29 жовтня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/14079/24
провадження 22-ц/822/760/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі: Міністерство юстиції України, Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна
апеляційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П. С.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Центральна Колегія Мін'юсту), Виконавчого комітету Чернівецької міської ради.
Просив суд:
- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2 висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року, якими рекомендовано скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задовольнити частково, а саме визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322;
- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, якими скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задоволено частково, а саме: анульовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322.
Позов обґрунтований тим, що оспорюваний наказ Мін'юсту прийнятий на підставі висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року.
Підставою прийняття даного висновку слугувала скарга Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 щодо державної реєстрації незавершеного будівництвом житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 .
Анульованим рішенням від 15 квітня 2021 року № 57647322 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності незавершений будівництвом житлового будинку, готовність якого становить 8%, і який розташований на АДРЕСА_1 , а відтак його право порушено.
Вважає, що пункти 1, 2 висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року та пункти 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5 прийняті з грубим порушенням норм чинного законодавства.
При складенні оспорюваних висновку та наказу Центральна колегія Мін'юсту та Мін'юст відповідно проігнорували, що скарга Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 оформлена з грубим порушенням вимог частини четвертої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: в скарзі не зазначено дати коли саме скаржник дізнався про порушення своїх прав (зазначення такої дати є обов'язковим), не обґрунтовано належними та допустимими доказами, яке саме право скаржника порушене, до скарги, яка підписана представником, не додано докази на підтвердження його повноважень.
У пункті 2 розділу «Мотиви рішення у розгорнутому викладенні» висновку Центральної колегії Мін'юсту зазначено, що виконавчий комітет дізнався про прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора з отриманої інформації з Державного реєстру прав, Державного реєстру іпотек, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 25 липня 2024 року № 388241454. Обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростували такі доводи скаржника Колегією не встановлено.
Такий висновок є хибним та засвідчує правову невизначеність та подвійні стандарти. Дата отриманої інформації з Державного реєстру прав не може засвідчувати дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав, а за умови вжиття належних заходів моніторингу та контролю скаржник, як спеціальний контролюючий суб'єкт зобов'язаний був дізнатися про оскаржувані реєстраційні дії. Скарга подана після спливу строку, що є підставною для її повернення.
Колегією та Мін'юстом не з'ясовано, а скаржником не зазначено в чому саме полягає порушене право Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, так як виконавчий комітет не наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками.
Крім того, до скарги Виконавчого комітету Чернівецької міської ради не додано доказів на підтвердження повноважень підписанта (довіреність, посадові обов'язки тощо) як того вимагає частина четверта статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, наведене доводить, що Колегією та Мін'юстом при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано, що скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено, встановлений законом строк для подання скарги сплив до дня її подання та скаргу підписано особою, яка не підтвердила свої повноваження, що є підставами для залишення скарги без розгляду по суті.
Зазначеними рішеннями порушене право ОСОБА_1 на справедливий, неупереджений та законний розгляд скарги Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 та порушено його право власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Мін'юсту, Центральної Колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, якими скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задоволено частково, а саме: анульовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновок Центральної колегії Мін'юсту не може бути оскаржений та скасований у судовому порядку, оскільки такий висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень, адже він не створює будь-яких правових наслідків ані для Мін'юсту, ані для скаржника та за своєю суттю є відображенням думки членів колегії за наслідками розгляду відповідної скарги та може слугувати підставою для прийняття Мін'юстом як рішення про задоволення скарги, так і рішення про відмову в її задоволенні.
З цих підстав позовна вимога про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року, якими рекомендовано скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задовольнити частково, а саме визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322, задоволенню не підлягає.
Разом з цим суд прийшов до висновку, що позивачем доведено порушення встановленого порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції та статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при розгляді скарги.
Недотримання Колегією та Мін'юстом процедури розгляду скарги є безумовною підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого за результатами розгляду відповідної скарги.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі Мін'юст просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Апеляційну скаргу Мін'юсту мотивовано тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Посилається на те, що суд першої інстанції задовольнив позов до Центральної Колегії Мін'юсту, яка є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін'юсті та його територіальних органах та не має статусу юридичної особи, а тому не може бути відповідачем у справі.
Суд також вийшов за межі повноважень перейнявши на себе адміністративну функцію, що не входить до компетенції суду під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Оскаржуване рішення Мін'юсту є законним та обґрунтованим, а тому суд прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Лопух С. В., подав відзив на апеляційну скаргу.
Просив апеляційну скаргу Мін'юсту залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Наводить доводи тотожні тим, що були висловлені в позовній заяві і з якими погодився суд першої інстанції, а тому вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Додатково акцентує увагу на тому, що Колегією та Мін'юстом також не з'ясовано, а скаржником не зазначено в чому саме полягає порушене право Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, так як Виконавчий комітет не наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками.
Колегією та Мін'юстом при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано, що скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено, що є також підставою для залишення скарги без розгляду по суті.
Чернівецька міська рада та Виконавчий комітет Чернівецької міської ради мають різні коди ЄДРПОУ та є різними організаціями.
З наведеного вбачається, що до розгляду скарги Виконавчого комітету Чернівецької міської ради Мін'юст підійшов поверхнево.
Виконавчий комітет Чернівецької міської ради подав відзив на апеляційну скаргу.
Просив рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року скасувати та ухвалите нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Виконавчий комітет Чернівецької міської ради погодився із твердженням апелянта, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що державний реєстратор здійснив реєстрацію всупереч чинного законодавства, оскільки при реєстрації йому не були надані позивачем документи, що відповідно до вимог законодавства надає право на виконання будівельних робіт.
Державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію № 57647322 за відсутності документа, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, щодо об'єкта нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ «А».
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
21 березня 2012 року між Чернівецькою міською радою, в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Ніконова В.М. (орендодавець), та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені якого діє Подару В. М. (орендарі), укладено договір оренди землі № 7729, відповідно до умов якого на підставі рішення 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 23 лютого 2012 року № 431 орендодавець надає, а орендарі приймають у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 7310136300:17:001:0254 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_2 (а. с. 15-16).
Відповідно до пункту 3.1 договір укладено строком на п'ять років до 21 березня 2017 року (включно).
07 квітня 2017 року між Чернівецькою міською радою, в особі першого заступника директора начальника управління капітального будівництва департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Маковійчук В. Д. та Подару В. М., Данишем А. В., ОСОБА_4 , від імені якого діє Подару В.М. уклали додатковий договір № 1/7729 до договору оренди землі № 7729 (а. с. 17).
Згідно з пунктом 1 додаткового договору на підставі рішення 22 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 01 березня 2017 року № 603 пункт 3.1 договору № 7729 доповнено реченням наступного змісту: «Договір оренди поновлюється до 21 березня 2022 року для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (без права забудови)».
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, рішенням від 15 квітня 2021 року № 57647322 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок літ «А», готовність якого становить 8%, і який розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 18-20).
29 липня 2024 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради до Мін'юсту подана скарга вих. № 01/02-05/2068 щодо державної реєстрації незавершеного будівництвом житлового будинку літ «А», розташованого в АДРЕСА_1 (а. с. 21-23).
На підставі вищевказаної скарги Центральною колегією Мін'юсту затверджено висновок від 29 серпня 2024 року, відповідно до пунктів 1, 2 якого, рекомендовано скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задовольнити частково, а саме: визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322 (а. с. 25-28).
Наказом Мін'юсту від 05 вересня № 2540/5 скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задовольнено частково, а саме: визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322 (а. с. 24).
Також як встановлено судами в провадженні Шевченківського районного суду міста Чернівці перебуває справа № 727/10660/24 за позовом Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а. с. 10-14).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови
Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Як вбачається зі змісту вимог апеляційної скарги Міністерство юстиції України за наслідками перегляду справи судом апеляційної інстанції просить рішення суду першої інстанції від 26 червня 2025 року скасувати повністю, а тому апеляційний суд здійснює відповідну перевірку законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення суду повністю.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Щодо вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року в частині, яка оскаржується ОСОБА_1 .
Зі змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 оскаржує пункти 1, 2 висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України від 29 серпня 2024 року, яким рекомендовано скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задовольнити частково, а саме визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322.
Позов за цією позовною вимогою ОСОБА_1 пред'явлено до Мін'юсту, Центральної колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги виходив із того, що висновок Центральної колегії Мін'юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції не може бути оскаржений та скасований у судовому порядку, оскільки такий висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень, адже він не створює будь-яких правових наслідків ані для Мін'юсту, ані для скаржника та за своєю суттю є відображенням думки членів комісії за наслідками розгляду відповідної скарги та може слугувати підставою для прийняття Мін'юстом як рішення про задоволення скарги, так і рішення про відмову в її задоволенні.
При цьому суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2019 року у справі № 826/9046/16 та від 13 лютого 2020 року у справі № 826/1256/17.
Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги з огляду на наступне.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Відповідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-477цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп1), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20)).
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17».
Суд першої інстанції хоча й послався на висновок Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 826/1256/17 (провадження № К/9901/18236/18), проте не врахував, що у справі, яка переглядалася Верховним Судом предметом касаційного перегляду була постанова суду апеляційної інстанції у частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про визнання протиправним та скасування висновку Комісії Мін'юсту.
У вказаній справі Верховний Суд на підставі аналізу норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, сформулював правовий висновок відповідно до якого, висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації не може бути оскаржений та скасований у судовому порядку, оскільки такий висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень згідно з КАС України, адже він не створює будь-яких правових наслідків ані для Мін'юсту, ані для скаржника та за своєю суттю є відображенням думки членів комісії за наслідками розгляду відповідної скарги та може слугувати підставою для прийняття Мін'юстом як рішення про задоволення скарги, так і рішення про відмову в її задоволенні.
З цих підстав суд касаційної інстанції погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що висновок Комісії Мін'юсту не підлягає судовому контролю і провадження у справі підлягало закриттю у цій частині позовних вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення у справі № 826/1256/17).
Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Щодо вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 , яка пред'явлена до Центральної колегії Мін'юсту, про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 оскаржує пункти 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, яким скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 липня 2024 року № 01/02-05/2068 задоволено частково, а саме визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карватської Г. Ф. від 15 квітня 2021 року № 57647322.
Позов за цією позовною вимогою ОСОБА_1 пред'явлено до Мін'юсту, Центральної колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги в тому числі і до Центральної колегії Мін'юсту.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
За змістом частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Правові засади діяльності Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - колегії) врегульовано Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, та Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Мін'юсту від 09 січня 2020 року № 71/5
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії, положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
Відповідно до пункту 2 Положення № 71/5 Колегії є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін'юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком № 1128, здійснюють колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб-підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (далі - скарги).
Колегії створюються Мін'юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження їх складу відповідно до цього Положення.
Мін'юстом створюються центральна Колегія та регіональні Колегії. Центральна Колегія Мін'юсту розглядає усі скарги, розгляд яких належить до компетенції Мін'юсту, крім тих, що за дорученням Міністра юстиції України або заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації передано на розгляд регіональної Колегії Мін'юсту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено такий висновок: «Філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору».
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 295/6062/22 та від 23 жовтня 2024 року в справі № 461/5375/23 (провадження № 61-8883св24).
З урахуванням норм Порядку № 1128 та Положення № 71/5, якими визначено правовий статус колегії Мін'юсту, застосовуючи аналогію закону та вищевикладені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Центральна Колегія Мін'юсту не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв'язку з чим не може виступати стороною в цивільному процесі, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, пред'явленої до Центральної колегії Мін'юсту.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про задоволення вказаної позовної вимоги до Центральної колегії Мін'юсту.
Щодо належного складу сторін за позовною вимогою ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5 і вирішення спору по суті
За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.
Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22.
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22.
Як зазначалося вище за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5 позов пред'явлено до трьох відповідачів: Мін'юсту, Центральної колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради
З мотивів цієї постанови, які описані вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про закриття провадження у справі за цією позовною вимогою до Центральної колегії Мін'юсту.
Що стосується вирішення позову у цій частині до інших відповідачів (Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради), колегія суддів виходить із наступного.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2546/22.
Велика Палата Верховного Суду за наслідками перегляду вищевказаної справи дійшла наступних висновків.
За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.
Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.
Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.
Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно (пункти 9.7-9.10 постанови).
З урахуванням правового призначення механізму оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки (пункт 9.27 постанови).
ОСОБА_1 , окрім Мін'юсту, пред'явив позов також до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради.
Колегія суддів зауважує, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Мін'юсту, який останній оскаржив.
В свою чергу підставою для звернення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради зі скаргою до Мін'юсту слугувало те, що відповідно до умов договору оренди землі від 21 березня 2012 року № 7729 між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та додаткового договору від 07 квітня 2017 року № 7729 земельна ділянка площею 0,1 га кадастровий номер 7310136300:17:001:0254 передана орендарям для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (без права забудови).
В порушення умов договору оренди землі та вимог закону у квітні 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності право власності на незавершений будівництвом житловий будинок літ «А», готовність якого становить 8%, і який розташований на АДРЕСА_1 .
Також як встановлено у результаті обстеження земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:17:001:0254, вказаний об'єкт нерухомості на ній відсутній.
В результаті реєстрації за ОСОБА_1 права право власності на незавершений будівництвом житловий будинок літ «А» порушуються права власника цієї земельної ділянки територіальної громади в особі Чернівецької міської ради.
Визначаючись із належним складом сторін за цією позовною вимогою колегія суддів виходить із наступного.
За змістом частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За приписами пунктів «а», «б» частини першої статі 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частиною першою статті 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Частиною першою статті 116 ЗК України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини першої статті 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом..
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Виключна компетенція відповідних рад щодо здійснення прав суб'єкта комунальної власності випливає з положень частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та прийняття рішень щодо відчуження комунального майна здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами першою, шостою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
За змістом частини другої статті 12 ЗК України, що виокремлює перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, та статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегування виконавчим органам органів місцевого самоврядування повноважень з розпорядження майном, зокрема відчуження земельних ділянок комунальної власності, не передбачено.
Так, статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка визначає власні та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, не передбачено повноважень щодо вирішення питань володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності. Натомість підпунктом 8 пункту «б» частини першої зазначеної статті передбачено серед делегованих повноважень здійснення підготовки виконавчими органами висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Крім того, у статті 12 ЗК України міститься перелік повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. Так, відповідно до пунктів «а», «б» частини першої цієї статті (про що вже зазначалось вище) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить саме до повноважень сільських, селищних, міських рад, а не їх виконавчих органів.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб'єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За приписами частини п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
У частині четвертій статті 58 ЦПК України передбачено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що належними відповідачами за позовною вимогою ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5 є Чернівецька міська рада, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки, та Мін'юст, а Виконавчий комітет Чернівецької міської ради є неналежним відповідачем у справі.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22 (провадження № 12-13гс24).
Як зазначалося вище визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 правом ініціювати залучення до участі у справі співвідповідача чи заміну первісного відповідача (Виконавчого комітету Чернівецької міської ради) належним відповідачем (Чернівецькою міською радою) у порядку статті 51 ЦПК України не скористався та послідовно наполягав на необхідності задоволення його вимог саме Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, який в силу закону не здійснює правомочності власника земельної ділянки комунальної власності.
Обставина звернення зі скаргою до Мін'юсту Виконавчого комітету Чернівецької міської ради на належний склад сторін цього спору не впливає та не має правового значення.
Більше того, сам позивач у відзиві на апеляційну скаргу акцентував увагу суду на тому, що виконавчий комітет не наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками.
За усталеним висновком Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц відповідно, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Отже, з'ясувавши, що у цій справі за вимогою про скасування наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5 позов заявлений до неналежного складу відповідачів та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 26 червня 2025 року ухвалено з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 , яка пред'явлена до Мін'юсту, Центральної колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року та позовною вимогою, яка пред'явлена до Центральної колегії Мін'юсту, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, закрити.
В позові ОСОБА_1 до Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5, відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини цієї постанови суд прийшов до висновків про:
1) закриття провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 , яка пред'явлена до Мін'юсту, Центральної колегії Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 висновку Центральної колегії Мін'юсту від 29 серпня 2024 року та позовною вимогою, яка пред'явлена до Центральної колегії Мін'юсту, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5.
2) відмову у позові ОСОБА_1 до Мін'юсту, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Мін'юсту від 05 вересня 2024 року № 2640/5.
За подання апеляційної скарги в електронній формі Мін'юстом у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 1 453 гривні 44 копійки (том 2, а. с. 11).
З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи (а. с. 9), а тому звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням викладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції слід компенсувати Мін'юсту за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 453 гривні 44 копійки.
Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити часткового.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2025 року скасувати.
Провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 , яка пред'явлена до Міністерства юстиції України, Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29 серпня 2024 року, та позовною вимогою ОСОБА_1 , яка пред'явлена до Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 05 вересня 2024 року № 2640/5, закрити.
В позові ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 05 вересня 2024 року № 2640/5, відмовити.
Змінити розподіл судових витрат.
Компенсувати Міністерству юстиції України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 1 453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) гривні 44 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 30 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава Кулянда
Наталія ПОЛОВІНКІНА