79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2025 р. Справа №907/1080/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
Желіка М.Б.,
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі Філії “Карпатський лісовий офіс»
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2025 (повне рішення складено 15.04.2025, суддя Лучко Р.М.)
у справі №907/1080/24
за позовом Воловецького колективного підприємства “Агрошляхбуд», с. Ялове Мукачівського району Закарпатської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ
в особі Філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Ужгород
про визнання договору про встановлення земельного сервітуту укладеним
за участю представників:
від позивача - Борсенко О.В.
від відповідача - Левицький А.О.
24.12.2024 Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», у якій просив суд визнати укладеним між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили договір про встановлення земельного сервітуту в редакції позивача. У позові покликається на те, що відповідач відповідно до листів від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 (Філії «Свалявське лісове господарство») та від 02.05.2024 за №2936/2.3-2025 (ДСГП «Ліси України») безпідставно ухиляється від укладення пропонованого позивачем договору земельного сервітуту, у зв'язку з чим в порядку ст. 402 ЦК України просить суд визнати такий договір укладеним у пропонованій Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» редакції.
03.04.2025 Господарський суд Закарпатської області за результатами розгляду поданої позивачем заяви постановив протокольну ухвалу, якою у зв'язку з уточненим суб'єктним складом учасників (в частині філії відповідача) прийнято змінену позивачем редакцію позовної заяви, беручи до уваги, що відповідні зміни проекту договору про встановлення земельного сервітуту, укладення якого є предметом судового розгляду в цій справі, зумовлені зміною Філії відповідача та не стосуються зміни предмету та/або підстав заявленого у цій справі позову.
14.04.2025 Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав укладеним між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9 А, код ЄДРПОУ 44768034) та Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» (89132, Закарпатська область, Воловецький р-н, с. Ялове, 78, код ЄДРПОУ 03580251) з дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили договір про встановлення земельного сервітуту в редакції, викладеній у резолютивній частині оскаржуваного рішення.
При ухваленні вказаного рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач на підставі спеціального дозволу вправі вимагати встановлення земельного сервітуту згідно з межами ділянок надр та строком дії спеціального дозволу (а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності), у тому числі й сервітуту щодо частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 2,6517 га, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача.
Суд врахував, що першочергова ініціатива щодо укладення земельного сервітуту на користування позивачем частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 виходила від відповідача, за результатами розгляду якого позивач почав вчиняти юридично значимі дії, спрямовані на укладення між сторонами договору про встановлення сервітуту в добровільному порядку.
Суд вказав, що в силу положень абз. 3 ч. 2 ст. 124-1 ЗК України, аргументи відповідача, викладені у листах від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 та від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 не можуть вважатися «мотивованою відмовою» землекористувача у встановленні сервітуту. Суд врахував необізнаність Філії відповідача про стан кримінальних проваджень за №42022072040000002 від 18.01.2022 та №42022070000000202 від 12.10.2022 та відсутність будь-яких обтяжень (в тому числі арешту та/або заборони) на земельну ділянку кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 та/або її частину, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка від 30.09.2024 за №397116044). Суд встановив, що аргументи щодо ведення позивачем господарської діяльності з видобування корисних копалин на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку жодним чином документально не доводяться, а доводи відповідача щодо необхідності зміни цільового призначення частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 при оформлення земельного сервітуту на таку частину спростовуються приписами ч. 4 ст. 66 ЗК України.
Місцевий господарський суд дав оцінку пропонованим позивачем умовам договору про встановлення земельного сервітуту, а саме: редакція договору загалом відповідає проекту договору, який відповідно до листа №26 від 08.04.2024 надсилався позивачем на адресу відповідача, що не заперечується останнім. Суд виклав редакцію пункту 3.1. договору щодо розміру щомісячної плати з урахуванням актуального розміру проіндексованої з 2018 року нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області станом на дату ухвалення рішення у справі, зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача щодо здійснених позивачем розрахунків плати та зважаючи на запропоновану редакцію п. 3.5. договору. Також, суд встановив, що між сторонами відсутній спір в частині визначення площі частини земельної ділянки, а встановлення у п. 6.1. пропонованої позивачем редакції договору строку чинності сервітуту з можливістю автоматичної пролонгації у випадку продовження строку дії Спеціального дозволу (п. 6.2.), в повній мірі узгоджується з ч. 2 ст. 100 ЗК України та ч. 4 ст. 66 ЗК України.
Так, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання укладеним договору оплатного, строкового земельного сервітуту підлягають частковому задоволенню
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі Філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (відповідач) не погодилося з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржило його в апеляційному порядку, позаяк вважає, що місцевим господарським судом не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи та рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що позивач жодним чином не спростував доводи, що на земельній ділянці, яка є предметом оскаржуваного рішення спостерігаються розбіжності фактичного стану земельної ділянки та матеріалів лісовпорядкування, спричинені діяльністю з видобування каменю, що підтверджується відкритими кримінальними провадженнями.
Стверджує, що суд дійшов помилкового висновку, що відповіді, які були надані Філією слугували підставою для відмови у встановленні земельного сервітуту. Однак у жодному із згаданих листів не зазначено про відмову у задоволенні вимоги про встановлення земельного сервітуту, натомість з відповідей вбачається, що після усунення всіх порушень на спірній земельній ділянці та відсутності спорів щодо неї, ДП «Ліси України» повернеться до вирішення питання про встановлення земельного сервітуту. Така позиція ДП «Ліси України» правомірна та спрямована на захист своїх прав, як постійного користувача земельною ділянкою.
Також, зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що ДП «Ліси України» здійснює перешкоди в діяльності позивача з видобутку корисних копалин, оскільки така діяльність і надалі проводиться, також наголошує, що господарську діяльність позивач проводив ще задовго до пропозиції ДП «Ліси України» про встановлення земельного сервітуту.
З огляду на вказане, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання договору про встановлення земельного сервітуту укладеним відмовити в повному обсязі у зв'язку з недоведеністю порушеного права.
Позивач, на виконання ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому заперечує доводи апелянта, покликаючись на відсутність у апеляційній скарзі заперечень щодо встановлених наведених судом обставин та на відсутність зауважень до істотних умов визнаного укладеним судом договору. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що захистити порушене право ВКП «Агрошляхбуд» в спірних правовідносинах слід саме шляхом визнання укладеним договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем редакції, позаяк в силу приписів ст.ст. 66, 99 ЗК України підприємство як власник спеціального дозволу на користування надрами №184 від 05 жовтня 1994 року має право встановлення земельного сервітуту на спірну частину земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003. Також, вважає, що судом першої інстанції правильно надано оцінку аргументам відповідача.
З врахуванням наведеного позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні вимог апелянта, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибули представники сторін, які висловили свої доводи й заперечення з підстав, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія встановила таке:
05 жовтня 1994 року Державною службою геології та надр України видано Воловецькому колективному підприємству «Агрошляхбуд» Спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 184 (надалі - Спеціальний дозвіл), строк дії якого неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до наказу від 02 червня 2022 року за №172 до 05 жовтня 2034 року.
За змістом Спеціального дозволу вид користування надрами відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України «Про нафту і газ» та п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: видобування корисних копалин; мета користування надрами: видобування пісковиків, придатних для виробництва щебню будівельного; назва родовища: Присліпське родовище із зазначенням його координат з системи Pulkovo-4 в WGS-84, місцезнаходження: Закарпатська область, Мукачівський район; прив'язка на місцевості відповідно до адміністративно-територіального устрою України: 1,5 км. на північний захід від с. Ялове; площа родовища - 5,5 га.
Спеціальний дозвіл містить також посилання на угоду про умови користування ділянкою надр, яка є невід'ємною частиною Спеціального дозволу і визначає умови користування ділянкою надр - №184 від 27.07.2022, укладену між Державної службою геології та надр України та позивачем у справі.
Згідно з наданою позивачем картографічною схемою до Спеціального дозволу частина ділянки залягання корисних копалин знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.09.2024 за №397116044 земельна ділянка кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 895,549 га перебуває у державній власності, від імені якої повноваження власника виконує Закарпатська обласна державна адміністрація, право постійного користування земельною ділянкою відповідно до рішення про державну реєстрацію речових прав від 14.09.2022 (індексний номер 64798468) на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою номер І-ЗК000306 від 21.11.1997 зареєстроване за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України».
Відповідно до розробленої у 2023 році ПП «Закарпатський інститут землеустрою» на замовлення позивача Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площа такої частини складає 2,6517 га, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією означеної технічної документації та не заперечується відповідачем.
Згідно з наданою позивачем Технічною документацією вбачається також встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площею 2,6517 га, координати поворотних кутів меж такої частини.
Листом від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023 Філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надіслано на адресу позивача пропозицію щодо встановлення земельного сервітуту, зокрема, в межах Спеціального дозволу - право на користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення.
У відповідь на означений лист філії відповідача позивач звернувся до Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з листом від 12.01.2024 за №162 «Щодо укладення договору про встановлення земельного сервітуту», до якого долучив проект договору про встановлення земельного сервітуту, розрахунок плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, копію Спеціального дозволу та розроблену на замовлення позивача Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.
Відповідно до листа від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 Філія «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відмовила позивачу в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем редакції, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка є об'єктом кримінальних проваджень за №42022072040000002 від 18.01.2022 та №42022070000000202 від 12.10.2022, у зв'язку з чим Філія не може підтвердити відсутність арештів та/або заборон на спірну земельну ділянку.
Надалі, позивач повторно звернувся з листом-пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту (№26 від 08.04.2024), надіславши такий лист на адресу відповідача у справі (ДСГП «Ліси України») та долучивши до нього проект договору про встановлення земельного сервітуту, розрахунок плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, копію Спеціального дозволу та розроблену на замовлення позивача Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, листи Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023 та від 29.01.2024 за №99/21.27-2024, лист Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» від 12.01.2024 за №162.
Суд першої інстанції встановив, що проект договору про встановлення земельного сервітуту, який надсилався позивачем відповідно до листа №26 від 08.04.2024 на адресу відповідача відповідає редакції прохальної частини позовної заяви у цій справі щодо пропонованої до укладення позивачем редакції договору (за виключенням зміни у найменуванні філії відповідача у зв'язку з реорганізацією Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»), що також не заперечується відповідачем у справі.
Поза тим, розглянувши відповідний проект договору про встановлення земельного сервітуту, відповідач згідно з листом від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 відмовив в укладенні спірного договору з посиланням на інформацію Філії «Свалявське лісове господарство» щодо наявності спорів стосовно предмета договору та веденням Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» господарської діяльності з видобування корисних копалин на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку.
Таким чином, вищезазначені обставини слугували підставою для звернення Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» до суду з позовом. Позивач зазначив, що зважаючи на те, що жодна пропозиція щодо укладення договору сервітуту щодо користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 2,6517 га не була задоволена відповідачем, як і не зазначено останнім заперечень щодо істотних умов пропонованої Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» редакції договору, порушене право останнього в спірних правовідносинах слід здійснити шляхом визнання укладеним договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем відповідачу редакції, позаяк в силу приписів ст.ст. 66, 99 ЗК України підприємство як власник спеціального дозволу на користування надрами №184 від 05 жовтня 1994 року має право встановлення земельного сервітуту на спірну частину земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.
Оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
Згідно зі ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Так, ЦК України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі ст. 401 ЦК України, якою передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно зі ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Частиною 1 статті 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (ч. 1 ст. 4 ЗК України).
Водночас, відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються нормами земельного права і в субсидіарному порядку - нормами цивільного права.
Так, ЗК України у главі 16 визначено поняття «право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 98 ЗК України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів та наведено види таких земельних сервітутів.
Згідно зі ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі № 918/303/21 зробив висновок щодо застосування наведених вище норм цивільного та земельного законодавства і зазначив, зокрема, що:
- при визначенні способу захисту, судам слід виходити з того, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 100 ЗК України, частина 1 статті 402 ЦК України). При цьому спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду;
- норми статей 401, 402 ЦК України встановлюють коло осіб, між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того, хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання;
- власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення. Потреба в заявлені такого позову саме власником (користувачем) земельної ділянки може бути викликана, зокрема, необхідністю врегулювання використання його земельної ділянки, яке фактично склалося між сторонами, забезпечення такого користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, компенсації витрат та збитків тощо.
Згідно з частиною четвертою статті 66 ЗК України, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених у цій справі вимог земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.
Таким чином, суд першої інстанції правильно констатував, що ЗК України встановлює можливість власника спеціального дозволу на видобування корисних копалин отримати у користування земельну ділянку в межах відповідних надр (або за межами, для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності). Отримати таке право власник дозволу може саме шляхом встановлення земельного сервітуту.
Саме після встановлення земельного сервітуту в межах надр, відповідна особа матиме можливість здійснювати роботи, які передбачені спеціальним дозволом. Реалізації такого права фактично зумовлює здійснення дій, які зумовлюють користування земельною ділянкою, зокрема і шляхом видобування корисних копалин.
Суд першої інстанції врахував, що означені приписи частини четвертої статті 66 ЗК України викладено у відповідній редакції з 28.03.2023 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» від 01 грудня 2022 року N 2805-IX, якими також викладено в новій редакції пункт в-3) статті 99 ЗК України, за яким власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як сервітут на право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності, за умови, що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень означеного Закону N 2805-IX визначено, що надрокористувачі, які мають спеціальні дозволи на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, мають право на встановлення земельних сервітутів на підставі абзацу другого частини четвертої статті 66, пункту «в3» статті 99 Земельного кодексу України в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) норми абзацу 2 частини 4 статті 66 та пункту «в3» статті 99 ЗК України, що регулюють спірні правовідносини в цій справі, було спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 184 є надрокористувачем Присліпського родовища, площею 5,5 га, яке розташоване у Закарпатській області, Мукачівський район, 1,5 км. на північний захід від с. Ялове з видом користування надрами: для видобування корисних копалин та метою користування надрами: видобування пісковиків, придатних для виробництва щебеню будівельного, строком дії Спеціального дозволу до 05 жовтня 2034 року.
При цьому, за встановленими у справі обставинами, відповідно до картографічної схеми до Спеціального дозволу частина ділянки залягання корисних копалин знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, яка на підставі Державного акту номер І-ЗК000306 від 21.11.1997 перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (рішення про державну реєстрацію речових прав від 14.09.2022, індексний номер 64798468), а відповідно до розробленої позивачем Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площа такої частини складає 2,6517 га, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією означеної технічної документації та не заперечується відповідачем.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наведених вище положень цивільного та земельного законодавства, позивач, як надрокористувач на підставі Спеціального дозволу вправі вимагати встановлення земельного сервітуту згідно з межами ділянок надр та строком дії Спеціального дозволу (а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності), в тому числі й сервітуту щодо частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 2,6517 га, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача.
Суд першої інстанції водночас врахував, що за встановленими у справі обставинами першочергова ініціатива щодо укладення земельного сервітуту на користування позивачем частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 виходила від відповідача (лист Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023), за результатами розгляду якого позивачем почали вчинятися юридично значимі дії, спрямовані на укладення між сторонами договору про встановлення сервітуту в добровільному порядку.
При цьому, приписами ст. 124-1 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності.
Так, зокрема, за змістом ч. 1 ст. 124-1 ЗК України особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо:
а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;
б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.
У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.
До заяви додаються:
а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);
б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;
в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);
г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);
ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).
Для встановлення сервітуту щодо сформованої земельної ділянки комунальної власності чинне законодавство не передбачає необхідності дотримання процедур розроблення та затвердження проєкту землеустрою щодо її відведення (така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №910/19365/23).
Суд першої інстанції врахував, що хоч статтю 124-1 було внесено до ЗК України з метою врегулювання відносин в сфері енергетики (Законом України від 15.07.2021 № 1657-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури приєднання до електричних мереж»), однак її положення, здебільшого, мають універсальний характер та повинні застосовуватися для процедур встановлення земельного сервітуту за зверненням особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності (аналогічний висновок у порядку «obiter dictum» викладено в пункті 5.19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 918/303/21).
За встановленими у справі обставинами позивач в порядку ч. 1 ст. 124-1 ЗК України (п. «б») листами від 12.01.2024 за №162 та від 08.04.2024 за №26 звертався до відповідача (та філії відповідача), як землекористувача земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 з заявами щодо укладення договору земельного сервітуту із дорученням до таких заяв визначених в п.п. в) та ґ) абз. 3 ч. 1 ст. 124-1 ЗК України проекту договору про встановлення земельного сервітуту та Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (з огляду на намір встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки (її частини).
Відповідно до ч. 2 ст. 124-1 ЗК України у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:
- особа відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;
- особа відповідно до пункту «б» частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що положення чинного законодавства передбачають можливість, а не обов'язок встановлення земельного сервітуту, та вимагають вжиття заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
З викладеного видно, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб
У постанові від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22 Касаційний господарський суд Верховного Суду наголосив, що однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Як зазначено вище, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Надаючи оцінку аргументам відповідача, які відповідно до листів від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 (Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») та від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») слугували підставою для відмови у встановленні земельного сервітуту (укладення договору земельного сервітуту), місцевий господарський суд врахував, що необізнаність Філії відповідача про стан кримінальних проваджень за №42022072040000002 від 18.01.2022 та №42022070000000202 від 12.10.2022 не може слугувати підставою для відмови в укладенні договору сервітуту, а відсутність будь-яких обтяжень (в тому числі арешту та/або заборони) на земельну ділянку кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 та/або її частину підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка від 30.09.2024 за №397116044).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наведені обставини не можуть вважатися «мотивованою відмовою» землекористувача у встановленні сервітуту, як це визначено в абз. 3 ч. 2 ст. 124-1 ЗК України, а тому правомірними слід вважати вимоги позивача про необхідність визнання договору про встановлення земельного сервітуту укладеним за рішенням суду як це визначено в абз. 4 ч. 2 ст. 124-1 ЗК України.
Суд першої інстанції критично оцінив аргументи відповідача, які викладені в листі від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 щодо ведення Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» господарської діяльності з видобування корисних копалин на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку, позаяк такі твердження жодним чином документально не доводяться, а ймовірна господарська діяльність позивача на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку може бути підставою для стягнення з підприємства збитків, завданих порушенням земельного та/або природоохоронного законодавства, а не слугувати підставою для відмови в укладенні договору земельного сервітуту (що є обов'язковим в силу ст. 66 ЗК України при дотриманні визначеного у ст. 124-1 ЗК України порядку), який і покликаний врегулювати правовідносини між сторонами щодо оплатного використання позивачем частини земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні відповідача.
Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Позатим, суд першої інстанції констатував, що відмова відповідача у задоволенні вимог щодо укладення договору сервітуту фактично позбавляє позивача можливості отримати доступ до надр та права користування такими об'єктами для здійснення ним своєї господарської діяльності в межах цілої ділянки Присліпського родовища на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 184.
Щодо аргументів відповідача стосовно необхідності зміни цільового призначення частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 при оформленні земельного сервітуту на таку частину, зокрема, такі спростовуються приписами ч. 4 ст. 66 ЗК України, за якими встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей (власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності) здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок (крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення).
Суд першої інстанції дав повну оцінку, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, пропонованим позивачем умовам договору про встановлення земельного сервітуту, зокрема з врахуванням наступного:
Згідно з приписами частин 1, 2, 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України, був чинний на час прийняття оскаржуваного рішення) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, державні органи та органи державної влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За приписами ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Суд першої інстанції встановив, що пропонована позивачем редакція договору про встановлення земельного сервітуту загалом відповідає проекту договору, який відповідно до листа №26 від 08.04.2024 надсилався позивачем на адресу відповідача, та відсутність правових підстав в укладенні якого встановлена судом вище (за виключенням зміни у найменуванні філії відповідача у зв'язку з реорганізацією Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»).
Наведена обставина не заперечується відповідачем у справі, яким зі свого боку, ні в ході неодноразових звернень Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з приводу укладення договору земельного сервітуту у відповідній редакції, ані на час розгляду даної справи в суді не надано будь-яких заперечень щодо пропонованих відповідачем умов договору, у тому числі й щодо тих, які законом визнаються істотними.
Водночас, суд першої інстанції встановив, що зазначений позивачем у п. 3.1. договору земельного сервітуту розмір щомісячної плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, відповідно до договору в сумі 7599,42 грн визначався Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд», виходячи з нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області станом на 01.01.2018 року - 27 268,00 гривень за 1 гектар, з урахуванням її індексації у 2017-2023 роках.
У той же час, відповідно до наданого позивачем в судовому засіданні 14.04.2025 розрахунку плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою площею 2,6517 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2121584500:12:001:0003, загальною площею 895,5490 га, який здійснений на час розгляду справи в суді, з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки у 2024 році (коефіцієнт індексації 1,12 відповідно до листа Держгеокадастру від 13.01.2025 №6-28-0.22-18/71-25 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» з додатком (листом Державної служби статистики України від 10.01.2025 №09.1-03/5-25), сума щомісячної плати за встановлення права сервітутного користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 площею 2,6517 га становить 8098,33 грн.
За таких обставин справи, суд першої інстанції встановив, що зазначення в п. 3.1. пропонованої позивачем редакції договору розміру щомісячної плати в сумі 7599,42 грн не відповідатиме актуальній індексації нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області з 01.01.2018 року станом на дату ухвалення рішення та визнання укладеним договору про встановлення земельного сервітуту, а відповідачем, зі свого боку, не заперечуються здійснені позивачем розрахунки плати виходячи з нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області, а тому, беручи до уваги, що положеннями п. 3.5. пропонованого позивачем проекту договору також передбачено, що обчислення розміру плати за встановлення сервітуту земельної ділянки державної власності здійснюється з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації, у відповідності до положень Податкового кодексу України, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що необхідно в цій частині викласти редакцію пункту 3.1. договору з урахуванням актуального розміру проіндексованої з 2018 року нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області станом на дату ухвалення рішення у справі.
Враховуючи, що між сторонами відсутній спір в частині визначення площі частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 (2,6517 га), яка підлягає передачі в користування позивачу на умовах сервітуту як надрокористувачу за Спеціальним дозволом, а встановлення у п. 6.1. пропонованої позивачем редакції договору, строку чинності сервітуту (з моменту його державної реєстрації та протягом строку чинності Спеціального дозволу на користування надрами №184, виданого Державною службою геології та надр України 05.10.1994 року, а саме до 05.10.2034 року) з можливістю автоматичної пролонгації у випадку продовження строку дії Спеціального дозволу (п. 6.2.) в повній мірі узгоджується з:
- ч. 2 ст. 100 ЗК України в частині обов'язкової державної реєстрації земельного сервітуту в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно;
- ч. 4 ст. 66 ЗК України в частині строку дії такого земельного сервітуту, який пов'язується зі строком дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами та може бути автоматично продовженим в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» про визнання укладеним договору оплатного, строкового земельного сервітуту обгрунтовані і підлягають частковому задоволенню.
Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно трактував листи від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 та ДП «Ліси України» від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024, і ці листи не свідчать про відмову відповідача у задоволенні вимоги про встановлення земельного сервітуту, а лише свідчать про законну вимогу відповідача про укладення договору після усунення всіх порушень на спірній земельній ділянці та відсутності спорів щодо такої, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведені підстави не перешкоджають встановленню земельного сервітуту, крім цього, скаржник не навів інших доказів, крім тих що були розглянуті судом першої інстанції.
Згідно з ч. 4. ст. 66 ЗК України надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.
Крім того, вказані відповідачем порушення на спірній земельній ділянці та наявність спорів щодо такої не підтверджені належними та допустимими доказами. Також, відповідач не заперечує щодо встановлених судом першої інстанції обставин та не наводить зауважень до істотних умов визнаного укладеним судом договору. Натомість, скаржник вказує, що після усунення всіх порушень на спірній земельній ділянці та відсутності спорів щодо такої, ДП «Ліси України» повернеться до вирішення питання про встановлення земельного сервітуту.
Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє наведені відповідачем підстави, які, на його думку, перешкоджають укладенню договору про встановлення земельного сервітуту.
З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для встановлення на користь Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» строкового оплатного земельного сервітуту площею 2,6517 га стосовно земельної ділянки, кадастровий номер: 2121584500:12:001:0003 (загальна площа земельної ділянки 895,549 га), що знаходиться в постійному користуванні відповідача шляхом визнання укладеним договору про встановлення земельного сервітуту.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, актуальних правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
У задоволенні вимог апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі Філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2025 у справі №907/1080/24 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 30.10.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік