вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/5252/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 (повний текст складено 23.07.2025)
у справі №910/5252/25 (суддя В.О. Демидов)
за позовом Головного управління Національної поліції у місті Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про стягнення 482 447,02 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Головне управління Національної поліції у місті Києві (далі, позивач або ГУНП у м. Києві) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» про стягнення заборгованості за Договором оренди майна-нежитлового приміщення №9153 від 26.10.2022 у розмірі 482 447,02 грн з яких: 385 617,43 грн заборгованості по орендній платі, пеня у розмірі 50 657,06 грн, 46 172,53 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі, третя особа або РВ ФДМУ).
Позов обґрунтований тим, що на час повернення майна з оренди (21.05.2024) у відповідача існувала заборгованість з орендної плати у розмірі 553 940,52 грн, яка була частково визнана і сплачена відповідачем у розмірі 168 323,03 грн. Оскільки заборгованість не була сплачена у повному розмірі, ГУНП у м. Києві, крім основної суми боргу, нарахував та заявив до стягнення також пеню та інфляційні втрати.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд наголосив на тому, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Суд встановив, що шляхом направлення відповідачу повідомлення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву вих. №30-06/3164 від 12.05.2023 орендодавець здійснив своє волевиявлення на дострокове припинення договору оренди з 17.05.2023. Водночас, згідно з пунктом 4.2. Договору, у разі припинення Договору саме на балансоутримувача покладений обов'язок скласти акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надати підписані балансоутримувачем примірники орендарю. За умовами пункту 4.4 розділу ІІ договору, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору. Таким чином відсутні підстави для здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Щодо доводів позивача про преюдиційність висновків апеляційного суду, здійснених у справі №910/10821/24, то суд зазначив, що не можна вважати преюдиційною оцінку апеляційного суду діям орендодавця щодо повідомлення відповідача про дострокове припинення спірного договору.
При цьому суд зазначив, що позивач у спірних правовідносинах діє недобросовісно, порушує основоположні принципи цивільного законодавства та доктрину «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), оскільки з листів ГУНП у м. Києві вбачається, що останньому було достеменно відомо, що у період із травня 2023 року по вересень 2024 року спірні нежитлові приміщення не використовувалися ТОВ «Югнефтепродукт». 12.05.2023 до Головного управління за №7718-еп/ВС надійшло повідомлення від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (вих. №30-06/3164) про відмову від договору оренди нерухомого майна №9153, що належить до державної власності від 26.10.2022. 10.05.2023 представником ТОВ «Югнефтепродукт» були передані ключі від вказаних приміщень працівнику Головного управління Національної поліції у м. Києві. Водночас, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач ГУНП у м. Києві зазначає, що спірний договір оренди був припинений 21.05.2024 за взаємною згодою сторін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 11.08.2025 через підсистему «Електронний суд» Головне управління Національної поліції у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до такого:
- із урахуванням досягнутих домовленостей, що знайшли своє відображення у пункті 2.1. розділу ІІ Договору, платне користування починається з дати підписання акту приймання-передачі майна, а повернення майна підтверджується відповідно - актом повернення майна з оренди. Цей факт проігнорований судом першої інстанції, що призвело до неправильних висновків про те, що з припиненням договору орендар звільняється від сплати за оренду майна. За змістом пункту 3.10 Договору припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності);
- судом першої інстанції встановлювалась дата припинення Договору на підставі дослідження інформації, що міститься на конверті відправлення листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву за вих. №30-06/3164 від 12.05.2023 про відмову від Договору, а саме: штемпель з маркуванням 17.05.2023 та зроблено висновок, що Договір достроково припинено за волевиявленням орендодавця. Але такий висновок спростовується тим, що порядок, встановлений Договором для його дострокового припинення на вимогу орендодавця, не було реалізовано у встановлені строки, через ігнорування орендарем;
- лише 21.05.2024 сторонами Договору узгоджено, що чинність договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 26.10.2022 №9153, яке розташоване за адресою: вул. Голосіївська, 15, м. Київ, загальною площею 126,0 кв. м., що перебуває на балансі Головного управління Національної поліції у м. Києві, достроково припинено за взаємною згодою сторін;
- апеляційним судом при розгляді справи за №910/10821/24 встановлено чинність Договору оренди від 26.10.2022 №9153 з моменту підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передачі орендованого майна 26.10.2022 до моменту припинення за згодою сторін і підписання акта про повернення майна з оренди - 21.05.2024 і такі обставини є преюдиційними для розгляду даної справи;
- судом першої інстанції проігноровані факти, які підтверджують волевиявлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та сторін Договору щодо його дострокового припинення саме за взаємною згодою сторін, безпідставно зроблено висновок про одностороннє розірвання Договору оренди, що не відповідає фактичним обставинам справи та свідчить про хибність висновків, які призвели до ухвалення незаконного рішення;
- через невірне встановлення обставин справи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, на які послався суд в оскаржуваному рішенні, не підлягають застосуванню.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
10.09.2025 від третьої особи через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі, в яких РВ ФДМУ просить суд вирішити спір відповідно до чинного законодавства, розгляд справи проводити без участі представника третьої особи.
РВ ФДМУ наголошує, що згідно з умовами Договору оренди майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем Акта повернення з оренди орендованого майна. 21.05.2024 балансоутримувачем та орендарем складено та підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно до пункту 3.10. Договору припинення Договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Третя особа звертає увагу на те, що РФ ФДМУ подавало до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ «Югнефтепродукт» за Договором оренди № 9153 від 26.10.2022 нерухомого майна, що належить до державної власності. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі №910/10821/24 присуджено до стягнення з ТОВ «Югнефтепродукт» на користь РФ ФДМУ заборгованість по орендній платі 275 441,03 грн, пеню в розмірі 44 859,20 грн, інфляційні втрати в розмірі 13 568,81 грн. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №910/10821/24 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Югнефтепродукт» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024.
12.09.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач у відзиві наголошує на тому, що вимоги про стягнення грошових коштів за період, коли майно вже не використовувалося відповідачем, є необґрунтованими і не мають правової підстави, оскільки правові відносини між сторонами на той момент вже не існували.
Так, 12.05.2023 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» направлено повідомлення №30-06/3164 про відмову від договору оренди нерухомого майна №9153 від 26.10.2022.
Відповідач наголошує, що лист-повідомлення третьої особи про односторонню відмову від Договору оренди нерухомого майна №9153 було отримано відповідачем засобами електронного зв'язку, в зв'язку з чим вся подальша поведінка відповідача вибудовувалася на впевненості щодо припинення договору оренди (передання ключів, невикористання об'єкту оренди, розрахунок з орендної плати по дату припинення договору, тощо). У даному випадку поведінка позивача містить ознаки суперечливості, оскільки будучи обізнаним про направлення третьою особою повідомлення про дострокове припинення договору, відсутність направлених рахунків на оплату, сформованих податкових накладних, прийняття ключів від орендаря, майже через два роки позивачем висунуто вимоги за договором, як чинним. При цьому поведінка відповідача не містить суперечливості й після отримання листа-повідомлення та усвідомлення його змісту, як дійсної волі орендодавця, відбулося передання ключів балансоутримувачу, у приміщенні не здійснювалась господарська діяльність з часу припинення договору оренди, визнавалася та сплачувалася орендна плата по дату припинення договору (17 травня 2023 року). Отже, дата припинення орендних правовідносин - 17.05.2025, а підстави для стягнення орендних платежів після вказаної дати - відсутні. Відповідачем ніколи не визнавалась дата припинення договору 21.05.2024, про що зазначено в самому акті від 21.05.2024 («з датою повернення та датою припинення договору оренди не згоден. Майно та ключі від нього повернуті 10.05.2023 Балансоутримувачу»).
У відзиві відповідач також зазначив, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з позивача в розмірі 11 100,00 грн (копії документів будуть надані впродовж 5 днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції). Також повідомлено, що ця сума витрат на професійну правничу допомогу може бути більшою в залежності від тривалості та кількості судових засідань по справі із розрахунку 3700 грн за годину праці адвоката згідно з договором про надання правничої допомоги №101-2024 від 07.10.2024 та додаткового погодження зменшення ціни договору, а також гонорару успіху (10% від суми майнового спору).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5252/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
21.08.2025 матеріали справи №910/5252/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 залишено без руху. Роз'яснено Головному управлінню Національної поліції у місті Києві, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 681,48 грн.
28.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Національної поліції у місті Києві надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №16166 від 27.08.2025 про сплату судового збору у розмірі 681,48 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 14.10.2025.
12.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» надійшла заява про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» про участь його у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 14.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 14.10.2025, з'явились представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 14.10.2025, не з'явився, у поясненнях від 10.09.2025 просив суд розгляд справи проводити без його участі.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
26.10.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» (орендар) та Головним управлінням національної поліції у м. Києві (балансоутримувач) було укладено Договір оренди № 9153 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 розділу ІІ («Незмінювані умови договору») якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Згідно з пунктом 4 Умов (розділу І Договору «Змінювані умови договору») об'єктом оренди за цим Договором є державне нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею 126,0 кв. м (будівля площею 113,6 кв. м (інв. № 101310024) та будівля площею 12,4 кв. м (інв. №101310022)) за адресою: м. Київ, вул. Голосіївська,15.
Вартість майна відповідно до пункту 6 Умов (розділу І Договору «Змінювані умови Договору») визначена на підставі фінансової звітності балансоутримувача станом на 31.08.2022 і становить 102 800,00грн (без ПДВ).
Відповідно до пункту 1.2. розділу ІІ Договору майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов, за якими зазначене майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням.
Згідно з пунктом 2.1. розділу ІІ Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.
За умовами пункту 3.1. розділу ІІ Договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.
Відповідно до пункту 9.1. Умов (розділу І Договору «Змінювані умови договору») місячна орендна плата, визначена за результатами аукціону, становить 35001 грн (без ПДВ).
У пункті 3.2. розділу ІІ Договору встановлено, якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень - грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень - грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Пунктом 3.3. розділу ІІ Договору сторонами узгоджено, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця - до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
У пункті 16 Умов (розділу І Договору «Змінювані умови договору») визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладання Договору: балансоутримувачу 50% суми орендної плати та державному бюджету 50% суми орендної плати.
Згідно з пунктом 3.4. розділу ІІ Договору орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується. на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.
За приписами пункту 3.7. розділу ІІ Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов'язані з поданням позову.
Згідно з пунктом 3.8 розділу ІІ Договору сторони погодили, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
За умовами пункту 4.1. розділу ІІ Договору у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом;
сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), оплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди;
відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на випадки погіршення стану або втрати орендованого майна), або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід'ємних поліпшень/капітального ремонту.
Відповідно до пункту 4.2 розділу ІІ Договору протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю. Орендар зобов'язаний: підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від балансоутримувача і одночасно повернути балансоутримувачу два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди (у разі, коли доступ до об'єкта оренди забезпечується ключами); звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів. Не пізніше ніж на четвертий робочий день після припинення договору балансоутримувач зобов'язаний надати орендодавцю примірник підписаного акта повернення з оренди орендованого майна або письмово повідомити орендодавцю про відмову орендаря від підписання акта та/або створення перешкод орендарем у доступі до орендованого майна з метою його огляду, та/або про неповернення підписаних орендарем примірників акта.
У пункті 4.3. розділу ІІ Договору встановлено, що майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
За умовами пункту 4.4. розділу ІІ Договору, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.
Пунктом 12.1. розділу ІІ Договору передбачено, що цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Згідно з пунктом 12 Умов (частини 1 Договору «Строк договору») строк дії договору визначено на період дії воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану з дати набрання чинності цим договором.
Відповідно до умов пункту 12.7. розділу ІІ Договору цей договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар:
12.7.1. допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці;
12.7.2. використовує майно не за цільовим призначенням, визначеним у пункті 7.1 Умов;
12.7.3. передає майно, його частину у користування іншій особі;
12.7.4. перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору.
У силу пункту 12.8. розділу ІІ Договору сторони погодили, що про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, орендодавець повідомляє орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п'яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладання за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна.
Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.
Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання орендодавцем орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.
У пункті 3.2. Умов (розділу І Договору «Змінювані умови договору») визначено адресу місцезнаходження орендаря: вул. Космонавтів, 126/1, кв.26, м.Миколаїв, 54055, та адресу електронної пошти, на яку надсилаються офіційні повідомлення за цим договором: uneft@ukr.net; ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до пункту 12.12. Договору майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
Як свідчать матеріали справи, 26.10.2022 Регіональним відділенням, ТОВ «Югнефтепродукт» та ГУНП у м. Києві було складено та підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності.
Орендодавцем на адресу орендаря та балансоутримувача було направлено лист №30-06/1081 від 13.02.2023 про порядок нарахування орендної плати, в якому вказано про наявність у орендаря заборгованості станом на 08.02.2023 в розмірі 20887,70 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2023 Регіональним відділенням було направлено на поштову адресу ТОВ «Югнефтепродукт» повідомлення №30-06/3164 від 12.05.2023 про відмову від Договору оренди нерухомого майна №9153 від 26.10.2022. У даному повідомленні вказано, що станом на 03.05.2023 у орендаря існує заборгованість в сумі 87 354,62 грн, а отже орендодавець, керуючись пунктом 12.7.1. Договору, повідомляє про одностороннє його припинення. Направлення вказаного повідомлення на адресу орендаря підтверджується поштовим повідомленням №0103283298772. При цьому повідомлення, направлене засобами поштового зв'язку, повернулось відправнику.
Повідомлення №30-06/3164 від 12.05.2023 про відмову від Договору оренди також було вручене 12.05.2023 ГУ НП у м. Києві, про що на ньому проставлено вхідний штемпель позивача (том 1, а.с. 154).
Згідно зі звітом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про періодичний комплексний огляд об'єкта оренди від 19.07.2023, за наказом Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву від 03.07.2023 №707 проведено огляд об'єкта оренди державного нерухомого майна загальною площею 126 кв. м, будівля літера «В» і «Г» за адресою: вул. Голосіївська, 15, м. Київ. Майно не використовується. Заборгованість зі сплати орендних платежів до державного бюджету становить 153 821,54 грн, пеня - 17 310,73 грн (більше трьох місяців).
21.05.2024 між Регіональним відділенням (орендодавець), ТОВ «Югнефтепродукт» (орендар) та ГУНП у м. Києві (балансоутримувач) було підписано Договір №9153/01 про припинення договору №9153 від 26.10.2022 (далі - Договір про припинення), згідно з пунктом 1 якого чинність Договору оренди №9153 нерухомого майна, що належить до державної власності, яке розташоване за адресою: вул. Голосїївська, 15, м. Київ, загальною площею 126,0 кв. м, що перебуває на балансі ГУНП у м. Києві, достроково припинено за взаємною згодою сторін.
Договір оренди вважається припиненим з моменту підписання акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (пункт 2 Договору про припинення).
21.05.2024 між балансоутримувачем та орендарем складено та підписано Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за Договором оренди №9153 від 26.10.2022 (Акт повернення).
Згідно з пунктом 1 зазначеного Акту повернення за цим Актом орендар передає, а балансоутримувач приймає зі строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: місцезнаходження - м. Київ, вул. Голосіївська,15; назва - нежитлові будівлі загальною площею 126, 0 кв. м (будівля площею 113,6 кв. м (інв. № 101310024) та будівля площею 12,4 кв. м (інв. №101310022)); загальна площа (кв.м) - 126,0; корисна площа (кв. м) - 126,0; ключ об'єкта, під яким об'єкт включено до Переліку відповідного типу - ключ 50327.
Відповідно до пункту 2 Акта повернення визначено, що цим Актом балансоутримувач засвідчує, що отримав від орендаря комплект ключів від майна у кількості 1 штук.
Інформація про стан майна, розрахунків за Договором оренди і за договором про відшкодування витрат додаються (пункт 3 Акта повернення).
Зазначений Акт підписано представниками орендаря і балансоутримувача, підписи яких скріплені печатками. При цьому з боку орендаря Акт підписано із застереженням такого змісту: «З датою повернення та датою припинення Договору оренди не згоден. Майно та ключі від нього повернуті 10.05.2023 балансоутримувачу».
В Інформації про стан майна, розрахунків за Договором оренди і за договором про відшкодування, яка є додатком до Акта повернення, зазначена сума заборгованості орендаря з орендної плати в частині, яка підлягає сплаті балансоутримувачу, і становить 553 940,52 грн (з ПДВ). Як убачається зі змісту вказаної Інформації, представник орендаря при її підписанні визнав заборгованість за Договором станом на 15.05.2023 в сумі 168 323,03 грн (з ПДВ).
19.03.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначав, що сума заборгованості з орендної плати останнього становить 385 617,43 грн, а також нараховано пеню у розмірі 50 657,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 172,53 грн.
У відповідь на претензію листом за вих. №27-03/2 від 27.03.2025 ТОВ «Югнефтепродукт» повідомило позивача про одностороннє припинення договору оренди Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву у травні 2023 року.
Із листа ГУНП у м. Києві №200776/ВУМ-2024 від 09.10.2024 (486953) вбачається, що у період із травня 2023 року по вересень 2024 року спірні нежитлові приміщення не використовувалися ТОВ «Югнефтепродукт». 12.05.2023 до Головного управління за №7718-еп/ВС надійшло повідомлення від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (вих. №30-06/3164) про відмову від договору оренди нерухомого майна №9153, що належить до державної власності від 26.10.2022. Нежитлові приміщення були передані представником ТОВ «Югнефтепродукт» до ГУНП у м. Києві 21.05.2024 у момент підписання акта повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, який є невід'ємною частиною договору від 21.05.2024 №9153/01 про припинення вищевказаного договору оренди.
Листом № 209384/ВУМ-2024 від 17.10.2024 (501307) ГУНП у м. Києві повідомило, що 10.05.2023 представником ТОВ «Югнефтепродукт» були передані ключі від вказаних приміщень працівнику Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Оскільки відповідач не здійснив перед балансоутримувачем (позивачем) погашення заборгованості за Договором у повному обсязі, а непогашена заборгованість за доводами ГУНП у м. Києві становить 385 617,49 грн (553 940,52 грн - 168 323,03 грн), позивач і звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, наголошував на тому, що РФ ФДМУ реалізувало своє право на дострокове розірвання Договору шляхом направлення відповідачу повідомлення від 12.05.2023, яке отримане відповідачем електронною поштою 15.05.2023, що є підставою вважати цей Договір таким, що припинив свою дію внаслідок одностороннього розірвання. Після такого одностороннього розірвання відповідач не використовував нерухоме майно, яке було об'єктом оренди за спірним Договором, у своїй господарській діяльності, повернув ключі від об'єкта оренди балансоутримувачу. Наведене свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати за період після припинення дії Договору у травні 2023 року.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами у справі Договір є договором оренди державного майна, а тому підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України (чинного станом на дату укладення Договору та виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Ключовим питанням, що підлягає встановленню у межах даної справи, враховуючи предмет та підстави заявленого позову та висловлені щодо них відповідачем заперечення, є визначення дати та підстави припинення Договору оренди нерухомого майна державної власності (одностороннє розірвання чи припинення за взаємною згодою сторін).
Досліджуючи дане питання та оцінюючи докази, подані учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Так, пунктом 12.1. розділу ІІ Договору передбачено, що цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі (у даному випадку 26.10.2022) і закінчується датою припинення цього договору.
Згідно з пунктом 12 Умов (частини 1 Договору «Строк договору») строк дії договору визначено на період дії воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану з дати набрання чинності цим договором.
Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Частина 1 статті 615 Цивільного кодексу України визначає, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 стаття 188 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Статтею 782 Цивільного кодексу України унормовано, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 509, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Так, укладаючи Договір, у пункті 12.6. розділу ІІ Договору сторони погодили підстави, з яких припиняється цей Договір. Серед них, зокрема, передбачено, що Договір припиняється:
на вимогу орендодавця з підстав, передбачених пунктом 12.7 цього Договору, і при цьому Договір вважається припиненим в день, визначений відповідно до абзацу третього пункту 12.8 цього Договору (підпункт 12.6.4.);
за згодою сторін на підставі договору про припинення з дати підписання акта про повернення майна з оренди (підпункт 12.6.6.).
Відповідно до умов пункту 12.7. розділу ІІ Договору цей договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар:
12.7.1. допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці;
12.7.2. використовує майно не за цільовим призначенням, визначеним у пункті 7.1 Умов;
12.7.3. передає майно, його частину у користування іншій особі;
12.7.4. перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору.
Згідно з умовами пункту 12.8. частини ІІ Договору про наявність однієї з підстав для дострокового припинення Договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього Договору, орендодавець повідомляє орендареві та іншій стороні Договору листом. У листі повинен міститися опис порушення і вимога про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п'яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення. Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання орендодавцем орендарю листа про дострокове припинення цього Договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення цього Договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.
Отже, умовами Договору передбачена можливість дострокового його припинення на вимогу орендодавця за наявності конкретно визначених підстав, що є тотожним односторонній відмові від договору та відповідає приписам частини 3 статті 651, статті 782 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, орендодавцем на адресу орендаря та балансоутримувача було направлено лист №30-06/1081 від 13.02.2023 про порядок нарахування орендної плати, в якому вказано про наявність у орендаря заборгованості станом на 08.02.2023 у розмірі 20 887,70 грн, пеня 999,15 грн (том 1, а.с. 151).
У матеріалах справи міститься повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву вих. №30-06/3164 від 12.05.2023 про відмову від Договору оренди нерухомого майна №9153, що належить до державної власності від 26.10.2022, яке було згідно з приміткою про дату подання до поштового відділення надіслано на адресу відповідача 17.05.2023 (оригінал поштового відправлення було оглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні 17.06.2025, що підтверджується звукозаписом та протоколом судового засідання), проте повернулося відправнику з відміткою: «за закінченням терміну зберігання», а також було вручене ГУ НП у м. Києві, про що на ньому міститься відмітка з вхідним номером ГУ НП у м. Києві від 12.05.2023 (том 1, а.с. 154-155).
У зазначеному повідомленні орендодавець посилається на порушення відповідачем умов пункту 3.3. Договору щодо внесення орендної плати у встановлених договором розмірі та строки та, посилаючись на положення пункту 12.7.1. Незмінюваних умов Договору та статті 782 Цивільного кодексу України, зазначає про відмову від укладеного Договору.
Із матеріалів справи також вбачається, що повідомлення про відмову від Договору оренди було надіслане на електронну пошту відповідача 15.05.2023 (том 1, а.с. 146), зазначену у пункті 3.2.1. розділу І Договору як адресу, на яку надсилаються офіційні повідомлення за цим Договором.
За змістом положень частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.
Позивач в апеляційній скарзі наголошує на недотриманні порядку, встановленого Договором для його дострокового припинення на вимогу орендодавця.
Колегією суддів у даному контексті встановлено, що дійсно орендодавцем не було попередньо до повідомлення про відмову від договору на підставі пункту 12.7. Договору направлено листа із повідомленням про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору і вимоги про її усунення.
Втім, колегія суддів звертає увагу на те, що дії орендодавця варто оцінювати не виключно з огляду на формальні аспекти дотримання процедури розірвання, а й з огляду на реальний зміст його волевиявлення щодо одностороннього розірвання договору, яке було висловлене у листі-повідомленні вих. №30-06/3164 від 12.05.2023, враховуючи при цьому решту наявних у матеріалах справи доказів.
Так, колегія суддів зазначає, що згідно з наявним у матеріалах справи звітом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про періодичний комплексний огляд об'єкта оренди від 19.07.2023, за наказом Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву від 03.07.2023 №707 проведено огляд об'єкта оренди державного нерухомого майна загальною площею 126 кв. м, будівля літера «В» і «Г» за адресою: вул. Голосіївська, 15, м. Київ. Встановлено, що майно не використовується. Заборгованість зі сплати орендних платежів до державного бюджету становить 153 821,54 грн, пеня - 17 310,73 грн (більше трьох місяців).
Із листа ГУ НП у м. Києві №200776/ВУМ-2024 від 09.10.2024 (486953) вбачається, що у період із травня 2023 року по вересень 2024 року спірні нежитлові приміщення не використовувалися ТОВ «Югнефтепродукт». При цьому ГУ НП у м. Києві у даному листі посилається на те, що 12.05.2023 до нього надійшло повідомлення РВ ФДМУ вих. №30-06/3164 від 12.05.2023 про відмову від Договору оренди №9153 від 26.10.2022.
Також листом №209384/ВУМ-2024 від 17.10.2024 (501307) ГУ НП у м. Києві повідомило, що 10.05.2023 представником ТОВ «Югнефтепродукт» були передані ключі від вказаних приміщень працівнику Головного управління Національної поліції у м. Києві, чим підтверджено доводи відповідача з цього приводу.
Отже, з наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності вбачається, що більш вірогідним є факт здійснення орендодавцем саме волевиявлення на дострокове припинення Договору оренди шляхом направлення відповідного повідомлення на поштову та електронну адреси орендаря у травні 2023 року й те, що після цього об'єкт оренди фактично не використовувався відповідачем.
При цьому, як вірно наголосив суд першої інстанції, фактичне неотримання повідомлення про розірвання Договору засобами поштового зв'язку не нівелює правових наслідків його направлення, оскільки сторонами у пункті 12.8. Договору було досягнуто згоди, що дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця. Згідно з матеріалами справи такою датою є 17.05.2023 (доказів на підтвердження того, що поштове відправлення №0103283298772 було направлене відповідачу в іншу дату, ніж зазначено на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, позивачем або третьою особою не надано). Одночасно судом враховані пояснення відповідача стосовно отримання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену у пункті 3.2.1. розділу І Договору.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 4.2. частини ІІ Договору протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю. Орендар зобов'язаний: підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від балансоутримувача і одночасно повернути балансоутримувачу два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди (у разі, коли доступ до об'єкта оренди забезпечується ключами); звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів. Не пізніше ніж на четвертий робочий день після припинення договору балансоутримувач зобов'язаний надати орендодавцю примірник підписаного акта повернення з оренди орендованого майна або письмово повідомити орендодавцю про відмову орендаря від підписання акта та/або створення перешкод орендарем у доступі до орендованого майна з метою його огляду, та/або про неповернення підписаних орендарем примірників акта.
Тобто, обов'язок зі складання відповідного акта за умовами укладеного між сторонами правочину покладено саме на третю особу, а не на відповідача.
У свою чергу неузгодженість між сторонами щодо часу повернення спірного приміщення з оренди та його повернення лише у травні 2024 року згідно з актом від 21.05.2024 не впливає на визначення моменту дострокового припинення самого договору оренди.
При цьому, сам Акт повернення від 21.05.2024 зі сторони відповідача підписано із застереженням такого змісту: «З датою повернення та датою припинення Договору оренди не згоден. Майно та ключі від нього повернуті 10.05.2023 балансоутримувачу».
За умовами пункту 4.4 розділу ІІ Договору, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 щодо правового режиму користування майном під час дії та у разі припинення договору найму (оренди) суд касаційної інстанції висловив таку правову позицію:
« 9.9. … Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.
Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
9.10. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
9.11. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
9.12. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
9.13. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
9.14. Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).».
Таким чином, враховуючи наведену правову позицію, оскільки суд дійшов висновку, що у травні 2023 року за волевиявленням орендодавця Договір був розірваний в односторонньому порядку на підставі пунктів 12.6.4. та 12.7.1. Договору, відповідно, припинив свою дію, у позивача відсутні підстави для стягнення орендної плати згідно з умовами Договору за період від моменту припинення дії такого Договору до моменту повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (21.05.2024).
Наявний у матеріалах Договір №9153/01 від 21.05.2024, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» та Головним управлінням національної поліції м. Києва, згідно з пунктом 1 якого чинність Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9153 від 26.10.2022, яке розташоване за адресою: вул. Голосїївська, 15, м. Київ, загальною площею 126,0 кв.м, що перебуває на балансі Головного управління Національної поліції у м. Києві, достроково припиняється за взаємною угодою сторін, наведених вище висновків суду щодо реалізації орендодавцем у травні 2023 року права на дострокове припинення договору на підставі пунктів 12.6.4. та 12.7.1. Договору не спростовує, оскільки такий Договір підписаний майже через рік після його фактичного дострокового припинення з іншої підстави.
У контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.11.2019 у справі №910/124484/18, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19).
Так, із листів ГУ НП у м. Києві вбачається, що останньому було достеменно відомо, що у період із травня 2023 року по вересень 2024 року спірні нежитлові приміщення не використовувалися ТОВ «Югнефтепродукт». 12.05.2023 до Головного управління за №7718-еп/ВС надійшло повідомлення від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (вих. №30-06/3164) про відмову від договору оренди нерухомого майна №9153, що належить до державної власності від 26.10.2022. 10.05.2023 представником ТОВ «Югнефтепродукт» були передані ключі від вказаних приміщень працівнику Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Водночас, звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач ГУ НП у м. Києві зазначає, що спірний договір оренди був припинений лише 21.05.2024 за взаємною згодою сторін.
Така поведінка позивача, на переконання суду, порушує доктрину заборони суперечливої поведінки, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції були проігноровані факти, які підтверджують волевиявлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та сторін Договору щодо його дострокового припинення саме за взаємною згодою сторін.
У свою чергу відповідач, який у травні 2023 року отримав від орендодавця повідомлення про дострокове розірвання договору та повернув балансоутримувачу ключі від орендованого об'єкту, правомірно розраховував на те, що такий Договір припинив свою дію з 17.05.2023.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про неврахування судом першої інстанції преюдиційних обставин, встановлених Північним апеляційним господарським судом у постанові від 13.02.2025 у справі №910/10821/24, суд зазначає таке.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/10821/24 відмовлено у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» про стягнення заборгованості з орендної плати за Договором оренди №9153 від 26.10.2022 у розмірі 275 441,03 грн, 44 859,20 грн пені та інфляційних втрат у сумі 13 568,81 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі №910/10821/24 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 скасовано, позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Югнефтепродукт» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву заборгованість по орендній платі 275 441,03 грн, пеню в розмірі 44 859,20 грн, інфляційні втрати в розмірі 13 568,81 грн.
Апеляційний суд у названій постанові дійшов висновку, що спірний Договір був чинним з моменту підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передачі орендованого майна 26.10.2022 до моменту припинення за згодою сторін і підписання акта про повернення майна з оренди - 21.05.2024.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі №922/2391/16).
Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.
Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі №922/2013/18 зазначав, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Аналогічний висновок викладено у пункті 9.19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2020 у справі №910/2360/19.
Згідно з частиною 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Аналізуючи положення частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувалися і встановлювалися у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що фактично обставини, на які посилається позивач, є оцінкою іншим судом у справі №910/10821/24 факту дотримання сторонами порядку дострокового розірвання договору, встановленого пунктом 12.8. останнього, і не є преюдиційними у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України для даної справи.
За наведених обставин у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про дострокове припинення з 17.05.2023 (дата направлення повідомлення №30-06/3164 від 12.05.2023) Договору №9153 від 26.10.2022, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення орендних платежів згідно з умовами Договору, що припинив свою дію, після вказаної дати.
Позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 50 657,06 грн та 46 172,53 грн інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, а тому також не підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Позивач усупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України належними засобами доказування не довів суду своїх позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та спростовуються встановленими обставинами справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції у місті Києві не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в даній справі.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Головного управління Національної поліції у місті Києві є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/5252/25 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції у місті Києві.
Матеріали справи №910/5252/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.11.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко