Житомирський апеляційний суд
Справа №272/406/25 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
27 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №272/406/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Шелудько Оксана Олександрівна
на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Чуб І.В.
встановив:
У квітні 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 4102609 від 31.10.2023 у розмірі 71 597,73 грн., судові витрати у розмірі 2 422,40 грн. та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що 31.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4102609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. 26.07.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» уклали договір факторингу № 26/07/2024 згідно умов якого, ТОВ «Лінеура Україна» відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4102609 від 31.10.2023 року. Однак, всупереч умов договору №4102609 від 31.10.2023 року відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі - 71 597,73 грн., яка складається з наступного: 9 999,95 грн. - заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 42597,87 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими первісним кредитором, 18 999,91 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 95 календарних днів.
Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4102609 від 31.10.2023 року в загальному розмірі 71 597,73 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 9 999,95 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 42 597,87 грн., нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 95 календарних днів 18 999,91 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що упозовній заяві позивач посилається на те, що 26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 26/07/2024. На підставі цього позивач, стверджує, що нього перейшло право вимоги за кредитним Договором №4102609 від 31.10.2023. Спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. За твердженням позивача таке право вимоги ним набуте на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копію договору факторингу, укладеного між ним та первісним кредитором. Водночас цей договір не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів.
Разом з тим, належні, допустимі і достатні докази переходу права вимоги за кредитним договором №4102609 від 31.10.2023 до ТОВ «Українські фінансові операції» згідно договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, позивачем не надано, невід'ємні й обов'язкові додатки до договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, зокрема, акт прийому передачі Документації та Реєстр Боржників, в справі відсутні.
Крім того, на підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з реєстру боржників». На думку скаржника, наданий документ фактично не є витягом з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, не відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору і зазначений документ є лише твердженням позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах.
Водночас договір факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів. Договір факторингу є рамковим, у тексті договору не визначено які саме права вимоги передаються/відступаються на користь нового кредитора.
Крім того, відповідно до умов договору Факторингу №26/07/2024, даний договір є оплатнім, ціна продажу становить 1 671 256,73 грн. Проте долучений позивачем документ під назвою «Платіжна інструкція кредитового переказу коштів» не може бути прийнятий судом, як доказ, оскільки вона не відповідає вимогам, які передбачені для первинних бухгалтерських документів, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України».
За таких обставин вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цьому документі та позові, а також факт її існування на день звернення до суду з цим позовом
Також відповідач вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту. Таким чином, вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (10 000,00 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», розмір заборгованості за відсотками у сумі 61 597,78 грн. значно перевищує 50% від тіла кредиту та не відповідає балансу інтересів кредитора та боржника.
На думку відповідача, суд першої інстанції передчасно задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, не врахувавши всі обставини справи, зокрема, непропорційно велику суму процентів відносно тіла кредиту, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Українські фінансові операції» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 липня 2025 року без змін. Позивач вважає рішення законним та обґрунтованим, посилаючись на те, що сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку.
Однак, всупереч умовам договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов'язання.
Відповідно до п. 1.2. Договору № 4102609 від 31.10.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, сума кредиту складає 10 000,00 грн. Проте, апелянт не надав ні суду першої та апеляційної інстанції доказів, що отримані ним кошти в сумі 10 000,00 грн. не пов'язані із Договором № 4102609 від 31.10.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Матеріали цивільної справи № 272/406/25 не містять судового рішення щодо визнання недійсним окремих умов Договору.
Виходячи із зазначеного вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 31 жовтня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4102609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с.49-64).
На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура України» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 10 000 грн.
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 364 днів: з 31.10.2023 року по 29.10.2024 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Відповідно до п.3.1. договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Пунктом 1.4.1. договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. договору.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.
Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» та випискою по рахунку (а.с.154-155).
Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Відповідач, оформлюючи кредитний договір здійснила всі необхідні дії, викладені в розділі 2 «Процедура укладання електронного кредитного договору», що визначені розділом 6 «Особливості укладення кредитних договорів зі споживачами в електронній формі через ITC товариства» Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінера Україна», та уклала кредитний договір.
Відповідно до реквізитів договору № 4102609 від 31.10.2023 року, укладеного між сторонами, відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «К637».
Таким чином, відповідач має примірник оригіналу кредитного договору та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідач.
Згідно інформації ТОВ «Пейтек Україна» адресованій ТОВ «Лінеура Україна» 31.10.2023 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 10 000,00 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с.39).
26 липня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу №26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором (а.с.32-36).
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 року ТОВ «Лінеура України» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms-повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер.
На виконання вимог ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до положень п. 1.3 Договору факторингу від 26.07.2024 №26/07/2024, листом від 29.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» повідомило відповідача про відступлення права грошової вимоги за Договорами та передачу персональних даних ТОВ «Українські фінансові операції» із зазначенням банківських реквізитів нового кредитора, а також направлення відповідного текстового повідомлення (SMS - повідомлення) боржникам, згідно реєстру SMS - повідомлень.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договір № 4102609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту позивачем нарахована заборгованість за кредитом у загальному розмірі 71 597,73 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 9999,95 грн., нарахованих процентів первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» - 42 597,87 грн., нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 95 календарних днів 18 999,91 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується договором надання споживчого кредиту, договорами факторингу. Відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за договором кредиту, допустивши заборгованість. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушує право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані у кредит. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором на загальну суму 71 597,73 грн.
Проте повністю з таким висновком суду погодитися неможливо виходячи з наступного.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна»».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту, як і договору факторингу. Зазначені договори недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем розрахунок заборгованості та витяги з реєстру боржників у сукупності є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних прав позичальнику та заборгованість за кредитними договорами. Натомість відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення ним боргу за кредитними договорами суду не надано.
З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми тіла кредиту - 9 999,95 грн. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.
Однак колегія суддів не погоджується із розміром заборгованості за відсотками, які позивач просить стягнути з відповідача за вказаними правочинами виходячи з наступного.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у шість разів перевищує тіло кредиту ) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів».
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за договір № 4102609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 61 597,78 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором в розмірі 9 999,95 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаними договорами необхідно зменшити до 20000,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 29 999,95 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту - 9 999,95 грн., заборгованість за відсотками - 20 000,00 грн.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу виходячи з наступного.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Дідух Є.О. надав договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, акт приймання-передачі послуг №4102609 на загальну суму 10 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) №4102609 від 11.12.2024.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, розмір яких, з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часткового задоволення позовних вимог, буде складати 1 260,00 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подачу апеляційної скарги відповідачем - 3 633,60 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (42%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 017,41 грн., а з позивача на користь відповідача - 2 107,48 грн. (58%).
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Шелудько Оксана Олександрівна,задовольнити частково.
Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 липня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»(код ЄДРПОУ 40966896, адреса місцезнаходження: вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, м. Київ, 03045) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4102609 від 31.10.2023 в розмірі 29 999,95 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 9 999,95 грн., заборгованість за відсотками - 20 000,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»судовий збір у розмірі 1 017,41 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 260,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 107,48 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий Судді