Справа № 991/3938/25
Провадження 1-кп/991/57/25
28 жовтня 2025 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_4 ,
та захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду в місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210000000100 від 18 лютого 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Рожанівка Заліщицького району Тернопільської області, проживаючого а адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Теребовля, Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Копичинці, Гусятинського району Тернопільської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
В провадженні Вищого антикорупційного суду на стадії дослідження письмових доказів сторони обвинувачення перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210000000100 від 18 лютого 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
01 жовтня 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12020210000000100 від 18 лютого 2020 року.
Клопотання обґрунтоване тим, що у вказаному кримінальному провадженні відповідно до ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 травня 2024 року та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 серпня 2024 року у справі № 991/4418/24 необґрунтовано накладено арешт на частку майна, належного ОСОБА_6 , а саме автомобіля марки Lexus RX 200T, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 ; автомобіля марки DAF CF 75.250, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN код НОМЕР_4 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_6 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN код НОМЕР_8 .
Так, санкція ч. 5 ст. 191 КК України, пособництво у вчиненні якого інкримінується ОСОБА_4 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, у відповідності до ч. 1 ст. 49 КК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
У разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як виду покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована.
Сторона захисту вказує, що відповідно до договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про поділ майна подружжя від 13 вересня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1165, право спільної сумісної власності на автомобіль марки Lexus RX 200T, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 припиняється та автомобіль переходить в особисту приватну власність ОСОБА_6 . Також, відповідно до договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про поділ майна подружжя від 15 вересня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1196, право спільної сумісної власності на автомобіль DAF CF 75.250, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN код НОМЕР_4 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_6 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN код НОМЕР_8 припиняється та автомобілі переходять в особисту приватну власність ОСОБА_6 . В подальшому, у зв'язку з проведенням перереєстрації автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, VIN код НОМЕР_8 , д.н.з. НОМЕР_9 було змінено на НОМЕР_7 .
Неспроможність висновку щодо можливості накладення арешту на майно ОСОБА_6 також спростовується і тим, що як набуття ОСОБА_6 майна, так і розподіл частини такого майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , відбувалося задовго до повідомлення ОСОБА_4 про підозру у кримінальному провадженні № 12020210000000100 та до моменту звернення детектива до слідчого судді з вказаним клопотанням про арешт майна, що свідчить про відсутність мети виведення майна з-під арешту та можливої конфіскації майна як виду покарання, а також відсутність сумнівів з приводу безпідставного набуття ОСОБА_6 на вказане майно.
Таким чином, арешт частки майна, належного ОСОБА_6 , а саме: автомобіля марки Lexus RX 200T, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 ; автомобіля марки DAF CF 75.250, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN код НОМЕР_4 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_6 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN код НОМЕР_8 є необґрунтованим та незаконним, оскільки вказане майно повністю належить на праві власності ОСОБА_6 відповідно до вказаних вище обставин, та до нього судом не може бути застосовано конфіскацію майна, як вид можливого покарання для іншої особи - ОСОБА_4 .
Позиції учасників судового провадження.
Адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подане клопотання з підстав викладених у ньому. Додатково та на запитання пояснив, що в даному кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке безпосередньо належить ОСОБА_6 і не є спільною сумісною власністю. В вересні 2021 року, тобто за 2,5 роки до повідомлення про підозру ОСОБА_4 відбувся поділ майна подружжя. Суд не повинен вирішувати питання про спільне майно, оскільки дане питання вже було вирішено подружжям. ОСОБА_6 відповідно до вказаних договорів отримала в особисту приватну власність вищезазначені автомобілі, в той же час майно, яке було визначено за ОСОБА_4 цими договорами визначено не було. Вважає, що ані в суду, ані в сторони обвинувачення немає підстав вважати договори фраудаторними, з тих підстав, що не все майно було поділено, а тільки частина була зареєстрована як особиста власність ОСОБА_6 . Необхідність у подачі клопотання зумовлена тим, що автомобіль Lexus RX 200T, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 використовує щодня, має намір змінити його на новіший. Інші два вантажні транспортні засоби використовуються у сімейному бізнесі, теж зношуються та втрачають у вартості, а тому є необхідність їх заміни.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав подане клопотання та підтвердив всі обставини, на які послалася сторона захисту. Додатково додав, що з ОСОБА_6 перебуває в процесі розлучення, має намір подати до суду позов про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Причину укладення договорів про поділ майна подружжя пояснити не зміг. Вказав, що при поділі майна дійсно було здійснено поділ і його майна, а саме він забрав собі автомобілі, але це не відображено у договорах.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечила проти задоволення поданого клопотання. Зазначила, що сторона захисту вважає арешт необґрунтованим, однак питання обґрунтованості арешту оцінюється виключно з урахуванням тих обставин, які були відомі та досліджувалися слідчим суддею під час його накладення. Слідчий суддя у своїй ухвалі зазначав про наявність відповідних договорів і факт поділу майна. Крім того, доводи, наведені у цьому клопотанні, є тотожними тим, що вже викладалися в апеляційній скарзі на ухвалу про накладення арешту, та отримали оцінку апеляційного суду. На цей час сторона захисту не навела жодних нових аргументів, які могли б стати підставою для прийняття іншого рішення.
Інші учасники кримінального провадження, а також особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, були повідомлені про час та місце розгляду клопотання завчасно та у належний спосіб. ОСОБА_6 подала до суду заяву, в якій вказала, що вона повідомлена про дату та час розгляду клопотання про арешт майна, однак, оскільки її права та інтереси представляє адвокат ОСОБА_5 , просила здійснювати судовий розгляд клопотання про скасування арешту належного їй майна без її участі. Додатково зазначила, що подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження призводить до неможливості розпоряджатися належним їй майном, у зв'язку з чим, просила розглянути таке клопотання невідкладно.
З огляду на положення ч. 2 ст. 174 КПК України, неявка осіб, повідомлених про час та місце розгляду клопотання, не є перешкодою для його вирішення.
Оцінка та висновки Суду щодо вирішення клопотання
Заслухавши думки учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, Суд дійшов такого.
Відповідно до ч. 2 ст. КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, зокрема є арешт майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).
Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КПК України може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК України особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Санкцією ч. 5 ст. 191 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України.
Відповідно до ч. 1 статті 174 КПК України обвинувачений, його захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210000000100 від 18 лютого 2020 року встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
Відтак, в разі визнання обвинуваченого ОСОБА_4 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить, в тому числі його частки у спільній сумісній власності подружжя, права на яке документально зареєстровано за його дружиною ОСОБА_6 .
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України.
Частинами 1, 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як вид покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19).
Виходячи із вищезазначених положень закону ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 травня 2024 року та колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 серпня 2024 року у справі № 991/4418/24 накладено арешт на частку майна, належного ОСОБА_6 , а саме автомобіля марки Lexus RX 200T, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 ; автомобіля марки DAF CF 75.250, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN код НОМЕР_4 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_6 ; автомобіля марки Mersedes-Benz Sprinter 313 CDI, д.н.з. НОМЕР_7 , VIN код НОМЕР_8 .
Сторона захисту подаючи клопотання про скасування арешту майна, яке є предметом розгляду, посилається на ті ж самі договори, укладені 13 та 15 вересня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про поділ майна подружжя, посвідчені приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1165 та 1196, відповідно да яких право спільної сумісної власності на вказані у клопотанні автомобілі, серед іншого, припиняється та переходить в особисту приватну власність ОСОБА_6 (т.14 а.с. 47-49, 50-52). Також захист посилається на відповідні положення Сімейного кодексу та відсутність підстав ввадажти укладені договори фраудаторними.
Разом з тим, наявність цивільно-правових угод, зокрема договорів дарування, купівлі-продажу або поділу майна, не є абсолютною перешкодою для накладення арешту на таке майно, якщо у межах досудового розслідування є підстави вважати, що ці правочини мають ознаки фіктивності, або були укладені з метою приховування майна від можливого арешту чи конфіскації, або ж були вчинені з метою унеможливлення виконання вироку суду у разі його постановлення, зокрема в частині конфіскації або відшкодування заподіяної шкоди.
У разі виявлення підозрілих ознак у таких правочинах - у тому числі в разі їх укладення між подружжям незадовго до початку кримінального переслідування - суд має всі законні підстави накласти арешт на це майно, незалежно від наявності формального права власності.
Так, незважаючи на те, що договори про поділ майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 датовані вереснем 2021 року, тобто укладені до моменту повідомлення ОСОБА_4 про підозру, сам по собі цей факт не може бути безумовною підставою для виключення можливості накладення арешту на зазначене майно.
Відповідно до ст. 9 КПК України, слідчий, прокурор і суд зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, у тому числі обставини, які стосуються походження, належності та фактичного користування майном, на яке може бути накладено арешт.
Як зазначила колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, договори поділу мають ознаки фраудаторного правочину, адже, наявні сумніви у їх добросовісності, враховуючи неспівмірність виділених часток подружжя, що свідчить про те, що угоди могли бути спрямовані на обходження законних заходів щодо майна. При цьому судом при прийнятті вказаного рішення було здійснено аналіз матеріалів справи та відповідного законодавства.
Суд, шляхом опитування присутніх учасників, не встановив підстав для іншого тлумачення раніше досліджених матеріалів справи та іншого застосування вказаного законодавства, та погоджується із раніше прийнятими рішеннями у цій справі в частині арешту майна, вважаючи такий арешт обгрунтованим.
Жодного договору чи іншого документального підтвердження, яке б засвідчувало, що певне майно після поділу перейшло в особисту приватну власність обвинуваченого ОСОБА_4 , стороною захисту суду не надано. Навпаки, з представлених договорів убачається, що транспортні засоби та інше майно було передано дружині ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності, а за чоловіком ОСОБА_4 жодного майна не закріплено, що призвело до фактичного зменшення обсягу спільного майна, наявного у подружжя..
Така обставина, на переконання Суду, може свідчити про формальність заявленого поділу та може вказувати на те, що поділ був спрямований не на реальне розмежування майна між подружжям, а на створення видимості відчуження з метою уникнення можливої конфіскації.
Фактично доводи сторони захисту зводяться до незгоди з уже прийнятим рішенням суду про накладення арешту на майно.
Суд зазначає, що під час розгляду даного клопотання стороною захисту не наведено нових доказів або фактів, які б свідчили про зміну обставин, покладених в основу ухвали про арешт майна, чи про безпідставність подальшого його збереження. Натомість наведені аргументи є повторенням позиції, яка вже була предметом оцінки суддів при ухваленні рішення про арешт майна.
Сама по собі незгода сторони захисту з раніше прийнятою ухвалою не може бути підставою для її скасування, оскільки КПК України не передбачає повторного розгляду питання про арешт у разі відсутності нових істотних даних, що впливають на законність чи обґрунтованість такого рішення.
Доводи ініціатора клопотання також не свідчать про те, що накладений арешт перешкоджає задоволенню першочергових життєвих потреб ОСОБА_6 , таких як лікування, придбання житла чи забезпечення елементарних умов існування. Навпаки, звернення з клопотанням про скасування арешту зумовлене лише бажанням зберегти вартість майна, яке використовується власником як для власних потреб, так і з метою отримання прибутку.
Суд наголошує, що економічні міркування власника не можуть переважати інтереси кримінального провадження та суспільний інтерес у забезпеченні можливості виконання вироку суду, якщо буде прийнято рішення про конфіскацію.
Таким чином, оскільки під час розгляду клопотання не було встановлено нових обставин, які могли б свідчити про відсутність підстав для подальшого застосування арешту, Суд дійшов висновку, що підстави для його скасування відсутні. Тотожні доводи сторони захисту, які вже були предметом розгляду не спростовують правомірності та обґрунтованості ухвали суду про накладення арешту на майно.
Керуючись статтями 170-173, 369-372 КПК України, суд,-
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12020210000000100 від 18 лютого 2020 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Головуюча суддя ОСОБА_1