ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2025Справа № 910/6249/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (70454, Запорізька область, Запорізький район, селище Малокатеринівка, вулиця Хортицька, будинок 31Д)
доДержавного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітряних сил, будинок 94)
простягнення 191 483 грн 83 коп.
Представники сторін: не викликались
19.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" з вимогами до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 191 483 грн 83 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав зобов'язання з оплати отриманого товару за договором купівлі продажу (поставки) від 31.03.2021 № УМТЗ-21-161/2 у розмірі 108 000 грн 00 коп., право вимоги за якими набуто позивачем на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 16.01.2023 № 3, укладеним з Фізичною особою-підприємцем Король Тетяною Федорівною. Крім того, за порушення строків повернення коштів позивачем нараховано 8 787 грн 95 коп. пені, 12 578 грн 30 коп. 3 % річних та 62 117 грн 58 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/6249/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
09.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
30.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.06.2021 між Фізичною особою-підприємцем Король Тетяною Федорівною (постачальник за договором) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-161/2, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується по договору поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях які є невід'ємною частиною цього договору або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 108 000 грн 00 коп.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться наступним шляхом: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо. Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та НОМЕР_1 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі (пункт 4.2 договору).
У відповідності до пункту 4.3 договору днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Пунктом 6.1.1 договору встановлений обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Відповідно до пункту 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (пункт 10.1 договору).
У відповідності до пункту 10.2 договору сторони встановили, що умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України.
Відповідно до специфікації № 1 до договору купівлі продажу (поставки) від 31.03.2021 № УМТЗ-21-161/2 сторони погодили умови оплати: 100 % оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору на підставі рахунку, виставленого за заявкою покупця.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов укладеного договору купівлі продажу (поставки) від 31.03.2021 № УМТЗ-21-161/2 постачальником поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 108 000 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № 0000374 від 05.04.2021 на загальну суму 108 000 грн 00 коп. та довіреністю від 02.04.2021 № 400.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору купівлі продажу (поставки) від 31.03.2021 № УМТЗ-21-161/2 та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого постачальником товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником у розмірі 108 000 грн 00 коп.
16.01.2023 між Фізичною особою-підприємцем Король Тетяною Федорівною (цедент/первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (цесіонарій/новий кредитор за договором, відповідач у справі) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №02, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених даним договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021, який було укладено між цедентом і Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (боржник за договором).
Новий кредитор набуває (приймає) від належного первісному кредитору право грошової вимоги згідно договору купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від боржника, а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 108 000 (сто вісім тисяч) грн 00 коп. та інші можливі нарахування: відповідно до договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
Згідно пункту 2 договору відступлення права вимоги (цесії) з моменту укладення даного договору новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають з умов договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21 -16І/2 від 31.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами.
Пунктом 4 договору відступлення права вимоги (цесії) визначено, що право вимоги до боржника згідно договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 не обмежується лише правом стягнення основної суми боргу, а також включає в себе інші нарахування, передбачені договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 та чинним законодавством (неустойка (пеня), проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати, тощо). Новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 у сумі 108 000 (сто вісім тисяч) грн 00 коп., а також додатково 3 % річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу (поставки) №У МТЗ-21 -161/2 від 31.03.2021, та чинним законодавством України. До цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника (за наявності таких).
Цедент зобов'язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання чинності даним договором (пункт 9 договору відступлення права вимоги (цесії)).
Відповідно до пунктів 14-15 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, встановлений у пункті 14 даного договору, та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання даного договору сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
На виконання пункту 9 договору відступлення права вимоги (цесії) Фізична особа-підприємець Король Тетяна Федорівна (цедент) направила на адресу боржника відповідне повідомлення, в якому зазначила про передачу свого права вимоги до боржника за договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" і надала реквізити для сплати заборгованості на розрахунковий рахунок, який належить новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка". Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі продажу (поставки) від 31.03.2021 № УМТЗ-21-161/2 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 108 000 грн 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 8 787 грн 95 коп. пені, 12 578 грн 30 коп. 3% річних та 62 117 грн 58 коп. інфляційних втрат.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що при наявність підстав для застосування наслідків настання форс мажорних обставин та для зменшення розміру штрафних санкцій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (чинного станом на день виникнення спірних правовідносин) суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати вартості товару отриманого за договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-161/2 від 31.03.2021, та факту наявності заборгованості за отриманий товар у розмірі 108 000 грн 00 коп., вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8 787 грн 95 коп. пені, 12 578 грн 30 коп. 3% річних та 62 117 грн 58 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення період з 21.05.2021 по 07.04.2025, суд зазначає наступне.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2. договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин та на дату звернення позивача з позовом до суду) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За приписами частини 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Окрім цього суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу вищезазначених засад може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Наразі, господарський суд не може враховувати факт ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Окрім цього будь - яких доказів звернення до позивача з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов'язань за договором в частині поставки товару, а також відповідей на листи та претензії позивача відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного та змісту клопотання відповідача суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов'язань за договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованої пені.
Вирішуючи питання зменшення нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд притримується того, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статі 551 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Також суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Окрім того, суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 8.1. - 8.3. договору купівлі-продажу сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Сутність повідомлення іншого учасника правовідносин про настання форс-мажорних обставин полягає в інформуванні його про виникнення у однієї із сторін правовідносин обставин неможливості виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, відповідач повинен був повідомити позивача про настання форс-мажору та обставини, які обумовили настання такого форс-мажору, проте надання ним відповідного сертифікату ТПП на підтвердження таких обставин було необов'язковим.
Попри наведене, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано, доказів повідомлення Фізичної особи-підприємець Король Тетяни Федорівни та/або Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" про настання у Державного підприємства "Завод 410 ЦА" форс-мажорних обставин у визначений пунктом 8.3 договору строк.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору, на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне зобов'язання.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за договором у встановлений строк та правомірність нарахованого в зв'язку з цим пені, 3% річних, інфляційних втрат, розмір заборгованості зі сплати якого відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної оплати товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 787 грн 95 коп. пені, 12 578 грн 30 коп. 3% річних та 62 117 грн 58 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" витрат на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 01.02.2021 в загальному розмірі 10 000 грн 00 коп.
Згідно із частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
В позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір понесених судових витрат при розгляді даного спору складає 15 000 грн 00 коп.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом враховано, що за змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп. позивачем надано копії підписаного з адвокатським бюро "Сергія Жечева" договору про надання правової допомоги від 01.02.2021, додаткових угод до договору, акту приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-00000110 від 30.06.2025, розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу та платіжної інструкції від 30.06.2025 № 8967.
В обґрунтування заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що враховуючи наведений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у зв'язку із розглядом справи судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 10 000 грн 00 коп. та, відповідно до положень пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути покладені на Державне підприємство "Завод 410 ЦА".
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірними із ціною позову та ступенем складності справи та підлягають задоволенню повністю на суму 10 000 грн 00 коп.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (70454, Запорізька область, Запорізький район, селище Малокатеринівка, вулиця Хортицька, будинок 31Д, ідентифікаційний код 24510970) 108 000 (сто вісім тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 8 787 (вісім тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 95 коп. пені, 12 578 (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн 30 коп. 3 % річних, 62 117 (шістдесят дві тисячі сто сімнадцять) грн 58 коп. інфляційних втрат, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька