79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2025 р. Справа №914/1317/25(914/2653/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Галичфарм» від 04.09.2025 (вх. №01-05/2703/25 від 05.09.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.09.2025 (суддя Артимович В.М.) про відмову у забезпеченні позову
у справі №914/1317/25 (914/2653/25)
за позовом: Акціонерного товариства “Галичфарм», м. Львів
до відповідача: Акціонерного товариства “Київмедпрепарат» м. Київ
про: стягнення 241 865 669,99 грн. заборгованості
у межах справи № 914/1317/25
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Скай-Девелопмент», м. Київ
про: банкрутство Акціонерного товариства “Галичфарм» (79024, м. Львів, вул. Опришківська, 6/8, ідентифікаційний код 05800293).
за участю представників:
від позивача: адвокат Танцюра В.А.;
від відповідача: адвокат Чумак К.І. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2025 у справі №914/1317/25 (914/2653/25) у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Галичфарм» про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство “Галичфарм» звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.09.2025 у справі №914/1317/25 (914/2653/25) про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Галичфарм» про забезпечення позову та постановити нове рішення про вжиття заходів забезпечення позову Акціонерного товариства “Галичфарм», шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову та належить акціонерному товариству “Київмедпрепарат» у межах суми позову в розмірі 241865669,99 грн. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 05.09.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи №914/1317/25 (914/2653/25) на 15.10.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 призначено розгляд справи до 13.10.2025.
08.10.2025 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/7744/25), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.09.2025 без змін.
В судовому засіданні 13.10.2025 представник позивача надав суду пояснення щодо викладених у апеляційній скарзі доводів.
Представниця відповідача (в режимі відеоконференції) щодо доводів апеляційної скарги заперечила, надавши суду свої пояснення.
Заслухавши пояснення представників сторін, після судових дебатів, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та в порядку, визначеному у ст.219 ГПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 23.10.2025.
23.10.2025 позивач подав суду заяву (вх.№ 01-04/8088/25) з додатковими поясненнями щодо відзиву відповідача на апеляційну скаргу, однак така не береться судом до уваги, оскільки в судовому засіданні 13.10.2025 суд ухвалив перейти до стадії ухвалення судового рішення.
В судовому засіданні 23.10.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
У провадженні Господарського суду Львівської області на стадії судової процедури розпорядження майном перебуває справа №914/1317/25 про банкрутство про банкрутство Акціонерного товариства “Галичфарм» (ідентифікаційний код 05800293). Повноваження розпорядника майна боржника відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 здійснює арбітражний керуючого Ткачук О.В.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2025 прийнято до провадження у межах справи про банкрутство Акціонерного товариства “Галичфарм» справу № 914/1317/25(914/2653/25) за позовом Акціонерного товариства “Галичфарм» до відповідача Акціонерного товариства “Київмедпрепарат» про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги у цій справі обґрунтовано тим, що АТ «Київмедпрепарат», в порушення умов договору та ст.712 ЦК України, протягом тривалого періоду ухиляється від виконання зобов'язань щодо оплати товару за договором №ГФ-КМП/01-2023 від 12.12.2022, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 241 865 669,99 грн., з яких 194 816 029,26 грн. протермінована основна заборгованість та 47 049 640,73 грн. пеня, три відсотки річних та індекс інфляції.
28.08.2025 позивач звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову (вх.№ 3585/25 від 28.08.2025), у якій просить накласти арешт на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках АТ “Київмедпрепарат», а також на рухоме та нерухоме майно, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову і належить відповідачу в межах суми позову в розмірі 241 865 669,99 грн.
У заяві про забезпечення позову позивач покликався на такі аргументи:
- заборгованість АТ «Київмедпрепарат», у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку по оплаті поставленого товару сформувалась протягом великого періоду часу, а саме: за договором №ГФ-КМП/01-2023 від 12.12.2022 - з березня 2023 року, що вказує на системність невиконання відповідачем договірних зобов'язань;
- протермінована заборгованість АТ «Київмедпрепарат» за договором становить значну суму, а саме 241 865 669,99 грн., що підтверджується первинними документами, наданими до позовної заяви, а оскільки умовами пунктів 2.4. та додатками до договору встановлено відстрочку платежу за поставлений товар, то при відсутності оплат від відповідача протермінована дебіторська заборгованість буде збільшуватись (загальна сума поставленого за договором №ГФ-КМП/01-2023 від 12.12.2022 за всіма накладними становить 194 816 029,26 грн.);
- АТ «Галичфарм» у відповідності до ухвали господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі №910/1317/25 перебуває на стадії розпорядження майна, у зв'язку з відкриттям провадження у справі про банкрутство, процедура банкрутства має обмеження в часі згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, відповідно, істотна загроза невиконання рішення суду щодо стягнення заборгованості на користь позивача матиме негативний вплив на обсяг його активів у якості боржника у процедурі банкрутства, та містить ризики для кредиторів позивача на отримання задоволення їх вимог;
- запропонований захід забезпечення позову має лише тимчасовий характер, спрямований виключно для реалізації судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, і має на меті запобігти недобросовісним діям відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржену ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, керувався тим, що запропонований заявником захід забезпечення позову у цьому конкретному випадку може негативно вплинути на господарську діяльність відповідача та спричинити останньому збитки, що не буде сприяти платоспроможності останнього, в тому числі й перед позивачем у даній справі.
Узагальнені доводи апелянта (позивача) та заперечення відповідача.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції безпідставно не враховані висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, щодо застосування ст.ст. 136-139 ГПК України при розгляді питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, відповідно до яких:
- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);
- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);
- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Необхідно відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів (пункт 24);
- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).
- арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі, та додатково повідомляє, що грошові кошти на банківських рахунках відповідача, належне відповідачу рухоме та нерухоме майно і так перебуває під арештом згідно з постановами приватного виконавця від 23.09.2025 в рамках виконавчого провадження ВП №79183687 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 22.01.2025 №910/6178/20 та на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2025, справа №757/40937/25-к. Таким чином, застосування заходів забезпечення позову у справі №914/1317/25 (914/2653/25) призведе до подвійного арешту відповідного майна, що є недоцільним та не відповідає меті застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову.
У постанові від 04.08.2021 у справі №910/19139/20 Верховний Суд погодився я з висновком суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції не дослідив питання щодо порушення у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки винесення оскаржуваної ухвали є подвійним арештом, що унеможливлює здійснення будь-яких виконавчих дій за відкритим у іншій справі виконавчим провадженням.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У п.1 ч.1 ст.137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.
У заяві про забезпечення позову просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках АТ “Київмедпрепарат», а також на рухоме та нерухоме майно АТ “Київмедпрепарат», яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову і належить відповідачу в межах суми позову в розмірі 241 865 669,99 грн.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, не врахував усталеної практики Верховного Суду, за якою можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися наявними на його рахунках грошовими коштами є беззаперечною, а тому таке розпорядження в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За вказаних умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Проте, слід врахувати, що у цій же постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на правові висновки у якій покликається апелянт, вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.
Натомість, у заяві про забезпечення позову до подання позову, яка була предметом розгляду в суді першої інстанції, заявник лише зазначив про тривалий час несплати боргу відповідачем та про відкриття провадження у справі про банкрутство позивача, не підтвердивши наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову, які він просив вжити щодо відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в цьому конкретному випадку запропонований заявником захід забезпечення позову може негативно вплинути на господарську діяльність відповідача, що не буде сприяти платоспроможності останнього, в тому числі й не буде сприяти отриманню прибутку з метою погашення заборгованості перед позивачем.
Вирішуючи питання про доцільність вжиття зазначених заявником заходів забезпечення позову при розгляді спору про стягнення заборгованості суд виходить з того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права заявника будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій. Виконання рішення розуміє під собою сукупність дій, які спрямовані на досягнення результатів, що були поставлені заявником, а в подальшому, - судом при прийнятті рішення, задля відновлення того чи іншого охоронюваного законом права та/чи інтересу заявника.
Поряд з цим, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.
Суд першої інстанції також доречно врахував правові висновки Великої Палати Верхового Суду, викладені у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, де вказано, що цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача (п. 43 постанови). Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить (п. 45 постанови). Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).
У п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 вказано, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Враховуючи те, що апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену ухвалу - залишити без змін.
В порядку положень ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства “Галичфарм» від 04.09.2025 (вх. №01-05/2703/25 від 05.09.2025) - відмовити.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.09.2025 у справі 914/1317/25 (914/2653/25) - залишити без змін.
3. Судовий збір покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 03.11.2025.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.