ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 листопада 2025 року Справа № 902/188/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.
без повідомлення учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.07.25, повний текст судового рішення складено 04.08.25 у справі № 902/188/25 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА"
про стягнення 42 725 грн
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.07.2025 у справі №902/188/25 задоволено позов. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 42 725 грн 00 коп - штрафу та 2 422 грн 40 коп - витрат на сплату судового збору.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 26.08.2025 від ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 23.07.2025 року у справі № 902/188/25 повністю. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви АТ "Українська залізниця" до ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" про стягнення 42 725 грн 00 коп штрафу - повністю. Стягнути з АТ "Українська залізниця" понесені ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" судові витрати за подання апеляційної скарги.
Листом суду апеляційної інстанції від 27.08.2025 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 08.09.25 від Господарського суду Вінницької області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/188/25 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г..
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії з 08.09.2025 по 03.10.2024 включно, на підставі службової записки головуючої судді Розізнаної І.В. від 11.09.2025 за розпорядженням керівника апарата Північно-західного апеляційного господарського суду Турович Н.С. від 11.09.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №902/188/25 між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2025 для розгляду справи № 902/188/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Павлюк І.Ю., Тимошенко О.М..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.07.25р. у справі № 902/188/25. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 26.09.2025 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів учасникам справи.
19.09.25 через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
25.09.25 через підсистему "Електронний Суд" від АТ "Українська залізниця" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому апелянт просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо клопотання ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За положеннями ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Положеннями п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України, зокрема, визначено, що малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Статтею 7 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 5 січня 2024 року встановлено у розмірі 3028 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у даному випадку - 3028 грн х 100 = 302800 грн, враховуючи дату подання позову, а саме: 19.02.2025 року).
У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Оскільки предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 42 725 грн і ця сума є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році - 302800 грн, то справа №902/188/25 відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
Із урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Однак, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (ч. 6 ст. 252 ГПК України).
На переконання колегії суддів, оскільки предметом спору у даній справі є вимога про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, належних та достатніх доказів необхідності перегляду оскаржуваного рішення у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи заявником не надано, а зазначені скаржником обставини, не є достатніми для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, наведене свідчить про одночасне існування двох умов, визначених ч. 6 ст. 252 ГПК України, за наявності яких суд може відмовити у задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Тобто, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін жодним чином не позбавляє учасників процесу доводити свою правову позицію по суті спору та надати всі докази, які вона вважає за необхідне подати, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на положення ч. 5 ст. 161 ГПК України, згідно якої, для з'ясування/уточнення обставин справи, судом може бути запропоновано учасникам справи подати власні пояснення у відповідності та порядку, передбаченим ГПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснення розгляду судом справи у письмовому провадженні без виклику сторін, не обмежує (не позбавляє) учасників справи користуватися наданими їм ст. 42 ГПК України процесуальними правами, зокрема, можливості подавати клопотання, заперечення, пояснення, додаткові докази тощо.
Таким чином, сторонам у справі чинним процесуальним кодексом надано право висловити свої доводи та заперечення щодо розгляду справи по суті шляхом подання письмових заяв по суті справи.
Із огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а тому відмовляє відповідачу у задоволенні такого клопотання.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.
04.10.2024 ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" приєдналося до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом АТ "Українська залізниця" від 25.05.2020 та відправило партію з 9 вагонів вантажу "Відсів гранітний або кам'яний" за накладною № 33892084 зі станції "Гулевці" Південно-Західної залізниці на станцію призначення "Березовиця-Острів" Львівської залізниці, одержувачем якого є ТОВ "СУГП "ІМТРЕКС".
Позивач зазначає, що 11.10.2024 під час проходження вагона № 56089931 через станцію "Тернопіль" на 150-ти тонних тензометричних вагонних вагах, заводський № 19716, було проведено зважування, за результатами якого встановлено: маса брутто становить 91 700 кг, тара згідно із перевізними документами - 22 000 кг, нетто - 69 700 кг.
Водночас, як вказує позивач згідно із перевізними документами, наданими відправником, маса нетто вантажу зазначена як 68 800 кг, тоді як за результатами зважування встановлено фактичну масу нетто у розмірі 69 700 кг, що не лише перевищує задекларований показник на 900 кг, але й перевищує вантажопідйомність вагона, яка становить 69 тонн, на 700 кг, що було зафіксовано у комерційному акті від 11.10.2024 № 360004/19/1.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до акта технічного стану вагона за формою ГУ-106 від 09.10.2024 вагон, який належить ТОВ "СУГП "ІМТРЕКС" визнано технічно несправним.
З метою усунення комерційної несправності, пов'язаної з надлишком вантажу в обсязі 2 600 кг, вантажовідправником відвантажено та вивезено зазначену кількість вантажу зі станції "Тернопіль", про що складено акт загальної форми № 7799; надалі повторним зважуванням вагона №56089931 встановлено масу брутто 89 050 кг, тару - 22 000 кг, та нетто - 67 050 кг.
У подальшому вагон відправлено на станцію призначення "Березовиця-Острів", де за участю представника ТОВ "СУГП "ІМТРЕКС" проведено перевірку даних комерційного акта станції "Тернопіль" від 11.10.2024 № 360004/19/1, в результаті якої відхилень від даних цього акта та актів загальної форми №№ 7796, 7791, 7799 не встановлено, що зафіксовано відміткою у розділі "Є" комерційного акта.
Із урахуванням зазначеного залізниця нарахувала відповідачу штраф у сумі 42 725,00 грн, що дорівнює п'ятикратному розміру провізної плати у 8 545,00 грн за перевезення вагона №56089931 на всю відстань, відповідно до відомостей вагонів з ідентифікації відправки №33892084 (том 1, а.с. 60) на підставі ст. 118 Статуту залізниць України.
16.12.2024 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію № 10-П/2024 щодо добровільної сплати штрафу.
Відповідачем надано відповідь на претензію та вказано про безпідставність претензійних вимог з огляду на те, що збільшення маси вантажу відбулося внаслідок збільшення показника його вологості з 0,45% до 3,05% під час перевезення у вагоні, що є обставинами, незалежними від ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА".
Відповідач заперечив проти позову. Відповідач зазначає, що комерційний акт від 11.10.2024 № 360004/19/1 не відповідає вимогам, встановленим підпунктами 10 та 12 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, оскільки не був підписаний начальником вантажного району (завідувачем вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика або сортувальної платформи), що є порушенням встановлених норм.
До того ж, відповідач звертає увагу на те, що в розділі "Є" комерційного акту №360004/19/1 від 11.10.2024 не внесено відомості щодо відсутності за штатним розписом на станції призначення "Березовиця-Острів" начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи). Відповідач вважає, що зважування вагонів, зокрема вагону № 56089931, здійснювалося відповідно до вимог чинного законодавства, а саме на тензометричних вагонних вагах заводський № 36100, власником яких є ТОВ "Вінницьке кар'єроуправління".
Дані про масу вантажу були внесені до залізничної накладної № 56089931 відповідно до протоколу зважування вагонів, складеного на під'їзній колії ТОВ "Вінницьке кар'єроуправління" від 04.10.2024.
Відповідач наголошує, що 04.10.2024 о 13:44 год у графі 55 залізничної накладної №33892084 правильність зазначених даних підтвердив своїм електронно-цифровим підписом директор ТОВ "ГПУ" Іванюк Дмитро Миколайович .
Із огляду на зазначене відповідач вважає, що не мав змоги внести в накладну іншу вагу вантажу, окрім тієї, що була зазначена в протоколі зважування.
Відповідач наголошує, що відповідно до паспорту № 989 на пісок з відсівів дроблення вивержених гірських порід (граніт) (відсів), відвантажений 04.10.2024 згідно із накладною №33892084 в кількості 9 вагонів (в тому числі вагон № 56089931), показник вологості цього вантажу при відвантаженні становив 0,45%. Проте під час перевезення у вагоні вологість збільшилась до 3,05%, що сталося з незалежних від ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" як вантажовідправника причин.
Крім того, відповідач звертає увагу, що технічні умови не передбачають обов'язку виробника/вантажовідправника супроводжувати кожну партію вантажу документом про якість (паспортом) на відповідність вимогам стандарту.
У матеріалах справи наявне також клопотання відповідача про зменшення штрафу до однократного розміру провізної плати за вагон № 56089931, що складає 8 545,00 грн.
Позивач у свою чергу наголошує, що оскільки штатним розписом станцій "Тернопіль" та "Березовиця-Острів" не передбачено таких посад як начальник вантажного району, завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи, наказом від 29.12.2023 №322, виданим начальником виробничого структурного підрозділу "Тернопільська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", було визначено відповідальних працівників за підписання комерційних актів.
