23 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 922/230/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
при секретарі судового засідання, Погребняк А. М.,
за участю представників сторін,
позивача - Квіцінська А.І.
відповідача - Бірюкова О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. №1404 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.25 (повний текст складено 27.05.25, суддя Шарко Л. В. ) у справі № 922/230/25
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків ,
до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків ,
про стягнення 2369142478,95 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.25 у справі №922/230/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (вул. Гоголя, буд. 10, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 42206328) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вул. Георгія Тарасенка, буд. 149, м. Харків, 61037, код ЄДРПОУ 00131954) 3% річних у розмірі 7290551,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 53470756,81 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 30441,97 грн. В задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 7290551,68 грн - відмовлено. Закрите провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за розподіл електричної енергії у розмірі 2301090618,79 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Не погодившись частково з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив рішення по справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" 3% річних у розмірі 7290551,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53470756,81 грн. відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на таке.
Позивачем надано рахунки-фактури без належних доказів їх отримання та/або направлення, а надані акти приймання-передачі взагалі надано без доказів їх отримання відповідачем, у зв'язку з чим неможливо встановити початкову дату прострочення зобов'язання з оплати.
Матеріали справи не містять доказів направлення рахунків-фактур на електронну адресу відповідача, оскільки долучені до позову начебто електронні листи на адресу відповідача не є такими доказами направлення у розумінні ч. 1 ст. 196 ГПК України та ст. 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки містять у собі виключно текстову інформацію, не є ані скріншотами, ані роздруківками зі сторінок електронної пошти (без посилання на сторінку в мережі інтернет), тобто є фактично друкованим вручну текстом.
Отже, позивачем всупереч нормам ч. 2 ст. 80 ГПК України не надано разом з позовом копій документів, що підтверджують направлення рахунку на оплату 3 % річних та інфляційних втрат.
Враховуючи, що предметом позову у справі № 922/286/25 є саме стягнення з Відповідача 3 % річних та інфляційних втрат та те, що разом з позовом не надано ні рахунків на оплату 3 % річних та інфляційних, ні доказів їх направлення, то відсутні підстави вважати, що такі докази взагалі існували на момент подання позову, оскільки позивачу було достовірно відомо про відкладальну умову у договору (п. 4.5 Додатку 1 до договору).
Крім того, просив зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 0,1% у разі, якщо суд апеляційної інстанції прийде до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Сгари Е. В., апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В .,суддя Гетьман Р. А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі №922/230/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача вх. №1404 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.25 у справі №922/230/25. Встановлено учасникам справи строк до 11.07.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи та витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/230/25.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №922/230/25.
11.07.2025 через систему Електронний суд від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції позивач вказує на те, що суд першої інстанцій ґрунтовно дослідив підстави заявлених вимог про стягнення інфляційних та відсотків річних, обґрунтованість таких підстав з урахуванням фактичних встановлених обставин справи в частині неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, у розрізі норм матеріального права та підстав для їх стягнення, з огляду на предмет та підставу позову, і відповідно з'ясував правильність розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних, що заявлені до стягнення. До позовної заяви, у якості доказів, АТ «Харківобленерго» долучено рахунки фактури на оплату послуги з розподілу електричної енергії за кожен розрахунковий місяць які направлені на офіційну електронну пошту (вказану у заяві - приєднанні): zbutenergo@ukr.net. Акти наданих послуг з розподілу електричної енергії за кожен розрахунковий період підписані обома сторонами. З боку ПрАТ «Харківенергозбут» вказані акти підписані уповноваженою особою, а саме генеральним директором Ю.Новіковим. Відповідачем підписані акти звірки взаєморозрахунків, сплачена сума основного боргу в повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених договором.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 розгляд справи №922/230/25 призначено на 29.09.2025.
Судове засідання 29.09.2025 не відбулося у зв'язку з виникненням внутрішньої технічної помилки сервера відеоконференцзв'язку, звукозапису про що Східним апеляційним господарським судом складено відповідний акт від 29.09.2025.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд справи №922/230/25 призначено на 06.10.2025.
