Житомирський апеляційний суд
Справа №287/1062/24 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.
Категорія 42 Доповідач Талько О. Б.
28 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі справу № 987/1062/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « Кредит-Капітал» на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 15 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Винара Л.В.,
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю « ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому зазначено, що 5 березня 2020 року між АТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого останньому наданий кредит у сумі16969 грн. 83 коп., строком на 72 місяці.
13 грудня 2022 року між АТ « Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ « ФК Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Оскільки відповідач належним чином не виконував умови договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків, станом на дату відступлення права вимоги виникла заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 24893 грн. 95 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 15597 грн. 06 коп. та заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 9296 грн. 89 коп.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 24893 грн. 95 коп.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 15 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК « Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №014-RO-82-46338450 від 5 березня 2020 року у розмірі 10846 грн. 52 коп., яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1549 грн. 63 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 9296 грн. 89 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК « Кредит-Капітал» 1055 грн. 44 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що направлення повідомлення ( вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненадання кредитором доказів отримання боржником такого повідомлення не може свідчити про відсутність порушеного права кредитора, отже кредитор може вимагати захисту свого права в судовому порядку.
При вирішенні даного спору суд не врахував правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, відповідно до якої повідомлення ( вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направлялася позичальнику та/або поручителю, є формою досудового вирішення спору, яка вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позові до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором.
В цій постанові Верховний Суд також зазначив, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов'язання за кредитним договором в добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також з огляду на зміст частини другої статті 530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Тому непред'явлення вимоги про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.
Зазначає, що згідно умовами кредитного договору №№014-RO-82-46338450 від 5 березня 2020 року не передбачена необхідність направлення повідомлення ( вимоги) позичальнику з описом вкладення цінним листом, а матеріали справи містять докази щодо направлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за даною угодою.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 5 березня 2020 року між АТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про відкриття поточного рахунку та надання кредиту « Кредит готівкою» №014-RO-82-46338450.
На підставі зазначеного договору відповідачеві надано кредит у розмірі 15300 грн. на придбання товарів ( робіт, послуг) для задоволення власних потреб, а також у розмірі 1669 грн. 83 коп. для оплати страхового платежу.
Сторони погодили строк кредитування - 72 місяця, з березня 2020 року по 5 березня 2026 року.
Також договором передбачено сплату процентів за користування кредитом у розмірі 49,90 % річних.
Пунктом 1.2.5 договору визначено, що клієнт доручає банку здійснювати договірне списання коштів з метою виконання грошових зобов'язань за кредитним договором до 27 числа кожного місяця, у сумі 745 грн. 32 коп.
Положеннями вказаного кредитного договору передбачена можливість дострокового повернення кредиту та сплати відсотків, проте умовами цього договору не передбачене право кредитодавця вимагати повернення у повному обсязі споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав.
Судом також встановлено, що 13 грудня 2022 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ « ФК Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на ту обставину, що станом на дату відступлення права вимоги виникла заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 24893 грн. 95 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 15597 грн. 06 коп. та заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 9296 грн. 89 коп.
Позивач письмово повідомив відповідача про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, вказавши на необхідність до 16 січня 2023 року сплатити заборгованість за даним договором у розмірі 41037 грн. 65 коп.
Також до матеріалів справи долучено досудову вимогу від 22 травня 2024 року про дострокове погашення заборгованості за цим кредитним договором.
При вирішенні спору суд першої інстанції встановив, що кредит є споживчим, проте кредитор не дотримався процедури дострокового стягнення заборгованості, яка передбачена статтею 16 Закону України « Про споживче кредитування», відтак на користь позивача підлягає стягненню лише прострочена заборгованість за кредитному у розмірі 1549 грн. 63 коп. та прострочена заборгованість за відсотками у сумі 9296 грн.
З даного приводу слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди ( стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України « Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Положеннями частини четвертої статті 16 цього Закону визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Як вірно встановив суд першої інстанції, кредитним договір, укладений 5 березня 2020 року між АТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , є споживчим.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач надав суду адресовані відповідачеві письмове повідомлення про зміну кредитора ( з вимогою здійснити погашення заборгованості у розмірі 41037 грн. 65 коп.), а також досудову вимогу про сплату боргу від 22 травня 2024 року, яка була обгрунтована, зокрема, й статтею 1050 ЦК України.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526,527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України « Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, щодо заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів», редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Аналіз частини четвертої статті 16 Закону України « Про споживче кредитування» свідчить про те, що за умови затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, законодавець надав право кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
У тому випадку, якщо умовами договору про споживчий кредит передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, останній зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, строку, протягом якого вони мають бути здійснені та усунути такі порушення у визначений кредитодавцем строк, з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Як свідчать матеріали справи, умовами заяви-договору про відкриття поточного рахунку та надання кредиту « Кредит готівкою» №014-RO-82-46338450 від 5 березня 2020 року не передбачене право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів.
Отже, правильним є висновок суду про те, що у даній справі відсутні підстави для дострокового стягнення споживчого кредиту.
Враховуючи те, що позивач не мав правових підстав для дострокового стягнення кредитних коштів, суд першої інстанції помилково вдався до з'ясування обставин щодо дотримання кредитором процедури дострокового стягнення таких коштів. Однак, зазначена обставина не призвела до невірного вирішення спору та не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки суд дійшов обгрунтованого висновку про стягнення лише простроченої заборгованості, яка виникла станом на час набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 .
Не може бути скасоване вірне по суті рішення лише з формальних підстав.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія « Кредит- Капітал» залишити без задоволення, а рішення Олевського районного суду Житомирської області від 15 січня 2025 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуюча Судді: