Справа № 347/336/25
Провадження № 22-ц/4808/1523/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Бойчук
29 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року під головуванням судді Кіцули Ю. С. в м. Косів,
В лютому 2025 року представник Державного центру зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 № 279-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Івано-Франківського ОЦЗ з 19.10.2017.
В подальшому з відповідачем було укладено контракт №23 від 25.11.2022, за умовами якого останнього призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року.
Додатковими угодами до Контракту №23 від 25.11.2022 термін дії контракту неодноразово продовжувався, зокрема додатковою угодою №190 від 27.12.2024 термін дії контракту продовжено до 31 березня 2025 року.
В період роботи на зазначеній посаді ОСОБА_1 було видано наказ від 15.05.2023 № 223-к «Про звільнення», яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 16.05.2023 у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_2 звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2023, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.04.2024 по справі №346/3078/23 за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позов задоволено в повному обсязі:
- визнано незаконним та скасовано наказ від 15.05.2023 №223-к Івано-Франківського обласного центру зайнятості про звільнення з 16.05.2023 ОСОБА_2 з посади директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 165 830 грн, у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2023 року по 27 грудня 2023 року, з обов'язковим відрахуванням обов'язкових податків, зборів та платежів;
- стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1 658, 30 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О.В. від 21.05.2024 по справі №346/3078/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Івано-Франківського обласного центру зайнятості на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2023 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01.04.2024.
На виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2023 та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 01.04.2024 по справі №346/3078/23, наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 02.04.2024 №82-к «Про поновлення на роботі» скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 15.05.2023 №223-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 16.05.2023.
Також, на виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2023 по справі № 346/3078/23 Івано-Франківським обласним центром зайнятості проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з утриманням установлених законодавством податків та зборів) у сумі 133 493, 15 грн та сплачено судовий збір на користь держави у сумі 1 658,30 грн.
Таким чином, протиправними діями директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 завдано шкоду Фонду на загальну суму 135 151, 45 грн.
Як вбачається з вказаних рішень судових інстанцій по справі №346/3078/23, підставою незаконного звільнення ОСОБА_3 став підписаний директором Івано-Франківського обласного центру зайнятості Цимбалюком В.Д. наказ №223-к «Про звільнення» від 15.05.2023, що зумовило звернення Державного центру зайнятості до суду з цим позовом.
Представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 135 151, 45 грн завданої матеріальної шкоди, а також судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 24.03.2025, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 169 146,60 грн, що складається з ПДФО у розмірі 29 849,40 грн, військового збору у розмірі 2 487,45 грн, виплати у міжрозрахунковий період у розмірі 135 151, 45 грн та судового збору у розмірі 1 658,30 грн.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 169 146,60 грн завданої матеріальної шкоди та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
ОСОБА_1 не погодився з вказаним рішенням суду і подав апеляційну скаргу.
Зазначив, що ОСОБА_2 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 133 493, 15 грн, що підтверджується відомістю про перерахування а банк зарплати (виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу від 05.04.2024) та платіжною інструкцією №1891, згідно якої кошти перераховано 06.04.2024. Саме ця сума була сплачена незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу на виконання рішення суду, тому згідно ст.237 КЗпП підлягає стягненню з відповідача на користь позивача шляхом задоволення позову в цій частині.
Вказав, що стягнення судом з відповідача на відшкодування шкоди витрат, що полягають у сплаті військового збору в розмірі 2 487, 45 грн, податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 849, 40 грн, а також сплачений позивачем на користь держави на виконання судового рішення судовий збір в розмірі 1 658, 30 грн є незаконним та таким, що суперечить ст.237 КЗпП України, оскільки вони перевищують суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який сплачено незаконно звільненому працівнику.
Звернув апеляційному суду увагу, що сума судового збору в розмірі 1 658, 30 грн стягнута двічі, оскільки була заявлена позивачем в первинній позовній заяві, а пізніше також в заяві про збільшення розміру позовних вимог.
Зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати військового збору в розмірі 2 487, 45 грн, податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 849, 40 грн, а також судового збору в розмірі 1 658, 30 грн (враховано до загальної суми в подвійному розмірі) підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Просив скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 витрат зі сплати військового збору в розмірі 2 487, 45 грн, податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 849, 40 грн та судового збору в розмірі 1 658, 30 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх стягненні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Державного центру зайнятості вказав, що подана апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, а тому не підлягає задоволенню.
Вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував всі фактичні обставини справи, оцінив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність доказів в їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явився, його представник адвокатка Розганюк Т.Є. надіслала суду заяву про розгляд справи без його участі. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності апелянта.
Представник Державного центру зайнятості вимоги апеляційної скарги заперечив з наведених у відзиві мотивів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, враховуючи таке.
Відповідно до п.1.1 нової редакції Положення про Державний центр зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі, та сільського господарства України від 26.03.2021 №645 Державний центр зайнятості належить до сфери управління Міністерства розвитку, торгівлі, та сільського господарства України та є головною державною установою в централізованій системі установ Державної служби зайнятості.
Відповідно до п.3.1 Положення установу утворено з метою забезпечення службою реалізації державної політики у сфері населення та трудової міграції. Установа виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості (у разі їх створення).
Відповідно до п.4.1. Положення установа є юридичною особою публічного права.
Відповідно до п.7.1, 7.2 Положення управління установою здійснюється відповідно до законодавства та цього положення. Уповноважений орган управління реалізує свої права щодо управління установою через директора, який підзвітний уповноваженому органу управління.
Згідно положення про Державний центр зайнятості, затвердженого наказом міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 26.03.2021 року №654 директор Державного центру зайнятості призначає на посади та звільняє з посад працівників Державного центру зайнятості, директорів регіональних центрів зайнятості, директорів закладів освіти служби (пп. 11 п.7.6. розділу 7 положення) (а.с. 12-30).
Наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 №279-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Івано-Франківського ОЦЗ з 19.10.2017 (а.с. 37).
Відповідно до контракту №23 від 25.11.2022 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року (а.с.38-42).
Додатковою угодою №190 від 27.12.2024 термін дії контракту продовжено до 31 березня 2025 року (а.с.44).
Наказом від 15.05.2023 №223-к «Про звільнення» ОСОБА_2 було звільнено з посади директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 16.05.2023 у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.35).
Наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 02.04.2024 №82-к ОСОБА_2 поновлено на посаді директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 16.05.2023 (а.с.36).
Згідно відомості перерахування в банк №03/04 зарплати у міжрозрахунковий період квітня 2024 ОСОБА_2 виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 133 493,15 грн (а.с.45).
Розрахунком заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.05.2023 по 27.12.2023, розрахункового листа Івано-Франківського обласного центру зайнятості за квітень 2024 року, із визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено утримання разом з податком на доходи фізичної особи та військовим збором в розмірі 165 830 грн (а.с. 46-47).
Згідно платіжних доручень від 05.04.2024 №1891, №1892, №1893 Івано-Франківським обласним центром зайнятості було виплачено 165 830 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с. 48-50).
Відповідно до платіжної інструкції №1931 від 08.04.2024 Івано-Франківським обласним центром зайнятості сплачено судовий збір у розмірі 1 658,30 грн згідно рішення суду від 01.04.2024 (а.с.51).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2023 у справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу позов задоволено в повному обсязі.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 15.05.2023 №223-к Івано-Франківського обласного центру зайнятості про звільнення з 16.05.2023 ОСОБА_2 з посади директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості.
Стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 165 830 грн у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2023 року по 27 грудня 2023 року, з обов'язковим відрахуванням обов'язкових податків, зборів та платежів.
Стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1 658, 30 грн (а.с. 133-137).
Наказом від 02.11.2023 №175 державного центру зайнятості затверджено Положення про Івано-Франківський обласний центр зайнятості (а.с.138-145).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 3 ст. 233 КЗпП України визначено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (ст. 136 КЗпП України).
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Статтею 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно роз'яснень, викладених в п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст. 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Враховуючи, що факт незаконного звільнення ОСОБА_2 встановлено Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області в рішенні від 27.12.2023 і вказує на вину директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 , який був уповноважений на звільнення працівника, а згідно вимог законодавства відповідальність у такому випадку настає незалежно від форми вини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу.
На підставі поданих доказів встановлено, що Івано-Франківським обласним центром зайнятості проведено виплати звільненому працівнику на загальну суму 169 146,60 грн, вказана сума й підлягає відшкодуванню в порядку регресу.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з сумою відшкодування не приймаються колегією суддів, враховуючи таке.
На виконання рішення суду Івано-Франківським обласним центром зайнятості скасовано наказ від 15.05.2023, ОСОБА_2 поновлено його на посаді та проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з утриманням встановлених законодавством податків та зборів) у сумі 133 493,15 грн та сплачено судовий збір на користь держави у сумі 1 658,30 грн, що підтверджується відомістю про перерахування в банк зарплати у міжрахунковий період квітня 2024 року.
З урахуванням військового збору у сумі 2 487,45 грн, доходу з фізичних осіб у розмірі 29 849,40 грн та судового збору у розмірі 1 658,30 грн Івано-Франківським обласним центром зайнятості на виконання рішення Коломийського міжрайонного суду від 27.12.2023 було перераховано грошові кошти у сумі 169 146,60 грн, що підтверджується розрахунковим листом за квітень 2024 року.
Вказаним обставинам суд першої інстанції надав належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні і дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення саме заявленої суми у повному розмірі, що відповідає вимогам статтей 134 та 237 КЗпП України.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовуються правильності висновків суду першої інстанції щодо вказаної суми, яка підлягає стягненню в порядку регресу.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин