ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 жовтня 2025 року Справа № 902/72/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/72/24 (суддя Шамшуріна М.В.)
час та місце ухвалення рішення: 7 травня 2025 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 17 травня 2025 року
за позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації
до
Відповідача 1 Ямпільської міської ради
Відповідача 2 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
за участю третьої особи, ка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача
Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсним наказу в частині передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність, скасування державної реєстрації права комунальної власності щодо земельних ділянок, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельних ділянок
за участю представників сторін:
від Органу прокуратури - Гарбарук В.А.;
від Позивача - Голованюк А.О.;
від Відповідача 1 - не з'явився;
від Відповідача 2 - Скоцька А.Е.;
від Третьої особи - Лобачов Г.І..
Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Ямпільської міської ради (надалі - Відповідач 1) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі - Відповідач 2), у якій просив:
· визнати недійсним наказ Відповідача 2 № 41-ОТГ від 10 грудня 2020 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі із державної в комунальну власність Відповідача 1 земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630;
· скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, припинивши право комунальної власності Відповідача 1 на вказану земельну ділянку;
· визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства за категорією - землі сільськогосподарського призначення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Прокурор зазначає, що наказом Відповідача 2 № 41-ОТГ від 10 грудня 2020 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Відповідачу 1 (Ямпільській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3770,5171 Га, які розташовані на території Відповідача 1 згідно з актом приймання-передачі.
Прокурор зазначив, що частина земельної ділянки, розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону та може перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Позивачу, тому земельна ділянка не підлягала передачі до комунальної власності.
Прокурор зазначив, що у зв'язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630, яка частково розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж лінії державного кордону, сформована, як землі сільськогосподарського призначення; на земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності за Відповідачем 1, та що Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельною ділянкою уздовж державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати її у постійне користування Третій особі для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
З огляду на викладене Прокурор просив визнати недійсним спірний наказ, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630, припинивши право комунальної власності Відповідача 1 на вказану земельну ділянку та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року в справі №902/72/24 позов задоволено.
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що Відповідачами не спростовано обставин, на які посилається Прокурор, що частина спірної земельної ділянки входить до 30-50 метрової смуги вздовж лінії державного кордону, будь-яких доказів протилежного суду не надано.
З урахуванням викладеного місцевий господарський суд виснував, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги, належить до земель оборони, а отже така земельна ділянка не могла бути передана Відповідачем 2 до комунальної власності Відповідача 1 на підставі спірного наказу, акту приймання-передачі та відповідно прийнята Відповідачем 1 на підставі акту приймання-передачі у комунальну власність. Суд виснував, оспорюваний наказ Відповідача 2 прийнято з порушення вимог статтей 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України.
Відтак, суд першої інстанції вказав, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, що належать до земель оборони та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Відповідачем 1 як землі сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу/визнання недійсним наказу Відповідача 2 за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного Прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Обраний ж Прокурором спосіб захисту шляхом оскарження наказу уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та за встановлених судом обставин справи є належним і ефективним у спірних правовідносинах.
Що ж до позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Відповідача 1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, суд першої інстанції вказав, що на день розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га зареєстрована на праві комунальної власності за Відповідачем 1, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє Відповідача 1 правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Позивача. Враховуючи викладене суд першої інстанції виснував, що для забезпечення державі в особі Позивача реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки вбачаються підстави для скасування державної реєстрації права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 га, у зв'язку з чим вимога прокурора у цій частині є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Що ж до вимоги про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, то суд першої інстанції виснував, що відомості щодо цільового призначення та категорії сформованої земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки частина цієї земельної ділянки накладається на прикордонну смугу та за категорією така частина земельної ділянки є землями оборони, проте в цілому сформованій та зареєстрованій земельній ділянці присвоєно категорію - землі сільськогосподарського призначення, відновити порушене право держави можливо лише шляхом скасування загалом державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. З огляду на викладене, вимога Прокурора про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач 2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт, зокрема, вказує, що передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, в комунальну власність рад здійснювалась відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року №449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17 листопада 2020 року №485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної".
Вказуючи на статтю 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" апелянт зазначає, що відомості ДЗК є офіційними, а тому вважає, що при передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення у комунальну власність відповідних рад Відповідач 2 користував виключно даними Державного земельного кадастру. Зауважив, що на момент передачі таких земель, інформація про смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку Прокурор вважає землями оборони, до ДЗК не внесена, а тому переконаний, що оскільки такі ділянки відносились згідно даних ДЗК до земель сільськогосподарського призначення, Відповідач 2 зобов'язаний був передати їх у власність громад.
Також скаржник звертає увагу, що вказана земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення і не було зміни в установленому законом порядку на землі на категорію земель - землі оборони. Констатував, що лише з 1 січня 2020 року законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
За наслідками здійснення апеляційного перегляду справи Північно-західний апеляційний господарський суд (головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.) своєю постановою від 15 жовтня 2024 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив, з підстав, зазначених у цій постанові.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року касаційну скаргу Прокурора задоволено частково. Постанову апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року в справі № 902/72/24 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11 березня 2025 року прийнято справу №902/72/24 до провадження апеляційного господарського суду (головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В.) та запропоновано учасникам по справі надати свої письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 18 лютого 2025 року.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 квітня 2025 року зупинено апеляційне провадження у справі № 902/72/24 до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 902/122/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення. Зобов'язано сторони повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 902/72/24.
Відповідно до даних в єдиному державному реєстрі судових рішень 2 липня 2025 року було оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №902/122/24.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 вересня 2025 року поновлено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 8 жовтня 2025 року об 14:40 год..
Ухвалою апеляційного господарського суду від 12 вересня 2025 року задоволено заяву представника Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Крім того, колегія суду своєю ухвалою від 6 жовтня 2025 року задоволила заяву Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
7 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 2 надійшли додаткові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №902/122/24 в яких зауважив, що Прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Констатував, що для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). З даного Відповідач 2 виснує, що у разі якщо під час нового розгляду справи буде встановлено, що спірні земельні ділянки частково накладаються на 50-метрову смугу вздовж кордону, то суди повинні врахувати висновки щодо ефективного та правомірного способу захисту у таких категоріях справ, що викладені у пунктах 87-105 цієї постанови. Вважає, що належним способом захисту у даній справі буде саме витребування нерухомого майна.
7 жовтня 2025 року від Прокурора надійшли пояснення в яких Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів які б спростували схему накладення, складену ДП «Вінницьким науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2025 року, з підстав, наведених в даній ухвалі розгляд апеляційної скарги відкладено на 22 жовтня 2025 року об 16:00 год. (том 4, а.с. 210).
Ухвалою апеляційного господарського суду заяву Відповідача 2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
В судове засідання від 22 жовтня 2025 року представник Відповідача 1 не з'явився.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 8 жовтня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на все вищевказане, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Відповідача 1, оскільки останній не скористався своїм правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні від 22 жовтня 2025 року, представник Відповідача 2 просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача 2 вказав, що з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №902/122/24 Прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону та що для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Представник вказав, що у разі якщо під час нового розгляду справи буде встановлено, що спірні земельні ділянки частково накладаються на 50-метрову смугу вздовж кордону, то суд апеляційної інстанції повинен врахувати висновки щодо ефективного та правомірного способу захисту у таких категоріях справ, що викладені у пунктах 87-105 цієї постанови. Наголосив при цьому, що належним способом захисту у даній справі буде саме витребування нерухомого майна.
В судовому засіданні від 22 жовтня 2025 року, Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів які б спростували схему накладення, складену ДП «Вінницьким науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Прокурор зазначив, що у зв'язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630, яка частково розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж лінії державного кордону, сформована, як землі сільськогосподарського призначення та на котру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності за Відповідачем 1. Прокурор вважає, що за вказаного Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельною ділянкою уздовж державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати її у постійне користування Третій особі для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
В судовому засіданні від 22 жовтня 2025 року, представник Позивача просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельною ділянкою уздовж державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати її у постійне користування Третій особі для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
На запитання суду, чи призведе задоволення позову по даній справі до остаточного вирішення питання щодо перебування в межах 30 та 50 метрової зони від лінії кордону, представник вказав на необхідність вчинення подальших дій щодо повернення відповідної земельної ділянки.
В судовому засіданні від 22 жовтня 2025 року, представник Третьої особи просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 без задоволення. Представник Третьої особи вказав, що Відповідачами 1 та 2 не спростовано обставин, на які посилається Прокурор, що частина спірної земельної ділянки входить до 30-50 метрової смуги вздовж лінії державного кордону, та що будь-яких доказів протилежного Відповідачі суду не надали. Представник вказав, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги, належить до земель оборони, констатуючи, що така земельна ділянка не могла бути передана Відповідачем 2 до комунальної власності Відповідача 1 на підставі спірного наказу, акту приймання-передачі та відповідно прийнята Відповідачем 1 на підставі акту приймання-передачі у комунальну власність. Таким чином, з позиції Третьої особи та її представник, оспорюваний наказ Відповідача 2 прийнято з порушення вимог статтей 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України.
Заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача, Відповідача 2 та Третьої особи, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2, відзиву на апеляційну скаргу, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Як слідує з встановлених обставин справи, 10 грудня 2020 року Відповідачем 2 прийнято наказ № 41-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», пунктом 1 якого визначено передати Відповідачу 1 (Ямпільській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3770,5171 Га, які розташовані на території Ямпільської міської територіальної громади Могилів-Подільського (Ямпільського) району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі, що додається.
В пункті 2 цього наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (том 1 а.с. 19-22).
У відповідності до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14 грудня 2020 року Відповідач 2 передав із державної власності, а Відповідач 1 (Ямпільська міська територіальна громада) прийняв у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства.
Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0521600422021 від 25 березня 2021 року та НВ-0500030202024 від 16 січня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, цільове призначення 01.02. для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення зареєстрована 24 січня 2014 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (том 1 а.с. 16-18, 94-104).
В той же час, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 361190961 від 9 січня 2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2307052305256) 3 березня 2021 року зареєстровано за Відповідачем 1 на підставі акту приймання - передачі, серія та номер 41-ОТГ, виданий 10 грудня 2020 року, наказу Відповідача 2 серія та номер 41-ОТГ від 10 грудня 2020 року, номер запису про речове право: право власності 40881141, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (том 1, а.с. 15).
Згідно Проекту формування територій і встановлення меж Великокісницької сільської ради народних депутатів Ямпільського району, розробленого Вінницькою філією Інституту землеустрою Українською академією аграрних наук у 1994 році, територія сільської ради межує, зокрема з територією Республіки Молдова, зовнішня межа проходить по середині р. Дністер (том 1, а.с. 25-37).
Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону (том 1, а.с. 23-25, 247).
Як вбачається схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону, частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Відповідача 1 розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельна ділянка 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га включає в себе земельну ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрової смуги лінії державного кордону площа котрої становить 0,19 Га/0,93 Га.
Водночас, листом від 20 грудня 2022 року № 0-2-0.6-4797/2-22 Відповідач 2 у відповідь на запит Прокурора від 12 грудня 2022 року від № 53-5326 вих-22 повідомив, що Відповідачем 2 проведено первинний аудит земельних ділянок прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж українсько-молдовського державного кордону, під час якого були використані відомості Державного земельного кадастру та індексні кадастрові карти (за межами населеного пункту) з метою визначення ймовірних власників та користувачів земельних ділянок, які розташовані в межах орієнтовної прикордонної смуги та визначено земельні ділянки, які розташовані в межах орієнтовної прикордонної смуги (том 1, а.с. 45-47).
Як вбачається із орієнтовного переліку зареєстрованих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та несформованих земельних ділянок, в межах орієнтовної прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України та Республіки Молдова в межах Вінницької області Відповідачем 2 до вказаного переліку, зокрема віднесено спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 із відомостями, що орієнтовна площа земельної ділянки в прикордонній смузі становить - 3,9104 га.
Договір між Україною та Республікою Молдова про державний кордон укладено 18 серпня 1999 року та ратифіковано Законом України від 6 квітня 2000 року № 1633-ІІІ.
Згідно зі статтею 1 Договору, державний кордон між Україною і Республікою Молдова встановлюється відповідно до документів делімітації, які є невід'ємною частиною цього Договору: Протоколу-опису проходження лінії державного кордону між Україною і Республікою Молдова; Альбому топографічних карт державного кордону між Україною і Республікою Молдова, складених в результаті делімітації українсько-молдовського кордону, проведеної у 1995-1999 роках.
Відповідно до статті 7 Договору, Україна та Республіка Молдова для позначення лінії державного кордону на місцевості створили Спільну демаркаційну комісію.
Статтею 5 Договору передбачено, що державний кордон на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками.
Згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0202-1248/2-23 від 10 лютого 2023 року лінію державного кордону між Україною і Республікою Молдова у межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками (том 1, а.с. 44).
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебсайті Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 охороняє ділянку загальною протяжністю 190,703 м державного кордону в межах Могилів - Подільського та Тульчинського районів Вінницької області. 141,200 м - по річці Дністер з республікою Молдова; 49,503 м - на Центральній ділянці українсько - молдовського кордону.
У письмових поясненнях Третя особа пояснила, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0525681300:02:002:0630 необхідна для майбутнього використання Військовою частиною НОМЕР_1 для будівництва, облаштування та утримання інженерно - технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, просік, комунікацій.
Отже, Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка розташована уздовж державного кордону України з Республікою Молдова та знаходиться у межах прикордонної смуги.
Прокурор вважає, що передана Відповідачем 2 та прийнята Відповідачем 1 у комунальну власність спірна земельна ділянка розташована в прикордонній смузі та належить до земель оборони, що може перебувати лише в державній власності, а тому вказана земельна ділянка незаконно передана у комунальну власність, оскільки на момент передачі земельної ділянки повноваження щодо передачі земель оборони належали Позивачу.
Зважаючи на державну реєстрацію речового права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем 1, Прокурор в особі Позивача звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про скасування державної реєстрації права комунальної власності.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є встановлення обставин накладення земельних ділянок у межах 50-метрової смуги вздовж кордону.
З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо того, що земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про належність цих земельних ділянок в частині накладення до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим використання та що така реєстрація унеможливлює для Позивача розпорядження землею уздовж лінії державного кордону та надати її у постійне користування ВЧ для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, колегія суддів розглядає позовні вимоги в площинні вказівок, наведених в постанові Велика Палата Верховного Суду по справі № 902/122/24 від 2 липня 2025 року.
Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 902/122/24 від 2 липня 2025 року (до вирішення котрої зупингялося провадження по дані справі) надані вказівки суду апеляційної інстанції, які необхідно дослідити та виконати, а саме: «Велика Палата Верховного Суду у пункті 85 цієї постанови дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30- 50 метрів уздовж державного кордону України належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. У позовній заяві прокурор зазначив, що площа накладення земельних ділянок у межах 50-метрової смуги вздовж кордону становить 0,79 та 0,96 га відповідно. Тож площа земельних ділянок, яка накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону, є меншою за загальну площу земельних ділянок, переданих у комунальну власність на підставі оспорюваного Наказу. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Захистити право без з'ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікації неможливо. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України “Про Державний земельний кадастр»). Отже, у разі якщо під час нового розгляду справи буде встановлено, що спірні земельні ділянки частково накладаються на 50-метрову смугу вздовж кордону, то суди повинні врахувати висновки щодо ефективного та правомірного способу захисту у таких категоріях справ, що викладені у пунктах 87-105 цієї постанови».
Колегія суду враховуючи висновки та вказівки Великої Палати Верховного Суду та відповідно досліджує обставини щодо площі земельних ділянок та меж їх накладення на 50-метрову смугу вздовж кордону.
Як визначено статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» № 1777-XII з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПС України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30 - 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами ДПС України.
За термінологією, яка міститься в пункті 2 Положення про прикордонний режим, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Окремою ділянкою з особливим призначенням у межах прикордонної смуги є ділянка шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Організація інженерного забезпечення охорони державного кордону здійснюється відповідно до Інструкції з організації інженерного забезпечення державного кордону, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2019 року № 156 (надалі - Інструкція № 156).
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 1 Інструкції № 156 інженерне забезпечення охорони державного кордону - це комплекс організаційних та практичних заходів, які здійснюються з метою створення необхідних умов для своєчасного виявлення порушників державного кордону (противника), ефективного застосування озброєння та техніки (заподіяння максимальних утрат противнику), несення служби прикордонними нарядами, прихованого висунення, маневру та розгортання своїх сил, успішного виконання поставлених перед ними завдань, а також підвищення захисту підрозділів (особового складу, бойової та спеціальної техніки) від засобів ураження, ускладнення дій порушників державного кордону (противника).
Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу IV Інструкції № 156 в інтересах охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону створюється прикордонна інженерна інфраструктура. Лінія прикордонних інженерних споруд включає інженерні загородження, споруди для візуального спостереження, контрольно-слідову смугу, шляхи руху прикордонних нарядів (дорогу, стежку тощо). Залежно від умов місцевості та обстановки на державному кордоні на лінії прикордонних інженерних споруд можуть облаштовуватися інші елементи прикордонної інженерної інфраструктури.
Для забезпечення охорони державного кордону органи охорони державного кордону застосовують невибухові інженерні загородження. Основна їх кількість облаштовується на лінії прикордонних інженерних споруд (пункт 1 глави 3 розділу IV Інструкції № 156).
Земельні ділянки у її межах лінії інженерних прикордонних споруджень - це спеціальної смуги в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, на яких проводиться облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, відповідно до частини третьої статті 77 ЗК України віднесені до земель оборони, а отже, можуть належати на праві власності винятково державі та передаватися у постійне користування органам ДПС України.
Отже, Законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд.
Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності.
Приписами статті 18 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються так, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з ДПС України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.
Згідно з пунктом 17 Положення (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) авіаційні роботи, будівництво, вирубування дерев і чагарників, водокористування, геологічне вивчення, дорожні та інші дослідження, гідротехнічні, землевпорядні, меліоративні та інші роботи, пов'язані із зміною водного режиму прикордонних річок, озер та інших водойм, водолазні роботи або занурення апаратів, що використовуються для підводного плавання, відео-, кіно- та фотознімання місцевості, туристичні подорожі і стрибки з усіх видів парашутів у межах прикордонної смуги і районів, прилеглих до адміністративної межі між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю, на території яких Кабінетом Міністрів України запроваджено прикордонний режим, а також збори, мітинги, маніфестації і демонстрації, спортивні, видовищні та інші масові заходи, військові навчання і тренування (далі - масові заходи) проводяться після інформування органу охорони державного кордону, у зоні відповідальності якого провадиться така діяльність, із зазначенням початку і строку її провадження, прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) осіб, що провадитимуть діяльність або організовуватимуть масові заходи, інформації про документи дозвільного характеру на провадження зазначеної в цьому пункті діяльності або масових заходів.
Отже, особливий режим використання земель у межах прикордонної смуги зумовлює неодмінність погодження фізичними та юридичними особами із ДПС України здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України, зокрема й проведення землевпорядних робіт для встановлення меж суміжних земельних ділянок на місцевості з метою уникнення накладення таких земельних ділянок на земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону.
На виконання статті 19 Земельного кодексу України, Державний комітет України із земельних ресурсів наказом від 23 липня 2010 року № 548 затвердив Класифікатор видів цільового призначення земель (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), у складі категорії земель оборони (пункт 15) визначив окремий вид цільового призначення землі - для розташування та постійної діяльності ДПС України (підпункт 15.03).
Здійснивши системний аналіз та тлумачення чинного законодавства, колегія суду виснує, що законодавець визначив як правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги, так і спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо.
Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30 та 50 метрів уздовж лінії державного кордону у статтю 77 “Землі оборони» Земельного кодексу України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель (для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону), законодавець по суті відніс ці земельні ділянки у межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.
Отже, підсумовуючи усе описане вище колегія суду зазначає, що землі прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону належать до земель оборони і використовуються для забезпечення діяльності ДПС України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об'єктів. Ці землі мають особливий правовий режим, запроваджений законодавством, і використовуються з обмеженнями, передбаченими для забезпечення національної безпеки та оборони держави на кордоні.
Відтак земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
При цьому апеляційний господарський суд враховує, що приписи статті 18 Земельного кодексу України визначили, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Законодавець у приписах статті 19 Земельного кодексу України встановив, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови;землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду;землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням належать до певної категорії, жодна земельна ділянка не може бути без віднесення її до певної категорії.
Водночас правовий режим земель - це комплекс правових норм, що регулюють використання та охорону земель певної категорії, включаючи права та обов'язки землекористувачів.
Категорія земель є більш загальним поняттям, що характеризує землю за її основним цільовим призначенням, визначеним законом. Правовий режим земель передбачає більш детальний виклад правил використання та охорони земель певної категорії, який охоплює, зокрема, обмеження на використання землі.
Главою 18 “Обмеження прав на землю» Земельного кодексу України визначено, що з метою обмеження використання певних категорій земель можуть встановлюватися охороні зони (стаття 112), зони санітарної охорони (статті 113), санітарно-захисні зони (стаття 114), зони особливого режиму використання земель (стаття 115).
Особливий режим використання земель - це встановлені законом обмеження і правила щодо використання земель на певних територіях, які мають особливе значення або потребують спеціального захисту.
Особливий режим використання земель прикордонної смуги встановлюється вздовж державного кордону для охорони та забезпечення обороноздатності країни.
Кожна категорія земель має свій правовий режим, тобто певні обмеження та можливості щодо використання. Водночас для певної категорії землі Закон може передбачати особливий режим використання, який встановлюється для різних цілей, зокрема для забезпечення функціонування певних об'єктів, охорони державного кордону.
Категорія земель визначає загальне цільове призначення, а особливий режим використання конкретизує правила використання та охорони земель, що належать до певної категорії.
Отже, саме належність земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель зумовлює встановлення у їхніх межах особливого режиму використання землі.
Відтак, колегія суду ще раз резюмує, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
З огляду на вищевстановлене апеляційний господарський суд виснує, що законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд, а інші ж земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури не підлягають обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, а відтак можуть перебувати у комунальній та приватній власності.
В той же час, враховуючи вказівки Великої Палати Верховного Суду наведені в постанові по справі №902/122/24, колегією суддів враховується, що Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону України та Республіки Молдова (том 1, а.с. 23-25, 247).
Згідно схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону встановлено, що частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Відповідача 1 розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельна ділянка 0525681300:02:002:0630 площею 138,3611 Га, при цьому площа земельної ділянки, що входить у 30-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,19 Га, а площа земельної ділянки, що входить у 50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,93 Га.
В той же час, а ні Відповідач 1, а ні Відповідач 2 не подали жодного доказу, котрий би спростував вищеописане накладення, що не дає колегії суду іншим чином оцінити існування накладення. Відповідно суд апеляційної інстанції виснує про накладення площі земельної ділянки, що входить у 30-ти метрову смугу лінії державного кордону - 0,19 Га, а площа земельної ділянки, що входить у 50-ти метрову смугу лінії державного кордону - 0,93 Га.
Відтак, колегія суду констатує, що площа земельних ділянок, яка накладається на 30 та 50-метрову смугу вздовж кордону, є значно меншою за загальну площу земельною ділянки (138,3611 Га), переданої у комунальну власність Відповідача 1 на підставі оспорюваного наказу.
Колегія суду встановивши площі накладення спірної земельної ділянки в площинні позовних вимог Прокурора щодо визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації речового права та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №902/122/24 в пункті 133, зокрема, щодо того, що витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону.
При цьому судом апеляційної інстанції враховуються висновки ВПВС і стосовно обраного Прокурором способу захисту (з огляду на встановлення існування накладення), адже останній не подав позов щодо повернення земель в межах 30-50 метрової зони шляхом витребування, а подав позов про визнання недійсним наказу; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності; визнання незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію.
Відтак, розглядаючи позовні вимоги Прокурора саме в межах обраного ним способу захисту в розрізі усього встановленого вище в даній постанові, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року по справі №902/122/24 (за позовом Прокурора в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 1, за участю Третьої особи про визнання недійсним наказу, визнання незаконними та скасування державних реєстрацій) з аналогічним предметом та підставами позовних вимог, учасниками справи, колегія суду зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В силу дії статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені Законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Апеляційний господарський суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Факт державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою підтверджує те, що законний власник не може в повному обсязі володіти належним йому майном, а право володіння є складовою частиною права власності.
Проте за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави Закон не передбачає (відповідні правові висновки, викладені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18).
Окрім того апеляційний господарський суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 звертала увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Власник з дотриманням вимог статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18).
Колегія суду наголошує, що метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України таку вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (дані висновки містяться також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).
Колегія суду звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Суд апеляційної інстанції крім вищевказаного враховує, що у пункті 70 постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є (має бути) вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося, право власності за Відповідачем на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що на момент подачі позову Прокурором до господарського суду Відповідач 1 є володільцем спірних земельних ділянок, що входить в 30-50 метрову смугу вздовж кордону.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов, чого в даній справі Прокурором не вчинено.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що Прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Відповідачем 1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказуючи на володіння Відповідачем 1 спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель оборони та державної власності мав звернутися до судусаме із віндикаційним позовом, визначивши розмір земельних ділянок саме в площі їх накладення на 30,50-меторову смугу вздовж кордону (а не всю площу земельної ділянки) за правилами статтей 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний Прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин та не є ефективним.
Окрім того, при розгляду даної справи, встановивши обставини щодо того, що площа земельних ділянок, яка накладається на 30,50- метрову смугу (0,93 Га та 0,19 Га) є значно меншою за загальну площу земельної ділянки переданої в комунальну власність (138,3611 Га), то щодо решти площі земельної ділянки враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду по справі № 902/72/24, колегія суду виснує, що інша частина земельної ділянки в межах прикордонної смуги, яка не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягає обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, по суті має інший правовий режим та не належать до земель оборони, а відтак має (та може) може перебувати у комунальній (та приватній) власності.
Усе описане вище в своїй сукупності свідчить про неможливість задоволення цього позову, з огляду на неналежний спосіб захисту. Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову Прокурора.
Колегія суду констатує при цьому, що визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 921/346/18 та від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 квітня 2021 року в справі № 915/1890/19, від 8 липня 2021 року в справі № 918/56/20(918/1185/20)).
Відтак, з огляду на самостійне обрання Прокурором негаторного позову, колегія суду не має можливості самостійно здійснювати зміну предмета і підстави позову та обраного Прокурором способу захисту, так як колегія суду може лише надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, тобто застосувати саме ті норми матеріального права в межах обраного Прокурором способу захисту. При цьому, вчинення таких дій свідчило б про вихід суду за межі предмету та вимог позовної заяви.
Водночас наведене не позбавляє права позивача, з урахуванням висновків викладених у цій постанові, на звернення з позовом до суду щодо захисту стверджуваного ним порушеного права у спосіб, який забезпечує ефективне відновлення порушеного права.
Відтак суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позовних вимог саме з огляду на неналежно обраний Прокурором спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.
З огляду на усе вищевказане у даній постанові, апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою в частині лише часткового накладення земельних ділянок в межах 30-та та 50-ти метрової смуги вздовж кордону відносно цілої земельної ділянки (138,3611 Га).
Відтак суд апеляційної інстанції скасовує рішення Господарського суду Вінницької області про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом задоволено апеляційну скаргу Відповідача 2, а з позов в даній справі звернувся Прокурор, суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає судовий збір за розгляд апеляційної скарги на Прокурора.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/72/24 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/72/24 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Монастирська, будинок 33; IBAN UA568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02909909) на користь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Келецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 39767547) 22 710 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Справу №902/72/24 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови виготовлено 3 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.