Так, позивач зазначає, що цим наказом відповідальними за підписання комерційних актів по станції Тернопіль призначено: начальника станції "Тернопіль", заступника начальника станції "Тернопіль" та агентів комерційних станції "Тернопіль", які здійснюють перевірку вантажу та приймають участь у його видачі. Щодо інших лінійних станцій, відповідальними за підписання комерційних актів призначено начальника станції та агента комерційного, який здійснює перевірку вантажу та приймає участь у його видачі.
Позивач наголошує, що комерційний акт від 11.10.2021 №360004/19/1 відповідає вимогам чинного транспортного законодавства та був підписаний уповноваженими особами станцій "Тернопіль" та "Березовиця-Острів".
Щодо акту відбору зразків № 301024 від 30.10.2024 позивач зазначає, що в складі комісії були присутні представники відправника та одержувача, повноваження яких підтверджуються довіреностями. Водночас, представником АТ "Львівська залізниця" визначено агента комерційного станції "Тернопіль" Снєжок Наталію Іванівну, повноваження якої не були підтверджені відповідними документами. Із огляду на зазначене позивач вважає, що проведена експертиза не може відображати реальний стан вантажу на момент складання комерційного акту. Додатково позивач акцентує увагу на тому, що відповідач не надає жодних інших доказів вологості вантажу на станції відправлення, окрім Паспорту № 989 на пісок з відсівів дроблення з вивержених гірських порід, в якому не вказано, ким та яким способом була визначена вологість продукції, при цьому цей паспорт не був долучений до перевізного документа.
Відповідач наголошує, що наказ від 29.12.2023 № 322 "Про призначення відповідальних працівників за підписання комерційних актів", який визначає відповідальних осіб за підписання комерційних актів, не містить ПІБ вищезазначених осіб (зокрема, Бойчук О.М., Ящук О.Г., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), підписи яких є на комерційному акті, включаючи розділ "Є", а лише зазначає найменування посад. Окрім того, відповідач вказує, що зазначений наказ не передбачає, що одна з вищезазначених осіб мала б здійснювати повноваження начальника вантажного двору (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи).
Відповідач зазначає, що відповідно до протоколу Випробувального центру ТОВ "УКРСЕРТІФІКЕЙШН" № 1895 від 01.11.2024, за результатами випробувань відсіву гранітного або кам'яного, виготовленого ТОВ "ГПУ", показник вологості зразку № 0900 складає 3,05%.
При цьому відповідач наголошує, що Випробувальний центр ТОВ "УКРСЕРТІФІКЕЙШН" акредитований Національним агентством з акредитації України відповідно до ДСТУ EN ISO/IEC 17025, а атестат акредитації № 202334 чинний до 13.02.2027.
Тому, на думку відповідача, протокол зазначеного Випробувального центру є належним та допустимим доказом у даній справі.
Щодо пояснень агента комерційного станції Тернопіль Снєжок Н.І., датованих 13.03.2025, відповідач зауважує, що даний "доказ" створений позивачем ситуативно під час розгляду даного спору після ознайомлення із правовою позицією відповідача, а відтак не може бути прийнятий судом як допустимий та достовірний.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між АТ "Українська залізниця" (перевізник), та ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" (замовник, вантажовідправник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, шляхом приєднання відповідача до умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 на підставі заяви ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 38254077/2020-0001 від 25.05.2020, яка відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 48-38254077/2020-0001 від 26.05.2020 прийнята АТ "Українська залізниця".
Умови договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, в редакції, наданій до матеріалів справи, були оприлюднені на веб-сторінці позивача 30.09.2024 та введені в дію з 01.10.2024.
Предметом вказаного договору перевезення є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 договору).
Відповідно до положень п.п. 1.5 та 1.6 договору, цей договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до договору приймаються і враховуються відповідно до пунктів 9.3 та 9.4 договору та законодавства. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Згідно із п. 1.4 договору надання послуг може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Договір діє з дня його укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті httр://uz-cargo-com/ та діє до його припинення (п. 12.1 договору).
Пунктом 14 договору передбачено, що невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема: Додаток 1-2 "Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів".
У випадках, якщо додатками до договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору (п. 14.1. Договору).
Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 38254077/2020-0001 від 25.05.2020 містить зокрема, додаток 1-2 "Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів" власних вагонів перевізника (далі - додаток № 1-2), який є невід'ємною частиною останнього.
04.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" відправило вантаж - відсів гранітний або кам'яний насипом зі станції Гулевці Південно-Західної залізниці на станцію призначення "Березовиця-Острів" Львівської залізниці, відповідно до залізничної накладної № 33892084.
Відповідно до накладної № 33892084 за відомістю вагонів маса вантажу у вагоні №56089931 складає 68 800 кг.
Згідно із розділом 26 вищезазначеної накладної, маса вантажу була визначена на вагонних вагах статичні заводські № 36100 відправником (том 1, а.с. 59 на звороті).
07.10.2024 на перегоні "Підволочиськ" - "Максимівка-Тернопільська" стався схід навантаженого піввагона № 56089931 всіма колісними парами, що було зафіксовано актом загальної форми № 1 від 07.10.2024. Відповідно, зазначений вагон був відчеплений від основної відправки, що відображено в графі "Примітки" Відомості вагонів до накладної № 33892084.
09.10.2024 вагон № 56089931 був відправлений зі станції "Підволочиськ" на станцію "Березовиця-Острів" за досильною залізничною накладною № 39390240.
Під час перевірки маси вантажу при прибутті вагона № 56089931 на попутну станцію Тернопіль було встановлено, що фактична маса вантажу не відповідає даним, зазначеним відправником у залізничній накладній № 33892084 від 04.10.2024.
Так, виявлено, що фактична маса вантажу, відсіву гранітного або кам'яного насипом, складає брутто - 91 700 кг, тара з документом - 22 000 кг, нетто - 69 700 кг, що на 900 кг більше, ніж вказано в накладній.
Невідповідність фактичної маси вантажу у вагоні № 56089931 та маси, зазначеної в накладній, засвідчено комерційним актом № 360004/19/1 від 11.10.2024.
В розділі Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" цього акту зазначено, що під час комісійного зважування, яке проводила агент комерційний ОСОБА_4 в присутності комісії: ДС ОСОБА_5 , МПР-2 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , встановлено, що фактичний вантаж відсіву гранітного або кам'яного насипом складає: брутто - 91 700 кг, тара з документом - 22 000 кг, нетто - 69 700 кг, що на 900 кг більше, ніж вказано в накладній.
Оскільки вантажопідйомність вагона становить 69 тонн, отже, вагон перевантажений на 700 кг, при цьому навантаження у вигляді конусів розміщене нижче рівня бортів на 500-600 мм, люки щільно закриті. Вагон у технічному стані виявився несправним про що складено акт № 1 від 09.10.2024.
На станції "Тернопіль" Львівської залізниці надлишок вантажу загальною вагою 2 600 кг був забраний вантажовідправником, Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА", про що складено акт загальної форми № 7799 від 30.10.2024.
У подальшому було проведено повторне зважування вагона № 56089931, за результатами якого визначено наступні показники: маса брутто - 89 050 кг, маса тари вагона - 22 000 кг, маса нетто - 67 050 кг. Після цього спірний вагон було відправлено на станцію призначення.
На станції призначення "Березовиця-Острів" у присутності представника вантажоодержувача (ТОВ "СУГП "ІМТРЕКС"), була проведена перевірка даних, зазначених у комерційному акті станції Тернопіль від 11.10.2024 № 360004/19/1.
Так, за результатами перевірки різниці між даними цього акта та актами загальної форми №№ 7796, 7791, 7799 не виявлено, про що зроблено відповідну відмітку у розділі "Є" комерційного акта.
16.12.2024 Регіональна філія "Львівська залізниця" виробничий підрозділ "Служба роботи станцій", надіслала Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" претензію № 10-П/2024, у якій зазначено, що нараховано штраф у розмірі 42 725,00 грн, що відповідає п'ятикратній сумі провізної плати у розмірі 8 545,00 грн за перевезення вагона № 56089931 на всю відстань, згідно із відомістю вагонів залізничної накладної № 33882084.
Претензія також містить вимогу розглянути нарахування штрафу та здійснити оплату, або надати згоду на утримання суми штрафу шляхом списання з особового рахунку № 826457 за погодженою накопичувальною карткою форми ФДУ-92, із наданням відповіді протягом десяти днів з моменту отримання претензії.
У відповідь на претензію № 10-П/2024 від 16.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" листом № 26/12-4 від 26.12.2024 повідомило, що маса вантажу "Відсів гранітний або кам'яний" у вагоні № 56089931 збільшилася внаслідок підвищення його вологості з 0,45% до 3,05% під час перевезення, що сталося з незалежних від ТОВ "ГПУ" причин, і тому вимоги, зазначені в претензії, є безпідставними.
Вказані обставини стали підставою для нарахування заявленого до стягнення в межах даного позову штрафу.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.07.25 у справі № 902/188/25 позов задоволено. Мотивуючи оскаржуване судове рішення місцевий господарський суд зазначив, що комерційний акт № 360004/19/1 від 11.10.2024 складено та підписано з додержанням вимоги трьох підписів особами, повноваження яких підтверджені матеріалами справи, а тому за своєю формою та змістом зазначений комерційний акт відповідає п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.005.2002 та положенням Статуту залізниць України (ст. 129 Статуту). Також місцевий господарський суд зазначив, що збільшення вологості вантажу та контроль вологості не належить до компетенції позивача, а навпаки, відповідач несе відповідальність за фактичну відповідність відомостей, внесених в накладну. До того ж згідно п. 2.6 Правил оформлення перевізних документів визначено, що маса вантажу вважається правильною, якщо різниця між фактично виявленою масою і зазначеною в перевізних документах не перевищує 0,2 %. Також місцевий господарський суд зазначив, що заявлена до стягнення штрафна санкція має позадоговірну правову природу і випливає із положень Статуту залізниць України. Зазначений штраф згідно п. 118, 122 Статуту залізниць України стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом залізниць України не передбачено, про що свідчить правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/2339/17, від 12.02.2018 у справі № 906/434/17.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Відповідач зазначає, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права (безпідставне залишення без розгляду поданих відповідачем заяв по суті справи, а саме відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив). Відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції, що комерційний акт № 360004/19/1 від 11.10.2024 складено та підписано з додержанням вимоги трьох підписів особами, повноваження яких підтвердженні матеріалами справи. Мотиви ухвалення оскаржуваного судового рішення суперечать правовим висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 23.11.2018 по справі №916/2450/17 та у постанові від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17. Апелянт вважає, що відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за неправильно зазначену у накладній масу вантажу у вигляді стягнення штрафу. У відповідача відсутня вина у настанні транспортної події (аварії). Відтак, на переконання апелянта, наявні усі правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового - про повну відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що правовідносини між сторонами виникли у 2024 році. На момент виникнення правовідносин між сторонами даного спору діяли положення Господарського кодексу України (надалі - ГК України), який втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України №4196-ІХ від 09.01.2025. Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що застосування норм матеріального права, які були визначені в ГК України станом на момент виникнення правовідносин також мають бути застосовані господарським судом під час вирішення даного спору по суті.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 ГК України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
За приписами частин першої та другої ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша ст. 634 ЦК України).
Унаслідок підписання відповідачем заяви-приєднання, якою він приєднався до договору, між позивачем та відповідачем виникли цивільні права та обов'язки і за своєю правовою природою такий правочин є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання Глави 64 ЦК України та Глави 32 ГК України.
Як встановлено, між сторонами, в порядку ст. 633 та ст. 634 ЦК України, укладено публічний договір приєднання - договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 38254077/2020-0001 від 25.05.2020.
Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Приписами частини 1, 2 ст. 306 ГК України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).
Частиною п'ятою ст. 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту залізниць України).
Щодо надання оцінки актам загальної форми, складеному та підписаному комерційному акту № 360004/19/1 від 11.10.2024, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Пунктом 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну). У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису).
Враховуючи викладене та приписи статей 11 ЦК України та 174 ГК України, накладна є підставою для виникнення у сторін визначених в ній прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2.3 Правил оформлення перевізних документів, у графі 55 "Правильність внесених відомостей підтверджую" представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреність на оформлення перевезення.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що правильність внесених відомостей до накладної на спірний вагон підтверджена електронним цифровим підписом представника відправника директором Іванюком Дмитром Миколайовичем у графі 55.
Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Перевізник має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення (п. 40 Правил приймання вантажів до перевезення).
Таким чином, позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку маси та кількості вантажу завантаженого відправником, при цьому він не позбавлений права перевірити правильність відомостей про вантаж визначений у накладній.
З матеріалів справи вбачається, що на станції відправлення вантаж прийнятий до перевезення без зауважень, про що свідчить електронний цифровий підпис працівника станції відправлення у накладній.
Згідно із п. 24 Статуту залізниці вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Частиною 2 ст. 129 Статуту встановлено, що у разі встановлення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Відповідно до ст. 122 Статуту за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Таким чином, у випадку невідповідності маси вантажу інформації визначеної у провізних документах складається комерційний акт і саме він є належним та допустимим доказом такої невідповідності.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334.
При видачі однорідного вантажу, який перевозиться навалом або насипом і прибув від одного відправника на адресу одного одержувача, недостачі, що перевищують норму природної втрати маси вантажу і граничне розходження визначення маси нетто, а також надлишки, що перевищують граничне розходження визначення маси нетто, виявлені в окремих відправках під час перевірки протягом однієї календарної доби, оформляються одним комерційним актом (п. 6 Правил складання актів).
Пунктом 2 Правил складання актів встановлено, що комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності маси наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах.
Відповідно до п. 8 Правил складання актів, передбачено, що комерційний акт може бути складений як на станції призначення, так і на станції відправлення або попутній станції.
Колегія суддів виснує, що ураховуючи викладене, проведення зважування на попутній станції та складання комерційного акту за результатами такого зважування, відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до п. 22 Правил видачі вантажів (затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083) перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення.
Згідно із п. 17 Правил приймання вантажів до перевезення (затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.09.2023 року № 788)) встановлено, що загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. До розрахункових способів визначення маси вантажу належать: за трафаретом (підсумовування маси вантажу, зазначеної на кожному вантажному місці), за стандартом (множення суми стандартної маси вантажного місця на кількість місць вантажу), за вимірюванням висоти наливу (з подальшим визначенням густини та об'єму вантажу за таблицею калібрування цистерн, розробленою заводом-виробником цистерни). За домовленістю відправника, перевізника та одержувача вантажу можуть бути встановлені інші способи визначення маси вантажу. Спосіб визначення маси вантажу і тип ваг відправник зобов'язаний зазначити в накладній. Усі зважувальні прилади, які використовуються для визначення маси вантажів, повинні мати справний технічний стан та повинні відповідати вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність.
Як убачається з матеріалів справи, ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" здійснило визначення ваги вантажу, зазначеної у залізничній накладній № 33892084, із використанням тензометричних вагонних ваг із заводським номером № 36100.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що сам факт справності, повірки вагонних ваг, використаних відповідачем під час завантаження спірних вагонів, не є доказом правильності відображення вантажовідправником фактичної маси вантажу у залізничній накладній.
Контрольне зважування позивачем здійснено на тензометричних вагонних вагах із заводським номером № 19716 станції "Тернопіль" Львівської залізниці.
Наведені вище обставини свідчать, що вантажовідправник визначив масу вантажу у вагоні тим самим способом (шляхом зважування на вагах), як і залізниця. Означений спосіб не передбачає вивантаження відсіву гранітного або кам'яного з вагону під час зважування.
Як місцевим, так і апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно із технічним паспортом засобу ваговимірювальної техніки (ЗВВТ) - вагонних ваг із заводським номером № 19716, власником яких є ВСП "Тернопільська дирекція залізничних перевезень", останню державну повірку вказаних ваг було здійснено 21.10.2024, відповідно, на дату проведення контрольного зважування ваг, якими воно здійснювалось, були справними та належним чином повіреними.
Пунктом 10 Правил складання актів визначено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що у вищенаведеному пункті Правил складання актів імперативно визначено суб'єктний склад працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів, однак зазначена норма не виключає можливості залучення до складання комерційного акту й інших працівників залізниці поряд з особами, підписи яких є обов'язковими реквізитами комерційного акту.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 64 та ч. 3 ст. 65 ГК України підприємство як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов'язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов'язки).
Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 916/2450/15, а також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2019 у справі № 905/2360/18, від 21.05.2018 у справі №916/2001/17, від 23.06.2018 у справі № 916/1993/17.
Так, комерційний акт № 360004/19/1 від 11.10.2024 підписано посадовими особами: ДС Тернопіль - Бойчук О.М., ДСМ - Ящук О.Г., МПР-2 - Костюченко О.Є., агент ком. - Снєжок Н.І..
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що у зв'язку з відсутністю на станції "Тернопіль" по штатному розкладу таких посад, як начальник вантажного району, завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи та задля дотримання п.10 Правил складання актів видано наказ № 322 від 29.12.2023 "Про призначення відповідальних працівників за підписання комерційних актів". Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до зазначеного наказу, відповідальними за підписання комерційних актів призначено, зокрема, начальника станції Тернопіль, заступника начальника станції Тернопіль та агентів комерційних станції Тернопіль, які здійснюють перевірку вантажу та приймають участь у видачі.
Додатково колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта (на яку також і покликається апелянт у апеляційній скарзі) на правові висновки, які висвітлено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 905/2360/18:
"5.6. Дослідивши обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, місцевий господарський суд установив, що факт невідповідності маси вантажу, відправленого відповідачем, зафіксовано позивачем у комерційному акті від 09.08.2018, який складено залізницею із дотриманням вимог Правил складання актів; цей акт підписано трьома уповноваженими на його складання особами, повноваження яких підтверджуються матеріалами справи.
Відхиляючи зазначений комерційний акт як належний і допустимий доказ у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що такий акт не містить підпису начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і підписання цього акта двома прийомоздавальниками залізниці ОСОБА_7 і ОСОБА_3 за недоведеності виконання цими особами функцій саме зазначеної посадової особи - начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) за висновком суду апеляційної інстанції наведеного дефекту не усуває. Проте здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі, коли в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено у пункті 10 Правил складання актів, що і відбулося у цих спірних правовідносинах. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2018 у справі № 916/2001/17, від 23.06.2018 у справі № 916/1993/17.
Зазначених осіб (прийомоздавальників залізниці ОСОБА_7 і ОСОБА_3) у наведеному випадку було уповноважено підписувати від імені залізниці комерційні акти, складені на станції Енергодар, для забезпечення вимоги щодо їх оформлення в порядку, визначеному названими Правилами, і твердження суду апеляційної інстанції про необхідність доведення виконання цими особами також функцій начальника вантажного району (завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), зважаючи на обставини справи і наявні у ній докази, зазначеного та встановленого місцевим господарським судом не спростовують, як і не ґрунтуються на наведених положеннях законодавства.
Водночас суд першої інстанції, надавши оцінку аргументам учасників справи також зауважив, і з ним погодився суд апеляційної інстанції, що визначення маси вантажу на станції призначення Енергодар Придніпровської залізниці здійснювалося тим самим способом, що і вантажовідправником перед відправкою - шляхом зважування на вагонних вагах, що відповідає положенням статті 37 Статуту залізниць України, у зв'язку з чим суди відхилили як необґрунтовані доводи відповідача про визначення маси вантажу у різний спосіб. Крім того, місцевий господарський суд не установив правових підстав для зменшення суми штрафу, заявленої до стягнення".
Таким чином, екстраполюючи правові висновки Верховного Суду на встановлені апеляційним судом обставини, що ґрунтуються на доказах, які наявні в матеріалах даної справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи ту обставину, що комерційний акт № 360004/19/1 від 11.10.2024 складений та підписаний з додержанням вимоги трьох підписів особами, повноваження яких підтверджені матеріалами справи, то він за своєю формою та змістом відповідає п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 та положенням Статуту залізниць України (ст. 129 Статуту).
Відповідно до статті 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Пунктом 5.5. розділу 5 Правил оформлення перевізних документів (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084 та затвердженого наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України 08.06.2011 № 138)) встановлено, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Відповідно до статті 118 Статуту за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
Тобто, чинне законодавство України пов'язує застосування до вантажовідправника наслідків встановлених статтею 118 Статуту залізниць України із фактом неправильного зазначення певних відомостей у накладній, зокрема, маси вантажу.
За результатами контрольного зважування вагона № 56089931, проведеного залізницею 11.10.2024, встановлено, що маса вантажу, фактично визначена під час зважування, перевищує зазначену в накладній на 900 кг, при цьому завантаження вагона перевищує допустиму вантажопідйомність на 700 кг.
Згідно із залізничною накладною № 33892084 сума провізної плати нарахованої відправнику по станції відправлення становить 8 545,00 грн.
На підставі викладеного, сума штрафу, яка підлягає стягненню складає 42 725 грн (8 545,00 х 5), що відповідає приписам чинного законодавства та заявленим вимогам позивача.
Щодо тверджень ТОВ "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" про можливість господарського суду зменшити розмір штрафу та наявність правових підстав для його зменшення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване судове рішення покликався на правові висновки, які висвітлені у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17:
"Відповідно до пункту 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).
Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено".
Водночас суд апеляційної інстанції бере до уваги правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від: 10.04.2018 у справі № 904/12292/16, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 06.06.2023 у справі № 904/1289/22, у яких суд касаційної інстанції звертав увагу на можливість застосування господарським судом своїх дискреційних повноважень, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, які передбачені порушенням умов Статуту залізниць України.
Надаючи оцінку наявним доказам в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з п. 32 Статуту залізниць України вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона (контейнера). У разі завантаження вагонів (контейнерів) понад їх вантажопідйомність організація, яка провадила навантаження (відправник, залізниця, порт), зобов'язана вивантажити надлишок. Відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами.
Відповідно до п. 16 Правил приймання вантажів до перевезення відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б збереження його на всьому шляху перевезення та екологічну безпеку і захист навколишнього природного середовища згідно з законодавством. Дрібні місця штучних вантажів відправник повинен об'єднати в більші.
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач як юридична особа, яка провадить підприємницьку діяльність мала б бути передбачливою в частині завантаження вантажу та врахувати усі можливі небезпеки під час його перевезення (в тому числі збільшення вологи товару до критичного обсягу, який перевищив вантажопідйомність вагона, тощо). У свою чергу матеріали справи підтверджують факт відвантаження та вивезення вантажовідправником 2 600 кг надлишку вантажу, про що складено акт загальної форми № 7799, що на переконання суду апеляційної інстанції додатково підтверджує про достовірність відомостей, які були відображені у комерційному акті № 360004/19/1 від 11.10.2024. Ураховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у разі завантаження вантажу на меншу вагу аніж близької до граничної, відповідач зміг би уникнути відповідальності, яка передбачена Статутом залізниць України та не допустити порушень навантаження з виконанням Технічних умов, однак із власної необачності та на власний ризик останній вчинив дії, які у подальшому призвели до порушення приписів Статуту залізниць України.
Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає слушним мотиви суду першої інстанції, що за твердженням відповідача, окрім вагона № 56089931, було завантажено ще 8 вагонів із аналогічним вантажем - відсівом гранітного або кам'яного. Однак будь-якої інформації щодо виявлення розбіжностей у масі вантажу в інших вагонах суду не надано. При рівних вихідних умовах навантаження волога мала б вплинути на всі вагони з приблизно однаковою % часткою, що могло б свідчити про вірогідність наданих відповідачем доказів, проте такі докази відсутні в матеріалах справи.
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наявні докази в матеріалах справи свідчать про власну необачність відповідача, яка у подальшому виразилася у порушенні останнім положень Статуту залізниць України, що як наслідок унеможливлює застосування господарським судом положень ЦК України та ГК України щодо зменшення нарахування та стягнення штрафних санкцій з апелянта.
Щодо порушень місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
У оскаржуваному судовому рішенні місцевий господарський зазначив наступне:
"За результатами слухання справи 01.05.2025 та з огляду на ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, судом задоволено клопотання про поновлення пропущених процесуальних строків на подання заяв з процесуальних питань, поновив строки та прийняв до розгляду подані учасниками справи документи, зокрема, відзив на позовну заяву № б/н від 22.04.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/4238/25 від 23.04.2025), відповідь на відзив № б/н від 25.04.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/4405/25 від 25.04.2025) та заперечення на відповідь на відзив № б/н від 29.04.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/4549/25 від 29.04.2025). При цьому виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 05.06.2025, про що 01.05.2025 постановлено протокольні ухвали".
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що місцевий господарський суд надав можливість учасникам судового процесу надати усі письмові пояснення та/або заперечення з метою підтвердження та/або спростування власних доводів та доводів іншої сторони у справі. На переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд не обмежив апелянта у вчиненні останнім процесуальних дій з метою реалізації власних процесуальних прав під час розгляду справи в суді першої інстанції. Таким чином доводи апелянта не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, адже судом першої інстанції були вчинені усі процесуальні дії з метою встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Із огляду на встановлені обставини справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що наявні докази в матеріалах справи свідчать про дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Інших доказів, які б спростували наведене в мотивувальній частині даної постанови, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що доводи апелянта про прийняття господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та не з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків суду.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНПОСТАЧ УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.07.25 у справі №902/188/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.