ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03.11.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1059/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу № 909/1059/25 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" до фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича про стягнення 297 881,77 грн.
Суть спору.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича про стягнення 297 881,77 грн, з яких: 53 634, 20 грн - три проценти річних, 244 247, 57 грн - інфляційні втрати, нарахованих на суму попередньої оплати за товар, стягнуту судовим рішенням.
Стислий виклад позиції позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, у період з 24.05.2021 до 02.06.2025, безпідставно, у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань за договором поставки, користувався коштами позивача в сумі 464 025,00 грн. При цьому позивач покликається на те, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2021 по справі № 909/751/21 задоволено позов СТОВ "Любарецьке" до ФОП Андрейчука А.М. про стягнення коштів в сумі 464 025, 00 грн. На виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.
Відтак, 15.12.2021, приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким В.В., було відкрито виконавче провадження № 67919242 з виконання наказу № 909/751/21 виданого 04.11.2021 Господарським судом Івано-Франківської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" - 464 025, 00 грн та 6960,39 грн судового збору; кінцеве погашення суми боргу здійснено 02.06.2025.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 28.08.2025 для розгляду справи № 909/1059/25 визначено суддю Горпинюка І.Є.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/1059/25; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, а також обґрунтованого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін. Також суд повідомив відповідача про його право у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін, подати суду відповідне обґрунтоване клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у строк для подання відзиву (ч. 7 статті 252 ГПК України).
Копію ухвали від 02.09.2025 про відкриття провадження у справі суд надіслав сторонам відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа, копія ухвали про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету позивача 02.09.2025 о 12:57.
У зв'язку з тим, що відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет у підсистемі (модулі) ЄСІТС, копію ухвали від 02.09.2025 про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, яка вказана в позовній заяві та відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Поштове відправлення, яким суд направляв копію ухвали про відкриття провадження відповідачу, повернуто підприємством поштового зв'язку АТ "Укрпошта" із зазначенням у відповідній довідці про причини повернення/досилання "за закінченням терміну зберігання".
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив стороні за належною адресою, тобто адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі чи повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає. Відповідач сам, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області про відкриття провадження у справі № 909/1059/25 від 02.09.2025 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
У контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.
Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.
06.04.2021 відповідач виставив до оплати позивачу рахунок № 137 від 06.04.2021 для оплати вказаного у ньому товару вартістю 464 025,00 грн.
Зазначений рахунок позивач оплатив платіжним дорученням № 29512 від 09.04.2021 на суму 464025,00 грн.
Отже, між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір купівлі-продажу.
Однак відповідач оплаченого товару не поставив.
22.06.2021 позивач направив відповідачу поштовим зв'язком вимогу № 392 від 22.06.2021, у котрій вимагав негайно, але не пізніше семиденного строку від дня отримання вимоги поставити оплачений товар або повернути отримані кошти. Вимогу відповідач поштою не отримав, така повернулась відправнику.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2021 у справі № 909/751/21, яке набрало законної сили, було встановлено факт невиконання відповідачем зобов'язання в частині поставки товару позивачеві та неповернення на вимогу позивача сплаченої ним вартості товару на умовах попередньої оплати. Цим рішенням стягнуто з відповідача в користь позивача 464 025,00 грн - вартість не переданого товару
04.11.2021 на виконання зазначеного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано відповідний наказ про стягнення з фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" - 464 025, 00 грн та 6960,39 грн судового збору.
15.12.2021 Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 67919242.
В процесі виконання судового рішення по справі 909/751/21 на рахунок приватного виконавця Витвицького В.В., як вбачається з виписок по рахунку позивача, перераховані кошти від 21.10.2022 - 3396,45 грн, від 03.02.2023 - 2399,68 грн, від 03.03.2023 - 731,41 грн, від 22.05.2023 - 2194.23 грн, від 16.08.2023 - 2194,23 грн, від 21.12.2023 - 2194,23 грн, від 15.03.2025 - 90909,09 грн, від 08.04.2025 - 90909,09 грн, від 14.04.2025 - 90909,09 грн, від 06.05.2025 - 90909,09 грн, від 02.06.2025 - 94238,80 грн, чим повністю погашена сума основної заборгованості та фактично виконане рішення суду у справі № 909/751/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановленим фактом у даній справі є те, що відповідач є боржником у правовідносинах з позивачем, а наявність заборгованості перед позивачем тривала декілька років поспіль до примусового виконання рішення, в результаті чого стягувач (позивач у даній справі) не міг користуватися коштами до їх фактичного одержання. Тому, звертаючись до суду позовом, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" просить стягнути інфляційні витрати в розмірі 244 247,57 грн та 3% річних в розмірі 53 634,20 грн на суму неповернутої вчасно попередньої оплати, присудженої та стягнутої на виконання рішення господарського суду у справі № 909/751/21.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Під час розгляду цього спору суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто Холдинг проти України", згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Відповідно до правової позиції викладеній в п.4.31.Постанови Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання із наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.
Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
У випадках, коли постачальник не виконує поставку в обумовлений термін, правові відносини між постачальником і покупцем передбачають повернення постачальником передоплати покупцеві. Це зобов'язання вважається грошовим згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України. Таким чином, на нього нараховуються інфляційні втрати та 3% річних, як зазначено в частині 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
Так, встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17 та постановах Великої палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі стягнута судовим рішенням у справі № 909/751/21, тому позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.
Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 244 247,57 грн інфляційних втрат та 53 634,20 грн - 3% річних.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині трьох процентів річних та інфляційних нарахувань суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних за такі періоди: з 24.05.2021 по 20.10.2022 на суму 464025,00 грн; з 21.10.2022 по 02.02.2023 на суму 460628,55 грн, з 03.02.2023 по 02.03.2023 на суму 458228,87 грн; з 03.03.2023 по 21.05.2023 на суму 457497,46 грн; з 22.05.2023 по 15.08.2023 на суму 455303,23 грн; з 16.08.2023 по 20.12.2023 на суму 453109,00 грн; з 21.12.2023 по 14.03.2025 на суму 450914,77 грн; з 15.03.2025 по 07.04.2025 на суму 360005,68 грн; з 08.04.2025 по 13.04.2025 на суму 269096,59 грн; з 14.04.2025 по 05.05.2025 на суму 178187,50 грн; з 06.05.2025 по 01.06.2025 на суму 87278,41 грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що такі містять помилки в частині періоду їх нарахування.
Так, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання та виникнення у кредитора права на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 913/371/20.
На переконання суду, до спірних правовідносин має бути застосовано положення статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов'язання. В частині другій названої статті передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, з урахуванням наведеної норми статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 464 025,00 грн виник у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач не виконав зобов'язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару. Так, позивач звертався до відповідача з вимогою № 392 від 22.06.2021 щодо здійснення поставки оплаченого товару, або повернення отриманих коштів. Вказаний лист було направлено позивачем за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав повернути позивачу грошові кошти в сумі 464 025,00 грн, не пізніше 29.06.2021, тому строк обрахування інфляційних нарахувань та 3 % річних слід починати з 30.06.2025 (наступнийдень з дня закінчення встановленого законом семиденного строку з моменту відповідної вимоги позивача). Натомість, позивачем, всупереч вищенаведеним нормам, які застосовуються при обчисленні строків виконання зобов'язання, початкова дата розрахунку - 24.05.2021 (46-й день з моменту внесення передоплати позивачем коштів на рахунок відповідача, враховуючи усні домовленості сторін, у відповідності до яких поставка товару мала бути здійснена в строк від трьох тижнів до сорока п'яти днів). Однак доказів такої усної домовленості в матеріалах справи немає, договір було укладено в спрощений спосіб - шляхом виставлення рахунку на оплату та оплати рахунку, тому суд при визначенні початку прострочення відповідача виходить з положень ч. 2 статті 530 ЦК України.
