Житомирський апеляційний суд
Справа №291/119/25 Головуючий у 1-й інст. Федорчук І.В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
27 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №291/119/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Федорчук І.В.
встановив:
У лютому 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3945503 від 01.09.2023 у розмірі 81 200,00 грн .
На обґрунтування позову зазначало, що 01.09.2023 між первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір № 3945503 від 01.09.2023, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн.
26.07.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура України» укладеного договір факторингу №26/07/2024 за якими до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 3945503 від 01.09.2023, що укладений з відповідачем.
Станом на день формування позовної заяви у позичальника існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 81 200,00 грн., яка складається з 10 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 65 000,00 грн. та 6 200,00 грн. заборгованості за процентами.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до умов Договору№ 3945503 від 01.09.2023, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ «Ощадбанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Оскільки ТОВ «Лінеура Україна» не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через систему iPay.ua, на підставі укладеного Договору про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію Національного банка України. За інформацією в листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до зазначеного договору № 3945503 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 10 000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 .
Представником позивача було здійснено адвокатський запит до банку-емітенту платіжної картки щодо підтвердження належності картки відповідачу та перерахування коштів за договором первісним кредитором з метою отримання інформації про рух коштів на картковому рахунку відповідача з метою отримання доказів про зарахування коштів на рахунок відповідача.
Згідно відповіді з АТ «Ощадбанк» на запит адвоката відмовлено в наданні такої інформації, оскільки це є банківською таємницею та може бути надана тільки за рішення суду.
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом, разом з яким також подало клопотання про витребування вищезазначеної інформації з АТ «Ощадбанк» з метою доказування отримання коштів відповідачем по кредитному договору №3945503 від 01.09.2023.
Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 06.02.2025 судом витребувано докази з АТ «Ощадбанк».
На виконання ухвали про витребування доказів до суду 28.02.2025 надійшла відповідь АТ «Державний ощадний банк України» № 46/12-11/22867/2025 від 25.02.2025, до якої додано виписку за поточними рахунками клієнта ОСОБА_1 з 01.09.2023 по 12.09.2023 на диску CD-R.
При розгляді листа АТ «Ощадбанк» № 46/12-11/22867/2025 від 25.02.2025 та доданої виписки на диску CD-R Ружинським районним судом Житомирської області не досліджено вміст виписки, що міститься на диску.
Згідно наданої виписки АТ «Ощадбанк» (арк.15 виписки з диску.pdf) міститься інформація особової справи клієнта АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 , згідно якої можливо встановити, що боржнику належить картковий рахунок № НОМЕР_2 , який виданий під рахунок IBAN НОМЕР_3 , крім того міститься інформація щодо паспортних даних боржника, РНОКПП, дати народження, адреси реєстрації, засобів мобільного зв'язку, за допомогою яких можливо ідентифікувати належність вказаного карткового рахунку відповідачу.
Крім того, відповідно до наданої виписки АТ «ОЩАДБАНК» наявне надходження коштів відповідачу ОСОБА_1 в розмірі 10 000,00 грн., які надійшли 03.09.2023 (час проведення операції 05:02:26) призначення платежу: Зарахування переказу на рахунок CH Payment: MasterCard AC--> Our EuroCard/MasterCard.
Також на підтвердження надходження кредитних коштів листом ТОВ «Пейтек Україна» № 20240726-3191 від 26.07.2024 повідомлено, що відповідно до Договору про організацію переказу грошових коштів №210222-1 від 21.02.2022, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна»: 01.09.2023 11:10:12 на суму 10 000,00 грн., номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек Україна» - 400c0a8a-e852-4397-9428-b02a7edb20ae, номер транзакції в системі ТОВ «Лінеура Україна» - 39455031693555807, Session ID - 021136539486, сайт торгівця - https://credit7.ua, код авторизації - 626854, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
На думку скаржника, можливо встановити надходження кредитних коштів на картку НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , в тому числі за унікальним кодом авторизації, який міститься в призначенні платежу та довідці ТОВ «Пейтек Україна».
Отже, суд першої інстанції незважаючи на наявність цього доказу в матеріалах справи, не надав йому належної правової оцінки що має суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу сторона відповідача не скористалася.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 01.09.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3945503 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки. Відповідно до умов кредитного договору позичальник надає кредит у розмірі 10000,00 грн.
Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку Товариства електронним підписом, що створений шляхом накладення на Договір аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання (за зразком, попередньо узгодженим Сторонами в Договорі про встановлення ділових відносин та використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів), в Особистий кабінет/ Мобільний застосунок «Credit7» для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом Одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Клієнта на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору. На підписаний Сторонами Договір уповноваженим працівником Товариства накладається кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу (п. 9.7.1).
Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами з урахуванням особливості його підписання відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та нормативних актів Національного банку України (п. 9.3).
Відповідачу до п.1.2 Договору відповідачу надаються кошти в кредит у сумі 10 000,00 грн., на строк 360 днів (п.1.3), за ставкою 2% на день від суми кредиту протягом усього строку зазначеного у п. 1.3 (п.1.4.1). Періодичність платежів кожні 30 днів відповідно до графіку узгодженому у графіку платежів - Додаток №1 (п.1.3).
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картку НОМЕР_4 (п. 2.1).
У реквізитах сторін кредитного договору в частині позичальника, зазначені прізвище ім'я по батькові відповідача, його адреса проживання, РНОКПП, серія і номер паспорта, одноразовий ідентифікатор «Т282», електронна адреса, номери мобільних телефонів відповідача.
У додатку №1 до кредитного договору сторонами узгоджений графік платежів за договором, а у додатку №2 до кредитного договору відповідач повідомляє про достовірність зазначених у договорі реквізитів відповідача: РНОКПП, номера телефону, дати народження, серії і номера паспорта, місця реєстрації.
Зазначені документи підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором «Т282» 01.09.2023.
З паспортом споживчого кредиту відповідач ознайомився 01.09.2023, про що свідчить підписання його одноразовим ідентифікатором «Т282». У паспорті споживчого кредиту зазначені умови аналогічні тим, які викладені у кредитному договорі.
26.07.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура України» укладеного договір факторингу №26/07/2024 за якими до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 3945503 від 01.09.2023, що укладений з відповідачем.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договір № 3945503 про надання коштів на умовах споживчого кредиту позивачем нарахована заборгованість за кредитом у загальному розмірі 81 200,00 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 10000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» - 65 000,00 грн., нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 19 календарних днів 6 200,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами перерахування первісним кредитором та отримання відповідачем коштів відповідно до умов кредитного договора, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявленої позивачем заборгованості.
Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами відступлення прав вимоги.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитних договорів. Зазначені договори недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зібрані докази вказують на те, що між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір, на виконання якого ТОВ «Лінеура Україна» перерахувало на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача, емітовану Банком АТ «Ощадбанк», кредит у розмірі 10 000,00 грн., які відповідач зобов'язався повернути через 360 день і сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2,00% на день.
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через систему iPay.ua, на підставі укладеного Договору про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012, що підтверджується копією довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №20240726-3191 від 26.07.2024.
Згідно наданої виписки АТ «Ощадбанк» (арк.15 виписки з диску.pdf), яка додана до листа АТ «Ощадбанк» № 46/12-11/22867/2025 від 25.02.2025, відповідачу ОСОБА_1 належить картковий рахунок № НОМЕР_2 , який виданий під рахунок IBAN НОМЕР_3 .
Крім того, відповідно до наданої виписки АТ «ОЩАДБАНК», наявне надходження коштів відповідачу ОСОБА_1 в розмірі 10 000,00 грн., які надійшли 03.09.2023 (час проведення операції 05:02:26) призначення платежу: Зарахування переказу на рахунок CH Payment: MasterCard AC--> Our EuroCard/MasterCard.
Після закінчення строку, визначеного у договорі №3945503 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 01.09.2023, ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.
У подальшому ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
За таких обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернув, а тому з нього на користь ТОВ «Українські фінансові операції» слід стягнути неповернуте тіло кредиту за договором №3945503 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 01.09.2023 в розмірі 10 000,00 грн.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за вказаним договором в розмірі 71 200,00 грн., виходячи з наступного.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у вісім разів перевищує тіло кредиту) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів».
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за договір №3945503про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 71 200,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором в розмірі 10 000,00 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаними договорами необхідно зменшити до розміру тіла кредиту в сумі 10 000,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 20 000,00 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками - 10 000,00 грн.
Також колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу виходячи з наступного.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Дідух Є.О. надав договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, акт приймання-передачі послуг №3945503на загальну суму 10 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) №3945503від 11.12.2024.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог (27%), складає 2 700,00 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6056,03 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (27%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 635,12 грн.
Таким чином, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав (п.3, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задовольнити частково.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (код ЄДРПОУ 40966896, адреса місцезнаходження: вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, м. Київ, 03045) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3945503 від 01.09.2023 в розмірі 20 000,00 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками - 10 000,00 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 1 635,12 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 700,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий Судді