вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.10.2025м. ДніпроСправа № 904/1264/25 (904/4162/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.
Представники:
Від позивача-1: Новосьолов С.С. (адвокат);
Від позивача-2: Казюта Д.А. (адвокат);
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився.
за позовом позивача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Трубоізолкомплект", м. Дніпро,
позивача-2 Totalgaz Industrie S.R.L. (Республіка Румунія, м. Ясси, вул. Шосе Пекурарь, №128)
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ", м.Дніпро
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ", м.Дніпро
про визнання недійсними договорів поруки
в межах справи №904/1264/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ", м.Дніпро
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ", м. Дніпро
про визнання банкрутом
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Трубоізолкомплект" звернулось до господарського суду із позовом до відповідача-1 ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" та відповідача-2 ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" про визнання недійсними договорів поруки, відповідно до якого просить суд визнати недійсними з моменту укладання Договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024 та №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладені між ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ".
Ухвалою господарського суду від 01.08.2025 позовну заяву ТОВ "Торговий Дім "Трубоізолкомплект" залишено без руху. Позивачу запропоновано протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.
05.08.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від ТОВ "Торговий Дім "Трубоізолкомплект" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 09.09.2025.
21.08.2025 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву ТОВ "Торговий Дім "Трубоізолкомплект".
08.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника Totalgaz Industrie S.R.L. надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.
08.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.
09.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "Торговий Дім "Трубоізолкомплект" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 09.09.2025 об'єднано справи №904/1264/25 (904/4162/25) та №904/1264/25 (904/5005/25) в одне провадження. Постановлено присвоїти справі номер №904/1264/25 (904/4162/25). Відкладено судове засідання на 07.10.2025.
19.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" надійшов відзив на позовну заяву.
30.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника Totalgaz Industrie S.R.L. надійшла відповідь на відзив.
07.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" надійшло клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 відкладено судове засідання на 22.10.2025. Витребувано у ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та відповідача-2 ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744) оригінали для огляду у судовому засіданні договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладених між ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744). Витребувано у відповідача-2 ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744) оригінали для огляду у судовому засіданні договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладених між ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744); договорів про надання позики №25-01/24-2 ПЗ від 25.01.2024; №29-02/24-2 ПЗ від 29.02.2024 та №01-04/24-2 ПЗ від 01.04.2024, укладених між ТОВ "МОНАРХОФ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43743092) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744).
22.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшла заява про відкладення судового засідання.
Частиною 5 ст. 242 ГПК України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України ухвала є судовим рішенням.
Вищевказані ухвали господарського суду по справі №904/1264/25 (904/4162/25) та ухвалу від 04.09.2025 про прийняття позовну до розгляду та відкриття провадження у справі №904/1264/25 (904/5005/25) було направлено відповідачу-1 ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" до електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Однак відповідач-1 не скористався наданим правом на подання відзиву на позовну заяву.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.10.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивачів
У поданих позовних заявах від 30.07.2025 ТОВ "ТД "Трубоізолкомплект" та від 03.09.2025 Totalgaz Industrie S.R.L. просять суд визнати недійсними з моменту укладання Договори поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладені між ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» (ідентифікаційний код 31462406) та ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (ідентифікаційний код 43092744).
07.04.2025 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження по справі про банкрутство ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном.
В подальшому, в межах 30 днів на подання до господарського суду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника, ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (Відповідач-2) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 59 821 701,30 грн.
В обґрунтування заявлених позовів Позивачі зазначають, що між ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ», як позикодавцем, та ТОВ «МОНАРХОФ», як позичальником, укладено низку наступних договорів:
- Договір №25-01/24-2 ПЗ про надання позики від 25.01.2024;
- Договір №29-02/24-2 ПЗ про надання позики від 29.02.2024;
- Договір №01-04/24-2 ПЗ про надання позики від 01.04.2024.
Основною підставою для звернення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з грошовими вимогами до ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» є укладені між Боржником та Відповідачем-2 договори поруки, а саме:
- Договір поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №25-01/24-2 ПЗ);
- Договір поруки №29-02/24-2-П від 29.02.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №29-02/24-2 ПЗ);
- Договір поруки №01-04/24-2-П від 01.04.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №01-04/24-2 ПЗ).
Відповідно до змісту зазначених договорів поруки, ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» поручився перед ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» за зобов'язаннями ТОВ «МОНАРХОФ», що випливають із договорів позики.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «МОНАРХОФ» своїх зобов'язань за договорами позики щодо повернення наданих сум грошових коштів ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» звернулось до ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» про погашення заборгованості за відповідними договорами позики.
Проте ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» не виконано зобов'язання з погашення заборгованості у загальній сумі 53 167 019,53 грн.
У зв'язку із наявною заборгованістю ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» перед ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» останнє звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог до Боржника.
Позивачі зазначають, що спірні правочини укладались без переслідування ділової мети. ТОВ "ТД "Трубоізолкомплект" та від 03.09.2025 Totalgaz Industrie S.R.L. вважають, що укладення Боржником договорів поруки та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов'язань щодо сплати основного боргу замість ТОВ «МОНАРХОФ» в розмірі 53 167 019,53 грн. свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору.
Позиція відповідача-1
Відповідач-1 не скористався наданим правом на подання відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача-2
Відповідач-2 у поданих 21.08.2025 та 19.09.2025 відзивах просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
В обґрунтування поданих відзивів ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" зазначає, що спірні договори поруки мають правову та фактичну мету, яка є правомірною та добросовісною, спрямованою на реальне настання правових наслідків.
Також відповідач-2 зазначає, що оспорювані правочини не призвели до відчуження активів відповідача-1, не були укладені з метою ухилення від виконання зобов'язань чи приховування активів.
ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" посилається на те, що у ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" станом на дату укладання спірних правочинів були наявні можливості реального виконання Договорів поруки.
Окремо у поданих відзивах відповідачем заперечується наявність порушеного права позивачів спірними правочинами.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі
Предметом доказування у даній справі є законність укладених правочинів, наявність порушеного права позивачів.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
На початку січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МОНАРХОФ» (Позичальник/Основний боржник) звернулось до ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з проханням надати позику для здійснення господарської діяльності підприємства.
У відповідь листом №11/01-3/24 від 11.01.2024 ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» повідомило, що Кредитор має можливість надати необхідну суму грошових коштів у якості позики за умови забезпечення зобов'язань ТОВ «МОНАРХОФ» з повернення суми грошової позики порукою юридичної особи або фізичної особи за відповідним договором поруки
ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» було зазначено, що для укладення договору позики та, відповідно, надання коштів, ТОВ «МОНАРХОФ» має запропонувати кандидатуру особи - поручителя для забезпечення виконання зобов'язань з повернення сум грошової позики, що передбачаються для надання підприємству при укладенні відповідного договору/договорів.
Між ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ», як позикодавцем, та ТОВ «МОНАРХОФ», як позичальником, укладено низку наступних договорів:
- Договір №25-01/24-2 ПЗ про надання позики від 25.01.2024;
- Договір №29-02/24-2 ПЗ про надання позики від 29.02.2024;
- Договір №01-04/24-2 ПЗ про надання позики від 01.04.2024.
Відповідно до умов п. 1.1. вищезазначених договорів Позикодавець зобов'язався надати Позичальнику грошову позику в національній валюті, а Позичальник зобов'язався використати її, відповідно до умов п. 1.3. договорів, у своїй господарській діяльності та повернути належні Позикодавцю кошти у строки та на умовах, визначених у цих Договорах позики.
Пунктом 1.2. Договорів передбачено, що позика надається Позичальнику на безвідсотковій основі.
Згідно з п. 1.3. договорів позики, позика надавалась Позичальнику для використання у його господарській діяльності.
Підставою для звернення ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» з грошовими вимогами до ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» є укладені між Боржником та Відповідачем-2 договори поруки, а саме:
- Договір поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №25-01/24-2 ПЗ);
- Договір поруки №29-02/24-2-П від 29.02.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №29-02/24-2 ПЗ);
- Договір поруки №01-04/24-2-П від 01.04.2024 (в забезпечення зобов'язань Боржника за договором №01-04/24-2 ПЗ).
Як вбачається із вказаних договорів поруки, ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» поручився перед ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» за зобов'язаннями ТОВ «МОНАРХОФ», що випливають із договорів позики.
Відповідно до п. 1.1. вказаних договорів поруки ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ», як поручитель, зобов'язалось відповідати перед Кредитором (ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ») за виконання ТОВ «МОНАРХОФ» грошових зобов'язань, що виникли за відповідними договорами про надання позики, укладеними між Позикодавцем та Позичальником.
Згідно з п. 1.3. договорів поруки: у разі порушення Боржником зобов'язання, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає право Кредитора вимагати виконання зобов'язання в обсязі, вказаному у п. 1.2. договорів поруки, як від Боржника і Поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
Пунктами 2.2. договорів поруки передбачено, що Поручитель зобов'язаний виконати пред'явлену йому вимогу Кредитора в валюті зобов'язання у повному обсязі в строк не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «МОНАРХОФ» своїх зобов'язань за договорами позики щодо повернення наданих сум грошових коштів ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» 14.08.2024 звернулось до ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» з вимогою №14/08-24/1 про погашення заборгованості за відповідними договорами позики.
Ухвалою господарського суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №904/1264/25 за заявою ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ" про визнання банкрутом ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ". Введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника - ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" арбітражного керуючого Штельманчука М.С. Призначено попереднє засідання суду.
Визнано грошові вимоги ТОВ "Торговий дім "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ" до боржника ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" у розмірі 102 280, 00 грн. витрат на сплату судового збору - 1 черга, 31 055 227, 40 грн. основної заборгованості - 4 черга.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2025 визнано грошові вимоги Totalgaz Industrie S.R.L. (700545, Республіка Румунія, м. Ясси, вул. Шосе пекурарь, № 128, реєстраційний номер у торговому реєстрі J22/3277/1994) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37; ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) на суму 6 056, 00 грн. (1 черга, витрати по сплаті судового збору); 62 769 229, 81 грн. (4 черга, заборгованість).
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
Отже, право ТОВ "ТД "Трубоізолкомплект" та Totalgaz Industrie SRL на звернення з позовною заявою про визнання Договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024 недійсним до ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" виникло лише з моменту порушення провадження у справ про банкрутство.
Саме з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ", ТОВ "ТД "Трубоізолкомплект" та Totalgaz Industrie SRL відповідно до ст 16 ЦКУ стали заінтересованими особами щодо спірних правочинів та отримали можливість звернутись з відповідною позовною заявою до суду.
У зв'язку з наведеним суд вважає обґрунтованими посилання ТОВ "ТД "Трубоізолкомплект" та Totalgaz Industrie SRL на наявність у сотанніх правових підстав для пред'явлення даного позову щодо оспорювання укладених боржником правочинів.
Суд зазначає, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Господарський суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основополооїсних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала/ використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення)...
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатиш договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог “дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов'язаних (або непов'язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов'язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.
Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадженням 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).
КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також: арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство воює в ході провадження можуть заявлятися (чи вибувати) нові учасники справи.
Також, частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про стягнення заробітної плати; спорів про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.
Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).
Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов'язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).
Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3,13 ЦК України.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Таким, чином враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 по справі №910/16579/20 щодо визнання недійсним договору, вчиненого боржником без економічної мети, з метою створення "дружньої" кредиторської заборгованості, господарський суд вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, є достатньо обґрунтованими та такими, що вказують на фраудаторність оспорюваних правочинів.
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Господарський суд зазначає, що спірні правочини укладено у підозрілий період - 25.01.2024, 29.02.2024, 01.04.2024.
Господарський суд також приймає до уваги, що на підтвердження дійсності зобов'язань за спірними правочинами в матеріалах справи наявні копії договорів позики, платіжних інструкцій до договорів позики, договорів поруки.
Однак суд зауважує, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 задоволено клопотання представника ТОВ "Торговий Дім "Трубоізолкомплект" про витребування для огляду оригіналів доказів відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України. Витребувано у ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та відповідача-2 ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744) оригінали для огляду у судовому засіданні договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладених між ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744). Витребувано у відповідача-2 ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744) оригінали для огляду у судовому засіданні договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладених між ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 31462406) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744); договорів про надання позики №25-01/24-2 ПЗ від 25.01.2024; №29-02/24-2 ПЗ від 29.02.2024 та №01-04/24-2 ПЗ від 01.04.2024, укладених між ТОВ "МОНАРХОФ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43743092) та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний номер юридичної особи 43092744).
22.10.2025 відповідачем-2 заявлено клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням на лікарняному представника ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ".
У поданому клопотанні відповідчем-2 зазначено, що останнім підготовлено оригінали документів для огляду у залі судового засідання. Відтак відповідач-2 вважає, що вимоги ухвали господарського суду від 07.10.2025 ТОВ «Просперіті Фійненшл» виконано у повному обсязі.
За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.
Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні призначивши іншого представника.
Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Господарський суд зазначає, що в судовому засіданні 22.10.2025 ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" явку повноважних представників не забезпечили та не виконали вимоги ухвали господарського суду від 07.10.2025, оскільки витребуваних оригіналів доказів до суду не пред'явлено.
Окремо господарський суд звертає увагу на положення ч. 6 ст. 91 ГПК України, за змістом якої вбачається, що, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
В той же час, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Слід зазначити, що позивач-1 не ставив під сумнів відповідність копій договорів поруки та позики оригіналам, а лише зазначив про необхідність огляду оригіналів, тому у суду відсутні підстави не брати до уваги вказані докази.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, поручителі.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України є порука.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Разом з цим, це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.
Укладення Договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024 та безпідставне безоплатне прийняття ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" на себе додаткових зобов'язань щодо солідарної відповідальності з ТОВ "МОНАРХОФ" за виконання ним зобов'язань в значному розмірі - 53 167 019, 53 грн. свідчать про нелегітимність мотивів укладення таких договорів.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Суд зазначає, що оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц надано визначення угодам (правочинам) боржника, що вчинені боржником на шкоду кредиторам. Такі угоди поіменовано фраудаторними правочинами.
Суд вважає, що дії відповідачів, внаслідок укладення договорів поруки, не містять прозорої економічної мети, а навпаки пов'язані із зменшенням платоспроможності ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
За наведених обставин суд дійшов до висновку про те, що зміст оспорюваних договорів поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторними та фактично направленими на збільшення розміру боргових зобов'язань підприємства, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України.
Також суд вважає, що спірні договори вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися спірними правочинами, без наміру їх реального виконання, виключно із метою формування штучної “дружньої» кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів боржника у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо нього.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що відповідачі діяли спільно, очевидно недобросовісно, умисно укладали договір поставки без мети його реального виконання. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ", що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.
Вказані обставини суперечать принципам цивільного обороту, свідчать про спрямованість та використання спірних договорів на цілі, відмінні від отримання прибутку, доводять фраудаторність оспорюваного договору та наявність у діях відповідачів спільного умислу на створення штучної кредиторської заборгованості для подaльшого здійснення контролю над комітетом кредиторів боржника у разі відкриття провадження у справі про його банкрутство.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло», коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.
Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.
Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3 13, 203 ЦК України.
Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів добросовісності та з метою використати “право на зло» для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.
За наведених обставин господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договорів поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024; №29-02/24-2-П від 29.02.2024; №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладених між ТОВ «НАФТОГАЗМОНТАЖ» (ідентифікаційний код 31462406) та ТОВ «ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ» (ідентифікаційний код 43092744).
Також господарський суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним Договір поруки №25-01/24-2-П від 25.01.2024, укладений між ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний код 43092744) та ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний код 31462406).
Визнати недійсним Договір поруки №29-02/24-2-П від 29.02.2024, укладений між ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний код 43092744) та ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний код 31462406).
Визнати недійсним Договір поруки №01-04/24-2-П від 01.04.2024, укладений між ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (ідентифікаційний код 43092744) та ТОВ "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (ідентифікаційний код 31462406).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37; ідентифікаційний код юридичної особи 31462406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трубоізолкомплект" (49054, м. Дніпро, пр. О. Поля, буд. 97К; ідентифікаційний код юридичної особи 37180015) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633, 60 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (49051, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 50, офіс 207; ідентифікаційний код юридичної особи 43092744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трубоізолкомплект" (49054, м. Дніпро, пр. О. Поля, буд. 97К; ідентифікаційний код юридичної особи 37180015) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633, 60 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗМОНТАЖ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37; ідентифікаційний код юридичної особи 31462406) на користь TOTALGAZ INDUSTRIE SRL (700545, Румунія, м. Ясси, Шосе Пекурарь, №128; ідентифікаційний код юридичної особи 06658553) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633, 60 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ" (49051, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 50, офіс 207; ідентифікаційний код юридичної особи 43092744) на користь TOTALGAZ INDUSTRIE SRL (700545, Румунія, м. Ясси, Шосе Пекурарь, №128; ідентифікаційний код юридичної особи 06658553) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633, 60 грн.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.11.2025.
Суддя С.В. Мартинюк