляційні збитки у розмірі 15 971,12 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по м. Києву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11234/25, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Укркомунобслуговування".
22.09.2025 до суду від прокурора надійшли додаткові пояснення по справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 ГПК України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався прокурор як на підставу своїх вимог та дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
11.02.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець), Державним підприємством "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва" (далі - балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Фоміних Сергієм Амосовичем (далі - орендар) укладено Договір оренди № 9044 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 змінюваних умов Договору, вартість якого становить суму визначену в п. 6 змінюваних умов Договору.
Пунктом 4 змінюваних умов Договору визначено інформацію про об'єкт оренди, а саме: нежитлові приміщення (№ 40, № 41, № 42, № 43, № 44, № 45, № 46, № 47, № 48, № 49, № 50, № 51) (далі - майно), загальною площею 157,50 кв. м, розташовані на сьомому поверсі адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26.
Згідно п. 2.1 незмінюваних умов Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням цього Договору.
На виконання договору, 11.02.2022 РВ ФДМУ по м. Києву та ФОП Фоміних С.А. підписали Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності.
Пунктом 13.2 незмінюваних умов Договору визначено, що якщо протягом строку дії Договору відбувається зміна орендодавця або балансоутримувача майна, новий орендодавець або балансоутримувач стає стороною такого договору шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Акт про заміну сторони підписується попереднім і новим орендодавцем або балансоутримувачем та в той же день надсилається іншим сторонам договору листом (цінним з описом). Акт про заміну сторони складається у трьох оригінальних примірниках. Новий орендодавець або балансоутримувач зобов'язаний (протягом п'яти робочих днів від дати його надсилання орендарю) опублікувати зазначений акт в електронній торговій системі. Орендодавець або балансоутримувач за цим Договором вважається заміненим з моменту опублікування акта про заміну сторін в електронній торговій системі.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України "Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, що належить до сфери управління Мінрегіону" № 142 від 04.08.2022 передано безоплатно державне нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А), з балансу державних підприємств, що належать до сфери управління Мінрегіону, на баланс інших державних підприємств, що належать до сфери управління Мінрегіону, згідно з Додатком 1.
Відповідно до Додатку 1 до наказу Міністерства розвитку громад та територій України "Про безоплатну передачу державного нерухомого майна, що належить до сфери управління Мінрегіону" № 142 від 04.08.2022 на баланс Державного підприємства "Укркомунобслуговування" передано частину площ Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва" згідно з планом-схемою розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, (26А).
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 165 від 07.09.2022 затверджено відповідні акти приймання-передачі державного нерухомого майна, зокрема Акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А). Відповідно до вказаного акту, приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 (26А), загальною площею 2 121,2 кв.м, розташовані на цокольному, 5-му, 6-му, 7-му поверхах, що належить Державному підприємству "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва", передаються до Державного підприємства "Укркомунобслуговування".
Відтак, з 07.09.2022 Державне підприємство "Укркомунобслуговування" є балансоутримувачем майна за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 і до нього перейшли всі права та обов'язки балансоутримувача за Договором.
Відповідно до п. 12.1 незмінюваних умов Договору, цей Договір укладено на строк, визначений у пункті 12 змінюваних умов Договору. Перебіг строку Договору починається з дня набрання чинності цим Договором. Цей Договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим Договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього Договору.
У пункті 12 змінюваних умов Договору визначено, що строк Договору становить 5 років з дня набрання чинності цим Договором.
Судом встановлено, що 18.08.2023 позивач надіслав відповідачу та балансоутримувачу Повідомлення № 30-04/5489 про відмову від Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.02.2022 № 9044, яким зобов'язано орендаря - ФОП Фоміних С.А. протягом 3 робочих днів з дня отримання цього повідомлення, повернути балансоутримувачу державне нерухоме майно.
29.09.2023 балансоутримувачем здійснено обстеження нежитлових приміщень 7-го поверху, загальною площею 157,5 кв.м., в будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, які перебувають в орендному користуванні ФОП Фоміних С.А. на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.02.2022 № 9044, про що складено Акт обстеження нежитлових приміщень від 29.09.2023. Відповідно до Акту обстеження нежитлових приміщень від 29.09.2023 нежитлові приміщення 7-го поверху, загальною площею 157,5 кв.м., в будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 вільні та ніким не використовуються. По Акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності ФОП Фоміних С.А. не поверталися.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Нормами ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з приписами ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).
Частиною 5 ст. 762 ЦК України, визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 3.1 незмінюваних умов Договору, орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 змінюваних умов Договору. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього Договору.
Пунктом 9.1 змінюваних умов Договору визначено, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону і становить 22 000,00 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 3.2 незмінюваних умов Договору, якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Згідно з п. 3.3 незмінюваних умов Договору, орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 змінюваних умов Договору (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
Співвідношення розподілу орендної плати визначена у п. 16 змінюваних умов Договору і становить: балансоутримувачу 30 % суми орендної плати, а 70 % суми орендної плати - державному бюджету.
Відповідач у період з 11.02.2022 по 29.09.2023 користувався орендованим приміщенням, відтак відповідно до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.02.2022 № 9044 зобов'язаний сплачувати орендну плату.
Відповідно до ч. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.02.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30.09.2022, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема у м. Києві.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 24.02.2022 по 30.09.2025 орендна плата за Договором не нараховувалася.
У той же час, згідно з пп. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.02.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану"на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30.09.2022 і 30.05.2022 відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту.
Судом встановлено, що позивач після 30.09.2022 нараховував відповідачу орендну плата у розмірі 50 % розміру орендної плати, встановленої у Договорі, з урахуванням п. 3.2 незмінюваних умов Договору.
За період з 11.02.2022 по 29.09.2023 позивачем здійснено нарахування розміру орендної плати до державного бюджету без ПДВ (70 % від суми орендної плати) у розмірі 117 658,86 грн.
04.07.2022 відповідач сплатив орендну плату в розмірі 30 800,00 грн.
Відтак заборгованість відповідача (ФОП Фоміних С.А.) на користь державного бюджету становить 86 858,86 грн.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач, в свою чергу, не надав заперечень та(або) пояснень щодо вищезазначених обставини та не надав доказів здійснення оплат або контррозрахунок заявленої позивачем суми заборгованості.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по м. Києву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича заборгованості з орендної плати у розмірі 86 858,86 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 11 893,67 грн, та інфляційних втрат у розмірі 15 971,12 грн, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.02.2022 № 9044.
Відповідно до п. 3.7 незмінюваних умов Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов'язані з поданням позову.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 3.8 незмінюваних умов Договору, на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Судом встановлено, що пеня розрахована позивачем у період з 27.09.2024 по 27.03.2025 на загальну суму боргу 86 858,86 грн.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що вимога прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по м. Києву про стягнення пені у розмірі 11 893,67 грн є арифметично правильною та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за кожен місяць користування майном, врахувавши часткову сплату відповідачем заборгованості, а також період звільнення відповідача від сплати орендної плати, починаючи з січня 2023 року по 27.03.2025.
Здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що прокурором заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 15 971,12 грн, в той час як правильною є сума 16 296,02 грн.
Приписами статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 ГПК України.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).
З огляду на зазначене, вимога прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по м. Києву про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 15 971,12 грн підлягає задоволенню у заявленому прокурором розмірі.
Щодо порушення інтересів держави та підстав представництва інтересів прокурором суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою - третьою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Приписами частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України встановлено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Системний аналіз положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.
Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача коштів по орендній платі за Договором оренди № 9044 нерухомого майна, що належить до державної власності від11.02.2022. Орендодавцем згідно зазначеного договору виступало Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, орендарем - Фізична особа-підприємець Фоміних Сергій Амосович. Вказана заборгованість по орендній платі виникла в період з лютого 2022 по вересень 2023 року.
При цьому, матеріали справи свідчать, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з листом - повідомленням про встановлення факту порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині здійснення орендної плати та про намір звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості.
Отже, прокурором доведено, та судом встановлено наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду міста Києва.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича на користь Державного бюджету України 114 723,65 грн заборгованості, з яких: 86 858,86 грн основного боргу, 11 893,67 грн пені та 15 971,12 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи суду не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Прокурором було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, отже розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та має становити 2 422,40 грн.
В той же час, прокурор за звернення до Господарського суду міста Києва з позовом сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1050 від 28.05.2025.Тобто надмірно сплачено судовий збір у сумі 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Прокурор не звертався до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 422,40 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у м. Києві/Шевченківський район/22080300; код отримувача: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку: UA778999980313020094000026011; КЕКД: 22080300; призначення платежу: надходження від орендної плати за користування іншим державним майном) 86 858,86 грн (вісімдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят вісім гривень 86 коп.) основного боргу, 11 893,67 грн (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто три гривні 67 коп.) пені та 15 971,12 грн (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят одну гривню 12 коп.) інфляційних втрат.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фоміних Сергія Амосовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 03.11.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА