номер провадження справи 7/168/25
03.11.2025 Справа № 908/2580/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику представників сторін справу № 908/2580/25
за позовом: Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей залізничного транспорту» (69095, м. Запоріжжя, вул. Семафорда, буд. 1-а, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 05536567)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» (69096, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, каб. 8, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40308189)
про стягнення
Процесуальні дії у справі.
До Господарського суду Запорізької області (зареєстровано в канцелярії суду вх.№2823/08-07/25 від 25.08.2025) звернувся Державний навчальний заклад «Запорізький професійний ліцей залізничного транспорту» із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «ІНКАМ ФІНАНС») грошової заборгованості у сумі 2080,00грн за договором про закупівлю товарів № СК3/434 від 23.05.2024 за невикористаний товар, 673,35 грн суми пені, 345,91 грн суми інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 25.08.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2580/25 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою суду від 25.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
На виконання ухвали суду від 25.08.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 17514/08-08/25 від 01.09.2025). Заява про усунення недоліків подана в установлений судом строк, недоліки позову усунуті.
Ухвалою суду від 04.09.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №908/2580/25, яке суд ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Установлено відповідачеві строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачем у системі «Електронний суд» 08.09.2025 сформовано клопотання про долучення доказів у якому позивач просить суд долучити до матеріалів справи видаткову накладну № 0003/0000740 від 23.05.2024, специфікації № 0003/0000740-С від 23.05.2024.
Клопотання судом задоволено. Докази долучені до матеріалів справи.
Також через систему «Електронний суд» 26.09.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.
Згідно з даними підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС відповідач має зареєстрований електронний кабінет.
Судом до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є адреса: 69096, м.Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, кабінет 8.
Ухвала суду від 04.09.2025 про відкриття провадження у справі № 908/2580/25 була надіслана відповідачу до електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 04.09.2025.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 04.10.2025 сплинув тридцятиденний строк, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд визнав надані документи достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Ураховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує повне рішення без його проголошення - 03.11.2025.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилось.
Стислий виклад позицій учасників страви.
Позивач Державний навчальний заклад «Запорізький професійний ліцей залізничного транспорту» звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «ІНКАМ ФІНАНС») грошової заборгованості у сумі 2080,00грн за договором про закупівлю товарів № СК3/434 від 23.05.2024 за невикористаний товар, 673,35 грн суми пені, 345,91 грн суми інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю товарів № СК3/434 від 23.05.2024, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення суми боргу за невідвантажену продукцію з урахування інфляційних втрат та суми штрафних санкцій.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 11, 334, 509, 526, 530, 629, 651, 655, 662, 663, 667, 693, 698 Цивільного кодексу України.
Відповідач правами, наданими процесуальним законом, зокрема, ст.ст. 42, 165, 169 ГПК України, не скористався, відзив на позов, жодних доказів суду не надав, позицію щодо предмету спору не висловив.
Керуючись положеннями ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують.
Між Державним навчальним закладом «Запорізький ПЛЗТ» (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкам Фінанс» (далі - Відповідач, Постачальник) 23 травня 2024 року було укладено договір поставки №СК3/434.
Відповідно до умов договору: предметом поставки є бензин А-95 та/або дизельне паливо в обсягах, визначених у специфікації.
Сума договору - 10400,00 грн за 200 літрів бензину.
Оплата здійснена позивачем у повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується банківськими документами.
Відповідно до видаткової накладної № 0003/0000740 від 23.05.2024 загальна сума поставки ставить 10400,00 грн за 200 літрів бензину.
За договором СК3/434 - використано 160 літрів бензину, на суму 8320,00 грн. Причина невикористання скретч-карток починаючи з грудня 2024 року в мережі АЗС «АВІАС», визначеній для отримання товару за договором, відсутній відповідний вид пального.
Працівники АЗС за адресами в м. Запоріжжі (вул. Українська, Фортечна, Космічна, Перемоги, Чарівна, Алюмінієва, Братська, Ігоря Сікорського, Карпенко Карого) повідомили позивача про неможливість відпуску пального через його повну відсутність.
Вжиті заходи позивачем: Усні звернення до операторів АЗС - результату не дали. Неодноразові телефонні дзвінки на номери відповідача, вказані у договорі (+38067-525-01-02, +38067-610-05-54), - повідомлено лише, що «пальне з'явиться найближчим часом». Після закінчення двотижневого строку пальне не з'явилося. Листи з вимогою повернути кошти направлено на юридичну адресу відповідача - відповіді не отримано.
Згідно з розділом 1 та п. 5.1 договору, постачальник зобов'язаний передати покупцю товар у визначеній кількості та марці до закінчення строку дії довірчих документів (скретч-карток).
Відсутність пального на АЗС та відмова в його відпуску є невиконанням зобов'язань.
Відповідно до п. 7.2 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.
На момент подачі позову до суду від відповідача відповідей на направлені листи та претензію позивач не отримував.
Зазначене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач не спростував викладені обставини, відзив на позовну заяву суду не надав.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
За своєю правовою природою укладений договір між позивачем та відповідачем є договором поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін згідно з ч.2 ст.712 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний як на час виникнення правовідносин, так і на час пред'явлення позову до суду) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти.
Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення закріплені у статті 193 ГК України.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Попри назву (договір про закупівлю за державні кошти), за своєю правовою природою укладений Сторонами є договором поставки до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін згідно ч.2 ст.712 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно із ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з розділом 1 та п. 5.1 договору, постачальник зобов'язаний передати покупцю товар у визначеній кількості та марці до закінчення строку дії довірчих документів (скретч-карток).
Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно з якими торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п.9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку.
Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п.3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому. Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у пп.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
Відтак, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Відповідно до п. 5.2.2 договору скетч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у картці об'ємі і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скетч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки в кількості меншій, ніж зазначено а скетч-картці.
Суд установив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у строки та у спосіб, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 №3-30гс13 по справі №5011-42/13539-2012.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений (невідпущений) товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі № 918/631/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідач у порушення вимог ЦК України та ГК України і умов договору добровільно взяті на себе зобов'язання не виконав та не передав у повному обсязі товар.
З огляду на викладене пред'явлена позивачем вимогу про стягнення заборгованості за договором на суму непоставленого (невідпущеного) товару у розмірі 2080,00 грн є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.
Станом на час прийняття рішення судом у справі доказів на підтвердження виконання відповідачем зобов'язання за договором № СК3/343 від 23.05.2024 в частині передачі позивачу оплаченої продукції або повернення коштів, сплачених за неї, до суду надано не було надано, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2080,00 грн підлягає задоволенню.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.2 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.
Суд установив, що продукція була оплачена позивачем, але не отримана відповідно до умов договору з вини відповідача.
Враховуючи те, що відповідачем не виконані зобов'язання за договором в частині видачі (заправки) продукції, позивачем нарахована сума пені у розмірі 673,35грн за період з 23.05.2024 по 18.07.2025 (422 днів).
Відповідно до сталої практики (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22) та норм діючого законодавства, порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.
Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.
Із матеріалів справи убачається, що умовами договору, а саме п. 7.2 не визначено кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати, що свідчить про не визначення сторонами у договорі іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.
Як вже зазначалось, період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати.
Отже, судом прийнято до розгляду вимоги про стягнення пені за період, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме з 23.05.2024 по 20.11.2024 (182 дня).
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явленої до стягнення суми пені, суд установ, що сума пені, за період з 23.05.2024 по 20.11.2024 (182 дня) становить 270,17грн та підлягає задоволенню.
В решті пред'явленої до стягнення суми пені слід відмовити, як такій, що суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, який був чинний на час виникнення правовідносин та на час пред'явлення позову.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 345,91 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Наданий розрахунок втрат від інфляції перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», встановлено, що сума втрат від інфляції нарахована позивачем вірно та підлягає задоволенню повністю у розмірі 270,17грн.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно зі ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, ураховуючи вище встановлені обставини, предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Судові витрати.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2631 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 33 копійок судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» (69096, м.Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, кабінет 8, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40308189) на користь Державного навчального закладу «Запорізький професійний ліцей залізничного транспорту» (69095, м. Запоріжжя, вул. Семафорда, буд. 1-а, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 05536567) 2080 (дві тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок коштів за не відпущений товар, 270 (двісті сімдесят) гривень 17 копійок пені, 345 (триста сорок п'ять) гривень 91 копійок інфляційних втрат, 2631 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 33 копійок судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03.11.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Лєскіна