Разом з тим, відповідачем, розраховуючи суму 3 % річних та інфляційних втрат, помилково враховано день оплати - 02.06.2025. З цього приводу суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 міститься правовий висновок про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
Отже, враховуючи що 02.06.2025 є днем фактичної сплати боргу (на виконання рішення господарського суду № 909/751/21), суд дійшов висновку, що кінцевим строком нарахування 3% відсотків річних та інфляційних втрат є 01.06.2025 (день перед погашенням боргу), а не 02.06.2025, як вказано позивачем у розрахунку, поданому суду.
Враховуючи невірно визначений початок періоду прострочення та кінцевий строк нарахування 3% відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що перерахунку підлягають перший та останній періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, а саме за період з 30.06.2021 по 20.10.2022 з суми боргу 464 025,00 грн та за період з 06.05.2025 по 01.06.2025 з суми боргу 87 278,41 грн. Решту періодів, наведених у розрахунку, поданому позивачем, здійснено правильно.
Щодо нарахування трьох процентів річних.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума = С х 3% х Д : 365 (у 2024 році - 366), де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Результати розрахунку трьох процентів річних за періоди, які підлягали перерахунку:
- за період з 30.06.2021 по 20.10.2022 (478 днів): 464025,00 грн х 3% х 478: 365 = 18230,46 грн;
- за період з 06.05.2025 по 01.06.2025 (27днів): 87278,41 грн x 3 % x 27: 365 = 193,69 грн.
Провівши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що правомірною до стягнення є сума 3% річних в розмірі 52 215,88 грн, у задоволенні 1418,32 грн - 3% річних суд відмовляє оскільки, позивачем невірно визначено початкова дата їх розрахунку та помилково включено день фактичної сплати основної суми боргу в період часу, за який здійснюється стягнення.
Щодо нарахування інфляційних втрат.
Розрахунок сукупного індексу інфляції за період для розрахунку інфляційних втрат здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) х ( ІІ2 : 100 ) х ( ІІ3 : 100 ) х ... ( ІІZ : 100 ) , де: ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......; ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою: ІВ = Б х ІІС - Б, де: ІВ-сума інфляційних втрат; Б сума боргу; ІІС- сукупний індекс інфляції.
Результати розрахунку інфляційних втрат за періоди, які підлягали перерахунку:
- за період з 30.06.2021 по 20.10.2022 (478 днів): 464025.00 x 1.29145924 - 464025.00 = 135244,37 грн;
- за період з 06.05.2025 по 01.06.2025 (27днів):): 87278.41 x 1.01300000 - 87278.41 =
1134,62 грн.
В інших періодах розрахунок інфляційних втрат позивачем проведено вірно.
Разом сума інфляційних втрат, які підлягають стягненню становить 243 049,03 грн, у задоволенні 1198,54 грн інфляційних втрат суд відмовляє, оскільки такі нараховані з допущенням помилок, про котрі суд зазначив вище.
Враховуючи вище встановлені обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, з огляду на приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 52 215,88 грн - 3 % річних та 243 049,03 грн - інфляційних втрат. В решті позову слід відмовити.
Судові витрати.
Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За подання до Господарського суду Івано-Франківської області даного позову, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 574,58 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3782 від 27 серпня 2025 р. (з урахуванням коефіцієнта 0,8 при поданні позову в електронній формі), тобто в передбаченому законом розмірі (а.с. 50).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено судом частково в сумі 295 264,91 грн (99.12 % від ціни позову), то суд стягує з відповідача в користь позивача судовий збір в сумі 3543,18 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог, а 31,40 грн судового збору покладається на позивача.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" до фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича про стягнення 297 881,77 грн задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" (08360, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Любарці, вул. Центральна, буд. 69-А; ідентифікаційний код юридичної особи: 32630697) 243 049 (двісті сорок три тисячі сорок дев'ять) грн 03 коп. інфляційних втрат, 52 215 (п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятнадцять) грн 88 коп. - трьох процентів річних та 3 543 (три тисячі п'ятсот сорок три) грн 18 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відмовити в задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Любарецьке" до фізичної особи-підприємця Андрейчука Андрія Миколайовича в частині стягнення 1198,54 грн інфляційних втрат та 1418,32 грн - трьох процентів річних.
Витрати зі сплати судового збору в частині 31,40 грн покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Любарецьке".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Горпинюк