Справа № 640/7561/14-ц
н/п 4-с/953/40/25
"31" жовтня 2025 р.
Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Лушпай В.О.,
представника стягувача - Левицька А.В.
розглянув скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного управління Міністерства юстиції, боржник - ОСОБА_1
Обставини, що передували поданню скарги
У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом.
Київський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 24.09.2014 позовні вимоги задовольнив, стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 018,09 доларів США, що в еквіваленті становить 78 883, 28 грн.
Рішення суду було звернено до примусового виконання.
Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 03.06.2024 задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні. Замінив стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанас" у виконавчому провадженні № 47435356 з примусового виконання виконавчого листа № 640/7561/14-ц про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" заборгованості на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" (далі - Товариство).
28.07.2025 старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ДВС) ухвалив постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У постанові вказав, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом 78 883,28 грн, сума стягнутого виконавчого збору / винагороди 0 грн.
Зміст вимог скарги у виконавчому провадженні та заперечень державного виконавця
15.09.2025 стягувач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просить:
- поновити строк подання скарги;
- визнати дії (бездіяльність) ДВС під час визначення залишку боргу при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 47435436 такими, що не у повній мірі відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з примусового виконання рішень;
- скасувати постанову ВП № 47435436 від 28.07.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу;
- зобов'язати ДВС винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідності з вимогами Закону та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджено Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 та зробити відповідну відмітку про повернення виконавчого документа стягувачу на виконавчому документі.
Скарга мотивована таким:
-державний виконавець у постанові про повернення виконавчого документу та відмітці на виконавчому документі мав зазначити залишок нестягнутої заборгованості у тій валюті, яка зазначена у виконавчому документі, а саме долари США. Зазначення залишку заборгованості у гривні призвело до фактичної зміни ухваленого судом рішення у не передбачений законом спосіб. Посилається на положення частини другої статті 533 ЦК України та висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц;
-на повернутому виконавчому документі не вчинено відмітку про підставу повернення виконавчого документу, що є порушенням абзацу 2 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5;
-стягувач отримав оскаржувану постанову 03.09.2025, що є підставою для поновлення строку для її оскарження.
03.10.2025 до суду від державного виконавця надійшов відзив на скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення. До відзиву також долучено копії матеріалів виконавчого провадження.
Відзив обґрунтовано таким:
-законодавством не передбачено обов'язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та в такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано;
-ДВС вжиті всі заходи примусового виконання рішення суду та з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Рух скарги у суді
Суд ухвалою від 22.09.2025 поновив Товариству строк на звернення до суду зі скаргою, прийняв її до провадження та призначив до розгляду, запропонував учасникам справи надати пояснення щодо суті скарги.
31.10.2025 у судове засідання з'явився представник стягувача. Державний виконавець та боржник не з'явились. Державний виконавець повідомлений належним чином через електронний суд, факт обізнаності також підтверджується поданим відзивом на скаргу. Судова кореспонденція, надіслана на адресу боржника двічі повернулась до суду з відміткою: "адресат відсутній ",що згідно зі ст. 128, 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанова від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням.
Представниця стягувача не заперечувала проти розгляду скарги у відсутність інших учасників виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, враховуючи належне повідомлення усіх учасників виконавчого провадження, дійшов висновку про можливість розгляду скарги за відсутності державного виконавця та боржника.
Представниця стягувача у судовому засідання підтримала вимоги скарги та просила її задовольнити. Також повідомила, що надана копія виконавчого листа відповідає оригіналу, тобто на ньому відсутня відмітка державного виконавця про повернення і оригінал виконавчого листа наразі перебуває у стягувача.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд
Щодо строку на звернення до суду зі скаргою
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №466/948/19 міститься висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Суд врахував, що стягувач отримав оскаржувану постанову 03.09.2025 року, відсутність відомостей та доказів про обізнаність заявника з ухваленням та змістом оскаржуваної постанови до зазначеної дати, із скаргою звернувся 11.09.2025 (тобто в межах десятиденного строку з моменту отримання постанови), і вважав наведені підстави пропуску поважним та, відповідно, задовольнив клопотання та поновив строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Щодо обґрунтованості скарги
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених норм вказує, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Порядок примусового виконання рішень урегульовано Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу МЮУ від 29.09.2016 № 2832/5)
Відповідно до абзацу 1 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
Суд встановив, що рішенням суду у цій справі було стягнуто заборгованість в іноземній валюті (долари США) із зазначенням її еквіваленту в національній валюті станом на момент ухвалення рішення. Такий же зміст рішення суду було відображено у виконавчому листі. Тобто судовим рішенням було стягнено заборгованість в іноземній валюті, що не суперечить положенням національного законодавства.
Водночас державний виконавець, повертаючи виконавчий документ стягувачу за його заявою, відобразив у мотивувальній частині постанови еквівалент відповідного розміру заборгованості у національній валюті станом на момент ухвалення рішення, що суперечить положенням частини другої статті 533 ЦК України та порушує інтерес стягувача, оскільки еквівалент заборгованості стягнутої суми на момент ухвалення рішення у цій справі не відображає дійсного розміру заборгованості у валюті зобов'язання станом на момент повернення виконавчого документу (з моменту ухвалення рішення у справі у 2014 відбулись інфляційні процеси). А тому доводи скаржника у цій частині визнаються обґрунтованими.
Суд вважає безпідставними посилання державного виконавця щодо відсутності обов'язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки указане питання взагалі не порушувалось скаржником. До того ж, як вбачається з пункту 2 резолютивної частини оскаржуваної постанови державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення. А тому наведені виконавцем не відповідають обставинам справи та не стосуються суті заявленої скарги.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Водночас стягувач у скарзі просить визнати дії (бездіяльність) державного виконавця такими, що не у повній мірі відповідають закону. Тобто вимога не відповідає визначеному нормами процесуального закону порядку захисту права, а тому суд вважає, що скарга підлягає задоволенню в частині скасування оскаржуваної постанови, як така, що суперечить положенням частини другої статті 533 ЦК України та пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", абзацу 1 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції, оскільки у ній зазначено еквівалент валюти в якій стягнуто заборгованість а не розмір заборгованості у визначеній судовим рішенням та виконавчим документом валюті. У частині вимог щодо визнання дій (бездіяльності) такими, що не у повній мірі відповідають закону суд відмовляє, оскільки такий спосіб не передбачений законом (частина друга статті 451 ЦПК України).
Щодо вимог про зобов'язання вчинити дії
Підстави повернення виконавчого документа стягувачу урегульовано статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з пунктом 1 частини першої якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий документ у цій справі 28.07.2025 було повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першоїстатті 37 Закону України "Про виконавче провадження", тобто за заявою стягувача.
Суд дослідив надану копію виконавчого документу (виконавчий лист Київського районного суду м. Харкова № 640/7561/14-ц, виданий 16.03.2015). на вказаному виконавчому документі відсутня жодна відмітка державного виконавця щодо підстави його повернення, залишку нестягнутої суми тощо. Державний виконавець у відзиві на скаргу не спростовував вказану обставину та доказів на її спростування не надав.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що державний виконавець, повертаючи виконавчий документ (виконавчий лист Київського районного суду м. Харкова № 640/7561/14-ц, виданий 16.03.2015) стягувачу, не дотримався положень абзаців 2, 3 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції, оскільки не вчинив на ньому відповідну відмітку про повернення виконавчого документу.
Положеннями частини другої статті 451 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд зобов'язує державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Суд встановив, що на момент розгляду скарги виконавчий документ перебуває у стягувача. Наведене підтвердила представниця стягувача у судовому засіданні та відповідає змісту оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документу. Тобто на момент розгляду скарги у державного виконавця відсутній виконавчий документ, відповідно, у нього відсутній фізичний доступ до такого.
Однією з вимог скарги стягувача єзобов'язати ДВС зробити відповідну відмітку про повернення виконавчого документа стягувачу на виконавчому документі.
Суд, ухвалюючи рішення про задоволення або відмову у задоволенні скарги, не може його ухвалювати з умовою, тобто таке рішення не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення), оскільки такий судовий акт не буде відповідати критерію ефективності. А тому суд вважає, що вимога стягувача про зобов'язання ДВС зробити відповідну відмітку про повернення виконавчого документа стягувачу на виконавчому документі, на момент розгляду скарги, не може бути задоволена, оскільки такий виконавчий документ відсутній у виконавця. При цьому стягувач не обмежений в праві надати виконавцю відповідний виконавчий документ під час вирішення ним питання щодо розгляду його заяви про повернення виконавчого документу для вчинення на ньому відповідної відмітки.
Отже, суд дійшов висновку, що вимога стягувача про зобов'язання ДВС вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом зобов'язання ДВС усунути порушення шляхом вчинення виконавчих дій відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з урахуванням висновків, наведених в цій ухвалі, зокрема, щодо зазначення валюти стягнення та вчинення відмітки на виконавчому документі, у разі наявності такого у виконавця.
З огляду на встановлені обставини часткової обґрунтованості скарги, суд дійшов висновку про задоволення скарги в частині вимог про скасування оскаржуваної постанови та зобов'язання ДВС усунути порушення шляхом вчинення виконавчих дій відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції. Таке рішення забезпечить ефективне поновлення права стягувача за встановлених обставин. У решті в задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 259 - 261, 353 - 355, 447 - 451 ЦПК України, суд
1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" задовольнити частково.
2. Скасувати постанову № 47435436 від 28.07.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу.
3. Зобов'язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного управління Міністерства юстиції усунути порушення шляхом вчинення виконавчих дій відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
В решті скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання безпосередньо до Харківського апеляційного суду апеляційної скарги. У разі оголошення вступної та резолютивної частини ухвали або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження ухвали обчислюється з дня складання її повного тексту.
Повний текст ухвали складений 03.11.2025.
Суддя Роман ВІТЮК