Житомирський апеляційний суд
Справа №277/603/25 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.
Категорія 41 Доповідач Шевчук А. М.
30 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі
цивільну справу №277/603/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. у смт Ємільчине,
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТзОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 22 жовтня 2024 року №22.10.2024-100000986 у сумі 79 300 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 26 000 грн; заборгованості за процентами - 36 400 грн; комісії - 3 900 грн; неустойки - 13 000 грн.
Позов обґрунтований тим, що 22 жовтня 2024 року між ТзОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферта) №22.10.2024-100000986 шляхом підписання позичальником електронним цифровим підписом заявки, що є невід'ємною частиною цього договору, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 26 000 грн на строк 140 днів зі сплатою процентів за його користування, які позичальник мав сплатити відповідно до графіку платежів. ТзОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, але ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим утворилася вказана вище сума заборгованості.
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішення суду першої інстанції, позивач ТзОВ «Споживчий центр» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) від 22 жовтня 2024 року; подання відповідачем заявки від 22 жовтня 2024 року №22.10.2024-100000986; надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору від 22 жовтня 2024 року №22.10.2024-100000986 (кредитної лінії). Між сторонами договір укладений у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Стороною позивача документи, що складають кредитний договір, підписувалися електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувалися за допомогою одноразових ідентифікаторів: «A643» - для паспорту споживчого кредиту, «E643» - для пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 22 жовтня 2024 року, заявки №22.10.2024-100000986 від 22 жовтня 2024 року та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №22.10.2024- 100000986 (кредитної лінії) від 22 жовтня 2024 року, які надсилалися у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0668836663. Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 , належить йому, або що на час укладення договору він не втратив вказаний засіб зв'язку, оскільки втрата може бути підтверджена відповідними засобами доказування. Саме цей номер телефону вказував відповідач у відзиві, як такий, що належить йому. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТзОВ «УПР». Із листа вбачається, що між підприємствами укладений договір на переказ коштів від 01 квітня 2024 року ФК-П-2024/01-2. Відповідно до зазначеного договору кошти були успішно перераховані на платіжну картку клієнта: 22 жовтня 2024 року 12:21:13 в сумі 26 000 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 544956615, призначення платежу: видача за договором кредиту №22.10.2024-100000986. Кошти перераховані на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay. Пунктом 10 постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року №113 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)» передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Ті ж самі положення передбачені пунктом 64 постанови Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити. Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №22.10.2024-100000986, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №22.10.2024-100000986), підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме: 4441-11XX-XXXX-6677. Електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею, якою володіє виключно банк-емітент картки. Відповідно до ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Еквайр зобов'язаний надати держателю платіжної картки (платнику) квитанцію платіжного терміналу (пункти 156, 160 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року №164). У зв'язку з наведеним, лист ТзОВ «УПР» про перерахування коштів, який міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Водночас незрозумілими є мотиви, з яких суд першої інстанції вважає неналежним доказом наявності заборгованості за кредитним договором довідку-розрахунок заборгованості. Оскільки ТзОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, а тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру. Відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 4441-11XX-XXXX-6677, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений ст.81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Надані позивачем документи у своїй сукупності доводять як факт виконання ТзОВ «Споживчий центр» своїх зобов'язань за кредитним договором, так і факт невиконання відповідачем його зобов'язання щодо повернення кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що тривалий час не користувався номером телефону, який зазначений у позовній заяві; перебував на лікуванні після хірургічного втручання; до цього проходив службу в лавах територіальної оборони України. У зв'язку з цим не мав фізичної можливості отримувати SMS, здійснювати реєстрацію в електронних системах або укладати будь-я?і фінансові договори. Він готовий надати на запит суду: довідки про стаціонарне та амбулаторне лікування; посвідчення учасни?а ТРО; довідку про інвалідність та пенсійне посвідчення; виписки необхідних рахунків, що належать йому; підтвердження фактичного місця проживання; довідку з місця роботи про його відсутність на час лікування та реабілітації; дані від оператора зв'язку про інформацію вказаного вище номера та номера, яким він користувався на той час (виписи з мобільного додатку мобільного оператора). Використання СМС-?одів не виключає можливості зловживання: доступу до його ПІБ, ІПН та навіть номеру телефону. SMS-підтвердження може бути отримано сторонніми особами, зокрема, шахраями, ?оле?торами або іншими особами. Згідно з постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, надання односторонніх електронних документів, сформованих без підтвердження особи (без паспорта, підпису, ідентифікації), не може визнаватися належним доказом правочину. Кредитні кошти були перераховані на карту 4441-11XX-XXXX-6677, що начебто належить йому, але в матеріалах справи відсутній документ, який би доводив, що цей рахунок або ?арт?а оформлені саме на його ім'я. Довідка iPay, яку додає позивач, не містить ПІБ, ІПН чи інших ідентифікаторів отримувача коштів. Не надано банківської виписи, яка б засвідчувала, що він отримував чи розпоряджався цими коштами. Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік», первинними документами є лише ті, що мають усі реквізити, я?і ідентифікують учасників господарської операції. Надана довідка таким документом не є. Згідно зі ст.1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним з моменту фактичної передачі коштів. Такого факту не доведено. Відповідно до ст.81 ЦПК України, саме на позивача покладений обов'язок доведення обставин, на я?і він посилається. Таких доказів надано не було.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що 22 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №22.10.2024-100000986, відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 26 000 грн на строк 140 днів, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Сторони погодили, що проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Окрім того, сторони визначили комісію (плата за надання кредиту), що дорівнює 3 900 грн.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е643» (а.с.16).
Також, відповідач попередньо, з використанням електронно-цифрового підпису, прийняв пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), ознайомився з паспортом споживчого кредиту, заповнив анкету позичальника та підтвердив укладення кредитного договору (а.с.16-21).
Отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 26 000 грн підтверджено листом ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», яке діяло на підставі договору з ТзОВ «Споживчий центр» від 01 квітня 2024 року №ФК-П-2024/01-2 (а.с.9). Отже, були перераховані кошти 22 жовтня 2024 року на суму 26 000 грн на карту № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 544956615, призначення платежу: видача за договором кредиту №22.10.2024-100000986.
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, згідно з наданим позивачем розрахунком, за відповідачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 79 300 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту- 26 000 грн, заборгованості за процентами - 36 400 грн, комісії - 3 900 грн та неустойки - 13 000 грн (а.с.10).
Відмовляючи у задоволені позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що сама по собі довідка, сформована платіжним сервісом ТзОВ «УПР» системою іРаy, не є належним та достатнім доказом виникнення та існування між кредитором і відповідачем кредитних відносин та доказом заборгованості. Інших документів, які б підтверджували отримання саме відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, ТзОВ «Споживчий центр» не надано, клопотань про необхідність їх витребування до суду не подано.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» (на час виникнення спірних правовідносин) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 частина перша ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої ст.11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини восьмої ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частині першій та другій ст.639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним із моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина перша ст.642 ЦК України).
За приписами ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вже зазначалося вище, 22 жовтня 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №22.10.2024-100000986, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 26 000 грн на строк 140 днів, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Сторони погодили, що проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема, відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е643». Отже, позивач виконав свої зобов'язання за договором, укладеним між сторонами, надавши відповідачу кредитні кошти у сумі 26 000 грн, що підтверджується листом ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» та не спростовано відповідачем жодними доказами.
Відповідач ОСОБА_1 у порушення умов укладеного договору, своєчасно в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого за ним рахується заборгованість, яка підлягає частковому стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр».
Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості частково.
Так, сума отриманого відповідачем кредиту становить 26 000 грн і сторонами погоджений розмір процентів у сумі 36 400 грн (26 000 грн*1%*140 днів), але ОСОБА_1 тіло кредиту не повернуто та проценти за користування кредитом не сплачені.
При цьому колегія суддів також ураховує те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнена пунктом 5, яким унормовано, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Отже, в межах строку кредитування, з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування», позивач мав право нарахувати проценти, які не можуть перевищувати 1% в день, що ним і було зроблено.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 26 000 грн та процентів за користування кредитом у сумі 36 400 грн підлягають до задоволення у повному обсязі.
Натомість вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії в сумі 3 900 грн та неустойки в сумі 13 000 грн задоволеними бути не можуть з таких мотивів.
Відповідно до частин першої та другої ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року в справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 3 900 грн є неправомірним та не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування» та усталеній практиці Верховного Суду.
Разом із тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим пунктом також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, в силу дії прямої норми вказаного вище Закону, ТзОВ «Споживчий центр» зобов'язано було списати боржнику заборгованість за неустойкою в сумі 13 000 грн, адже вона нарахована за кредитним договором укладеним після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії воєнного стану, що нині триває. Однак позивач списання неустойки не здійснив, а всупереч положень Закону в 2025 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, у тому числі неустойки, яка випливає з кредитних правовідносин.
Із огляду на викладене вище, позовні вимоги про стягнення неустойки в сумі 13 000 грн також задоволеними бути не можуть.
На підставі наведеного, виходячи із принципів законності та справедливості, колегія суддів, керуючись положеннями ст.376 ЦПК України, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким позов задовольняє частково, стягуючи з відповідача на користь позивача тіло кредиту в сумі 26 000 грн та проценти за користування кредитом у сумі 36 400 грн. У стягненні комісії в сумі 3 900 грн та неустойки в сумі 13 000 грн відмовляться.
Із урахуванням положень ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених на 78,69% позовних вимог, сплачений та документально підтверджений судовий збір за подання ТзОВ «Споживчий центр» позовної заяви та апеляційної скарги, в сумі 4 765,47 грн ((2 422,40+3 633,60)*78,69%).
Відповідно до пункту 2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст.ст.268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» станом на 10 березня 2025 року заборгованість за кредитним договором від 22 жовтня 2024 року №22.10.2024-100000986 у сумі 62 400 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 26 000 грн та заборгованості за процентами - 36 400 грн.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у сумі 4 765 грн 47 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої ст.389 ЦПК України.
Головуюча Судді: