Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/15797/2025
м. Київ Справа № 359/7727/25
30 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Воронкової Олени Ігорівни на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Яковлєвої Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії, заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії, заподіяну прийняттям неконституційного правового акту.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, безпосередній учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою з інвалідністю ІІ групи.
Вказує на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (II)2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIIІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим він має право на перерахунок пенсії.
Зазначає, що 11.10.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з приводу нарахування недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 425 926,68 грн. у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)/2021 по справі № 3-333/2018 (4498/18) від 07.04.2021 та вказує на те, що листом від 26.10.2023 № 1000-0214-8/16267 територіальний орган Пенсійного фонду України повідомив, що наразі пенсія позивачу виплачується відповідно до чинного законодавства.
З огляду на вище викладене, просив суд стягнути з Держави України на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державою (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 425 926,68 грн., заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії, заподіяну прийняттям неконституційного правового акту.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 18 серпня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Воронкова О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що правовідносини, які є предметом спору в даній справі стосуються стягнення матеріальної шкоди, а позовна вимога про вирішення будь-якого публічно- правового спору у позовній заяві відсутня, тому даний позов підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка була ратифікована єдиним законодавчим органом України і тепер є частиною національного законодавства, гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Таким чином, на думку апелянта, у законодавстві є пряма вказівка на те, що такі спори розглядаються саме в порядку цивільного судочинства.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись електронного зв'язку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду поштова кореспонденція була доставлена 29 вересня 2025 року.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції посилався на те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає.
Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що йому завдано майнову шкоду, яка складається із неодержаних ним доходів (пенсійних виплат), які можна було б реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII), якби його право не було порушене застосуванням до нього визнаного неконституційним правового акта.
Суд першої інстанції, зазначив, що предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), № 0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), № 0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 20218 року у справі № 805/5104/15-а (провадження № 11-655апп18) вказано, що «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення».
Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права.
Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Воронкової Олени Ігорівни залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року
Головуючий Судді