У судовому засіданні 06.10.2025 приймали участь представники позивача та відповідача.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 23.10.2025.
У судове засідання 23.10.2025 представники сторін прибули, висловились на підтримку своїх доводів та заперечень.
Крім того, позивачем до суду було надано письмову промову, в якій, він зокрема з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові №903/602/24 від 02.07.2025 та на приписи ч. 4 ст. 269 ГПК України просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2025 по справі № 922/230/25 в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 7 290 551,68 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Харківобленерго" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 3% річних у сумі 7 290 551,68 грн.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги задоволено частково.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 16.11.2018 № 1446 та положень абз. 16 п. 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-УІІІ (далі - Закон) АТ "Харківобленерго" мало право на провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом на підставі відповідних ліцензій та укладених договорів.
З 01.01.2019 відповідно до Постанови НКРЕКП №1446 від 16.11.2018 позивач є оператором системи розподілу (далі-ОСР) та здійснює діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, та не є постачальником електричної енергії.
Основними нормативно-правовими документами, які встановлюють вимоги та регулюють взаємовідносини між ОРС, електропостачальниками та споживачами (разом - Учасники роздрібного ринку), є зокрема, Закон "Про ринок електричної енергії", Кодекс систем розподілу (далі - КСР), затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова № 312), в яких визначені права, обов'язки та відповідальність сторін.
На виконання Закону України "Про ринок електричної енергії" під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу АТ "Харківобленерго" від постачання електричної енергії, було створено ПрАТ "Харківенергозбут" з метою здійснення діяльності з постачання електричної енергії споживачам.
ПрАТ "Харківенергнозбут" включений до Переліку постачальників універсальних послуг на закріпленій території, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.10.2018 №1268 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих не побутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території", за № 25.
Отже, ПрАТ "Харківенергнозбут", яке створено в результаті здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу та який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії з 1 січня 2019 року виконує функції постачальника універсальних послуг (скорочено ПУП) на закріпленій території, а саме на території Харківської області.
Пунктом 1.2.5 та п. 3.1.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ), передбачають, що для можливості постачати електричну енергію своїм споживачам, постачальник повинен укласти з оператором системи розподілу публічний договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
28.11.2018 ПрАТ "Харківенергозбут" підписано заяву приєднання до договору постачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка є додатком №9 до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Отже, з 01.01.2019 почав діяти договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 (надалі - договір), який є публічним договором приєднання. Даний договір встановлює порядок та умови надання послуг з розподілу електричної енергії електропостачальнику за сукупністю споживачів, які входять в балансуючу групу Постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання, та яким згідно з договорами про постачання електричної енергії розподіл забезпечує постачальник, як послуги оператора системи (п.2.1. договору).
Договір у паперовій формі з урахуванням абз. 5 п. 2.1.4 ПРРЕЕ був підписаний сторонами 20.11.2020.
Договір набирає чинності з 01.01.2019 та діє до дати початку дії нового ринку електричної енергії згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії" (п. 9.1. договору).
Додатковою угодою до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.07.2020 сторони дійшли згоди, що договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або перегляду умов.
Жодною із сторін не було повідомлено іншу сторону про припинення дії договору, відповідно даний договір є чинним на даний час.
Згідно із пп.5.1.1 глави V ПРРЕЕ пп.1 п.7.1 договору та оператор системи має право на отримання своєчасної оплати на надання послуги з розподілу електричної енергії та перетікання реактивної енергії відповідно до умов договорів та законодавства України.
Відповідно до п. 2.1 договору оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії постачальнику за сукупністю споживачів, які входять в балансуючу групу постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точками вимірювання. Реєстр ведеться оператором системи в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує надання послуг з розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів.
За змістом п.4.2 договору постачальник зобов'язується здійснювати оплату послуг з розподілу електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору.
Пунктами 4.2., 4.3. додатка № 1 до договору визначено, що у разі порушення постачальником строків оплати, передбачених п. 2.4 та п. 2.5 цього додатка до договору, оператор системи проводить нарахування 3% річних від суми боргу за кожен день прострочення платежу, у тому числі за день фактичної оплати. Сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути сплачена постачальником з урахуванням встановленого індексу інфляції.
За період червень-грудень 2024 року позивач надав послугу з розподілу електричної енергії споживачам відповідача у відповідності до умов договору на загальну суму 2301090 618,79 грн, а саме: за червень 2024 року - 311562738,14 грн; за липень 2024 року - 340094281,64 грн; за серпень 2024 року - 324889900,96 грн; за вересень 2024 року - 299780753,87 грн; за жовтень 2024 року - 361834583,88 грн; за листопад 2024 року - 380387851,74 грн; за грудень 2024 року - 412646337,52 грн.
Вказані нарахування підтверджується, зокрема, актами наданих послуг з розподілу електричної енергії, додатком №10 до договору фактичні (звітні) обсяги купівлі електричної енергії постачальником, актами коригування до акту надання послуг з розподілу електричної енергії, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, які додані до матеріалів справи та досліджені судом. В даних актах зазначено, що сторони взаємних претензій не мають.
Крім того, між сторонами підписано акт звірки розрахунків за договором станом на 31.12.2024, відповідно до якого відповідачем визнано розмір вказаної заборгованості.
Отже, оператор системи належним чином виконує покладені на нього зобов'язання відповідно до вищезазначених умов договору.
Пунктом 2.4 додатка № 1 до договору передбачено, що постачальник здійснює остаточний розрахунок за розподіл електричної енергії відповідно до акта наданих послуг з розподілу електричної енергії між оператором системи та постачальником, складеного за підсумками розрахункового періоду, та рахунку-фактури протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх отримання.
Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в акті наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
За результатами розрахункового періоду (з урахуванням оплат) та на підставі актів АТ "Харківобленерго" (на виконання п. 2.4 додатку № 1 "Порядок розрахунків" до договору) було видано рахунки за розподілену електричну енергію за період з червня 2024 по грудень 2024 року.
Вказані рахунки було направлено відповідачу на електронну адресу, зазначену у заяві-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється постачальником самостійно на поточний рахунок оператора системи за вартістю, розрахованою виходячи з обсягів електричної енергії, зазначених у Реєстрі на поточний розрахунковий період, та діючого тарифу на розподіл електричної енергії, з урахуванням ПДВ (п. 2.1 додатку № 1 до договору).
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги з розподілу електричної енергії своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 2301090618,79 грн (з ПДВ), внаслідок чого відповідачу позивачем нараховані 3% річних за період з липня по грудень 2024 року (на заборгованість червень-листопад 2024 року) у розмірі 14581103,35 грн та інфляційні втрати за загальний період вересень-грудень 2024 року (на заборгованість за період червень-вересень 2024 року) у розмірі 53470756,81 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства, органів державної влади тощо. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Таким чином, у разі недотримання сторонами письмової форми правочину (за умови, що законом не вимагається обов'язкове укладення договору в письмовій формі), для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів ч. 2 ст. 205 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України.
Разом з цим, поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (схвалення правочину), може бути виражена в будь-якій формі, що однозначно свідчить про волю сторони на визнання правочину, зокрема, за допомогою здійснення конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, здійсненням розрахунків тощо.
Так, правовідносини щодо надання послуг регулюються положеннями Глави 63 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Тобто, за змістом зазначених норм, за договором про надання послуг виконавець зобов'язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату (наприклад, послуги зв'язку, освітні послуги, спортивно-оздоровчі та ін.). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, як, наприклад, медичні послуги із надання стоматологічної допомоги (пломбування хворого зуба, встановлення коронки). Проте, всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, адже при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Отже, предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.
Зі змісту ч.2 ст. 901 ЦК України вбачається, що положення Глави 63 цього Кодексу поширюються на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, що споживається, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, які передбачені цим Кодексом поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном та ін.) так які не передбачені Кодексом, але містяться в інших нормативно-правових актах - Законі України "Про аудиторську діяльність", Законі України "Про зв'язок" тощо. Окрім цього, положення зазначеної глави поширюються на інші види договорів, які не передбачені законодавством взагалі, але мають своїм предметом надання послуг.
Основними нормативно-правовими документами, які встановлюють вимоги та регулюють взаємовідносини між оператором системи розподілу (ОСР), електропостачальниками та споживачами (разом - Учасники роздрібного ринку), є зокрема, Закон України "Про ринок електричної енергії", Кодекс систем розподілу (КСР), затверджений Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затверджені Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (Постанова № 312), в яких визначені права, обов'язки та відповідальність сторін.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Доступ до системи розподілу та послуги з розподілу надаються ОСР з 01.01.2019 усім споживачам, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР на території його діяльності на підставі публічного договору приєднання - договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі по тексту договір), який укладається між ОСР та споживачем, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, за формою (типовою формою) договору, що є додатком № 3 до ПРРЕЕ та розміщена на офіційному сайті АТ Харківобленерго: www.oblenergo.kharkov.ua.
Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання та/або сплати за рахунком, який надсилається одночасно з договором та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії (п. 4 Постанови 312, п.п. 1.2.15, п.п. 2.1.6 ПРРЕЕ).
Проаналізувавши правовідносини, які склались між позивачем - АТ "Харківобленерго" (оператором системи розподілу) та відповідачем - ПрАТ "Харківенергозбут" на підставі укладеного між ними договору № 19/13979 від 28.11.2018 (підписаний сторонами 20.11.2020 у паперовому вигляді) про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого відповідач приєднався шляхом підписання Заяви-приєднання від 28.11.2018, судова колегія вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, тому, враховуючи, що зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, докази припинення дії договору в матеріалах справи відсутні, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, ці договори є обов'язковим для виконання обома сторонами.
За матеріалами справи, позивач - АТ "Харківобленерго" виконав свої зобов'язання за договором 19/13979, зокрема у період з червня 2024 року по грудень 2024 року надав відповідачу послуги з розподілу електричної енергії, що підтверджується наданими позивачем відповідними актами про обсяги розподіленої електричної енергії, актами приймання-передачі про надання послуг з розподілу електричної енергії, відомостями про витрати електричної енергії, виставленими позивачем рахунками на оплату за надані послуги за вказаний період.
Разом з цим, факт отримання відповідачем послуг з розподілу електричної енергії підтверджується наданими відповідачем до позовної заяви копіями платіжних доручень, які свідчать про здійснення оплати відповідачем наданих позивачем послуг з розподілу електричної енергії за договором.
Таким чином, здійснивши розрахунки з оплати наданих послуг з розподілу електричної енергії за договором, відповідач вчинив конклюдентні дії, якими підтвердив укладення з позивачем вказаного договору, а, відтак, підтвердив наявність у нього обов'язку належним чином виконувати всі умови вказаного договору.
Проте, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо здійснення оплат за послуги з розподілу електричної енергії, оплатив надані позивачем послуги з порушенням строків, у зв'язку з цим у нього утворилась заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії за періоди червень 2024 - грудень 2024 року, яка складає 2301090618,79 грн.
Відповідачем, в порядку ст. 74 ГПК України, доказів в спростування обставин перерахування коштів позивачу не надано.
За встановленого, позивачем належними засобами доказування підтверджено факт надання послуг з розподілу електричної енергії відповідачу.
Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами.
Відповідачем у період з січня 2025 по травень 2025 сума основного боргу була сплачена у повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи відповідачем платіжними інструкціями на загальну суму 2306952281,25 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 2301090618,79 грн сплачена відповідачем у повному обсязі після подання позову до суду, що підтверджується наданими доказами, наявні правові підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно з ч.1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
У розумінні положень ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Ця норма є імперативною, тобто застосовується незалежно від того, чи вказано її у договорі. Таким чином, кредитор має право вимагати стягнення інфляційних втрат навіть за відсутності відповідної умови в договорі.
Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Даний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Судова колегія, перевіривши розрахунки позивача 3% річних за період з липня по грудень 2024 року (на заборгованість червень-листопад 2024 року) у розмірі 14581103,35 грн та інфляційних втрат за період вересень-грудень 2024 року (на заборгованість за період червень-вересень 2024 року) у розмірі 53470756,81 грн, вважає, що відповідні розрахунки є арифметично вірними та не спростовані відповідачем.
Посилання апелянта на нездійснення направлення відповідачу рахунків-фактур та актів наданих послуг та відповідно відображення у рахунку-фактурі сум 3 % річних та інфляційних втрат, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, не приймаються судовою колегією, оскільки рахунки - фактури на оплату 3% річних та інфляційних втрат були направлені позивачем на офіційну електронну пошту (вказану у заяві - приєднанні)» - zbutenergo@ukr.net.
Окрім того, відповідачем підписані акти звірки взаєморозрахунків, сплачена сума основного боргу в повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених договором.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 зазначено на те, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Окрім того, згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Так само не приймаються судом апеляційної інстанції аргументи апелянта на те, що позивачем надано рахунки-фактури без належних доказів їх отримання та/або направлення, а надані акти приймання-передачі взагалі надано без доказів їх отримання відповідачем, у зв'язку з чим неможливо встановити початкову дату прострочення зобов'язання з оплати, оскільки перебіг сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних починається з дня, наступного за останнім днем, у який основне зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (постанова Верховного Суду від 17.06.2025 у справі №922/3636/24.
Також, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання, в якому останній просив зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 0,1 % від стягнутої суми.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що повномасштабне вторгнення РФ внесло свої корективи в господарську діяльність підприємств України, та з урахуванням специфіки функціонування ринку електричної енергії, виконання своїх договірних зобов'язань учасниками ринку стало неможливим на тому рівні, що існував до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Повномасштабне вторгнення призвело діяльність товариства до вкрай важкого фінансового стану, оскільки через економічні негаразди, масштабні руйнування критичної інфраструктури стоїть питання про сам факт збереження товариства, як суб'єкта господарювання. Відповідач є постачальником електричної енергії споживачу відповідно до ліцензії, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.06.2018 № 505, на якого постановою НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268 покладено виконання функції постачальника універсальних послуг на території Харківської області. Відповідач, як постачальник універсальних послуг, здійснює свою діяльність на території м. Харкова та Харківської області, яка знаходиться в зоні проведення активних бойових дій та регулярно страждає від ракетних ударів. Від початку повномасштабного вторгнення військами РФ з незалежних від товариства причин, виникла ціла низка проблем, які товариство не в змозі вирішити самостійно з огляду на відсутність таких дискреційних повноважень. Однією із ключових проблем товариства, є нарахування та стягнення неустойки (штрафу та пені), інфляційних втрат, 3% відсотків річних іншими учасниками ринку. Наразі, у судах різних інстанцій за позовами учасників ринку про стягнення неустойки (штрафу та пені), інфляційних втрат, 3% відсотків річних з товариства, пред'явлено низку позовних вимог. Дані витрати не передбачені тарифом (кошторисами) та в умовах дефіциту фінансових ресурсів є непомірним тягарем для товариства. Серед учасників ринку електричної енергії, зокрема на яких покладено виконання спеціальних обов'язків, з початку воєнної агресії РФ виникла ланцюгова заборгованість по виконанню зобов'язань, у тому числі: постачальником універсальних послуг ПрАТ "Харківенергозбут" (ПУП) перед оператором системи розподілу АТ "Харківобленерго" (ОСР) (справа № 922/2882/23), оператором системи передачі НЕК "Укренерго" (ОСП) (справи № 922/2201/23; № 922/1918/24; № 922/3622/24; № 922/385/25), виробником АТ "НАЕК "Енергоатом" (справи № 922/5096/23, № 922/286/25).З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (далі - Постанова № 206), товариством було втрачено важелі впливу на споживачів, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг; нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території (п. 1 Постанови № 206).
Також, відповідач зазначає, що прямий зв'язок наслідків прийняття Постанови №206 та скрутного фінансового стану електропостачальників було висловлено у постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23, в якій Верховний Суд зазначив наступне: "…Натомість відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі, тоді як одночасно забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку до дати завершення бойових дій з споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо); нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Отже, з початку війни здійснення господарської діяльності, зокрема, надання послуг енергозабезпечення населення утруднено внаслідок неналежної оплати житлово-комунальних послуг, що негативно впливає на фінансовий стан відповідача з причин, які об'єктивно від нього не залежать".
Відповідач просить врахувати обставини за яких виникала несплата, а також період коли мали місце найбільші затримки з оплатою і це 2024 рік, тобто період повномасштабної військової агресії РФ проти України та, відповідно, об'єктивні та незалежні від товариства обставини. Відповідач є товариством, у статутному капіталі якого частка держави становить 65% (https://zbutenergo.kharkov.ua/file/open?id=2341).
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення розміру 3% річних, суд апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Положення ч. 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
У постанові від 19.03.2025 Верховний Суд у справі № 922/444/24 вказав: "Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши зазначений загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, дійшли висновку про його зменшення з мотивів, викладених вище. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23".
За таких обставин, беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення зобов'язання, а також обставини що ускладнюють господарську діяльність відповідача у зв'язку із повномасштабним вторгненням РФ, та те, що відповідач є товариством, у статутному капіталі якого частка держави становить 65%, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних слід задовольнити частково, зменшивши розмір цих нарахувань на 50% від нарахованої позивачем суми та стягнути з відповідача відсотки річних в розмірі 7290551,68 грн.
Щодо клопотання позивача про скасування рішення суду в частині зменшення розміру 3% річних та прийняття нового рішення в цій частині про стягнення 3% річних у повному обсязі, враховуючи практику Верховного Суду, яка викладена у постанові №903/602/24 від 02.07.2025 та приписи ч. 4 ст. 269 ГПК України, яке викладено у письмовій промові та оголошено у судовому засіданні, то судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач з апеляційною скаргою на рішення господарського суду по справі №922/230/25 не звертався.
Частиною 4 статті 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як убачається з матеріалів справи, при розгляді питання про зменшення розміру 3% річних суд першої інстанції враховував правові позиції Верховного Суду, які було викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у справі №922/444/24 від 19.03.2025, в якій було зазначено про можливість за певних обставин зменшувати розмір саме 3% річних.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постанова Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається представник позивача у своїй промові, була викладена у постанові №903/602/24 від 02.07.2025, тобто після прийняття рішення по справі та ніяким чином не могла бути врахована судом першої інстанції.
З огляду на наведене, судова колегія не вважає можливим застосовувати в даному випадку, приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Щодо клопотання апелянта про зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 0,1%.
По перше, Верховний Суд у постановах, зокрема, 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 23.10.2024 у справі №910/15639/23, висловлював правову позицію стосовно відсутності права суду на зменшення інфляційних втрат.
По друге, судом першої інстанції, при прийнятті рішення по справі було задоволено частково клопотання відповідача та зменшено 3% річних.
Підстав для зменшення цього розміру до 0,1% під час апеляційного провадження, судова колегія не вбачає, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові №903/602/24 від 02.07.2025 змінили свої висновки щодо можливості зменшення розміру саме 3% річних та зазначила, що вони не можуть зменшуватися судом ні за яких обставин.
Верховний Суд зазначав, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 341/915/16-ц).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Ураховуючи наведене вище, а також правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 19.03.2025 у справі №922/592/24.
З огляду на викладене, враховуючи недоведеність відповідачем обґрунтованих обставин, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача, а тому заявлена до стягнення з відповідача сума інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання у розмірі 53470756,81 грн. є такою, що підлягає до задоволення.
Твердження апелянта про можливість зменшення інфляційних втрат є безпідставними, оскільки усталеною практикою Верховного Суду підтверджено відсутність права суду на зменшення інфляційних втрат, оскільки стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти мали бути отримані.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі № 922/230/25 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/230/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.11.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов