Справа № 304/1922/25 Провадження № 1-кс/304/816/2025
29 вересня 2025 року м. Перечин
Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна,
за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071130000170 від 25.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, -
23.09.2025 слідчого СВ відділення поліції №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що слідчим відділенням ВП № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000170 від 25.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Слідчий СВ ВП №1 у клопотанні вказує, що органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні встановлено, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у невстановленої особи виник злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення осіб призовного віку від 18 до 60 років, яким обмежено виїзд, через державний кордон України, всупереч обмеженням, встановленим Законом України «Про правовий режим воєнного стану», з корисливих мотивів.
Так, невстановлена на даний час досудовим розслідуванням особа, розробила злочинну схему, відповідно до якої, особи призовного віку від 18 до 60 років, за її сприяння, що виразилося в наданні усних інструкцій, порад та вказівок, організації доставки до місць незаконного перетину державного кордону України, об'їзду контрольних пунктів пропуску ДПСУ, з мстою подальшого потрапляння в країни Європейського союзу.
До вчинення вказаного злочину невстановлена на даний час досудовим розслідуванням особа, залучила ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , роль якого полягала у доставці осіб з м. Мукачево, Мукачівського району до с. Стужиця, Ужгородського району, шляхом перевезення через контрольні пункти пропуску ДПСУ, інструктажі, сприяння його вчиненню порадами, вказівками, наданні засобів та безпосередній доставці до місць незаконного перетину державного кордону України, поза межами пропусків, за грошову винагороду.
Зокрема, невстановлена на цей час досудовим розслідуванням особа, перебуваючи у невстановленому на даний час місці, будучи організатором, діючи умисно, на виконання розробленого злочинного плану, з корисливих мотивів, за грошову винагороду в розмірі по 5000 доларів США, з кожної особи, з метою подальшого незаконного переправлення військовозобов'язаних через державний кордон України, за допомогою телеграм каналу підшукала громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_2 та надалі, керуючи діями останніх, шляхом надання вказівок та порад, наказала будь-яким чином до 25.08.2025 року доїхати до м.Мукачево, Мукачівського району, де самостійно поселитися та очікувати на подальші інструкції та вказівки, з метою подальшого незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску, також мати при собі грошові кошти в сумі 1000 доларів США, кожен, які передати водію та по 4000 доларів США в подальшому, після успішного потрапляння до Словацької Республіки відправити на крипто гаманець, посилання на який буде надано додатково.
22.08.2025 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 потягом прибули до м.Мукачево та самостійно поселилися в готелі «Модерн», що за адресою: м. Мукачево, вул. Сільвая, 9, де проживали до 25.08.2025 року.
Надалі, 25.08.2025 року ОСОБА_5 , виконуючи роль пособника, діючи умисно, з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою реалізації обумовленого з невстановленою на даний час досудовим розслідуванням особою злочинного плану, зокрема шляхом надання засобів для незаконного перетину державного кордону України, поза межами пунктів пропуску, на власному автомобілі марки «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_1 прибув до готелю «Модерн», де за вказівкою невстановленої особи, яка надала номер мобільного телефону ОСОБА_7 , зателефонував останньому та наказав виходити з готелю та прямувати до вищевказаного автомобіля.
Рухаючись по дорозі ОСОБА_5 сказав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передати йому кошти, сума яких була обумовлена з невстановленою особою, а саме по 1000 доларів США, після чого останні передали ОСОБА_5 83000 грн., тобто з кожного по 41500 грн., що дорівнює 1000 доларів США на кожного. Разом з цим пояснив, що він має їх відвезти до с.Стужиця Ужгородського району Закарпатської області відповідно до отриманої мітки від невстановленої особи, де по прибуттю додатково невстановлена особа має відправити маршрут руху. Рухатись до кордону вони будуть самі через лісисту місцевість згідно отриманого маршруту.
25.08.2025 біля 14 години 16 хвилин на контрольному посту в с. Дубриничі, Ужгородського району Закарпатської області працівниками прикордонної служби був зупинений автомобіль марки «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 , в салоні якого було виявлено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які мали намір незаконно перетнути державний кордон України за вищевикладених обставин.
За таких обставин, як вказує слідчий, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є незаконне переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
Відповідно до санкції кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або час тини майна, яке є власністю засудженого.
Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Частиною 1 статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, для забезпечення можливої конфіскації майна.
Слідчий у клопотанні посилається на те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, у власності підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_3 .
Як зазначає слідчий, в ході досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно підозрюваного ОСОБА_5 , із забороною розпорядження, з метою збереження цього майна як засобу забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, запобіганню можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження.
Слідчий вважає, що незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт на вказане вище майно із забороною та обмеженням його користування негативно впливатиме на кримінальне провадження, а саме може призвести до їх втрати, пошкодження чи їх приховування від органу досудового розслідування, що сприятиме уникненню осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, від передбаченої законом кримінальної відповідальності в частині виконання обов'язкового додаткового покарання - конфіскація майна.
Також вказує, що правовою підставою для накладення арешту на відповідне майно є необхідність позбавлення можливості відчуження власником чи третіми особами зазначеного майна, шляхом накладення арешту, оскільки іншим способом запобігти відчуженню майна неможливо.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, при цьому власник чи інша уповноважена особа, отримавши відомості про звернення з таким клопотанням зможе здійснити дії щодо відчуження майна, та таким чином перешкодити можливій подальшій його конфіскації, а тому зважаючи на обґрунтованість підозри, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, слідчий вважає необхідним накласти арешт, у зв'язку з чим звертається до слідчого судді з даним клопотання, в якому просить накласти арешт на майно, що перебуває у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , із забороною користування, розпорядження та відчуження вказаним майном.
В судове засідання слідчий ОСОБА_3 не з'явився, проте подав до суду письмову заяву, в якій просить розглянути клопотання без його участі, підтримує подане ним клопотання про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 у виді квартири за адресою: АДРЕСА_3 , посилаючись на наведені у клопотанні підстави та обґрунтування, просить клопотання про арешт задовольнити у повному обсязі.
Власник майна ОСОБА_5 та його захисник в особі адвоката ОСОБА_8 в судове засідання повторно не з'явилися, про день та час розгляду клопотання повідомлялися судом своєчасно та належним чином, проте на адресу суду захисником ОСОБА_8 через підсистему «Електронний суд» подано до суду 24.09.2025 року заяву про відкладення розгляду клопотання слідчого про арешт майна підозрюваного ОСОБА_5 , посилаючись на зайнятість в іншому судовому засіданні. В подальшому, в призначене судове засідання 29.09.2025 року підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_8 не з'явилися, проте від адвоката ОСОБА_8 через підсистему «Електронний суд» подано до суду 29.09.2025 року заяву про розгляд клопотання слідчого без участі ОСОБА_5 та за його (захисника) відсутності, посилаючись на зайнятість в інших судових засіданнях. В задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 захисник просить відмовити з підстав та обгрунтувань, наведених у поданих ним запереченнях, в яких зазначає, що згідно інформації з ДРРП станом на 23.09.2025 року ОСОБА_5 не є власником квартири, на яку просить накласти арешт слідчий.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень КПК України судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Вивчивши подане слідчим клопотання про арешт майна та додані до клопотання матеріали, повно та всебічно проаналізувавши докази на обґрунтування клопотання слідчого ОСОБА_3 у їх сукупності, приходжу до висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання з наступних підстав.
Слідчим суддею встановлено та як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим відділенням ВП № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000170 від 25.08.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
26.08.2025, відповідно до ст.ст.276-279 КПК України, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України за обставин, викладених вище (а.с.15-19).
Слідчий СВ ВП № 1 ОСОБА_3 за погодження прокурора звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 , з метою забезпечення збереження майна підозрюваного як засобу можливої конфіскації майна як виду додаткового покарання, та запобіганню можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження, тобто відповідно до п.п.3,4 ч.2 ст.170 КПК України.
У поданому клопотання слідчий посилається на те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 443935230 від 17.09.2025 року, у власності підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) перебуває об'єкт нерухомого майна загальною площею 90,8 кв.м., житлова площа 58,5 кв.м. - квартира АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування, посвідченого 18.08.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (а.с.14).
Повно та всебічно дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя зазначає наступне.
Згідно зі статтею 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
При цьому, за загальними правилами застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначеними ст.132 КПК України, для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Тобто слідчим, прокурором має бути доведено існування сукупності обставин, які вказують на необхідність у відповідному конкретному кримінальному провадженні застосувати такий захід забезпечення кримінального провадження, без якого неможливо ефективно здійснювати досудове розслідування, та з огляду на мету його застосування, під час його реалізації допускається втручання у права особи.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно положень ст.ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до Закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми Закону.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
З приписів ч.ч.3,4,5 ст.170 КПК України вбачається, що арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (частина 3).Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню (частина 4). Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається (частина 5).
Відповідно до ч.6 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу Закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. Тобто заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів».
Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
З витягу з Державного реєстру речових прав за № 444800268 від 23.09.2025 року, доданого захисником ОСОБА_8 до письмових заперечень вбачається, що закінчений будівництвом об'єкт нерухомого майна загальною площею 90,8 кв.м., житлова площа 58,5 кв.м., гараж площею 23,8 кв.м., підвал площею 16,6 кв.м. - квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_10 , на підставі договору купівлі-продажу №1161, посвідченого 23.09.2025 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11 та зареєстрованого о 23 год.11 хвилин 23 вересня 2025 року за реєстраційним номером об'єкту 1695587046101.
Отже, у кримінальному провадженні №12025071130000170 від 25.08.2025 року, в рамках якого орган досудового розслідування просить накласти арешт на нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_5 (квартиру), матеріалами провадження на день розгляду слідчим суддею клопотання, а саме станом на 29.09.2025 року, слідчим не підтверджено належними доказами тих обставин, що квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_5 , оскільки з наданих стороною захисту документів вбачається, що вищевказаний об'єкт нерухомого майна попереднім власником ОСОБА_5 було відчужено 23 вересня 2025 року (саме у день подачі клопотання про арешт майна слідчому судді) іншій особі - ОСОБА_10 , на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений о 23 годин 11 хвилин 23.09.2025 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11 .
Інших документів, які б спростовували надану захисником інформацію, на день розгляду клопотання про арешт майна, слідчим не подано. Будь-яких уточнень, заяв, клопотань до слідчого судді не надійшло.
Та сукупність вищезазначених обставин, виявлених в ході розгляду слідчим суддею клопотання слідчого про арешт майна підозрюваного ОСОБА_5 , свідчить про відсутність на даний час будь-яких підстав для задоволення клопотання про арешт майна, оскільки нерухоме майно, на яке просить накласти арешт слідчий, а саме: квартира АДРЕСА_4 , підозрюваному ОСОБА_5 не належиться, а останнім було відчужено 23 вересня 2025 року іншій особі.
А отже, клопотання слідчого ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071130000170 від 25.08.2025, а саме на квартиру АДРЕСА_4 задоволенню не підлягає з вищенаведених підстав.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.132,170-173 КПК України, слідчий суддя -
В задоволенні клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071130000170 від 25.08.2025 року, а саме на квартиру АДРЕСА_4 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області ОСОБА_12